Авторське право у суб’єктивному значенні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Юридичний факультет

Кафедра цивільних та адміністративно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з Цивільного права України

на тему: «Авторське право у субєктивному значенні»

Студентки III курсу I групи

напряму підготовки Право

спеціальності Правознавство

Семенчук Анастасії Сергіївни (прізвище та ініціали)

Керівник доцент к.ю.н. Маріц Д. О.

КИЇВ - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

.1 Поняття, субєкти, обєкти авторського права

.2 Принципи та зміст авторського права

РОЗДІЛ ІІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО У СУБЄКТИВНОМУ ЗНАЧЕННІ

.1 Майнові та особисті немайнові права автора

.2 Виключні права. Межі здійснення авторських прав

.3 Строки чинності авторських прав та способи їх захисту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

авторський право немайновий

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому що у наш час досить значимо постало питання правомірності використання творів - об'єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава. Адже, авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом свободи слова та прав людини.

Сучасна Україна будує незалежну правову державу, засновану на системі ринкових економічних відносин. Незалежність, як складне суспільне явище, серед інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток інтелектуального потенціалу держави. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об'єктів авторського права неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої особи щодо створених нею результатів є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародному розподілі праці, торгівлі тощо.

Невід'ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток нормативно-правової бази, зокрема інституту авторського права.

Нормативна база правового регулювання у сфері авторського права потребує значного розвитку і вдосконалення. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у даній сфері діяльності.

Метою дослідження є висвітлення особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об'єктів авторського права.

При написанні даної роботи перед нами постали такі задачі:

розглянути наукові погляди та думки, які стосуються поняття авторського права, визначити його субєкт та обєкт;

охарактеризувати принципи та розкрити зміст поняття «авторського права»;

розмежувати особисті не майнові та майнові права автора;

встановити виключні права та межі здійснення авторських прав;

визначити строки чинності авторських прав та способи їх захисту

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при визначенні змісту та меж субєктивного авторського права.

Предметом дослідження є субєктивне авторське право його зміст та межі.

Методи дослідження. Основу роботи складає діалектичний метод пізнання, який дав змогу розглядати інститут авторського права у динаміці його становлення та розвитку. З метою всебічного аналізу статусу інституту авторського права також застосовувалися такі загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, як порівняльно-правовий, який дав можливість охарактеризувати різноманітні схеми інституту авторського права, порівняти їх правовий статус. Із застосуванням системного методу в роботі досліджувалася природа та моделі інституту авторського права. Формально-логічний метод сприяв дослідженню організації роботи у сфері авторськогоо права в аспекті відповідності законам формальної логіки, закономірностям людського мислення, а формально-юридичний - організації здійснення авторського права з точки зору її відповідності праву через призму юридичних категорій. Використання методу тлумачення норм дало можливість зясовувати та розяснювати зміст правових норм, що регулюють статус авторського права. Застосування цих та інших методів наукового пізнання гарантувало обєктивність і достовірність дослідження інституту авторського права, розвязання поставлених цілей та завдань.

При написанні роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, спеціалізована та навчальна література, періодичні видання.

Дослідженням даного питання в сфері авторського права та проблем інтелектуальної власності в цілому, займалися такі видатні вчені, як: Б. С. Антимонов, Г.О. Андрощук, В.С. Дробязко, Р.О. Денисова, В.О. Жаров, О.А. Підопригора, А.П. Сергєєв, О.Д. Святоцький, Р.О. Стефанчук, Р.Б. Шишка, та ін.

Практичне значення результатів дослідження в тому, що зроблені висновки та пропозиції можуть слугувати для удосконалення ЦК України та інших нормативних актів, що регулюють питання щодо здійснення авторського права.

Курсова робота складається зі: ВСТУПУ; двох розділів, що містять пять підрозділів; ВИСНОВКІВ; СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

Загальний обсяг курсової роботи становить 39 сторінок.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

.1 Поняття, субєкти, обєкти авторського права

Для того, щоб зрозуміти суть інституту авторського права необхідно розглянути це поняття в двох аспектах об'єктивному та суб'єктивному. Отже, в об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

А у суб'єктивному розумінні, авторське право - це сукупність прав, які належать автору, його правонаступнику або спадкоємцю, у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва [1; с.113].

На думку Стефанчука Р. О. авторське право (англ. copyrіght) - це набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи компютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження обєкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їх "матеріальне втілення". Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі [2; с.25].

Стаття 433 ЦК та ст. 8 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) до обєктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору.

У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, - це науковий твір, а якщо - систему образів, - це твір художній. Останні, у свою чергу, поділяються на твори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музично-драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охорону таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення[3;c.47].

До об'єктів авторського права належать складені твори - різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини.

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації: б) твори народної творчості (фольклор) - приказки, частівки, танці, художні промисли, народні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордени); д) грошові знаки; є) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право (своєрідне право, право особливого роду).[4;с.28]

Відповідно до ст. 7 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомога технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводить до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне.

Неподільне співавторство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення.

Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співавторами мають узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на твори: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи - правонаступники[3; с.50].

.2 Принципи та зміст авторського права

Правові принципи поділяють на загальносоціальні, які обумовлює соціально-економічна система та юридичні. Юридичні складаються із на загальноправових, що формуються в конституційних нормах, та галузево-правових, які виражаються у правових нормах окремих галузей права.

Єдиної думки щодо принципів авторського права немає. Але, враховуючи вищевказаний розподіл правових принципів, визначають такі загальні принципи авторського права:

. Принцип свободи творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, використовувати твір будь-яким способом.

. Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства, відповідно до якого суспільство повинно задовольняти інтереси автора у належній винагороді його творчості, а автор зобовязується не використовувати свої твори на шкоду інших осіб та суспільства в цілому.

. Принцип матеріальної та моральної заінтересованості автора, полягає в тому, що авторів літературних та художніх творів, крім отримання авторської винагороди, нагороджують різними державними преміями, їм присвоюють почесні звання, що є однією із форм суспільного визнання їх творчості.

. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів, полягає в тому, що норми авторського права охороняють права та законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав[5;13с.].

Авторське право як частина цивільного права базується на таких принципах:

юридична рівність субєктів права;

свобода договору;

свобода підприємницької діяльності;

свобода особистості;

закріплення в нормах авторського права новітніх досягнень у галузі світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напрацьованих світовим співтовариством; всебічна охорона власності незалежно від її форм і видів, повага прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства[6;с.67].

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.

Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва.

Авторське право гарантує творцеві не лише можливість отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інтелектуальний і персональний зв'язок із твором.

Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайнові і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав особистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору. У той же час ці два види авторського права настільки взаємопов'язані, що на практиці виокремити серед них права тільки майнового або немайнового характеру буває досить важко. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Це є причиною того, що ряд дослідників відкидає концепцію чіткого розмежування авторського права на два види прав. Вони вважають, що всі надані авторові права особистого немайнового та майнового характеру є проявом унітарного права, яке забезпечує дотримання інтелектуальних і майнових інтересів автора[7].

РОЗДІЛ ІІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО У СУБЄКТИВНОМУ ЗНАЧЕННІ

.1 Майнові та особисті немайнові права автора

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові.

Крім загальних норм про особисті немайнові права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438,439 ЦК і ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права». До них належать:

) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

) право автора на ім'я;

) право на недоторканність твору і збереження його цілісності. Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім'я автор може реалізувати право авторства, вимагаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на примірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає декілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстрацій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з нього окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК передбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження - спадкоємцям автора[8].

Види майнових прав на твір розрізняються за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права») наводить примірний перелік майнових прав автора у відповідності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами використання і розповсюдження творів, якими є:

) право на опублікування твору (випуск у світ);

) право на відтворення творів;

) право на публічне виконання;

) право на публічне сповіщення творів;

) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

) право на переклад творів;

) право на переробки, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

) право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

) право на імпорт примірників творів;

) право на отримання винагороди за використання твору[9;с.127].

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК, вважається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації.

Законодавчо закріплено певні обмеження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають "особисту сферу" людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які інші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які закликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, мають порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права», вважається виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Відтворення може відбуватися у вигляді виготовлення друкованих примірників літературного твору або копій, репродукцій чи ілюстрацій із зображенням картин, або виготовлення примірників запису музичного твору на магнітній стрічці або компакт-диску, виготовлення примірників відеозапису. Твори живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва можуть відтворюватись у промислових виробах - на шкатулках, коробках, футлярах, упаковках, обкладинках, флаконах тощо.[10]

Право на публічне виконання охоплює дії з подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічною демонстрацією слід вважати публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї або близьких, знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ визначений законом як будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час

Публічне сповіщення творів охоплює декілька різновидів дій із доведення твору до загального відома: 1) передача творів в ефір за допомогою радіохвиль, а також лазерних променів, гама-променів тощо, у тому числі з використанням супутників; 2) передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів). Ознака публічності дій полягає у тому, що їх результатом є можливість сприйняття творів необмеженою кількістю осіб у різних місцях із значною віддаленістю від місця передачі.

Право на переклад твору означає можливість для автора здійснювати переклад на іншу мову самостійно, давати згоду на це іншим особам або, навпаки, забороняти таке.

Право на переробку означає право на будь-яку творчу зміну твору, в результаті якої виникає новий твір похідного характеру. Найбільш поширеними способами переробки є адаптація, аранжування, оркестровка. Переробка літературного твору можлива у формі переведення розповідного твору у драматичний, драматичного - в сценарний, віршованого - у прозу тощо.

Право на включення творів до складених творів поширюється на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій та інших складених творів, що виникають у результаті поєднання інших самостійних творів (або їх частин) різних авторів за будь-яким критерієм.

Розповсюдження творів дає можливість необмеженому колу осіб ознайомитися із твором в індивідуальному порядку або придбати його примірник у власність. Виходячи зі ст. 441 ЦК та ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права» розповсюдженням визнається:

перший продаж або інше відчуження (обмін, дарування, поставка, правовою метою яких є передача права власності на примірник твору);

передача творів у майновий найм (оренду) чи у прокат як до першого продажу, так і після такого.

Належність автору права на імпорт означає, що імпорт примірників твору потребує окремої згоди особи, яка має авторські права, незалежно від мети ввезення і здійснення у подальшому будь-яких дій із їх розповсюдження. Тиражування творів у країнах, де права українських авторів не охороняються, також не дає правової можливості ввезти їх в Україну без згоди автора[11;с.138].

Право па подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, передбачене п. 9 ч. З ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права». Його введення мало за мету охопити всі можливі способи доведення творів до загального відома публіки, які не підпадають під інші перелічені у законі форми їх поширення. Найбільш поширеним способом доведення твору до загального відома є розміщення інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить твори доступними для публічного використання.

Чинне законодавство закріплює деякі майнові права, які можуть бути реалізовані тільки стосовно певних об'єктів авторського права. Так, ст. 448 ЦК і ст. 27 Закону «Про авторське право і суміжні права» регламентують так зване право слідування щодо оригіналу твору образотворчого мистецтва та оригіналу рукопису літературного твору. Воно полягає у можливості автора одержувати п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору, що здійснений за першим його відчуженням автором.

Ще одне особливе право автора твору образотворчого мистецтва - це право доступу до твору. Воно закріплено у ст. 26 Закону і полягає у тому, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору (без його доставки авторові) з метою його використання для відтворення - виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо[12;с.140].

.2 Виключні права. Межі здійснення авторських прав

Центральне місце в системі майнових авторських прав займають виключні права. Теорія виключних прав, основними підходами якої ми користуємося і нині, була детально розроблена ще у російській дореволюційній літературі, зокрема Я.О. Канторовичем та Г.Ф. Шершеневичем. Так, на думку останнього, під виключними правами слід розуміти монополію володільця авторського права на використання твору[13] <#"justify">1. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / [Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова І.М., Жилінкова І.В. та ін.; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т.1. - 480 с.