Аналіз міжнародного руху капіталів в умовах інтернаціоналізації господарських відносин

 

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародного руху капіталів та інтернаціоналізації господарських відносин

.1 Сутність процесу міжнародного руху капіталів

.2 Форми міжнародного руху капіталів та їх загальна характеристика

.3 Сутність інтернаціоналізації господарських відносин

Розділ 2. Аналіз міжнародного руху капіталів в умовах інтернаціоналізації господарських відносин

.1 Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах

.2 Аналіз потоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку

Розділ 3. Місце України в процесі міжнародного руху капіталу, основні проблеми та перспективи розвитку

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ


Тісне переплетення окремих складових світового господарства <#"justify">Сучасні економічні відносини у системі світового господарства знаходять свій прояв і в такій формі як міжнародний рух капіталу. Кожна країна вивозить і ввозить капітал з-за кордону. Тому можна говорити про міжнародний рух капіталу. Отже, кожна з цих країн одночасно виступає в ролі і експортера, і імпортера, тобто має місце так зване перехресне переміщення капіталів.

Міжнародний рух капіталу (МРК):

самоствердження капіталу як самозростаючої вартості в глобальному масштабі;

сукупність відносин щодо переміщення капіталу в між- та наддержавному просторі на постійній чи терміновій основі заради максимізації його прибутковості чи досягнення інших економічних, соціальних і політичних вигод;

діалектичне поєднання процесів вилучення частини капіталу з товарно-грошового обігу однієї країни (експорт) та його включення у господарський оборот іншої країні (імпорт) [7].

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:- етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII - початку XVIII ст. до кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).- етап вивозу капіталу (з кінця XIX - початку XX ст. до середини XX ст.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем. - етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XX ст. по сьогодні). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях [7].

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

. Інтернаціоналізація господарського життя.

. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем.

. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

Вкладаючи капітал за кордоном, інвестор здійснює закордонні інвестиції (інвестиції за кордоном).

Вивіз капіталу став можливим тому, що більшість країн вже увійшли у світове господарство, знаходяться в єдиній системі економічних звязків і повязані спільною розвинутою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій. Сучасна економічна теорія розкриває такі причини вивезення капіталу:

відносний надлишок капіталу на національному ринку і зумовлена цим можливість його прибуткового застосування за кордоном;

використання ТНК відмінності між країнами у рівні витрат виробництва (у першу чергу в ціні сировини і робочої сили). У звязку з цим широке розповсюдження отримало переміщення трудомістких виробництв з розвинутих держав у країни, що розвиваються, де заробітна плата у багато разів нижча;

прагнення одержати вільний доступ до джерел сировини, забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств в умовах загострення проблеми сировинних ресурсів;

намагання використовувати переваги у застосуванні висококваліфікованої робочої сили розвинутої виробничої та соціальної інфраструктури в інших країнах [24].

При здійсненні експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що складається в наступному:

одержанні додаткових прибутків;

установленні контролю над іншими об'єктами;

обході протекціоністських барєрів на шляху руху товарних потоків;

наближенні виробництва до нових ринків збуту;

одержанні доступу до новітніх технологій;

збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

економії на податкових платежах;

зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:

можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

залученні додаткових валютних ресурсів;

розширенні науково-технічного потенціалу;

створенні додаткових робочих місць.

Обєктивною основою МРК є нерівномірність економічного розвитку країн, яка на практиці проявляється:

в нерівномірності нагромадження капіталу, насамперед, в його перенакопиченні та відносному падінні норми прибутку в окремих країнах;

у невідповідності попиту на капітал та його пропозиції в різних ланках глобального економічного середовища.

На сучасний розвиток МРК впливають:

) фактори економічного характеру:

глибокі структурні зрушення як в міжнародній економіці, так і в економіці окремих країн;

необхідність підтримки сталих темпів соціально-економічного розвитку провідними субєктами міжнародної економіки в умовах підвищення конкуренції на товарних ринках;

поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва;

діяльність транснаціональних та багатонаціональних корпорацій (ТНК і БНК);

порівняльні ризики вкладення капіталу поза національною економікою тощо;

) науково-технічний прогрес та інформаційна революція;

) фактори політичного характеру:

лібералізація процесів експорту та імпорту капіталу, що має місце у межах інтеграційних об'єднань, вільних економічних і офшорних зонах;

політика прискореної індустріалізації в країнах «третього світу»;

політика економічних реформ в нових незалежних країнах (приватизація, підтримка малого та середнього бізнесу, стимулювання іноземних інвестицій тощо) [6].

Визначення сутності капіталу впливає на формування теоретико-методологічної основи пізнання сутності міжнародного руху капіталу, зокрема вивезення капіталу. Західні економісти міжнародний рух капіталу розглядають здебільшого як рух одного із факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах. Якщо брати до уваги, що капітал за економічним змістом є сукупністю або системою відносин економічної власності, що ґрунтується на експлуатації найманої праці, то його експорт означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має власний речовий зміст (засоби виробництва, гроші, ресурси), то такі відносини формуються за допомогою вивезення капіталу і передусім в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з розвинутішої в менш розвинуту країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, і капіталу), досконаліших форм капіталістичних виробничих відносин. У такий спосіб здійснюється процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, основаної на експлуатації тощо) і відповідно капіталістичних виробничих відносин.

Отже, міжнародний рух капіталу - це розміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. Він має три етапи виникнення і розвитку. На його стан і розвиток впливають багато різноманітних факторів.


.2 Форми міжнародного руху капіталів та їх загальна характеристика


Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

Існуюча класифікація форм міжнародного руху капіталу відображає різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у таких формах:

у формі приватного або державного капіталу залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями. Рух капіталу по лінії міжнародних організацій часто виділяється в самостійну форму;

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Приватний (недержавний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

у грошовій і товарній формах. Так, вивозом капіталу можуть бути машини і обладнання, патенти і ноу-хау, якщо вони вивозяться за кордон у якості вкладу в статутний капітал створюваної чи купленої там фірми. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити;

у короткостроковій (як правило, на строк до одного року) і довгостроковій формах (більше одного року);

у позичковій і підприємницькій формах. Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді міжнародних позик, які надають як окремі держави, так і великі міжнародні банки. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами: за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; через придбання контрольного пакету або просто частини акцій діючих підприємств; шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній (рис. 1.1.) [6].

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, а у другому - власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому - уряд має право його регулювати і контролювати.

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позикового капіталу.


Рис.1.1. Форми вивезення капіталу


Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50% [16].

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов'язання; інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варанти, фючерси тощо.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу - надання капіталу в грошовій і товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто невідшкодування.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безкоштовного кредиту чи безвідшкодовного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктів інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм і технічних проектів;

матеріальна допомога - безплатна передача субєктами одних країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення суб'єктам інших країн. [16]

Отже, міжнародний рух капіталу проявляється у різних формах: грошовій і товарній; короткостроковій і довгостроковій; приватного або державного капіталу; позичковій і підприємницькій.


.3 Сутність інтернаціоналізації господарських відносин


Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Слід розрізняти поняття «інтернаціоналізація виробництва», «інтернаціоналізація капіталу», «інтернаціоналізація господарського життя».

Інтернаціоналізація виробництва - це встановлення безпосередніх стійких виробничих звязків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва - обєктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці і становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Інтернаціоналізація капіталу - це процес переплетення і обєднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями обєктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм звязків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є обєктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських звязків між країнами.

Інтернаціоналізація господарського життя - це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту тощо. В її основі лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, інтернаціоналізація капіталу та утворення транснаціональних компаній. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання [17].

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва і в її розвитку можна виділити три головних етапи. На першому етапі (приблизно кінець ХVІІІ - кінець ХІХ ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Проявом її були найпростіші форми міжнародних економічних звязків, передусім зовнішня торгівля. Саме інтернаціоналізація виробництва і обігу стала однією з основних передумов формування світового господарства.

На другому етапі (кінець ХІХ - середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що повязана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці, який, у свою чергу, стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. Саме у цей час розвиваються всі головні форми міжнародного поділу праці: загальний (базується на спеціалізації сфер суспільного виробництва), частковий (на предметній спеціалізації окремих галузей), одиничний (на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць).

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини ХХ ст., інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу. Інтернаціоналізація обєднує структурні елементи і субєкти світового господарства в єдине ціле. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів: сировини, палива, засобів виробництва - компенсується широкою участю країн у світових господарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Саме тому вона є одним із системоутворюючих факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро- та макрорівень. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій. На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світових господарських звязків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку. Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва і обміну сприяє зростанню імпорту товарів та послуг, що, у свою чергу, збільшує прибутки країни-експортера. Зростання доходів та імпорту в одній країні і відповідно прибутку в іншій викликає попит на імпорт у третіх країнах. Отже, розвинута країна своєю грошовою політикою може стимулювати внутрішнє виробництво та імпорт, що викликатиме зростання експорту інших країн, а в цілому означатиме розширення виробництва і зайнятості у світі. Саме в цьому суть так званої «теорії локомотива».

Інтернаціоналізація господарського життя породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте національне господарство не розчиняється в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією. Розвиток останньої та її наслідки мають за рядом ознак всесвітній характер і передбачають міжнародні зусилля, тому що:

сучасне оновлення науки, техніки і технології настільки масштабне, всебічне і глибоке, що здійснити його вже неможливо силами лише однієї, навіть великої держави;

стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво з розрахунку на ряд країн, а нерідко на потенційних споживачів у всьому світі;

стало можливим швидке поширення досягнень НТР в усіх регіонах земної кулі, підвищилась рухливість капіталу та робочої сили. Створена в одній країні найновіша техніка і технологія швидко поширюються в усьому світі.

Отже, термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає участь країн у світовому господарстві. Для визначення її рівня використовуються такі основні показники: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.

капітал міжнародний інвестиція економіка


Розділ 2. Аналіз міжнародного руху капіталів в умовах інтернаціоналізації господарських відносин


.1 Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах


Економічна політика переважної більшості країн сьогодні формується під впливом дисбалансів, спричинених світовою фінансовою кризою.

Стимулювання економічного зростання, боротьба з інфляцією та покриття дефіцитів платіжних балансів вже не є основними напрямками гармонізованого існування національних економік, до них приєдналося таке головне завдання як вирішення проблеми зовнішньої заборгованості та контроль за рухом капіталів.

Фінансові експерти ООН під керівництвом Нобелівського лауреата Дж. Стігліца у 2010 р. зробили висновок, що норми, які регулюють транскордонний рух капіталу, зокрема короткостроковий, виступають найважливішими серед методів забезпечення макроекономічної стабільності.

Якщо розглянути динаміку руху іноземних інвестицій до країн із ринками, що формуються, та країн, що розвиваються, то видно, що у період з 2004 по 2007 рр. їх обсяги збільшилися приблизно в 3 рази, що пояснюється загальносвітовою політикою лібералізації в сфері контролю за рухом капіталу (рис. 2.1.).

Після фінансової кризи у 2009 р. відбулося різке скорочення обсягів прямих і портфельних іноземних інвестицій, обсяги яких вийшли на докризовий рівень у 2010 р. В структурі чистих фінансових потоків найбільшу питому вагу займають прямі іноземні інвестиції.


Рис. 2.1. Динаміка чистих фінансових потоків до країн із ринками, що формуються, та країн, що розвиваються (млрд. дол.)


За даними Світового банку, у січні 2014 року на ринках країн, що розвиваються, спостерігався значний відплив портфельних інвестицій. Особливо це стосувалося ринку акцій, де за січень 2014 року було виведено капіталу на суму 12 млрд. дол. США, що становить 80% від всього обсягу виведеного капіталу за 2013 рік [34]. Збільшення припливу іноземного капіталу знаходить своє відображення у збільшенні валового зовнішнього боргу країн.

Дані про накопичену на початок 2014 року суму прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в 180 країнах і територіях <#"justify">РікСвітовий обсяг ПІІ, трлн. дол. СШАТемп росту, у % до минулого року20101,2122,720111,6133,320121,2477,520131,3104,820141,6123,1

Приплив прямих іноземних інвестицій трохи збільшився в деяких розвинених країнах, у тому числі у Франції, Канаді, Ірландії та Великій Британії, але зростання було незначним (додаток А і Б) [36]. У 2013 році деякі країни, що розвиваються також постраждали від погіршення ситуації, але зниження було набагато помірнішим. В Азії, яка залучила 59% всіх прямих іноземних інвестицій, які надійшли в країни, що розвиваються, було зафіксовано зниження цього показника на 9,5%, а Китай, чия економіка посідає другу сходинку за обсягом залучених інвестицій, зіткнувся з їх падінням у 2012 році на 3,4%, до 120 млрд. дол. Збільшення ПІІ було зафіксовано в Південній Америці та Африці. Примітно, що падіння обсягів прямих іноземних інвестицій відбулося незважаючи на те, що світова економіка виросла на 2,3% в 2012 році, а обсяг світової торгівлі зріс на 3,2%. На думку аналітиків, це відбулося на тлі того, що компанії у всьому світі, за виключенням Китаю, мають близько 6 трлн дол. вільних грошових коштів і нікуди їх не інвестують. Експерти пояснюють це тим, що невирішені боргові проблеми в Європейському Союзі та невизначеність навколо економіки США призводять до небажання компаній інвестувати [35].

Прямі іноземні інвестиції у світі минулого року зросли на 9 відсотків і, за прогнозами, зростатимуть далі наступними трьома роками, свідчить новий звіт про інвестиції у світі, який оприлюднила Конференція ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Але цей оптимізм наразі не стосується України.

Автори звіту прогнозують, що таке зростання триватиме і в наступні три роки, в першу чергу завдяки інвестиціям у розвинені економіки. Але нестійкість деяких нових ринків і ризики, повязані з політичною нестабільністю і регіональними конфліктами, можуть підірвати очікувані рівні зростання.

На думку аналітиків, до 2016 року частка інвестицій у розвинені економіки може знову зрости до 52 відсотків від загальносвітового рівня після того, як останніми роками вона падала до 40 відсотків. Минулого року 54 відсотки від світового припливу прямих іноземних інвестицій надійшло у країни, що розвиваються. Що ж до так званих перехідних економік - а до них залічують держави, що постали на місці СРСР, і колишні «соціалістичні» країни Європи, - то до них за 2013 рік приплив прямих іноземних інвестицій зріс відразу на 28 відсотків. Його обсяг склав 108 мільярдів доларів.

У країнах-учасницях СНД, зокрема, значна частка цього зростання припадає на Росію (додаток В). В ній це зростання склало 57 відсотків, а обсяг прямих іноземних інвестицій досяг 79 мільярдів доларів. Таким чином, Росія вперше стала третьою у світі за припливом зовнішніх інвестицій.

Там іноземних інвесторів мотивували значне зростання на внутрішньому ринку разом зі зростанням продуктивності, а також високі прибутки в енергетичних проектах та інших, повязаних із природними ресурсами. Головну частину різкого збільшення обсягу інвестицій склала купівля британською компанією BP частки в контрольованій російською державою нафтовій компанії «Роснєфть» [36].

Залучення прямих іноземних інвестицій тією чи іншою країною може призвести до порушення роботи банківської системи і негативно вплинути на економіку держави. В сучасних посткризових умовах одним із головних елементів загальної системи захисту економіки від впливу зовнішніх факторів є перегляд комплексу інструментів, які регулюють міжнародний рух капіталу.

Світовий досвід свідчить, що багато країн, щоб зменшити вразливість банківської системи від зовнішніх факторів застосовують такий інструмент як встановлення межі залучення іноземного капіталу в банківській системі країни, окремого банку або активів банківської системи. Так, у Росії капітал банків - нерезидентів у сукупному статутному капіталі російського банківського сектору не повинен перевищувати 12 %. У Франції у процесі приватизації інвестором із країн - не членів ЄС не може бути реалізовано більше ніж 20 % статутного капіталу банківської установи. В Ісландії обсяг прямих інвестицій у банки країни обмежений статутним капіталом у 25 % від сукупного статутного капіталу всіх банків. У Канаді встановлено ліміт сумарного обсягу активів дочірніх банків, контрольованих нерезидентами - 12 % від сукупних активів банківської системи. У Мексиці питома вага капіталу іноземного банку не може перевищувати 25 % капіталу банку-резидента.

Надмірне залучення іноземного капіталу, особливо короткострокового, призводить до фінансових труднощів у країні в результаті спаду настроїв іноземних інвесторів. Так, у січні 2014 р. Світовий банк зафіксував рекордний відплив капіталу з ринку акцій і облігацій країн, що розвиваються (обсяг відпливу сягнув 80 % рівня 2013 р.) [18].

Отже, експерти відзначають зростання потоків іноземних інвестицій у світі і прогнозують, що в найближчі три роки ця тенденція зберігатиметься. Загальносвітовий потік іноземних інвестицій у 2014 році досяг позначки 1,6 трлн. дол. США. Потоки іноземних інвестицій до 2008 року росли, а з початком кризи почали знижуватися. Проте, уже починаючи з 2010 року відбулося зростання рівня потоку іноземних інвестицій, що продовжується і до сьогоднішнього дня. Країни, що розвиваються, вперше в історії обігнали провідні країни світу в обсязі залучення прямих іноземних інвестицій, який склав 680 млрд. дол. США, що становить 52% від загальної суми. Приплив прямих іноземних інвестицій трохи збільшився і в деяких розвинених країнах, але зростання було незначним.


.2 Аналіз потоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку


Економіка <#"justify">Навіть у кризовий період в Україну продовжували поступати значні обсяги капіталу з закордону. Як видно з таблиці 2.2, з кожним роком приплив прямих іноземних інвестицій в Україну за період з 2008 по 2012 роки збільшувався в середньому майже на 10%. Це свідчить про те, що наша держава має привабливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів, які згодні вкладати свій капітал у економіку України.

У 2012 році приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці становив 54462,4 млн. дол. США, що складає 69,4 % рівня попереднього року. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу, основні з яких подані в додатку Г [37].


Таблиця 2.2. Прямі іноземні інвестиції в Україні за 2008-2012 рр., млн. дол. США

РікПІІ в УкраїнуТемп росту, у % до минулого рокуПрямі інвестиції з УкраїниТемп росту, у % до минулого року200835723,4121,146198,6100,04200940026,8112,056223,3100,40201044708,0111,706871,1110,41201149362,3110,416898,0100,39201254462,4110,336481,993,97

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості - 23% загального обсягу прямих інвестицій в Україну (табл. 2.3), у т.ч. переробної - 19,7%. У фінансових установах акумульовано 21% обсягу прямих інвестицій, ще 10,6% - у підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, а також 10,2% - в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям.


Таблиця 2.3. Розподіл іноземних інвестицій по сферам діяльності за 2010-2012 рр., млрд. грн.

Сфера діяльності201020112012Всього, з них: 69,69 50,18 65,45 Промисловість 26,6218,4324,25Сільське господарство19,1612,1517,46Будівництво16,9311,515,43Інші6,988,18,31

На початок 2013 року в Україні політична нестабільність призвела до скорочення прямих іноземних інвестицій удвічі - до 3800 млн. дол.. США. Однією з причин стало виведення інвесторами низки активів, зокрема, в банківському секторі.

Станом на 31 грудня 2013 року приплив прямих іноземних інвестицій становив 58 млрд. 156,9 млн. дол. США, що на 5,2% більше обсягів інвестицій на початок цього року [38].

Чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну у першому півріччі 2013 року становив 224 млн. дол. США. На 1 липня того ж року обсяг ПІІ, внесених в економіку України з початку інвестування, становив 55,318 млрд. дол. США. [39].

У цілому з початку року в економіку України з країн Європейського Союзу внесено 44 млрд. 423,0 млн. дол. інвестицій (76,4% від загального обсягу акціонерного капіталу), з країн СНД - 5 млрд. 043,5 млн. дол. (8,7%), з інших країн світу - 8 млрд. 690,4 млн. дол. (14,9%). Інвестиції надходили зі 138 країн світу, основні з яких подані в додатку Д [35].

Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу на 31 грудня 2013 р. склав 6 млрд. 575,3 млн. дол. США [38].

Приплив прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку України на початок 2014 році, незважаючи на нестабільну ситуацію, продовжував зростати. Так, за даними Держкомстату на початок I кварталу 2014 року в економіку України надійшло понад 570 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Але за рахунок коливання курсу долара вартість акціонерного капіталу в Україні зменшилася майже на 6,3 млрд. дол.

Станом на 1 квітня 2014 р. обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених від початку інвестування становить 52,2 млрд. дол. США [40].

Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України на 1 липня 2014 року становив 57,056 млрд. дол. США, що на 6,767 млрд. дол. США, або на 11,92% менше від показника на початок поточного року.

За інформацією Держстату, в основному зниження обсягу інвестицій обумовлене курсовою різницею, за рахунок чого акціонерний капітал знизився на 7,337 млрд. дол., тоді як вибуття акціонерного капіталу в першому півріччі виявилося незначним і становило 660 млн. дол., і одночасно надійшло 1,298 млн. дол. нових інвестицій.

Більша частина інвестицій припадає на українську промисловість - 16,080 млрд. дол., або 32,1% прямих інвестицій, а також на установи фінансової і страхової діяльності - 12,669 млрд. дол., або 25,3%, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів - 6,424 млрд. дол., або 12,8% прямих інвестицій, наукові і технічні організації - 3,313 млрд. дол., або 6,6%організації з роботи з нерухомістю - 4,047 млрд. дол., або 8,1%,.

Заборгованість українських підприємств за кредитами і позиками, торговими кредитами й іншими зобов'язаннями (борговими інструментами) перед прямими іноземними інвесторами на 1 липня становила 9,769 млрд. дол., загальний обсяг прямих інвестицій, включаючи акціонерний капітал і боргові інструменти, - 59,791 млрд. дол. США.

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 1 липня становив 6,492 млрд. дол., зокрема до країн Євросоюзу - 6,067 млрд. дол., або 93,5% від загального обсягу. Прямі інвестиції з України надходили до 45 країн світу, зокрема найбільша частка припадає на Кіпр (89,7%) [41].

Впродовж року обсяги ПІІ надалі скорочувалися і станом на 1 жовтня 2014 року становили 48522,6 млн. дол.. США. Інвестиції прийшли із 133 країн світу, основні з яких подані в додатку Е. А уже станом на 1 січня 2015 року цей показник становив 45,916 млрд. дол., що на 11,140 млрд. дол., або на 19,5% менше показника на початок року у 57,056 млрд. дол. [41].

Як і інші країни, Україна застосовує інструменти контролю за припливом іноземних інвестицій.

Регулювання зовнішніх запозичень уповноваженими банками та юридичними і фізичними особами в Україні регламентує постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 270 «Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам».

Для того, щоб процентні ставки на залучені кошти не перевищували розміру середніх ставок на міжнародних фінансових ринках та міжбанківському ринку України, Національним банком України, згідно з постановою Правління НБУ від 03.08.2004 р. № 363 «Про встановлення процентних ставок за зовнішніми запозиченнями резидентів», запроваджено максимальні розміри процентних ставок. Розмір цих ставок для іноземних валют 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів коливається в межах 9,8-11%, для іноземних валют 2-ї та 3-ї груп Класифікатора - 20 % [2].

Ще одним з інструментів стримування потоків капіталу є застосування комерційними банками вимог щодо резервування коштів за договором, відповідно до якого уповноваженим банком залучається депозит, кредит (позика) в іноземній валюті від нерезидента на строк, що фактично дорівнює або менший, ніж 183 календарних дні. Ставка резервування становить 20 % (постанова Правління Національного банку України від 18.06.2008 р. № 171).

В умовах «політичної турбулентності» 2013-2014 рр. Національним банком України прийняті термінові адміністративні заходи щодо зменшення можливості відпливу та створення умов для припливу капіталу. Так, постановою Правління Національного банку України від 06.02.2014 р. № 49 «Про заходи щодо діяльності банків та проведення валютних операцій» тимчасово заборонено купівлю іноземної валюти за гривні на міжбанківському ринку України для довгострокового погашення резидентами кредитів, позик (фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, а також здійснення резидентами інвестицій за кордон. Крім того, встановлено нульову ставку резервування коштів за договорами про залучення банками коштів в іноземній валюті від нерезидентів на строк, що дорівнює або менший ніж 183 календарні дні [42].

Отже, за час своєї незалежності в Україні створювалися привабливі умови для залучення іноземного капіталу. За даними Державної служби статистики України уже починаючи з 1998 року приплив інвестицій з кожним роком збільшувався. Найбільшу кількість ПІІ наша держава залучила в 2013 році - 58 млрд. 156,9 млн. дол. США. А найбільший обсяг інвестицій з України був у 2011 році, він становив 6898,0 млн. дол.. США. В 2014 році ситуація значно погіршилася. У звязку з революцією, що призвела до зміни влади, з воєнними діями на сході країни, з падіння курсу гривні Україна стала менш привабливою для іноземних інвесторів. Так станом на 1 січня 2015 року до нашої держави надійшло 45,916 млрд. дол. США.


Розділ 3. Місце України в процесі міжнародного руху капіталу, основні проблеми та перспективи розвитку


Розгляд проблеми розвитку України у системі світового господарства свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних звязків. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі обєктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних звязків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище. Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних районів, серед яких, безумовно, виділяється Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце у розвитку зовнішньоекономічних звязків України посідає прикордонне співробітництво, в першу чергу економічні звязки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні звязки між Чернівецькою областю України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку. [27]

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у систему світового господарства, нині існують обєктивні причини, що стримують її рух до світового ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду налагодження економічних звязків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася загальносоюзна зовнішньоекономічна діяльність. Але нових органів, які можуть проводити на всіх рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів на рівні міністерств, відомств, обєднань підприємств, територіальних органів державної влади, які мають сприяти виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава є членом таких міжнародних економічних організацій, як МВФ, Світовий банк, ЄС та ін. У цих організаціях Україна не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій у світовій економіці. Але головні причини стримування руху України до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що обєктивно зумовлено існуванням традиційних звязків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається, та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів; воєнні дії на сході України, що потребують значних ресурсів.

Щоб Україна зайняла належне їй місце у міжнародному поділі праці, в цих сферах національної економіки неминуче доведеться провести велику роботу щодо підвищення конкурентоспроможності всієї виготовленої продукції та послуг. Більше того, сьогодні високим критеріям світового ринку повинні відповідати не тільки окремі товари, підприємства, а й національна виробнича система і господарський механізм країни. Тому на сучасному етапі становлення незалежної держави законодавча та виконавча влади країни повинні у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки бачити одну з найважливіших цілей економічної політики держави на найближче десятиріччя. Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

Особливої уваги з точки зору іноземних інвесторів при виборі країни або сфер вкладання інвестицій заслуговує інвестиційний клімат. Інвестиційний клімат - сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які у кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Інвестиції в Україні можуть здійснюватися у таких формах:

часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

підприємницька діяльність на основі угод про розподіл продукції;

інші форми, які не заборонені законами України [10].

В Україні на даний час є необхідним всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу в державу - як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Тому можна запропонувати наступне:

- всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу - інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика <#"justify">Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки України, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Насамперед, це виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків; агропромислове господарство; паливно-енергетичні галузі; розвиток інфраструктури (транспорт, телекомунікації, побутовий сервіс); розвиток готельного господарства і туризму; стимулювання залучення іноземних інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну сфери.

Ключові перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку України можуть бути такі:

. Галузеві перспективи. Для досягнення стабільного економічного зростання, інвестиційні ресурси повинні бути спрямовані в ті галузі, які забезпечують максимальний економічний ефект та підвищення конкурентоспроможності економіки країни. Найкращою довгостроковою альтернативою може стати впровадження промислової політики з систематичним залученням іноземних технологій, капіталу і ноу-хау.

. Технологічні перспективи. Для національної економіки важливим є формування кінцевого циклу виробництва готової продукції. Саме обсяг виробництва кінцевої продукції впливає на кількісні характеристики економічного зростання країни. Тому важливим напрямком вкладення іноземних інвестицій повинні стати технології ресурсозбереження, зокрема енергозбереження.

. Перспективи регіонального розвитку. На сьогодні розподіл іноземних інвестицій є нерівномірним - більше 50% всіх іноземних інвестицій спрямовано на Київ та Київську область. Тому необхідна стратегія, яка спрямована на використання ресурсного потенціалу всіх регіонів.

. Інституційні перспективи. Необхідність вироблення в Україні комплексу заходів спрямованих на боротьбу із зловживаннями та на залучення іноземних інвестицій відповідно до встановлених в країні пріоритетів розвитку.

Перспективними зонами для іноземних інвестицій в Україні є:

. Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

. Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування. Перспективними є чорна і кольорова металургія, які становлять майже чверть усього промислового виробництва, 75% якого зосереджено у Дніпропетровському і Донецькому регіонах.

. Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих, курортно-туристичних комплексів.

. Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, необхідно впровадити унікальні наукові дослідження, найновітніші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій [31].

Отже, Україна має значні проблеми в стані економіки та процесі міжнародного руху капіталів. Фінансова криза, воєнні дії на сході держави, падіння курсу гривні, ріст інфляції, значні не доопрацювання минулих років поклали свій відпечаток на економічний стан країни. Тому необхідно залучати нових інвесторів, підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції, розвязати конфлікт на сході України, впровадити новітні технології, розвивати перспективні зони для іноземних інвестицій щоб покращити її економічний стан економіки та інвестиційну привабливість.

Висновки


Отже, міжнародний рух капіталу - це розміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. Він має три етапи виникнення і розвитку. На його стан впливають багато різноманітних факторів:

) фактори економічного характеру:

глибокі структурні зрушення як в міжнародній економіці, так і в економіці окремих країн;

необхідність підтримки сталих темпів соціально-економічного розвитку;

поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва;

діяльність транснаціональних та багатонаціональних;

порівняльні ризики вкладення капіталу поза національною економікою;

) науково-технічний прогрес та інформаційна революція;

) фактори політичного характеру:

лібералізація процесів експорту та імпорту капіталу;

політика прискореної індустріалізації в країнах «третього світу»;

політика економічних реформ в нових незалежних країнах.

Інтернаціоналізація господарського життя - це участь країн у світовому господарстві. Для визначення її рівня використовуються такі основні показники: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.

Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у таких формах:

у формі приватного або державного капіталу залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями. Рух капіталу по лінії міжнародних організацій часто виділяється в самостійну форму;

у грошовій і товарній формах. Так, вивозом капіталу можуть бути машини і обладнання, патенти і ноу-хау, якщо вони вивозяться за кордон у якості вкладу в статутний капітал створюваної чи купленої там фірми. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити;

у короткостроковій (як правило, на строк до одного року) і довгостроковій формах (більше одного року);

у позичковій і підприємницькій формах.

На сьогоднішній день основним видом міжнародного руху капіталу є прямі і портфельні іноземні інвестиції.

У світі потоки іноземних інвестицій до 2008 року росли, а з початком кризи почали знижуватися. Проте, уже починаючи з 2010 року знову відбулося зростання рівня потоку іноземних інвестицій, що продовжується і до сьогоднішнього дня. Країни, що розвиваються, вперше в історії обігнали провідні країни світу в обсязі залучення прямих іноземних інвестицій, який склав 680 млрд. дол. США, що становить 52% від загальної суми. Приплив прямих іноземних інвестицій трохи збільшився і в деяких розвинених країнах, але зростання було незначним. Загальносвітовий потік іноземних інвестицій у 2014 році досяг позначки 1,6 трлн. дол. США.

За час своєї незалежності в Україні створювалися привабливі умови для залучення іноземного капіталу. За даними Державної служби статистики України уже починаючи з 1998 року приплив інвестицій з кожним роком збільшувався. Найбільшу кількість ПІІ наша держава залучила в 2013 році - 58156,9 млн. дол. США. А найбільший обсяг інвестицій з України був у 2011 році, він становив 6898,0 млн. дол.. США. В 2014 році ситуація значно погіршилася. У звязку з подіями, що відбулися на початку 2014 року, Україна стала менш привабливою для іноземних інвесторів. Так станом на 1 січня 2015 року до нашої держави надійшло тільки 45,916 млрд. дол. США.

Україна має значні проблеми в стані економіки та процесі міжнародного руху капіталів. Фінансова криза, воєнні дії на сході держави, падіння курсу гривні, ріст інфляції, значні не доопрацювання минулих років поклали свій відбиток на економічному стані країни.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки України, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Насамперед, це виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків; агропромислове господарство; паливно-енергетичні галузі; розвиток інфраструктури (транспорт, телекомунікації, побутовий сервіс); розвиток готельного господарства і туризму; стимулювання залучення іноземних інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну сфери.

Тому необхідно залучати нових інвесторів, підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції, розвязати конфлікт на сході України, впровадити новітні технології, розвивати перспективні зони для іноземних інвестицій щоб покращити стан економіки країни та підвищити її інвестиційний потенціал.


Список використаних джерел


1. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам: постанова Правління Національного банку України від 17.06. 2004 р. № 270.

. Про встановлення процентних ставок за зовнішніми запозиченнями резидентів: постанова Правління Національного банку України від 03.08.2004р. № 363.

. Про заходи щодо діяльності банків та проведення валютних операцій: постанова Правління Національного банку України від 06.02. 2014 р. № 49.

. Ажнюк М.О., Передрій О.С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник - К.: Знання - 2008. - 368 с.

. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., Гражевська Н.І. Економічна теорія: Політекономія: Підручник - К.: Знання-Прес - 2007. - 719с.

. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: політекономія, мікроекономіка, макроекономіка: Підручник. 2-ге вид. перероб. та доп. - К.: Центр навчальної літератури - 2009. - 688 с.

. Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедева В.К. Міжнародна економіка: Підручник./ За ред. А.О. Задої, В.М. Тарасевича - К.: Центр навчальної літератури - 2012. - 416 с.

. Блохін В.С. Активізація інвестиційних процесів на фінансовому ринку// Фінанси України - 2008. - №1

. Богдан Т.П. Трансформація національної системи контролю руху капіталів в умовах реформування міжнародної фінансової архітектури // Фінанси України. - 2013. - № 7. - 18-32 с.

. Бондарчук І. В. Особливості інвестиційної стратегії нерезидентів в Україні // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №4. - 26-29 с.

. Боришкевич О. Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості // Вісник Національного банку України - 2012. - № 10.- 40-47с.

. Горбач Л. Плотніков О. Міжнародні економічні відносини: Підручник - К.: Кондор - 2008. - 263 с.

. Гриньова В.М., Коюда В.О., Лепейко Т.І., Коюда О.П. - К.: Знання - 2010. - 452 с.

. Денисенко М. Можливості активізації інвестування в сучасних умовах //Економіка України. - 2011. -№1. - 28-32 с.

. Захарін С.В. Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу // Фінанси України - 2011. - № 12. - 90 с.

16. Козик В.В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник - К.: Знання - 2009. <#"justify">Додаток А


Приплив прямих іноземних інвестицій 20 провідних економік за 2012-2013 рр. (млрд. дол. США)


Додаток Б


Вкладення прямих іноземних інвестицій 20 провідних економік за 2012-2013 рр. (млрд. дол. США)


Додаток В


Приплив прямих іноземних інвестицій 5 провідних перехідних економік за 2012-2013 рр. (млрд. дол. США)


Вкладення прямих іноземних інвестицій 5 провідних перехідних економік за 2012-2013 рр.(млрд. дол. США)

Додаток Г


Обсяги прямих інвестицій з країн світу в економіку України станом на 31. 12. 2012 р. (млн. дол. США)

Обсяги прямих інвестицій на 31.12.2012 р.У % до підсумкуУсього54462,4100,0у тому числіКіпр17275,131,7Німеччина6317,011,6Нідерланди5168,69,5Російська Федерація3785,87,0Австрія3401,46,2Велика Британія2556,54,7Вiрґiнськi Острови (Брит.)1884,93,5Франція1765,33,2Швеція1600,12,9Швейцарія1106,22,0Італія1015,91,9США936,71,7Польща916,41,7Інші країни6732,512,4

Додаток Д


Обсяги прямих інвестицій з країн світу в економіку України станом на 31. 12. 2013 р. (млн. дол. США)

Обсяги прямих інвестицій на 31.12.2013 р.У % до підсумкуУсього58156,9100,0у тому числіКіпр19035,932,7Німеччина6291,810,8Нідерланди5561,59,6Російська Федерація4287,47,4Австрія3257,55,6Велика Британія2714,14,7Вiрґiнськi Острови (Брит.)2493,54,3Франція1825,83,1Швейцарія1325,42,3Італія1267,82,2Беліз1055,61,8США991,11,7Польща845,41,5Інші країни7204,112,3

Додаток Е


Обсяги прямих інвестицій з країн світу в економіку України станом на 01. 10. 2014 р. (млн. дол. США)

Обсяги прямих інвестицій на 01.10.2014 р.У % до підсумкуУсього48522,6100,0 у тому числіКіпр15119,631,2Німеччина5769,611,9Нідерланди5209,210,7Російська Федерація2957,26,1Австрія2676,05,5Велика Британія2326,44,8Вiрґiнськi Острови (Брит.)2005,34,1Франція1648,23,4Швейцарія1393,92,9Італія1047,02,2США886,61,8Польща821,91,7Беліз736,71,5Інші країни5925,012,2


Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародного руху капіталів та інтернаціоналізації господарських відносин .1 Сутність процесу міжнародного

Больше работ по теме:

Предмет: Мировая экономика, МЭО

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: MAIL@SKACHAT-REFERATY.RU

Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ