Безсполучникові складні речення. Синтаксичні конструкції. Українська пунктуація. Граматичний аналіз речень

 

Зміст


Лекція 1. Безсполучникові складні речення

1. Загальні відомості про безсполучникові складні речення, їх функції в мові

2. Різновиди складних безсполучникових речень

а) Безсполучникові складні речення із зясувально-обєктивними відношеннями

б) Безсполучникові складні речення із зясувально-означальними відношеннями

в) Безсполучникові складні речення з причинно-наслідковими відношеннями

г) Безсполучникові складні речення з наслідково-причиновими відношеннями

д) Безсполучникові складні речення з умовно-наслідковими відношеннями

е) Безсполучникові складні речення з часовими відношеннями

є) Безсполучникові складні речення з порівняльними відношеннями

ж) Безсполучникові складні речення з протиставними або зіставними відношеннями

3. Види безсполучникових складних речень з різнотипними частинами

а) речення, які можна перетворити в сполучникові складні структури

4. Безсполучникові складні речення ускладненого типу

5. Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях

6. Висновки

Лекція 2. Складні синтаксичні конструкції. Конструкції з чужою мовою

1. Поняття про складні синтаксичні конструкції, їх функції у мові

2. Різновиди складних синтаксичних конструкцій

3. Безсполучникові багатокомпонентні складні речення

4. Складні багатокомпонентні речення змішаного типу

5. Період, як розгорнута побудова

6. Конструкція з чужою мови

4. Висновки

Лекція 3. Українська пунктуація

1. Загальні зауваження про пунктуацію. Роль пунктуації в мові

2. Формування української пунктуації

3. Принципи української пунктуації

4. Система розділових знаків

5. Типи розділових знаків, їх функції у мові

6. Висновки

Лекція 4. Граматичний аналіз. Схеми граматичного аналізу речень

Лекція 5. Схема морфологічного аналізу за частинами мови

Лекція 6. Схема синтаксичного аналізу простого речення

1. Загальна характеристика речення

2. Аналіз за членами речення

3. Аналіз за типами підрядного звязку слів

Лекція 7. Схема синтаксичного аналізу складних речень

1. Складносурядне речення

2. Складнопідрядне речення

3. Складнопідрядне речення з кількома підрядними

4. Складне речення з сурядністю й підрядністю

Лекція 1. Безсполучникові складні речення


1. Загальні відомості про безсполучникові складні речення, їх функції в мові


Безсполучниковими називаються такі складні речення, в яких його частини поєднуються не сполучниками, а інтонацією, порядком розміщення в ньому частин, видово-часовою узгодженістю дієслів-присудків.

Безсполучникові складні речення становлять одне синтаксичне і смислове ціле. Як особливий різновид складних речень, вони виділилися тільки з 50-х років XX ст. Ці речення мають лише їм властиві характерні риси. Напр.: Шумлять жита, хвилюється пшениця, народжується ранок вдалині (П. Воронько). Заходить місяць, гаснуть зорі, з-за гаю спів несе луна… (М. Старицький).

Основним засобом звязку частин у безсполучниковому реченні є інтонація, що характеризує кожне безсполучникове складне речення інтонаційно завершене висловлення, в якому інтонація кінця речення властиві тільки останній частині. Напр.: Просвічене море іскриться, піснями дзвенить далина (П. Воронько). Із садочка красно пахощами віє; стеляться сутінки, тумани лягають; кетяги з калини в вікна заглядають (М. Старицький).

Другим засобом звязку частин у складному безсполучниковому реченні є видово-часові та способові форми дієслів присудків. Цей звязок виявляється в тому, що однакові форми дієслів-присудків уживаються позначення просторових, часових та інших звязків між явищами, про йдеться в предикативних частинах безсполучникового речення. Напр.: Весна іде. Сніги чорніють; з-під них пожовклі та бліді виходять руна, скрізь леліють озера талої води (М. Старицький). День промчався над землею; хороший ясний % літній день пробіг,. запало крило. (Панас Мирний).

складне речення пунктуація граматичний

Засобом вираження синтаксичного звязку між частинами складного безсполучникового речення може бути і порядок розташування цих частин у ньому, який одночасно впливає на їх смислові звязки. Напр.: Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Т. Шевченко) (причинно-наслідкові звязки). Не жди ніколи слушної пори - Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Д. Павличко) (звязки також причинно-наслідкові).

Безсполучниковим складним реченням, на відміну від сполучникових, властиві стислість, компактність, динамічність. В них чітко акцентується увага на його частинах. Ці речення є виразно інтонованими, нерідко з експресивним відтінком.

Усе вищезазначене робить безсполучникові речення дуже добрим засобом формування й вираження думки. Воно забезпечує їм широке використання в усіх функціональних стилях, особливо в художньо-белетристичному й розмовному.

Складні безсполучникові речення можуть співвідноситися зі сполучниковими складними реченнями і можуть не співвідноситися з ними.


2. Різновиди складних безсполучникових речень


За характером відношень між частинами безсполучникові складні речення поділяються на два різновиди: безсполучникові складні речення з однотипними частинами і 2) безсполучникові складні речення з різнотипними частинами.

У безсполучникових складних реченнях з одної пішими частинами предикативні частини граматично незалежні, однорідні. Такі речення за своєю структурою співвідносяться зі складносурядними реченнями. Вони бувають двочленні, якщо складаються з двох частин, тричлені, - якщо з трьох і багаточленні, якщо складаються з багатьох частин. У деяких з таких речень можна підставити сполучники, в інших - ні. Пор., напр.: Просвічене море іскриться, (і) піснями дзвенить далина (П. Воронько) і Тихесенько вітер віє, степи, лані мріють (Т. Шевченко).

У межах безсполучникових складних речень, які співвідносяться із складносурядними реченнями, можна виділити конструкції з єднальними, зіставними і протиставними відношеннями.

У реченнях з єднальними відношеннями подається перелічення подій або явищ, що відбуваються одночасно чи послідовно. У таких реченнях дієслова-присудки співвідносні в часі, а між частинами складних речень можна вставити сполучник і. Напр.: Нічка осіння, похмура, вітер по лісі шумить (А. Кримський). Місяць викочувався все вище й вище; осяяні дерева дивилися на свої тіні (М. Коцюбинський).

Для безсполучникових складних речень з однотипними частинами і єднальними відношеннями характерна перелічувальна інтонація. Особливо чітко вона виявляється тоді, коли у складному безсполучниковому реченні збільшується кількість частин, тобто в реченнях тричленних, чотиричленних і т.д. Напр.: Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою (Т. Шевченко) (тричленна конструкція). Засвітить місяць, засяють зорі, земля потоне в сріблястім морі (О. Олесь) (тричленна конструкція). Був гарячий червневий день; сонце палило нестерпно; замовкли птахи; дерева стомлено опустили листя (Ю. Збанацький) (чотиричлен конструкція). Закурилася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв; стрепенулися темні ліси і, розправляючи, підставляючи своє загоріле листя під дрібні дощові краплі; зраділа зелена трава і підняла свої гострі листочки угору; засумували пил та курив, чорною пилюкою укрили всі широкі дороги (Панас Мирний) (багаточленна конструкція).

При зіставних відношеннях значення двох предикативних частин у складному безсполучниковому реченні порівнюється, зіставляється. Такі речення близькі до єднальних, хоча часова співвідносність дієслів-присудків у них не обовязкова. Між частинами такого складного речення нерідко можна вставити сполучник а. Напр.: Тут мур тяжкий і схилені дерева, фортеця й камінь кровю промовля. (А. Малишко). Ідеш: волошки у житах, березка вється по стеблині (О. Олесь).

У безсполучникових складних реченнях з протиставними відношеннями порівнюються протиставляються протилежні, не сумісні значення двох предикативних частин. Протиставні відношення створюються за допомогою інтонації, а саме: наголошуються елементи, які протиставляються, між частинами складного речення робиться значна пауза, яка на письмі може позначатися тире. Здебільшого в обох частинах таких складних речень наявні лексичні антоніми. Напр.: Мир - не просто правда, - мир є справедливість (П. Тичина). Думав доля спіткається, - спіткалося горе (Т. Шевченко). У товаристві лад - усяк тому радіє (Л. Глібов). Стою під кленом біля джерела - у серце йдуть пісні привітні (М. Стельмах). Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину (В. Симоненко).

Безсполучникові речення з протиставними частинами завжди двочленні, тобто вони складаються тільки з двох частин. Отже, структура їх закрита і поширювати їх не можна. У цих реченнях перша частина вимовляється з деяким підвищенням тону, а друга, навпаки, з його пониженням. Напр.: Добро втратити - небагато втратити! Честь втратити - втратити багато! Мужність втратити - втратити все! (О. Гончар). Хороший в строю - сильний в бою (Нар. присл.). Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне (П. Тичина).

У безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами предикативні частини залежні, граматично не рівноправні, не однорідні, за своєю синтаксичною будовою двочленні. Такі речення співвідносні із складнопідрядними реченнями.

Смислові й синтаксичні звязки між частинами безсполучникових складних речень з різнотипними частинами виражаються за допомогою інтонації, порядку розташування частин, видово-часовими і способовими формами дієслів-присудків та лексичними засобами.

У складних безсполучникових реченнях з різнотипними частинами можуть виражатися відношення, співвідносні з відповідними підрядними. У звязку з цим безсполучникові складні речення з різнотипними частинами поділяються на ряд груп. Основні з них такі:


а) Безсполучникові складні речення із зясувально-обєктивними відношеннями

У цих реченнях присудок у першій частині виражається дієсловами або предикативними прислівниками, які вимагають після себе обєкта думки, мовлення, стану, почуття тощо (говорити, бачити, думати, казати, слухати, знати, видно, добре і под.). Між такими реченнями здебільшого ставиться двокрапка, хоча може ставитися й кома. Напр.: Дивись: шумує день погожий, кипить зелена заметіль (І. - Б. Антонич). Знаю я: моє імя не згасне на прийдешнім сонячнім путі (В. Сосюра). Справедливо кажуть: немає буднів - с буденні люди (3 газ.). Бачиш: осінь плаче і тихо ржавий лист мете мені під ноги (С. Чернецький). Ось послухай: десь за гаєм соловей заплакав враз (О. Олесь). Поглянь, уся земля тремтить в палких обіймах (О. Олесь). І знай: зоря незгасна світова, все ширячи проміння над землею, усю мою Вітчизну сповила (М. Рильський).

У безсполучникових реченнях із зясувальними відношеннями власне зясувальною є друга частина. Напр.: Вірив ти: народ твій буде першим на весь світ! (П. Тичина). Слухай: Батьківщина свого сина кличе найпростішим, неповторним, вічним словом (І. - Б. Антонич). І присягнись: за золоті тини, за всі земні утіхи та багатство не промінять святий світильник братства - йому нема і не було ціни (Б. Олійник).

Безсполучникові складні речення із зясувально-обєктними відношеннями співвідносні із складнопідрядними з підрядними додатковими. Вони набули великого поширення у мовному вжитку, особливо в художньому стилі й розмовній мові.


б) Безсполучникові складні речення із зясувально-означальними відношеннями

У безсполучникових складних реченнях із зясувально-означальними значеннями друга частина розкриває зміст якогось члена першої частини. Напр.: В житті побачиш ти такі картини, поганий друг в біді завжди покине (В. Голубничий). Саме життя ставить перед письменником таку вимогу: людський образ мас право на життя тоді, коли він типовий (Ю. Смолим).


в) Безсполучникові складні речення з причинно-наслідковими відношеннями

Безсполучникові речення і причинно-наслідковими відношеннями складаються тільки з двох частин, з яких перша має значення причини, а друга - наслідку. Після першої частини перед другою у вимові робиться пауза, на місці якої на письмі ставиться тире. Напр.: Дощ упав на трави оживуть отави. Дощ упав на жито - будем краще жити (М. Шаповал). Защебече соловейко в лузі на калині, - заспіває козаченько ходя по долині (Т. Шевченко). Всі наші сльози тугою палкою спадуть на серце, - серце запалає (Леся Українка).


г) Безсполучникові складні речення з наслідково-причиновими відношеннями

Безсполучникові складні речення з наслідково-причиновими відношеннями теж можуть мати тільки дві частини. Перша частина має значення наслідку, а друга - причини. Між частинами в усній мові робиться пауза, на місці якої на письмі ставиться переважно двокрапка або тире. Напр.: Того ранку у селі не кували ковалі: мого діда серед ночі вбили кляті куркулі (Б. Олійник). В лісах стояв скляний дзвін - то на стовбурах лопалася льодова кориця. (Г. Тютюнник). Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі, подивиться - серце нис: кругом ні билини! (Т. Шевченко). Хай друг радіє і ворог хай дрижить: ми сильні єдністю - пастух, пілот, учений (М. Рильський). У деяких складних безсполучникових реченнях такого типу перед другою частиною можна вставити сполучник причини бо. Напр.: Ми не кинемо зброї своєї, (бо) наше військо сміється бючись, наше військо в боях бенкетує, наше військо вмира сміючись (О. Олесь).


д) Безсполучникові складні речення з умовно-наслідковими відношеннями

Безсполучникові складні речення з умовно-наслідковими відношеннями також двочленні. Вони мають у своєму складі тільки дві частини, перша виражає умову, друга - наслідок. При оформленні умовних відношень особливе значення має розміщення частин у безсполучниковому складному реченні, оскільки зміна їх розташування може змінити характер відношень між ними. Обидві частини вимовляються неоднаково, перша - з підвищенням голосу, друга - із зниженням голосу. Між ними в усній мові робиться пауза, на місці якої на письмі, як і в попередніх реченнях ставиться здебільшого тире. Напр.: Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне (Патичина). Хороший в строю - сильний в бою (Нар. присл.). В кого запалала хоч іскра єдина, - вік її буде носить (Леся Українка). Трапиться слово зрадливе - геть його, сину, гони! (Б. Олійник). Сфера використання таких речень переважно художньо-белетристичний стиль і розмовна мова.


е) Безсполучникові складні речення з часовими відношеннями

Безсполучникові складні речення з часовими відношеннями також поєднують у собі дві частини, з яких час виражає перша частина. Засобами звязку обох частин є інтонація і певний порядок розміщення частин. Часові відношення нерідко поєднуються з наслідковими. У таких реченнях час дії другої частини, що має, як правило, результативне значення, обумовлюється часом дії першої частини. Напр.: А прийде смерть - я буду жити, жити, бо на землі ніщо не пропаде (В. Сосюра). Ледь зоріло - на роботу йшла (М. Шаповал). В небі мла, а сонце гляне - мла розтане вмить (О. Олесь). В вашім краю всорокове одквітнули вишні, - вважай, півжиття проминуло (Б. Олійник). Гаї шумлять - я слухаю. Хмарки біжать - милуюся (П. Тичина). У деяких випадках часові відношення у складних безсполучникових реченнях поєднуються з умовними. Напр.: Прийде час - всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий на печаль, на утіху тобі (В. Сосюра).


є) Безсполучникові складні речення з порівняльними відношеннями

У безсполучникових складних реченнях з порівняльними відношеннями зміст першої частини порівнюється зі змістом другої. Для того, щоб такі речення перетворити в сполучникові, потрібно перед другою частиною вставити порівняльні сполучники мов, немов, наче, неначе, ніби і под., які дуже виразно оформляють порівняльні відношення. Напр.: Гляне - (мов) холодною водою зіллє (Марко Вовчок).


ж) Безсполучникові складні речення з протиставними або зіставними відношеннями

У межах безсполучникових складних речень трапляються конструкції з протиставними або зіставними відношеннями. У таких безсполучникових двочленних реченнях значення частин протиставляється або зіставляється. Між ними в усній мові робиться пауза, а на письмі ставиться тире. Напр.: Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята! Обернувся я на хати - Нема в мене хати! (Т. Шевченко).

Думав доля зустрінеться, - спіткалося горе (Т. Шевченко). Ще сонячні промені сплять, - Досвітні огні вже горять, То світять їх люди робочі (Леся Українка). Такі речення переважно використовуються в усній народній творчості і в мові художньої літератури.

3. Види безсполучникових складних речень з різнотипними частинами


У межах безсполучникових складних речень з різнотипними частинами виділяють два види конструкцій: а) речення, які можна перетворити у сполучникові складні структури і б) речення, які неможливо перетворити у складні сполучникові речення.


а) речення, які можна перетворити в сполучникові складні структури

До безсполучникових складних речень, які можна перетворити у сполучникові, належать такі, що мають співвідносні сполучникові відповідники. Напр.: І знай: (що) зоря незгасна світова. Все ширячи проміння над землею, усю мою Вітчизну сповива (М. Рильський). Хай друг радіє наш і ворог хай дрижить: (бо) ми сильні єдністю. (М. Рильський). (Коли) Стою під кленом біля джерела - у серце йдуть пісні привітні (М. Стельмах).


б) речення, які неможливо перетворити в складні сполучникові речення

Безсполучникові складні речення, які не мають співвідносних сполучникових відповідників, утворюють речення з приєднувальними і пояснювальними відношеннями між складовими частинами.

Безсполучникові складні речення з пояснювальними відношеннями поділяються на два різновиди:

) Речення, в яких друга частина конкретизує, уточнює один із членів першої складової частини. Напр.: А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, мов скрипки (М. Стельмах). Хто дивиться на неї особисто: хто з посміхом, хто з подивом, хто з жалем (Леся Українка). Характерною ознакою таких безсполучникових речень є те, що в першій частині їх наявне слово або словосполучення, яке вимагає конкретизації, пояснення, уточнення. Друга частина, уточнюючи пояснюване слово, виступає розгорнутим у формі речення головним або другорядним членом першої частини. Друга частина може пояснювати і уточнювати такі члени речення першої частини, як підмет, іменна частина складеного іменного присудка, додаток, означення й різні обставини, зокрема обставину способу дії, міри і ступеня тощо. Пояснюватися у першій частині може й фразеологічний зворот. Напр.: Ні з чим зостався наш Хома: води нема - і курей чортма (Л. Глібов) (уточнюється додаток). Митва таку примітку знає: у кого довгий хвіст, той розум має (Л. Глібов) (уточнюється означення). У світі часто так буває: один свою вину на іншого звертає (Нар. присл.) (уточнюється обставина способу дії). Такий наш Йосип: нема і не просить (Нар. присл.) (уточнюється частина складеного іменного присудка). А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хустя прати. (М. Коцюбинський). Такі безсполучникові речення здебільшого вживаються у фольклорі та в мові художньої літератури. Для наукового та офіційно-ділового стилю вони не характерні.

) Безсполучникові речення, в яких друга частина пояснює зміст всієї першої частини. Напр.: Всі наші сльози тугою палкою спадуть на серце, - серце запалає (Леся Українка). А вгорі вже блідли зорі: западала пізня осіння ніч (Ю. Смолич).

Безсполучникові речення цього типу залежно від лексичного значення присудка, що знаходиться в першій частині, та його смислового звязку із змістом другої частини, поділяються па такі різновиди:

а) Речення, в яких присудок першої частини має значення певної дії, то конкретизується, пояснюється змістом другої частини. Напр.: Погуляли гайдамаки, Добре погуляли: Трохи не рік шляхетською Кровлю наповали Україну, та й замовкли - Ножі пощербили (Т. Шевченко).

б) Речення, в яких головний член першої частини виражений безособовим дієсловом або предикативним прислівником, зміст якого розкривається в другій частині. Напр.: Я все зрозумів. / високе мене пройняло: народ твій достоїш, щоб жити для нього і страждати (Б. Олійник). Було ще не пізно - тільки починало смеркати (П. Мирний).

в) Речення, в яких перша частина вказує на певну ознаку предмета, зміст якої розкривається в другій частині. Напр.: Саме життя ставить перед письменником таку вимогу: людський образ мас право на життя тоді, коли він типовий (Ю. Смолич). Весна була тепла: парувала земля, від перших листочків ішов тонкий аромат (П. Панч). Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Леся Українка).

Обидва типи безсполучникових речень вимовляються з відповідною інтонацією, яка на письмі позначається двокрапкою, рідше - тире.

Безсполучникові складні речення з приєднувальними відношеннями є синтаксичними структурами особливого типу, оскільки вони, як відзначалося

вище, не мають серед інших типів речень своїх відповідників. Такі речення, що виражають приєднувальні відношення, поділяються на дві групи.

До першої групи належать речення, в яких друга частина розкриває внутрішній зміст першої, що лише повідомляє про зовнішній бік якогось явища чи факту. Структурною ознакою цих речень є те, що в переважній більшості їх перша частина має еліптичний характер, оскільки в ній відсутні слова, які формують повне речення. При вимовлянні таких речень між його 5 частинами робиться пауза, на місці якої ставиться переважно двокрапка, рідше - тире. Дивлюсь у воду - місяць у воді сміється (О. Довженко). Поглянь: народ-твій - раб з рабів, чужими й рідними забутий, гниє віки в недолі лютій і віри в долю загубив (О. Олесь). І знай: зоря незгасна світова, все тирячи проміння над землею, усю мою Вітчизну сповива (М. Рильський).

До другої групи належать такі безсполучникові складні речення, в яких перша частина становить самостійне повідомлення, а друга - доповнює зміст першої. У таких реченнях друга частина може починатися приєднувально-вказівними займенниками то, це, такий. На стику частин цих речень робиться довга пауза, яка на письмі позначається тире або крапкою з комою. Напр.: Місяць викочувався все вище й вище; осяяні дерева дивились на свої тіні (М. Коцюбинський). Стою під кленом біля джерела - у серце йдуть пісні привітні (М. Стельмах). Трактор став усім за друга - оце й пісня уся (П. Тичина). У вашім краю всорокове одквітнули вишні, - вважай, півжиття проминуло. Для мне ж - то мить (Б. Олійник).

Безсполучникові речення з різнотипними частинами - це характерна ознака розмовного стилю. Вони як стислі, компактні структури, нерідко афористичного характеру, широко використовуються в мові фольклору і художньої літератури.


. Безсполучникові складні речення ускладненого типу


У межах складних безсполучникових структур окремо виділяються безсполучникові складні речення ускладненого типу. Структура їх може бути різною. Найбільш поширені такі:

) простого речення, а друга - будову безсполучникового складного речення з однотипними або різнотипними частинами. Напр.: І присягнись: за золоті тини, за всі зелені утіхи та багатства не промінять святий світильник братства - йому нема і не було ціни (Б. Олійник). Рівність, братерство і воля усім - наші були ідеали - теплою кровю на стягу своїм ми їх в борні написали (О. Олесь).

) Безсполучникові складні речення, які обєднують в собі однотипні і різнотипні складні безсполучникові конструкції, що послідовно виражають різні смислові відношення. Напр.: Чумак їде, подивиться та й голову схилить; чабан вранці з сопілкою сяде на могилі, подивиться - серце ниє: кругом ні билини! (Т. Шевченко). За гай скотилось сонце ясне, хмарок рожевих цілий рій в безодні синій тане, гасне, мов золотосяйне пасмо мрій; вітрець упав, з садочка лине струмком живущим пишний дух, з черемх убрання лебедине часами ронить срібний пух; вже гомін стих, туман над ставом серпанком хвилевим ляга; темніша небо. (М. Старицький). У таких реченнях можуть використовуватися різні розділові знаки, а саме: кома, крапка з комою, двокрапка і тире. Наявність того чи іншого знака залежить від структури, обсягу і змісту речення.

Безсполучникові складні речення ускладненого типу використовуються в мові художньої літератури переважно при описах природи тощо.


. Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях


У складних безсполучникових реченнях можуть вживатися такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, тире.

а) Кома ставиться, коли частини безсполучникового складного речення зображають якусь загальну картину, повідомляють про певні події, явища, які тісно повязані за змістом. Напр.: Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Між ярами над ставами Верби зеленіють (Т. Шевченко). Тепер уже небо було синіше за море, розвіялась непомітна сива завіса, ледь невловимою лінією накреслився далекий обрій (Ю. Збанацький).

б) Крапка з комою ставиться тоді, коли частини складного безсполучникового речення повідомляють про якісь події чи явища, які не тісно повязані за змістом, або колі в середині їх уже є коми. Напр.: Був гарячий червневий день; сонце палило нестерпно; замовкли птахи; дерева стомлено опустили листя (Ю. Збанацький). Закурилася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито, засіяв; стрепенулися темні ліси і, розправляючи, підставляли своє загоріле листя під дрібні дощові краплі; зраділа зелена трава і підняла свої гострі листочки угору; засумували пил та куриво, чорною пилюкою укрили всі широкі дороги (Панас Мирний).

в) Двокрапка у безсполучниковому складному реченні ставиться в таких випадках:

) якщо друга частина складного речення означає причину того, про що йдеться в першій частині. Напр.: Раби - сьогодні не раби: шумлять знамена боротьби! (О. Олесь). А вгорі вже блідли зорі: запала пізня осіння (Ю. Смолич);

) якщо друга частина складного речення розкриває першої, тоді після першої частини перед другою можна вставити слова, а саме. Напр.: Високе небо незнайомого півдня, терпкий аромат близького поля діють на бійців, мов якийсь чарівний трунок: зникають денні сварки, вгамовуються, пристрасті, всі стають ближчі між: собою, одвертіші, мирніші, тихіші (О. Гончар);

) якщо друга частина складного безсполучникового речення доповнює зміст першої частини. У цьому випадку в першій частині вживаються дієслова бачити, дивитися, думати, знати, чути, слухати і под. Напр.: Бачиш: осінь плаче і тихо рожевий лист мете мені під ноги (С. Чернецький). Слухай: Батьківщина свого сина кличе найпростішим, неповторним, вічним словом (І. - Б. Антонич);

) якщо друга частина складного безсполучникового речення розкриває зміст першої частини. Напр.: Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік (Ліна Костенко). Я в давню істину увірував глибоко: найвища мудрість в простоті високій (Б. Олійник).

г) Тире у безсполучниковому складному реченні ставиться в таких випадках:

) якщо зміст першої частини складного речення протиставляється змісту другої. Напр.: Ще сонячні промені стоять, - Досвітні огні вже горять… (Леся Українка). Поглянув я на ягнята - Не мої ягнята. Обернувся я на хати - Нема в мене хати (Т. Шевченко);

) якщо в першій частині безсполучникового складного речення виражається причина або умова, а в другій - наслідок того, про що йдеться в першій частині. Напр.: Вдаримо гучно ми в дзвони ~ всесвіт обійде луна (В. Чумак). Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне (П. Тичина). На годину спізнишся - за рік не доженеш (Нар. присл.). Мужність втратити - втратити все! (О. Гончар);

) якщо перша частина складного безсполучникового речення вказує на час дії або зміст першої частини порівнюється зі змістом другої чи в реченні зображається швидка зміна подій. Напр.: Прийде час - всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий на печаль, на утіху тобі (В. Сосюра). А прийде смерть - я буду жити, жити, бо на землі ніщо не пропаде (В. Сосюра). Ледь зоріло - на роботу йшла (М. Шаповал). Хороший в строю - сильний в бою (Нар. присл.). Працюй ударно - житимеш гарно (Нар. присл.). Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Т. Шевченко). Гляне - холодною водою зіллє (Марко Вовчок). При розставлянні розділових знаків у безсполучниковому складному реченні особливу увагу слід звертати на інтонацію.


. Висновки


Таким чином, безсполучникові складні речення - це особливий тип складних структур, в яких частини - прості речення - поєднуються без сполучників, а за допомогою інших засобів, серед яких основними є інтонація і лексичний склад компонентів.

Безсполучникові складні речення характеризуються стислістю, компактністю, лаконізмом, динамічністю, виразною інтонацією, нерідко експресивними відтінками, з огляду на що вони є дуже добрим засобом формування, вираження й повідомлення думки. В результаті це забезпечує їм велике поширення в різних стилях мови, особливо в художньо-белетристичному й розмовно-побутовому.

У межах безсполучникових конструкцій за характером відношень між частинами виділяються два різновиди безсполучникових складних структур:

) безсполучникові складні речення з однотипними частинами і 2) безсполучникові складні речення з різнотипними частинами. Перші за своєю структурою співвідносяться зі складносурядними реченнями, другі - зі складнопідрядними у безсполучникових структурах з однотипними частинами, як і в складносурядних реченнях між частинами наявні єднальні, протиставні й зіставні відношення.

У безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами спостерігаються між частинами такі ж відношення, як і в складнопідрядних реченнях, а саме: зясувально-обєктні, зясувально-означальні, причинно-наслідкові, умовно-наслідкові, часові тощо.

Безсполучникові речення з різнотипними частинами поділяються на 2 види: а) речення, які можна перетворити в сполучникові структури, для чого між частинами слід вставити відповідні сполучники, і б) речення, які в сполучникові в складні сполучникові неможливо перетворити.

Особливої уваги заслуговують безсполучникові складні речення ускладненого типу, що відрізняються своєю будовою, яка залежить від обсягу повідомлюваної думки і завдань, які ставить перед собою її автор. Такі речення широко використовуються в художній літературі, особливо при описах природи, а також в інших стилях мови при необхідності стисло й компактно висловити думку.

У безсполучникових складних реченнях з огляду на їх обсяг і структуру вживаються різні розділові знаки, наявність яких зумовлюється тими відношеннями (зясувальними, причиновими, наслідковими тощо), що виражаються між його частинами.

Лекція 2. Складні синтаксичні конструкції. Конструкції з чужою мовою


1. Поняття про складні синтаксичні конструкції, їх функції у мові


Складні синтаксичні конструкції - це багатокомпонентні, багаточленні складні речення, які складаються з трьох і більше предикативних частин, повязаних між собою в єдине ціле. Такі речення ще називають ускладненими складними реченнями. Вони активно функціонують у мові поряд зі складними реченнями найпростішої структури, які включають тільки дві предикативні частини.

Ускладнені складні речення на відміну від останніх дають змогу передати обємні розгалужені думки, велику і різноманітну інформацію, здійснити докладні описи чогось чи когось і т.п., що забезпечує їм широке використання в усіх стилях мови, особливо в науковому й художньо-белетристичному при описах природи, людей, їхніх переживань, почуттів тощо.

Отже, наявність таких структур у мові зумовлена потребами життя.


2. Різновиди складних синтаксичних конструкцій


Складні синтаксичні конструкції за будовою і за характером синтаксичних звязків між окремими частинами можна поділити на такі чотири різновиди:

1) складносурядні багатокомпонентні речення;

) складнопідрядні багатокомпонентні речення;

) безсполучникові багатокомпонентні складні речення і

) складні багатокомпонентні речення змішаного типу, тобто складні речення з різними типами звязку.

До складних синтаксичних конструкцій також належить період як особливий тип складного речення, а також конструкції з чужою мовою.

1) Складносурядні багатокомпонентні речення як різновид складних синтаксичних конструкцій, вживаються в мові досить активно, проте не всіх типів. Переважно використовуються речення, в яких предикативні частини поєднуються в єдине ціле за допомогою єднальних і, рідше розділових та протиставних сполучників.

У цій функції найчастіше виступають єднальні сполучники і, ні. ні, ані. ані, зрідка використовується сполучник та, вжитий в значенні сполучника і. Напр.: Твій поцілуй всі душі благородить І сльози на алмаз переміняє. І дотик твій із терня рожі родить, І по серцях мов чар солодкий ходить, І будить, молодить і опяняє (І. Франко). Весь Божий світ сміявсь, радів. Раділо сонце, ниви, луки. І я не виніс щастя - муки, І задзвеніли в серці звуки, І розітнувсь мій перший спів. (О. Олесь). Вона не зверне тебе в соняшний сад. Ні кроку зі шляху, ні думки назад, Ні хвилі даремне не місці (О. Ольжич). Лише небо гуде неокрає, Та сімя журавлина на крилах весну піднімає, Та ясними ночами зорі світять мечами. (А. Малишко).


Схематично наведені вище речення можна зобразити так:


(Квадрати, розмішені горизонтально, позначають предикативні частини - речення, поєднані сурядним звязком, як рівноправні). У перших двох реченнях предикативні частини зєднані єднальним сполучником і, у третьому - повторювальним сполучником ні, у четвертому - сполучником та в єднальному значенні. Проте найширше в багатокомпонентних складносурядних реченнях вживається єднальний сполучник і, особливо в поетичних творах, що можна проілюструвати на поезіях Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся. Напр.:


І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть

Неначе пяний очерет

Без вітру гнеться. Боже милий! (Т. Шевченко).

І як се я ще досі не вдурів?

І як се я гляджу і не осліпну?

І як се досі все те я стерпів

І у петлю не кинувся коніпну? (І. Франко).

І на степу посходить знов

І воля, й слава, і любов,

І зацвітуть, як мак, вони,

І (щастя діждуть) їх сини (О. Олесь).


Нерідко в мові, переважно в художній літературі, використовуються багатокомпонентні складносурядні конструкції, в яких предикативні частини поєднуються в єдине ціле за допомогою сурядних сполучників різних груп, а саме: єднальних, протиставних і розділових або єднальних і протиставних чи єднальних і розділових, залежно від змісту висловлюваних думок. Саме сполучники виражають у складному реченні різні смислові відношення між його частинами і оформляють думку відповідного змісту. Напр.: Хоч ненастанно стяг мій вітром бився, та не високо плив в руці слабій, І хоч я жив, то все ж я не нажився (І. Франко). (єднально-протиставно-розділові відношення). Чом тісно так в світі, нелюдяна жить? Чи люду за мною наплодилось нам, Чи більш до життя потребує він сам?, Ні люду замноги на нашій ріли, Ні в нього самого потреби зросли, А більш його дома стіснили чужії, На рук його працю мов трутні падкії (І. Франко) (розділово-єднально-протиставні відношення). Соняшник лежить неподалік, переїханий колесом, але він ще цвіте, цвіте в пилюці, і пахне цей квітчастий брат сонця дитинством, і бджола заклопотано лазить по його тугому, передавленому колесом щільникові, впивається в кожну чашечку, бере нектар (О. Гончар) (протиставно-єднальні відношення). Тебе сьогодні вже немає, Та ще квітки твої живі, І погляд мій тебе шукає, І тяжко плачуть соловї (О. Олесь) (протиставно-єднальні відношення). Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше (Л. Костенко) (єднально-протиставні відношення), Перше з наведених складних речень включає чотири предикативні частини, дві перші поєднані протиставним сполучником та, друга і третя - єднальним сполучником і, а третя і четверта - розділовим сполучником то, який виконує функцію протиставного сполучника але.

Друге складне речення включає пять предикативних частин. Дві перші повязані розділовим повторюваним сполучником чи. чи, третя частина приєднується до другої, а четверта до третьої - єднальним повторюваним сполучником ні. ні, а пята зєднується з четвертою за допомогою протиставного сполучника а, в результаті чого виникає складна синтаксична конструкція з різними синтаксичними відношеннями між її частинами. Третє з наведених речень складається з чотирьох предикативних частин, з яких перші друга поєднуються протиставним сполучником але, третя частина приєднується до другої, а четверта до третьої - за допомогою єднального сполучника і, що сприяє утворенню складної синтаксичної конструкції з протиставно-єднальними відношеннями. Такі ж, протиставно-єднальні відношення спостерігаються і в четвертому із наведених складних речень, що теж складається з чотирьох предикативних частин, з яких перша й друга зєднуються протиставним сполучником та, третя приєднується до другої і четверта до третьої єднальним сполучником і. У пятому реченні три предикативні частини, перша і друга поєднані єднальним сполучником і, а друга і третя - протиставним сполучником а.

Отже, поєднання предикативних частин у складносурядних багатокомпонентних реченнях може здійснюватися за допомогою різних сурядних сполучників, комбінування яких може бути довільним.

2) Складнопідрядні багатокомпонентні конструкції - це складні речення, в яких при одній головній частині є дві і більше підрядних частин. У таких реченнях можуть бути підрядні частини усіх типів і звязуватися вони можуть всіма засобами підрядного звязку.

У межах складнопідрядних багатокомпонентних речень виділяються:

) речення з послідовною підрядністю;

) речення з паралельною підрядністю, або супідрядністю;

) речення з послідовною і паралельною підрядністю.

а) Речення з послідовною підрядністю - це такі складнопідрядні багатокомпонентні речення, в яких при головній частині, чи при головному реченні е кілька підрядних частин, або речень, які послідовно залежать одне від другого, тобто перше підрядне речення відноситься до головного, друге підрядне - до першого підрядного, третє підрядне - до другого підрядного і т.д., причому кожне підрядне речення в такі конструкції, крім останнього, одночасно виконує подвійну функцію: по відношенню до попереднього речення воно є підрядним, а по відношенню до наступного - головним. Перше підрядне речення називається підрядним першого ступеня, друге - підрядним другого ступеня, третє - підрядним третього ступеня і т.д. Напр.: Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! (Леся Українка). Найсвятіші наші помисли спрямовані на те, щоб розквітло на планеті життя справді братерське, без воєн, без чвар і тривог, які зараз колишуть світом. (О. Гончар).

У першому наведеному реченні головним є речення Не поет, від нього залежить перше підрядне, - хто забуває про страшні народні рани, до якого відноситься наступне підрядне - щоб собі на вільні руки золоті навіть кайдани. Перше підрядне по відношенню до другого є головним реченням. Отже, залежність речень послідовна. У другому реченні спостерігається аналогічне явище. Від головного речення Найсвятіші наші помисли спрямовані на те залежить підрядне - щоб розквітло на планеті життя справді братерське, без воєн, без чвар і тривог, яке по відношенню до другого підрядного, що від нього залежить, є головним.

Схематично залежність частин двох наведених складних речень з послідовною підрядністю можна зобразити так:



На таких схемах наочно простежується залежність речень у складних синтаксичних конструкціях, їх структура.

Зазначимо, що підрядні речення в складнопідрядних утвореннях завжди починаються сполучниками або сполучними словами (див. наведені вище приклади), чим вони відрізняються від головних речень, в яких ніколи не може бути ні сполучника, і сполучного слова.

Найбільш поширеним різновидом складнопідрядних речень з послідовною підрядністю є конструкції, в яких першим є головне речення, а за ним ідуть послідовно підрядні речення. Такі структури застосовуються в усіх стилях мови. Напр.: На параді відзначалося, що проблема фінансування наукових закладів в Україні є особливо важливою, оскільки вона безпосередньо стосується формування молодого наукового потенціалу української держави (З газети). Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати. Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати (Леся Українка). Проте зрідка головне речення в багатокомпонентних складнопідрядних реченнях з послідовною підрядністю може стояти після підрядних, у кінці складного речення. Напр.: І де вже мені не доводилось бути, в таких місцях, що, здавалося, крук кості української не занесе туди, а глянь - ллється українська мелодійна мова, долітає, буцім з далекої сільської улиці, українська пісня. (П. Грабовський). можливі також випадки, коли підрядні речення одного ступеня розриваються підрядними реченнями іншого ступеня. Напр.: Чудова тепла ніч таємничо зоріла, коли Маруся спішно випорснула з хати, проповзла попід гіллястим наметом розквітлої калини, що стелилася по землі, і опинилася в саду (Марко Вовчок).

Структура таких речень, зокрема місце в ньому головного і підрядних у кожному конкретному випадку зумовлена змістом повідомлюваної думки і тими завданнями, які ставить перед собою їх автор.

б) Речення з паралельною підрядністю, або супідрядністю - це такі складнопідрядні багатокомпонентні конструкції, в яких кілька підрядних частин, або речень, залежать від головної частини, або головного речення. Розрізняють супідрядні речення однорідні і неоднорідні. Однорідними супідрядними називаються такі підрядні речення, які залежать від одного члена головного речення, відповідають на те саме питання і приєднуються до головного переважно за допомогою однакових сполучників. Напр.: З викладеного видно, що на сьогодні серед економістів немає єдиного погляду на роль грошей у народному господарстві, що цю проблему економісти кожної країни мають розвязувати самостійно (З журн.). Тоді, як ще листя зелене було, Як трави стояли і квіти пахтіли, Кудись несподівано сонце зайшло. (О. Олесь). Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня народження мені співають соловї (М. Нагнибіда). Ви скажіть сьому зухвалацю. Що тепер настав день суду. Що терпів його я довго. Але більш терпіть не буду (Леся Українка).

У першому з наведених речень підрядні однорідні речення пояснюють у головному речення предикативне слово видно, відповідають на питання що? і приєднуються до головного речення сполучником що.

У другому реченні однорідні супідрядні речення пояснюють у головній частині слово тоді, відповідають на питання коли? і приєднуються до головного речення за допомогою сполучника як.

У третій складній структурі супідрядні однорідні речення пояснюють у головній частині слово країв, відповідають на питання яких? і зєднуються з головним реченням сполучним словом де.

У четвертій складній конструкції однорідні супідрядні речення пояснюють у головній частині слово скажіть, відповідають на питання що? і зєднуються з головним сполучником що.

Схематично наведені вище складнопідрядні речення можна зобразити так:



Як видно, схеми у чотирьох вищенаведених складних речень однакові, оскільки однорідні супідрядні речення в них пояснюють один і той самий член в головній частині (саме тому в схемі лінії, що зєднують підрядні речення з головним, виходять з однієї точки), відповідають на одне й те саме питання і зєднуються з головним однаковими сполучниками.

Проте в межах складнопідрядних конструкцій трапляються супідрядні однорідні речення, які залежать від одного і того ж слова в головній частині, відповідають на одне і те саме питання, але приєднуються до головного речення за допомогою різних сполучників. Напр.: Не знаю я (чого?), що буде після нас, (і ще чого?) в які природа убереться шати (Ліна Костенко).

Неоднорідними супідрядними називаються такі підрядні речення, які, пояснюючи головну частину, належать до різних слів головного речення або до того самого слова, яке вони пояснюють з різних сторін і, отже, відповідають на різні питання. Такі речення до головної частини приєднуються переважно за допомогою різних сполучників чи сполучних слів. Напр.:. місіонери освіти, які діють під прапором народності, забули, що народ перш за все вимагає від своїх вихователів поваги до його власного світогляду, виробленого далеко від школи. (П. Житецький). Щоб дати майбутнім економістам чітке уявлення про механізм функціонування грошово-кредитної сфери, у вищій школі України були докорінно оновлені навчальні плани майже всіх економічних спеціальностей, зокрема був введений курс "Гроші і кредит", який в системі економічних дисциплін займає важливе місце (З журн.). Тарасе наш, твої слова нетлінні, Що в Кобзарі лишив ти в спадок нам. На вольній нашій, славній Україні звучатимуть, як заповіт синам (Л. Забашта). Моя любове!. Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не приспи, для чого я живу (Л. Костенко).

Як свідчать приклади, в усіх наведених конструкціях супровідні неоднорідні речення пояснюють в головних реченнях різні слова. Так, у першому реченні від головної частини місіонери освіти забули залежить два супровідні неоднорідні речення: перше - які діють під прапором народності пояснює в головній частині слово місіонери, відповідає на питання які? І приєднується до головного речення сполучним словом які, друге підрядне - що народ перш за все вимагає від своїх вихователів поваги до його власного світогляду, виробленого далеко від школи пояснює в головній частині слово забули, відповідає на питання що? і до головного речення приєднується сполучником що.

У другій з наведених конструкцій від головного речення - у вищій школі України були докорінно оновлені навчальні плани майже всіх економічних спеціальностей, зокрема був введений курс "Гроші і кредит" також належить два підрядні речення, перше - щоб дати майбутнім економістам чітке уявлення про механізм функціонування грошово-кредитної сфери пояснює в головній частині слова були оновлені, відповідає на питання для чого? з якою метою9 і приєднується до головного сполучником щоб; а друге - який в системі економічних дисциплін займає важливе місце пояснює в головному реченні слово курс, відповідає на питання який? і до головного приєднується сполучником який,

У третій конструкції перше підрядне речення - що в Кобзарі лишив ти в спадок нам залежить у головному реченні - Тарасе наш, твої слова нетлінні, На вольній нашій, славній Україні звучатимуть - від іменника слова і уточнюють прикметник нетлінні, відповідають на питання які? І приєднуються до головного речення сполучником що, тоді як друге підрядне - як заповіт синам пояснює в головній частині дієслово звучатимуть, відповідають на питання як? і до головного приєднуються сполучником як.

У четвертій конструкції спостерігається аналогічне явище: від слова головної частини не допусти залежить перше підрядне речення щоб світ зійшовся клином, а від другого слова головного речення - не приспи залежить друге підрядне - для чого я живу.

Схеми наведених вище синтаксичних конструкцій будуть такими:



Як видно зі схем, лінії, що приєднують підрядні речення, підходять до різних точок квадрата, що позначає головне речення. Це вказує на те, що ці речення супідрядні неоднорідні, тобто, що вони залежать від різних слів головної частини.

Таким чином, основна відмінність супідрядних неоднорідних речень від супідрядних однорідних полягає в їх різній синтаксичній віднесеності, тобто якщо супідрядні однорідні речення залежать від одного слова в головній частині, відповідають на одне і те саме питання, то супідрядні неоднорідне речення відносяться до різних слів у головному речення і відповідають на різні питання.

Зрідка трапляється випадки, коли супідрядні неоднорідні речення, відповідаючи на різні питання і пояснюючи в головній частині різні слова, приєднуються до головного за допомогою однакових сполучників. Напр.: У тьмяному світлі строго дня, що лилось крізь діри вікон та через стелю, все здавалось чужим, чудним, не подібним, до того, що було вчора (М. Коцюбинський).

У наведеній синтаксичній конструкції до головного речення - У тьмяному світлі строго дня все здавалось чужим, чудним, не подібним до того належать два супідрядні неоднорідні речення, перше - що лилось крізь діри вікон та через стелю залежить від слова світло в головній частині, відповідає на питання яке?, друге - що було вчора залежить від слів до того в головному реченні, відповідає на питання до чого? Проте перше і друге підрядне речення до головного приєднується одним сполучником - що.

в) Речення з послідовною і паралельною підрядністю (із супідрядністю) - це такі багатокомпонентні складнопідрядні конструкції, в яких поєднується послідовна і паралельна підрядність. Кількість підрядних речень, повязаних послідовною чи паралельною підрядністю у таких реченнях може бути неоднаковою. Вона залежить від обсягу висловлюваної думки, від її змісту тощо. Напр.: Українська мова для мене - це море, в якого немає дна і яке настільки багатоманітне, що ніколи не встановити межі при пізнанні її феномена (В. Шевчук). Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття (В. Стус). Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись (Л. Костенко). Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сипи, бо інакше, мовляв, передчасно згорю, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню (Борис Гмиря).

Схеми наведених речень такі:



На схемах наведених складних синтаксичних конструкцій добре видно, як підрядні речення повязані з головною частиною і як вони співвідносяться між собою.

Так, у першому реченні від головного залежать два супідрядні однорідні речення, які пояснюють у головному слово море, з другим із них послідовною підрядністю звязане третє підрядне речення, яке приєднується до нього сполучником що.

У другому реченні до головної частини належать три супідрядні однорідні речення, які пояснюють в ній слова добре те і зєднуються з головною частиною сполучником що, до першого підрядного послідовною підрядністю приєднується четверте підрядне, яке звязується з ним сполучником чи.

У третьому складнопідрядному реченні, в якому теж три супідрядні однорідні речення відносяться до головної частини і приєднуються до неї сполучним словом коли, послідовною підрядністю звязані три останні підрядні речення, з яких четверте підрядне залежить від третього, а пяте - від четвертого, створюючи невеликий ланцюжок підрядних речень.

У четвертому складному реченні до головної частини належать два супідрядні неоднорідні речення, які з різних боків пояснюють присудок головного речення і відповідають на різні питання (відповідаю коли? і відповідаю що?). До першого підрядного відноситься третє підрядне, а від третього - залежить четверте підрядне речення, і таким чином утворюється складна конструкція з різними типами звязку.

Отже, як свідчать проаналізовані приклади, структура складнопідрядних багатокомпонентних речень може бути різноманітною.


3. Безсполучникові багатокомпонентні складні речення


Безсполучникові багатокомпонентні конструкції - це такі складні речення, в яких три і більше предикативні частини обєднані в одне ціле без сполучників, за допомогою інтонації, яка є основним засобом звязку предикативних частин у реченнях цього типу. Одночасно інтонація може визначати характер відношень між частинами безсполучникового складного речення.

Безсполучникові багатокомпонентні складні речення мають особливу природу. Вони є засобами стислого і компактного формування і вираження думки, чим збагачують виражальні можливості української мови, особливо широко вони використовуються в художній літературі, зокрема в поетичних творах при описах природи, людських почуттів тощо. Напр.: Вже захід шаріє над протягом гаю, змовк шепіт баєчний тополь, хмаринок перлистих спинилася зграя вгорі серед пишних роздоль (М. Старицький). Місяць, закоханий в ніч чарівну, Сяє, щасливий, і світе; Сонце цілує рожеву весну, В травах кохаються квіти (О. Олесь).

І перше і друге безсполучникове речення складається з трьох предикативних частин, поєднаних між собою безсполучниковим звязком.

У межах безсполучникових багатокомпонентних конструкцій розрізняють безсполучникові складні речення з однорідною безсполучниковістю, тобто з однотипними частинами, і безсполучникові складні речення з неоднорідною безсполучниковістю, тобто різнотипними частинами. Найбільш поширеними в мові є безсполучникові структури з однорідною безсполучниковістю, коли в одне ціле поєднуються однотипні предикативні частини. Напр.: День промчався над землею; хороший, ясний, літній день пробіг, як тінь над нею; запало сонце; ніч підняла своє темне крило і прикрила ним світ (Панас Мирний). Станем ми в полі на стежці глухій, Стане нам тепло і ясно, Стомлене серце під шум польовий Стихне і солодко згасне (О. Олесь). Закурилася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито, засіяв; стрепенулися темні ліси і, розкривляючи, підставляли своє загоріле листя під дрібні дощові краплі; зраділа зелена трава і підняла свої гострі листочки угору; засумували пил та куриво, чорною пилюкою укрили всі широкі дороги (Панас Мирний). У першому реченні безсполучниковим звязком поєднані чотири предикативні частини, у другому - три, у третьому - шість. У всіх реченнях предикативні частини повязані як рівноправні.

Значно рідше трапляються в мові безсполучникові багатокомпонентні речення з різнотипними частинами. Напр.: Розбилася, розсипалася грудка - стиглий грунт, пора орать, сіять (К. Гордієнко). Вишневецький не збирався тікати, в голові стриміла одна думка: знімати з себе всю зброю чи тільки віддати шаблю переможцям - ганьба одна (І. Ле).

Досить поширеними в мові є багатокомпонентні безсполучникові речення з однорідною і неоднорідною безсполучниковістю. Напр.: Слухай: навколо лунають пісні, В сонці купається поле (О. Олесь). Не китайкою покрились козацькії очі, не вимили біле личко слізоньки дівочі: орел вийняв карі очі на чужому полі, біле личко вовки зїли, - така його доля (Т. Шевченко). Ой не сійтесь, сніги, не сійтесь рясні, Не губіть ви останньої слави: Гріє здалека землю усмішка весни, Пробиваються проліски, трави (О. Олесь).

У першому з наведених речень, яке складається з трьох предикативних частин, до першої частини приєднуються дві наступні неоднорідною безсполучниковістю. У другому реченні, яке включає пять предикативних частин, перші дві поєднуються однорідною безсполучниковістю, до них неоднорідною безсполучниковістю приєднуються три останні предикативні частини. У четвертому реченні, яке складається з чотирьох предикативних частин, до двох перших, поєднаних однорідною безсполучниковістю, приєднуються неоднорідною безсполучниковістю дві наступні предикативні частини.

У межах складних безсполучникових конструкцій виділяються безсполучниково-сполучникові структури, в яких одні предикативні частини, або речення, повязуються безсполучниковим звязком, а інші - за допомогою сполучних слів або сполучників (сурядних чи підрядних). Широке використання таких речень спостерігається в художній літературі, зокрема в поетичних творах, що можна проілюструвати на поезіях Олександра Олеся:


Пройшло багато чорних літ,

І знов я в рідний край забився,

Мій степ пожовк і засмутився,

І світ поблід, щасливий світ

В квітках була душа моя,

І ось дивись, - палаю я,

Я запалив квітки мої:

Нехай горять у сизій млі.

Осріблені місяцем гори блищать,

Їм кедри і сосни казки шелестять,

І дивні пісні їм співають вітри,

Що нишком прослухали в моря з гори.

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, -

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не вянуть, де вічна весна.


4. Складні багатокомпонентні речення змішаного типу


Складні багатокомпонентні речення змішаного типу - це речення, в яких кілька предикативних частин можуть поєднуватися різними типами синтаксичного звязку. У таких складних реченнях одні предикативні частини зєднуються сполучниками сурядності, інші - сполучниками підрядності або сполучними словами чи безсполучниковим звязком. Складні багатокомпонентні речення змішаного типу ще називають реченнями з різними типами звязку або складними реченнями ускладненого типу. Вони дуже різноманітні з погляду можливостей поєднання в них предикативних частин. В їх межах можна виділити складні речення сурядно-підрядні, складні речення з сурядним і безсполучниковим звязком, з підрядним і сполучниковим звязком та багатокомпонентні складні речення з сурядним, підрядним і безсполучниковим звязком.

Найбільш поширеними з-поміж названих конструкцій є сурядно-підрядні складні речення, які відзначаються великою варіантністю поєднання в них предикативних частин. Такі речення досить активно вживаються в художньому, науковому й публіцистичному стилях мови, при необхідності у вказаних стилях використовуються й інші типи названих вище речень. Напр.: І крові не стало, і гаснув вогонь, І падала пісня крилата, Як падає жовтий осінній листок, Як пташка, стрілою піднята (О. Олесь). Не злякать вам нікого, холодні сніги Бо розтопе вас сонце блискуче, І нечуваний сміх залуна навкруги, Як тікати ви будете з кручі (О. Олесь). І день іде, і ніч іде, І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей (Панас Мирний).

Усі чотири наведені речення є сурядно-підрядними, але предикативні частини в них поєднані неоднаково. Перша конструкція складається з трьох речень, зєднаних сурядним звязком - за допомогою єднального сполучника і, два перші речення - прості, третє - складнопідрядне, з двома супідрядними однорідними частинами. Друга конструкція становить собою поєднання сурядним звязком (сполучником і) двох складнопідрядних речень, кожне з яких складається з головного й підрядного. У третій конструкції три речення поєднані єднальним сполучником і як рівноправні, перше й драгує речення - прості, третє - складнопідрядне з одним підрядним. Четверта конструкція складається з двох складнопідрядних речень (і 6 предикат частин), поєднаних сурядним сполучником і. У першому складнопідрядному реченні є два підрядні речення, які послідовно залежать одне від одного. Друге складнопідрядне речення складається з головного і двох супідрядних неоднорідних частин.

Схематично ці речення можна зобразити так:



На схемах різниця в структурі речень, які належать до одного розряду, до складнопідрядних, простежується дуже виразно.

Особливе місце в межах складних синтаксичних конструкцій займають речення, в яких предикативні частини поєднані сполучниковим і безсполучниковим звязком. Такі великі, обємні речення використовуються переважно в художній літературі та в наукових працях. Напр.: Заблищали зорі в небі, як очі у добрих діток: зароїлися - заворушилися вони, мов живі; одна з їх зірвалася - і огневий слід пересипав небо; загорілося зарево за горою, де місяць (Панас Мирний). Насамперед слід зазначити, що в економічній літературі йдеться про особливості розвинутих країн; насправді ж коло країн, які живуть у системі ринкових відносин, значно ширше; серед них розвинуті країни становлять приблизно 10%, і куди зможе рухатись Україна, який шлях оберуть її лідери? (З журн.).


. Період, як розгорнута побудова


Період - це розгорнута побудова, яка становить собою велике складне речення, чітко поділене на дві частини. Перша з них містить основу повідомлення і є інформативно-констатуючою, а друга - підсумок щодо сказаного в першій частині і є заключною, підсумковою. Специфічною у періоду є й інтонація, оскільки перша його частина вимовляється з висхідною перелічувальною інтонацією, а друга - із завершальною. Цими ознаками період відрізняється від інших типів складних речень. Між першою і другою частинами періоду на письмі завжди ставиться кома і тире. Період за своєю будовою найчастіше є великим складнопідрядним реченням з кількома підрядними (вони можуть мати свої підрядні), які відносяться до головного і здебільшого приєднуються до нього однаковими сполучниками. Напр.: Чи тільки терни на шляху знайду, Чи до мети я повної дійду; Чи без пори скінчу той шлях тернистий, - Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах (Леся Українка). У ці дні, коли люди милуються і не можуть намилуватися плодами своєї праці, бачачи на полях те, в чому є крихітка їх життя; коли зрошені їх руками пшениця, ячмінь, овес важкими пластами лягають на паруси комбайнів; коли від ранку до смеркання не замовкає скрекотіння косогонів, - тоді для них уже нема нічого кращого і більш хвилюючого. (С. Бабаєвський).

Період може мати й іншу структуру. Проте обовязковим для періоду є наявність у його першій частині однотипних структурних одиниць. Напр.: Служити вічній правді, стояти в рядах тих, хто врятує людей від кількох зайвих тисяч років боротьби, гріха і страждань, віддати ідеї все молодість, сили, здоровя бути готовим умерти для спільного блага, - яка високо, яка щаслива доля! (А. Чехов).


. Конструкція з чужою мови


Під конструкціями з чужою мовою розуміють структури, які виникають внаслідок різних способів передавання мови чи думок іншої особи, що включається в авторську розповідь. Ці конструкції тісно прилягають до складних синтаксичних конструкцій.

Способи і форми передавання чужої мови зумовлюються ситуацією спілкування, його метою і призначенням.

Розрізняють такі форми передавання чужої мови:

) пряма мова;

) непряма мова;

) невласне пряма мова;

) діалогічна мова і 5) цитати, або цитування.

а) Прямою називається чужа мова передана в авторському контексті дослівно із збереженням змісту і форми висловлення. Синтаксичні конструкції з прямою мовою складаються з двох частин: прямої мови і слів автора, які повідомляють, кому належить пряма мова, за яких обставин вона виголошується тощо.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою після або в середині неї. Напр.: "Не проводжайте мене, - попросила Ляля рідних. - Я скоро повернуся" (О. Гончар). Капітан скомандував: "Звертай, Олег, на Дніпро!" (Д. Бедзик). "Бути хорошим гравером, - часом говорив Тарас, - значить розповсюджувати прекрасне її повчальне в народі" (О. Ільченко).

Слова автора при прямій мові служать для впровадження в розповідь чужої мови, вони є синтаксичним центром, який організує конструкцію з чужою мовою. Пряма мова і слова автора не становлять одного речення, а виступають як окремі речення. Звязок прямої мови зі словами автора в усній мові регламентується інтонацією, а на письмі - спеціальними правилами пунктуації.

б) Непряма мова - це чужа мова, яка вводиться автором розповіді в текст у формі підрядного зясувального речення. При цьому функцію головного речення викопують слова автора.

Отже, при цій формі передачі чужої мови синтаксичним центром, який організує конструкцію з чужою мовою, є слова автора, які виступають головною частиною у складнопідрядному реченні. Пор., напр.:


Пряма моваНепряма мова"Чого зажурився, мій любий козак? - питає дівчина вродлива. (Л. Українка) "Яке щастя бути в полку!" - думав Черниш, скачучи з товаришами-офіиерами поперед своєї роти. (О. Гончар) "Без мови немає народу, Як сонця без сяйва й тепла." - сказав Сергій Шелухін. Дівчина вродлива питає, чого зажурився її любий козак. Скачучи з товаришами-офіиерами поперед своєї роти, Черниш думав про те, яке щастя бути в полку. Сергій Шелухін сказав, що без мови немає народу, як сонця без сяйва.

При заміні прямої мови непрямою у підрядному реченні, яким замінюється пряма мова, можуть відбуватися різні зміни і використовуються різні сполучники для приєднання підрядного речення до головного.

в) Невласне пряма мова - це особлива форма передачі чужої мови, яка поєднує в собі властивості прямої і непрямої мови і в художній літературі використовується як стилістичний прийом. Невласне пряма мова, як і пряма мова, частково або повністю зберігає лексичні, фразеологічні і синтаксичні особливості мови того, хто говорить, але синтаксично з авторської мови вона може виділятись і не виділятись. Невласне пряма мова широко використовується в художній літературі для змалювання внутрішнього світу персонажів, їх переживань, почуттів тощо. Невласне пряма мова нерідко становить собою внутрішню мову персонажа, або його внутрішній монолог, за допомогою якого автор розкриває образи своїх героїв. Майстерно скористався цим високохудожнім прийомом М. Коцюбинський у своїй повісті "Фата моргана":. Андрії! не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику.

Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Ґудзь шепнув йому ту новину. Хома хоч ходить коло товару, та все ближче до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!. Бо то, пане добродзею, чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш! Та! Велике щастя - латочка землі!. Крутиться оден з одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля. а їсть не краще за того, що нічого не мас. Хазяїн! Андрій з презирством чвиркнув крізь зуби. От фабрика, то вже щось інше. Не страшна ані посуха, ані дощі. Робота чиста, рівна. Прийде термін - бери гроші.

Челядь гуляє на Майдані., а в Малайки звичайні гості - думи.

Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити. Андрій знов не нанявся. Отак щороку. Легкого хліба Іиукас. Всю, каже, силу дурно оддав землі, більше не хочу, знов буде рибку ловити. на пошту побіжить, як пан пошле, зайця підстрелить. Люди жнуть, або косять, а Ті Андрій іде стежкою, ремінна торба через плече, бриль на потилиці і ціпком вимахує.

В обох уривках мова героїв Андрія і Маланки включена в авторську розповідь. Чужа мова тут поєднується з авторською мовою.

Саме використання невласне прямої мови дало змогу автору зберегти індивідуальні особливості мови обох героїв, повніше і глибше виразити думки і прагнення героїв.

г) Діалог (від гр. dialogos - бесіда, розмова), або діалогічна мова - це один із засобів передачі чужої мови. В діалозі дослівно відтворюється розмова двох або кількох осіб. Діалог може супроводжуватися словами автора, але переважно він подається без них. Діалогічна мова характеризується своєрідним пунктуаційним оформленням. Так, перед кожною реплікою ставиться тире, а слова кожного співрозмовника пишуться з нового рядка І з великої літери. Напр.:

Лялю, чому ви така?

Дівчина обернулась до нього, болісно звівши брови, мов пізнаючи його.

Щось сталося, Лялю?

Сталося, - важко сказала вона. - Сталося, Лука Дмитрович.

Лікар підсунув на лоба окуляри, розправив широкі плечі.

Що саме?

Загинув загін товариша Купріяна.

Увесь загін?

Треба думати, що так.

Залишились. ми з вами, - сказала Ляля. (О. Гончар)

Складові частини діалогу називаються репліками. Самостійним засобом мовної організації діалог виступає тільки в драматичних творах, в яких мова автора використовується лише для змалювання обстановки, дії, часу чи зовнішності персонажів пєси або для коротких авторських ремарок.

д) Цитата (від лат. сіtо - наводжу, проголошую) або цитування - це особливий різновид чужої мови, яка являє собою дослівно переданий уривок з якогось твору, або чиїсь слова, що наводяться для підтвердження чи доведення: правильності висловлюваних думок. Використовуються вони переважно в наукових та публіцистичних працях, а також в усіх інших випадках, коли виникає потреба підтвердити висловлену думку. Перед цитатою або після неї вказується на її автора. Напр.: "Поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським та іншими нашими славними класиками Леся Українка наполегливо розвивала і зміцнювала нашу сучасну літературну мову, вдосконалювала художню стилістику" (Олесь Гончар). Максим Рильський писав: "Мова - наша зброя, якою ми служимо неродові, що нас породив, вигодував і виховав. Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова, Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!".

Цитати, які наводяться в наукових працях, обовязково повинні паспортизуватися, тобто внизу сторінки, на якій наводиться цитата, під текстом, у так званих виносках, вказується джерело, звідки взята цитата, а саме: подається автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання і сторінка, на якій міститься наведена цитата. Якщо цитата береться з журналу, подається номер журналу, його назва і все останнє, що вказане вище. При наявності на одній сторінці кількох цитат вони подаються під різними номерами, які повинні співпадати у тексті і у виносці. При цитуванні слід дотримуватись відповідної пунктуації.

4. Висновки


Отже, складні синтаксичні конструкції - це особливий різновид складних речень, які становлять собою багатокомпонентні, багаточленні структури, до складу яких входить три і більше предикативні частини, поєднані в єдине ціле.

У межах складних синтаксичних конструкцій, що включають кілька предикативних частин, виділяють чотири різновиди, кожен з яких характеризується певними, лише йому властивими специфічними ознаками. Різновиди ці такі: складносурядні багатокомпонентні речення, складнопідрядні багатокомпонентні речення, безсполучникові багатокомпонентні речення і складні багатокомпонентні речення з різними типами звязку, або речення змішаного типу.

До складних синтаксичних конструкцій також відноситься період, що становить собою велике складне речення, переважно ускладненого типу, яке чітко поділене на дві частини, а також конструкції з чужою мовою. До цих конструкцій належить пряма мова, непряма мова, невласне пряма мова, діалог, або діалогічна мова і цитати чи цитування. Всі вони також характеризуються своїми специфічними ознаками.кладні синтаксичні конструкції в усіх своїх різновидах виконують у мові важливі виражальні функції, забезпечуючи людям можливість висловлювати свої думки у різних формах і варіантах, завжди виходячи при цьому з конкретної мовної ситуації.

Лекція 3. Українська пунктуація


1. Загальні зауваження про пунктуацію. Роль пунктуації в мові


Пунктуація (від лат. punktim - крапка) - це система правил вживання розділових знаків на письмі, а також розставляння розділових знаків у тексті. Під пунктуацією також розуміють розділ мовознавчої науки про вживання розділових знаків.

В українській мові, як і в багатьох мовах світу, розділові знаки поряд з буквами алфавіту становлять важливу частину графічної системи мови. Саме розділові знаки обслуговують такі значеннєві сторони мови, які не можна виразити ні буквами, ні словами. Вони не є органічною частиною висловлення, а тільки супроводжують текст як засіб графічного позначення поділу його на частини для того, щоб автор тексту і його читач в основному однаково розуміли написане. Цим значення розділових знаків у мові не вичерпується, їх роль у ній надзвичайно важлива і різноманітна, оскільки нерідко від їх розстановки залежить зміст висловлення, поділ його на частини, смислові відношення між цими частинами. За допомогою розділових знаків можна виділити в тексті потрібну частину і зосередити на ній увагу, можна подати думку в тексті, як супровідну, додаткову, а не основну тощо. Так напр., у поетичному тексті Ліни Костенко:


Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво І мала теорій.

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій,


Який розділовими знаками розчленовується на 4 самостійні частини, перше речення (Нащо слова?) поетеса зробила питальним і поставила після нього знак питання, хоча можна було б після нього поставити кому, яка б при безсполучниковому звязку оформила обставинні відношення між першим і другим реченнями. Проте письменниця цього не зробила, оскільки знак питання (?) як розділовий знак більше відповідав її задуму. Після другого речення (Ми дію несемо.) вона поставила крапку, чітко відділивши це речення від третього і показавши цим, що висловлена у другому реченні думка закінчена і продовження не має. Крапку Ліна Костенко поставила й після третьої частини тексту (Ніщо мистецтво і мана теорій.), що складається з двох речень, підкресливши цим самостійність і завершеність висловленої в ній думки і відсутність звязку з наступною частиною, яка починається підрядним сполучником Бо і повинна б виступати до попередньої частини підрядним причиновим реченням, а поетеса виділила його в окрему синтаксичну одиницю.

Отже, розділові знаки не тільки ділять текст на окремі частини, але й служать для вираження смислових відношень між цими частинами.

Виняткова роль розділових знаків у мові, зокрема коми, виявляється й при відокремленні другорядних членів речення, оскільки саме кома сприяє смисловому й інтонаційному виділенню цих членів у реченні. Функцію виділення у тексті слів, словосполучень і речень можуть виконувати й такі розділові знаки, як дужки і тире тощо.

Виникнення розділових знаків було повязане з необхідністю членування тексту для кращого його сприйняття.


2. Формування української пунктуації


Почала формуватися українська пунктуація разом з виникненням книгодрукування в 16-17 ст.1 У стародавніх рукописах писали текст, не поділяючи його на слова. У цих текстах вживалися такі розділові знаки, як крапка (цей знак виник першим - від лат., звідси й назва пунктуація), три крапки, що ставилися трикутником, і чотири крапки, розміщені ромбиком, які тільки позначали членування тексту, викликане потребою перепочинку того, хто писав.

Згодом заявляється кома, а в 1513 р. Починає вживатися цілий ряд розділових знаків, виникнення яких було зумовлене впливом граматики венеціанського друкаря А. Мануція. Використання цих розділових знаків уже було повязане з певними нормами.

У 16-му і наступних століттях у різних західноєвропейських граматиках намагалися упорядкувати вживання розділових знаків, обґрунтовуючи це теоретично.

Усі їхні дії позначилися на письмі та на друкованих працях східних словян, зокрема на граматиках Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького.

Так, у книжках і рукописах, які побачили світ у 17 ст., уже були наявні майже всі розділові знаки, якими користується сучасна пунктуація, а саме: крапка, двокрапка, кома, крапка з комою, знак питання, знак оклику, дужки, лапки. У цей же час зявляються крапки й тире.

Таким чином, до 18 ст. українська пунктуація, яка формувалася під впливом західноєвропейської пунктуації, в основному була сформована.

У наступні періоди проходив процес удосконалення української пунктуації, що було безпосередньо повязане з розвитком жанрів у 19 ст., а також з художньою практикою письменників та діяльністю мовознавців-нормалізаторів 20 ст. Усе це сприяло унормуванню української писемної мови.


3. Принципи української пунктуації


Українська пунктуація - явище складне. Як і українська орфографія, вона базується на певних принципах. Таких принципів є три: логічний, або смисловий, граматичний, чи синтаксичний, який ще називають структурним, та інтонаційний.

Логічний, або смисловий принцип полягає в тому, що розділові знаки повинні сприяти правильному розумінню писемного тексту.

Граматичний, або синтаксичний принцип визначає роль пунктуації в синтаксичній будові писемного тексту. Цей принцип тісно звязаний з логічним принципом. Вважають, що логіко-граматичний принцип є основним з-поміж інших принципів української пунктуації і що саме він забезпечує синтаксичну і логічну організацію висловлення на письмі1, оскільки тільки правильно розставлені розділові знаки забезпечують правильне розуміння писемного тексту. Логіко-граматичний принцип ставить певні вимоги. Так, за цим принципом, не можна розєднувати розділовими знаками, без спеціальних на те умов, граматичні пари слів у реченні, зокрема підмет і присудок, означення і означуване певними умовами, що його обмежують, керуюче слово і кероване, не можна відділяти одне від одного однорідні члени речення та ін.

Порушення логіко-граматичного принципу при розставлянні розділових знаків може бути зумовлене тільки певними стилістичними або іншими мотивами.

Так, наприклад, у поетичних творах, розділення підмета і присудка, означуваного слова і означення чи керуючого слова і керованого може бути зумовлене потребами рими або якимись художніми мотивами, що ними керується автор поетичного твору. Такі явища нерідко спостерігаються у поезіях більшості відомих і славних українських поетів, зокрема у Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся та ін.

Інтонаційний принцип забезпечує оформлення ритмомелодики української мови. Інтонація висловлення в усному мовленні може визначати використання того чи іншого розділового знака при передачі усної мови на письмі. При цьому розділові знаки можуть позначати смислові відтінки висловлень, це, зокрема, такі розділові знаки, як крапка, знак питання, знак оклику, можуть вказувати на взаємовідношення тих частин речення, між якими вони стоять, напр., двокрапка при однорідних членах речення при перелічувальній інтонації або двокрапка між частинами безсполучникового складного речення при пояснювальних або причинових звязках тощо.

Інтонація є важливим фактором при субєктивному членуванні висловлення, коли автор для смислового підкреслення у тексті певних слів чи словосполучень виділяє їх такими розділовими знаками, які ніякими правилами не мотивуються.

Загалом інтонаційний принцип при передачі усної мови на письмі й при розставлянні розділових знаків у письмових текстах відіграє важливу роль, оскільки одні розділові знаки ставляться при Інтонації переліку, інші - при інтонації обумовленості тощо.

Підсумовуючи сказане про принципи, на яких базується українська пунктуація, відзначимо, що усі ці принципи вживання розділових знаків для членування тексту логічного, при якому можуть використовуватися лапки, наприклад, для виділення слів або словосполучень вжитих у переносному значенні, дужки - для виділення вставних коментарів до тексту, абзаци - для логічного завершення частин тексту; синтаксичного, при якому кома використовується для виділення зворотів, звертань, вставних слів, підрядних речень тощо; та інтонаційного, при якому короткі паузи позначаються комою, довші - крапкою, тире, незакінчена думка - трьома крапками, питальна інтонація - знаком питання і т.д., нерідко перехрещуються, і ті самі знаки можуть використовуватися в різних функціях.

Так, зокрема, деякі знаки можуть виступати в ідеографічно-оцінній функції, напр., крапка при скороченні слова, знак оклику в дужках у цитаті як знак здивування, знак питання у дужках у цитаті як знак здивування, знак питання у дужках у цитаті як вираз здивування тощо1.

Усі принципи української пунктуації діють в українській мові одночасно, забезпечуючи правильну передачу усної мови на письмі.


4. Система розділових знаків


Розділові знаки сучасної української мови утворюють усталену систему. У її межах виділяються розділові знаки одиничні, до яких належать: крапка, двокрапка, три крапки (і більше), кома, крапка з комою, тире, знак оклику, знак питання і парні, до яких відносяться; дві коми, два тире, дужки, лапки.


5. Типи розділових знаків, їх функції у мові


За функцією, яку вони виконують, розділові знаки поділяються на три групи: відділяючі, відокремлюючі і виділяючі.

Відділяючими є знаки, що членують текст на частини, які є простими реченнями чи їх еквівалентами, складними реченнями, періодами, а також які використовуються для відокремлення однакових компонентів простого чи складного речення одного від другого. До цієї групи розділових знаків належать такі: крапка, крапки, знак оклику, знак питання, кома, крапка з комою, двокрапка і тире.

Кожен з розділових знаків виконує йому властиву функцію.

Крапка поділяє текст на речення.

Крапки (три крапки) вказують на незакінченість речення, на його ї; обірваність, а також на те, що в реченні наявні не всі компоненти.

Знак оклику не тільки поділяє текст на речення, але й вказує на експресивність мовлення.

Знак питання також не тільки поділяє текст на частини, а й вказує на те, що речення містить у собі питання.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складносурядного речення, відділяє головне і підрядні речення у складнопідрядному реченні.

Крапка з комою, подібно до коми, відділяє складні чи ускладнені за будовою граматично рівноправні частини.

Двокрапка не тільки відділяє одну частину від другої, але й вказує на: те, що в другій частині міститься пояснення або розкривається причина того, про що йшла мова в першій частині.

Тире розділяє головні члени речення, тобто підмет і присудок, частини простого речення, зокрема однорідні члени речення і узагальнююче слово, яке стоїть після них, частини безсполучникового складного речення, які знаходяться у причинно-наслідкових, протиставних та умовно-часових звязках.

Функції розділових знаків можна простежити на такому тексті: Сідало сонечко в сизо-червоні хмари; мов шматки розірваної ганчірки, висіли вони горою, а зверху їх гоготіло червоне зарево. Коли зарево блідло-вменшалося, хмари, мов живі страховища, роздималися-піднімалися - і щось страшне бубоніли, блимаючи вогневими очима. Ніч чорною марою налягла на землю, і зорі не хотіли її звеселити. Темно, душно, парно, як буває душно і парно літньої ночі перед дощем. Ось і він не забарився. Шкварконула блискавиця, обвиваючи огненним поясом тюрму, і спустився стрілою в яр, гогонула земля, тіпаючи на своїх широких грудях, як пірїну, здоровенні палаци, височенні церкви і невеликі хати; зацокотіли шибки у вікнах, струснули підвалини, загуло-зашуміло в повітрі. Дощ, як з відра, линув на землю і зразу покрив її калюжами. (Панас Мирний).

Відокремлюючи ми є розділові знаки, які використовуються для оформлення логіко-синтаксичного відокремлення якогось компонента простого чи складного речення. Відокремленими можуть бути звороти; уточнюючі члени тощо.

До цієї групи розділових знаків відносять кому, дві коми, тире і два тире.

Функції відокремлюючи розділових знаків можна проілюструвати на таких прикладах:

. Гола земля, бита крилами вітру, безнадійно сіріла під оливяним, небом. Рядами заморених хат, буденних і непривітних, дивилось село на своїх хазяїв, що неохоче збирались до зборні. Ішли ліниві, сірі, важкі, наче груддя ялової землі, яка їх зродила. Несли свою зброю - одвічні рушниці, звязані мотузками, важкі іржаві обухи, люшні, дрючки. Всіх їх гнав страх, звичка слухати начальство. (М. Коцюбинський).

. Лист був довжелезний - на десяти сторінках - та все ж відчувалося, що написано не все, про що хотілося б і треба було написати. (М. Дашків).

Виділяючими є розділові знаки, які використовуються для виділення слів, що показують на ставлення мовця до висловленої ним думки, називають осіб, до яких звертаються, а також вживаються для виділення таких синтаксичних одиниць, які впроваджуються в текст з метою уточнень окремого члена речення чи усього речення загалом.

До виділяючи розділових знаків належать такі: дві коми, два тире, дужки, лапки. Як видно, усі розділові знаки парні.

Використовуються вони для виділення звертань, вставних слів, словосполучень і речень тощо. Напр.: І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати. До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанна мати! (Леся Українка). Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усього життя не втратити чуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею народною (О. Гончар). Я ненавиджу брехню у всякій одежі, - в розкішній та пишній найбільше, - самовдоволену тупість, метушливість, хапливість, крикливість, заздрість і себелюбство. зраду і підлоту (М. Рильський) і под.

Нерідко у текстах різні розділові знаки можуть поєднуватися, або збігатися. Поєднуватися можуть крапка і тире (. - ), кома і тире (, - ), знак оклику і тире (! - ), знак оклику і крапки (!.), знак питання і знак оклику (?!), крапка і лапки (. ") та ін.

Є випадки, коли розділові знаки не повязуються зі змістом тексту, з його членуванням, а використовуються з іншою метою. У таких випадках розділовий знак втрачає властивості пунктуаційного знака і стає знаком орфографічним. Так, напр., крапка може використовуватися для позначення графічного скорочення слів, напр.: акад. - академік, вид. - видання, гр. - громадянин, о. - острів, р. - рік, обл. - область, н. е. - нашої ери та ін., що фактично пунктуації не стосується.

У цілому українська пунктуація повністю забезпечує правильне розуміння текстів наукового, офіційно-ділового, художнього та іншого змісту, а також правильну передачу усної мови на письмі.


6. Висновки


Таким чином, українська пунктуація - це система загальноприйнятих правил і розділ мовознавчої науки про вживання розділових знаків. Вона становить важливу частину графічної системи української мови, оскільки розділові знаки обслуговують в такі значеннєві сторони мови, які не можуть бути виражені ні буквами, ні словами.

Українська пунктуація пройшла непростий шлях свого формування, яке почалося з 16-17 ст.

Виникнення розділових знаків було зумовлене необхідністю членувати текст на частини для правильного його розуміння, оскільки в стародавніх рукописах розділових знаків не існувало.

Виникнення розділових знаків і їх унормування проходило поступово. Першим розділовим знаком, який почав використовуватися для членування тексту, була крапка.

Українська пунктуація базується на трьох принципах: логічному, граматичному й інтонаційному. Особливу роль при цьому виконують логічний і граматичний принципи, хоча усі три принципи в українській мові діють одночасно.

Розділові знаки виконують у мові відділяючу, відокремлюючу і виділяючу функції.

Українська пунктуація сучасної української мови повністю забезпечує належне розуміння письмових текстів різного змісту, вона також забезпечує розуміння звязків у думці і достатня, щоб передати читачеві тексту повязані з синтаксичним характером його моменти емоціонального забарвлення",1 в чому й виявляється її важлива роль в українській мові.

Лекція 4. Граматичний аналіз. Схеми граматичного аналізу речень


Граматичний аналіз - це один з різновидів мовного аналізу, який є надійним і ефективним засобом засвоєння теоретичного матеріалу з морфології та синтаксису, а також практичного застосування студентами набутих знань при аналізі ними мовного матеріалу та вироблення відповідних навиків цього аналізу.

Граматичний аналіз зосереджує увагу студента на конкретному мовному матеріалі, на відповідних питаннях, сприяє виробленню практичних навиків самостійної роботи з мовним матеріалом, вчить логічно мислити, узагальнювати, зіставляти і коментувати мовні факти, давати їм повну чи неповну характеристику, робити самостійні висновки.

Крім того, граматичний аналіз є ефективним засобом повторення й закріплення теоретичного матеріалу з граматики української мови, засобом тренування і самоперевірки студентом своїх знань, а також одним з важливих способів піднесення рівня культури мови студента.

Серед різних методичних прийомів, які застосовуються у вищій школі при вивченні української мови, граматичний аналіз посідає провідне місце.

Він дає змогу викладачеві виявити рівень засвоєння теоретичного матеріалу кожним студентом, його вміння використовувати здобуті знання на практиці. Граматичний аналіз може проводитися як під час аудиторних занять, так і при виконанні студентами самостійної роботи, забезпечуючи при цьому індивідуальне завдання для кожного студента.

Граматичний аналіз може успішно використовуватися при проведенні підсумкового контролю знань студентів.

Він є незамінним методичним прийомом при вивченні морфології і синтаксису, оскільки при аналізі речення студент виявляє не тільки глибину і міцність своїх знань з граматики і вміння застосувати їх на практиці, а й визначає ті питання, яких він не знає І які він повинен опрацювати.

Отже, граматичний аналіз є універсальним і ефективним прийомом вивчення граматичної будови української мови, що в результаті забезпечує належний рівень володіння цією мовою.

Під граматичним аналізом розуміють цілу систему різноманітних за змістом, обсягом і способом виконання вправ з граматики.

Граматичний аналіз включає два види аналізу:

морфологічний, який існує у двох різновидах - за складом слова і за частинами мови;

синтаксичний, має два підвиди - аналіз простого речення і аналіз складного речення.

За обсягом граматичний аналіз може бути повним, при якому проводиться всебічний розбір речення, тобто, коли речення аналізується за частинами мови і за членами речення, і неповним, або частковим, коли розглядаються тільки окремі морфологічні чи синтаксичні явища.

Крім того, за способом виконання аналіз може бути усним і письмовим, може виконуватися в аудиторії і в домашніх умовах як один з різновидів самостійної роботи студента.

Граматичний аналіз проводиться за певними, чітко визначеними схемами, яких при аналіз слід дотримуватися.

Подаємо схеми граматичного аналізу.

Морфологічний аналіз - це, як відзначалося вище, аналіз за частинами мови і частинами слова. Такий аналіз називається повним.

У побудові схем повного морфологічного аналізу слід дотримуватися певної послідовності: першим подається аналізоване слово, далі вказується його початкова форма (якщо слово змінне) і питання, на яке воно відповідає, потім пояснюється лексичне значення слова, подаються лексико-граматичні категорії аналізованої частини мови та засоби їх вираження, наступними подаються граматичні категорії та засоби їх вираження, далі вказується синтаксична роль слова в реченні і визначається його синтаксична віднесеність; на завершення визначається морфологічна будова слова та характер і місце наголосу в слові.

Синтаксичний аналіз простого речення може бути повним, коли всебічно аналізується речення і всі члени речення, і частковим, коли проводиться аналіз окремих членів речення.

Повний синтаксичний аналіз простого речення включає:

) загальну характеристику речення;

) аналіз за членами речення і

) аналіз за типами підрядного звязку слів.

При загальній характеристиці простого речення визначається речення за структурою (просте), за наявністю головних членів (двоскладне, особове чи односкладне, і тоді вказується тип односкладного речення), за наявністю всіх членів речення, необхідних для вираження висловлюваної думки (повне чи неповне), за наявністю головних і другорядних членів речення (поширене чи непоширене), за наявністю в реченні елементів, які його ускладнюють (ускладнене чи неускладнене), за тим, чи стверджується щось у реченні чи заперечується (стверджувальне чи заперечне, якщо при присудку є заперечна частка не) і за інтонацією (розповідне, питальне чи окличне).

При аналізі за членами речення визначається група підмета, тобто слова, які пояснюють підмет, і група присудка, тобто слова, які відносяться до присудка і пояснюють присудок, визначаються усі члени речення (додатки, означення, обставини) і вказується, на які питання вони відповідають.

При аналізі за типами підрядного звязку слів вказується, яким типом підрядного звязку (узгодженням, керуванням чи приляганням) повязуються в реченні слова.

Лекція 5. Схема морфологічного аналізу за частинами мови


Іменник.

1. Слово, яке аналізується.

. Початкова форма (називний відмінок).

. Лексико-семантичні категорії: власна чи загальна назва, конкретне чи абстрактне значення, назва істоти чи неістоти.

. Граматичні категорії: рід і засоби його вираження, число і засоби його вираження і відмінок та засоби його вираження; відміна; група.

. Від якого слова залежить.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Прикметник.

1. Слово, яке аналізується.

. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого, жіночого й середнього роду).

. Розряд за значенням (якісний, відносний чи присвійний).

. Ступінь порівняння (для якісних).

. Повний (членний) чи короткий (нечленний); стягнена чи нестягнена форма (для повних прикметників).

. Рід, число, відмінок і засоби їх вираження.

. Група (тверда і мяка).

. Від якої частини мови утворений.

. До якого слова відноситься.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Числівник.

1. Слово, яке аналізується.

. Початкова форма (називний відмінок).

. Розряд за значенням: кількісний (власне кількісні, неозначено-кількісні, збірні і дробові) чи порядковий.

. Який за будовою (простий, складний, складений).

. Рід (якщо йому властивий).

. Число (якщо властиве).

. Відмінок.

. З яким словом повязаний.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Займенник.

1. Слово, яке аналізується.

. Початкова форма (називний відмінок).

. Група за значенням (узагальнено-предметний, узагальнено-якісний, узагальнено-кількісний).

. Розряд за значенням (особовий, зворотний, вказівний, присвійний і т.д.).

. Морфологічний склад (простий, складний).

. Рід (якщо властивий).

. Число (якщо властиве).

. Відмінок.

. До якого слова відноситься (якщо відноситься).

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Прислівник.

1. Слово, що аналізується.

. Розряд за значенням: означальний (якісно-означальний, кількісно-означальний, способу дії), обставинний (часу, місця, причини, мети).

. Ступінь порівняння (якщо якісно-означальний).

. До якого слова відноситься.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Дієслово.

1. Слово, яке аналізується.

. Початкова форма - неозначена форма дієслова (інфінітив).

. Вид (доконаний, недоконаний, на яке питання відповідає).

. Перехідне чи неперехідне (засоби, вираження перехідності і неперехідності).

. Стан (активний, зворотно-середній, пасивний, нульовий).

. Особа (особові закінчення).

. Час (теперішній, майбутній, минулий, давноминулий).

. Спосіб (дійсний, умовний, наказовий).

. Дієвідміна (особові закінчення та тематичні голосні дієслів І і II дієвідміни).

. Число.

. Рід (для дієслів минулого часу та умовного способу).

. Від якого слова залежить.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Дієприкметник.

1. Слово, що аналізується.

. Початкова форма (форма називного відмінка).

. Активний чи пасивний.

. Вид.

. Час.

. Рід.

. Число.

. Відмінок.

. Від якого дієслова утворений і за допомогою якого суфікса.

. До якого слова відноситься.

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Дієприслівник.

1. Слово, яке аналізується.

. Вид (доконаний, недоконаний).

. Значення якого часу має.

. Від якого дієслова утворений і за допомогою якого суфікса.

. Яке слово в реченні пояснює.

. Яку додаткову дію означає (одночасну з дієсловом-присудком, чи дію, яка передує дії дієслова-присудка).

. Правопис і будова слова. Місце наголосу.

. Синтаксична роль.

Прийменник.

1. Слово, яке аналізується.

. Первинний чи вторинний.

. Який за будовою (простий, складний чи складений).

. Від якої частини мови утворений і за допомогою яких прийменників (якщо вони є).

. Значення якого відмінка уточнює.

. З якими відмінками може вживатися.

. Правопис слова. Місце наголосу.

Сполучник.

1. Слово, що аналізується.

. Який за морфологічною будовою: невивідний, чи простий, вивідний (складний чи складений).

. Сурядний (єднальний, протиставний, розділовий) чи підрядний (причини, часу, мети, умови, наслідку тощо).

. Який за вживанням (одиничний, повторюваний, парний).

. Правопис слова. Місце наголосу.

Частки.

1. Слово, що аналізується.

. Розряд за значенням і функцією.

. Словотворча чи формотворча.

. Препозитивна, постпозитивна чи може стояти в будь-якій позиції.

. Правопис.

Вигук.

1. Слово, яке аналізується.

. Що саме виражає (емоції чи волевиявлення).

. Вигук, чи звуконаслідувальне слово.

. Від якої частини мови утворений.

5. Правопис.

Лекція 6. Схема синтаксичного аналізу простого речення


1. Загальна характеристика речення


1. Аналізоване речення.

. Речення просте.

. Двоскладне (особове) чи односкладне (тип односкладного речення) (за наявністю головних членів речення).

. Поширене чи непоширене (тип речення за наявністю другорядних членів речення).

. Повне чи неповне (тип речення за повнотою).

. Стверджувальне чи заперечне (загально заперечне чи частково заперечне).

. Неускладнене чи ускладнене (однорідними або відокремленим членами речення, порівняльними зворотами, вставними чи вставленими словами або реченнями, звертаннями, прикладкою тощо).

. Розповідне, питальне, окличне, спонукальне (тип речення за метою висловлення).


. Аналіз за членами речення


1. Група підмета (слова, що відносяться до підмета й пояснюють його).

. Група присудка (слова, що відносяться до присудка й пояснюють його).

. Підмет (простий чи складений), його морфологічне вираження.

. На яке питання відповідає.

. Присудок (простий дієслівний чи складений - складений дієслівний чи складений іменний).

. На яке питання відповідає.

. Морфологічне вираження присудка. (Визначення у складеному дієслівному присудку основного дієслова-інфінітива та допоміжного дієслова-звязки, а в складеному іменному - основної іменної частини й дієслова-звязки).


3. Аналіз за типами підрядного звязку слів


1. Узгодження присудка з підметом (в особі й числі, якщо, присудок виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу, у роді й числі, якщо присудок виражений дієсловом минулого часу чи умовного способу, або тільки у числі, коли підмет і присудок мають форму множини).

2. Узгодження означуваного слова з очне ним (повне, коли всі форми підпорядкованого слова відповідають формам підпорядковуючого слова, і неповне, коли підпорядковане слово має не всі форми підпорядковуючого слова).

. Керування, коли головне слово (переважно дієслово-присудок) вимагає від залежного керованого слова (здебільшого додатка) певної відмінкової форми (керування безпосереднє і посереднє, сильне й слабке).

. Прилягання залежного незмінного слова (інфінітива, прислівника чи дієприслівника) до головного слова тільки за смислом.

Лекція 7. Схема синтаксичного аналізу складних речень


1. Складносурядне речення


1. Аналізоване речення.

. Складне, складносурядне.

. З скількох простих речень воно складається? (назвати кожне з них).

. Які смислові відношення і їх відтінки виражаються між простими реченнями: єднальні, протиставні, зіставні, розділові.

. Які засоби звязують між собою прості речення: сурядні сполучники однаковість форм-присудків, порядок речень, спільний другорядний член, наявність у наступному простому реченні співвідносного займенники чи прислівника?

. Речення розповідне, питальне, окличне, спонукальне (тип речення за метою висловлювання).

. Пояснення розділових знаків.

(Прості речення, які входять до складносурядного, аналізуються за

схемою розбору простого речення).


2. Складнопідрядне речення


1. Аналізоване речення.

. Речення складне, складнопідрядне.

. Головне речення.

. Підрядне.

. На яке питання відповідає підрядне речення.

. Який член головного речення (чи все головне) пояснює підрядне.

. Вид підрядного речення.

. Засоби поєднання підрядного з головним (підрядні сполучники або сполучні слова, вказівні слова, співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків, порядок речень).

. Місце підрядного в складнопідрядному реченні.

. Розповідне, питальне, окличне, спонукальне.

. Головне і підрядне речення аналізуються за схемою синтаксичного розбору простого речення.


3. Складнопідрядне речення з кількома підрядними


1. Аналізоване речення.

. Речення складне, складнопідрядне з кількома підрядними.

. Головне речення.

. Підрядні речення.

. Який член головного речення (чи все головне) чи підрядного пояснює кожне підрядне речення.

. На яке питання відповідає кожне підрядне речення.

. Вид кожного підрядного речення.

. Тип складнопідрядного речення за характером звязку підрядних речень з головним і підрядних речень між собою.

. Засоби поєднання підрядних речень з головним (сполучники або сполучні слова).

. Порядок розташування підрядних речень у складнопідрядному реченні.

. Розповідне, питальне, окличне, спонукальне.

. Головне і підрядні речення аналізуються за схемою синтаксичного аналізу простого речення.

. Пояснення розділових знаків в аналізованому складнопідрядному реченні.

4. Складне речення з сурядністю й підрядністю


1. Аналізоване речення.

. Речення складне, з сурядністю і підрядністю.

. Речення, обєднані сурядним звязком, виділення кожного речення, засоби їх поєднання.

. Смислові відношення відношення між реченнями, поєднаними сурядним звязком.

. Визначення типу речень, обєднаних сурядним звязком, виділення в них головного і підрядного чи підрядних речень.

. Вказати, якому головному реченню, що входить до складного, підпорядковується підрядне або підрядні речення.

. Який член головного речення пояснюють підрядні.

. На яке питання відповідає підрядне (чи підрядні) речення.

. Визначення виду підрядного речення.

. Засоби, якими приєднують підрядні речення до головного.

. Місце підрядних речень у складному.

. Розповідне, питальне, окличне, спонукальне.

. Речення, що входять до складного, аналізуються з схемами синтаксичного аналізу складносурядного, складнопідрядного і простого речення.

. Пояснення розділових знаків у складному реченні.


Зміст Лекція 1. Безсполучникові складні речення 1. Загальні відомості про безсполучникові складні речення, їх функції в мові 2. Різновиди складних

Больше работ по теме:

Theory of foreign language teaching
Книга / Учебник
Развіццё беларускай мовы
Книга / Учебник

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ