Актуальні питання права інтелектуальної власності
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кримський юридичний інститут
Одеського державного університету внутрішніх справ
Навчальний посібник
Актуальні питання права інтелектуальної власності
За редакцією доктора юридичних наук,
професора М.М. Гуренко-Вайцман
Київ 2009
Рекомендовано Вченою радою Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ
Рецензенти:
Луць В. В. - д. ю.н., проф., академік АПНр, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії муніципального управління;
Калюжний Р.А. - д.ю.н., професор, начальник кафедри управління в ОВС Київського національного університету внутрішніх справ;
Шумський П. В. - к.ю.н., проф., професор кафедри цивільного права і процесу ЮІ "ІПКП" Національний авіаційний університет.
Колектив авторів:
Гуренко-Вайцман М.М., доктор юридичних наук, професор;
Юриста О. В., кандидат юридичних наук, доцент;
Філик Н. В., кандидат юридичних наук.
В навчальному посібнику розкриваються основні положення охорони і захисту прав на обєкти інтелектуальної власності.
На основі норм Конституції України, діючого Цивільного Кодексу України та основних міжнародних і національних нормативно-правових актів розкриваються загальні положення і структура права інтелектуальної власності, дається правова характеристика окремим групам обєктів інтелектуальної власності, змісту та обсягу майнових і немайнових прав, дається правовий аналіз договорам у сфері інтелектуальної власності та досліджуються механізми захисту прав на обєкти інтелектуальної власності.
Метою навчального посібника є сприяння студентам вищих юридичних закладів освіти систематизації і закріпленні знань, набутих при вивченні курсів: "Цивільне права", "Інтелектуальна власність", та "Право інтелектуальної власності".
Актуальні питання права інтелектуальної власності: навчальний посібник / Гуренко-Вайцман М.М., Юриста О. В., Філик Н. В.; За заг. ред. М.М. Гуренко-Вайцман. - 332 с.
Зміст
Вступ
Тема 1. Загальне положення про інтелектуальну власність
. Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення
2. Обєкти і субєкти права інтелектуальної власності
3. Правовий режим прав інтелектуальної власності
Тема 2. Загальна характеристика обєктів та субєктів авторського права та суміжних прав
1.Історичні передумови становлення авторського права
2. Цивільно-правова характеристика обєктів авторського права та суміжних прав
. Субєкти правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав
Тема 3. Правовий статус субєктів авторського права та суміжних прав
. Правовий режим майнових і немайнових прав субєктів авторського права та суміжних прав
. Міжнародно-правові акти у сфері охорони авторського права та суміжних прав
Тема 4. Поняття та структура права промислової власності
. Загальна характеристика та структура права промислової власності
. Субєкти права промислової власності
. Міжнародно-правова охорона промислової власності
Тема 5. Правове регулювання патентного права
1. Поняття та обєкти патентного права
. Правовий статус субєктів патентного права
. Порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки
Тема 6. Правова охорона нетрадиційних обєктів промислової власності
. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій
2. Правова охорона комерційних таємниць
3. Правова охорона результатів селекції, топографій інтегральних мікросхем та наукових відкриттів
Тема 7. Правовий режим засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг
. Правова охорона торговельних марок
. Правова охорона географічних зазначень та комерційних (фірмових) найменувань
. Міжнародно-правова охорона знаків для товарів і послуг
Тема 8. Договори у сфері інтелектуальної власності
. Загальні положення про цивільно-правові договори
. Порядок укладення, зміни та розірвання цивільно-правових договорів
. Види договорів у сфері інтелектуальної власності
Тема 9. Правове регулювання авторських договорів
. Цивільно-правова характеристика авторських договорів
. Правовий режим видавничих договорів
. Окремі види авторських договорів
Тема 10. Правове регулювання договорів у сфері промислової власності
. Поняття ліцензійних договорів
. Види ліцензійних договорів і ліцензійних платежів
. Правове регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу)
Тема 11. Захист прав на обєкти авторського права та суміжних прав
. Поняття та особливості захисту прав на обєкти інтелектуальної власності
. Види порушень авторських і суміжних прав
3. Захисту авторських і суміжних прав
Тема 12. Захист прав на обєкти промислової власності
. Поняття і особливості захисту прав на обєкти промислової власності
. Види порушень прав на обєкти промислової власності
3. Державні та недержавні організації в системі охорони і захисту прав інтелектуальної власності
Література до тем
Додатки
Післямова
Вступ
Сьогодні у сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, тому відносини щодо правового регулювання інтелектуальної (творчої) діяльності є предметом регулювання різних галузей права, а саме: цивільного права, адміністративного, митного, податкового, господарського, міжнародного та ін.
Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності стала актуальною наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття, і загострилася з появою нових цифрових технологій, з можливістю швидкого тиражування, відтворення і використання інтелектуальної власності, зміни її носія і засобів поширення (кабельний розподіл, супутникове мовлення тощо), зі зміною акцентів із промислової власності на авторське й особливо суміжне право, з появою програмних засобів забезпечення прав, появою нових обєктів інтелектуальної власності.
В Україні лише встановлюється система охорони обєктів інтелектуальної власності, а система захисту інтелектуальної власності є ще далекою від досконалості, проте, роль інтелектуальної власності в сучасних умовах не варто недооцінювати, адже в недалекому майбутньому виробництво стане лише засобом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності.
Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність містить багато неузгоджень і прогалин, що само по собі неприпустимо, тому існує потреба приведення такого законодавства до узгодженості як з національними нормативно-правовими актами, так і до відповідності змісту міжнародно-правових актів.
Тема 1. Загальне положення про інтелектуальну власність
Ключові слова: право інтелектуальної власності, авторське право, патентне право, суміжні права, право промислової власності, майнові права інтелектуальної власності, немайнові права інтелектуальної власності, субєкти права інтелектуальної власності.
1. Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення
Остання чверть минулого століття показала, що у світовому соціально-економічному розвитку країн акценти все більше переміщуються з виробництва у сферу iнтелектуальноï дiяльностi. Досвiд країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує стійку i цілеспрямовану тенденцію до прiорiтетностi таких напрямiв суспiльно-корисноï дiяльностi як наука, технiка, культура, творчість. Нові прiорiтети в напрямах суспiльно-корисноï дiяльностi зумовлюють необхiднiсть належного правового забезпечення усіх видiв творчостi. Тому, наприкiнцi минулого століття, в багатьох краïнах почався процес оновлення законодавства про iнтелектуальну власнiсть, особливо в бiк посилення ïï правовоï охорони. Було прийнято новi закони про охорону iнтелектуальноï власностi, а також істотно активiзувалась дiяльнiсть мiжнародних органiзацiй щодо посилення мiжнародно-правовоï охорони творчих результатiв рiзних краïн.
В результаті проведення парламентських слухань на тему "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосува-ння" від 2008 р. були прийняті рекомендації в яких сказано, що сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування. У 1990-х роках були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу, що створє передумови для пошуку нових форм співпраці і взаємодії в напрямку охорони обєктів інтелектуальної власності.
Складність розв'язання зазначених проблем полягає в надзвичайно-високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Самий зміст поняття "інтелектуальна власність", його структура постійно розширюються та якісно оновлюються.
Вирішення проблеми охорони інтелектуальної власності в сучасному світі відбувається в умовах, коли в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності - з центральним місцем у ній Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
У радянському законодавстві термін "інтелектуальна власність" зявився на початку 90-х років XX століття. Так, у Законі СРСР від 6 березня 1990 року "Про власність в СРСР" зазначалося, що відносини по створенню і використанню інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством СРСР, союзних і автономних республік, іншими союзними актами.
Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність одержала в Конституції України від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим обєктів інтелектуальної власності. Так, в Україні діють більше кілька десятків спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про видавничу справу", "Про особливості державного регулювання діяльності субєктів господарювання, повязаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші закони України.
До основ законодавства про промислову власність відносяться Закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про захист економічної конкуренції", інші.
Україна протягом останніх років значно активізувала процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у глобальній системі охорони інтелектуальної власності все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій.
У сучасних правових системах явище "інтелектуальна власність" охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, - цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки.
Поява в правовій науці поняття, а потім категорії "інтелектуальна власність" мала велике значення не тільки в політичному, економічному, але й у правовому житті суспільства, адже:
по-перше, введення в законодавство категорії "інтелектуальна власність", що обєднала ряд розрізнених правових явищ, стало черговим кроком на шляху систематизації права, що дозволило розглядати результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації як самостійні обєкти правових відносин, виявити їхні загальні риси і визначити основні напрямки правового впливу на відносини, що складаються навколо них;
по-друге, за творцями інтелектуальних продуктів було визнано виняткове й абсолютне право на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації. Функції цього права були аналогічні функціям права власності на матеріальні обєкти. Однак його зміст був відмінним від правомочності що складає зміст права речової власності;
по-третє, було здійснено офіційне визнання соціальної значимості результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, а також комерційних та інших (у т. ч. соціально-політичних) інтересів їхніх творців і правовласників.
Таким чином, з появою категорії "інтелектуальна власність" установилося якісно нове відношення держави і права до інтелектуальної діяльності та її результатів, засноване на повазі до творчої особистості й пріоритеті її інтересів.
Проблемою визначеності права інтелектуальної власності є той факт, що в юридичній науці існують окремі підходи до розуміння явища інтелектуальна власность.
Ряд правознавців, а також чинне українське законодавство іноді ототожнюють інтелектуальну власність і право інтелектуальної власності. Проте, окремі вчені розрізняюють ці два інститути. Так, Підопригора О.А. зазначає: що поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність субєктивних прав творця на результат його творчості. Останній підхід, дещо звужує розуміння інтелектуальної власності, виключно до субєктивного права інтелектуальної власності, і тому видається неправильним. Більш доречним є той за яким під інтелектуальною власністю слід розуміти форму відносин уповноваженого субєкта до результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, які одержали правове вираження у визнанні і захисті державою особливого роду виключних прав на них (прав інтелектуальної власності), що закріплюють винятковий і абсолютний характер панування над нематеріальним обєктом та свідчать про певний рівень економічного, соціально-політичного і культурного розвитку суспільства й держави. В свою чергу під правом інтелектуальної власності слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють відносини інтелектуальної власності, або сукупність субєктивних прав творця на результат його творчої діяльності.
В ст. 418 Цивільного кодексу України закріплено, що "право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, на відміну від права власності, при якому особа володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Правова охорона інтелектуальної власності є неможливою без ефективного функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності, яка містить дві складові: чинну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства.
За традицією структура права інтелектуальної власності поділяється на: авторське право та суміжні права і право промислової власності. Цей розподіл закріплено у двох конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва.
Авторське право - це галузь права, яка надає авторам виключне право на відтворення, розповсюдження, виконання або показ їх творчих робіт. Закон України "Про авторське право і суміжні права" є правовою основою захисту творів багатьох важливих індустрій, включаючи книгодрукування, створення художніх творів, запис музики та компютерне програмне забезпечення.
Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори: літературні та мистецькі. Так, згідно із ст. 433 ЦК України до обєктів авторського права відносить літературні та художні твори, комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції, інші твори.
Чинне законодавство встановлює, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Не менш важливими в системі обєктів інтелектуальної власності є обєкти суміжних прав. Вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, та мають особливості, аналогічні з авторським правом, права, тобто є особистими правами, отримують правову охорону, право на винагороду та ін.
Обєктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.
Другу групу обєктів інтелектуальної власності становлять обєкти права промислової власності.
Право промисловоï власностi - це iнститут цивiльного права, що регулює вiдносини, повязанi з технiчною творчiстю. На вiдмiну вiд авторського права, право промисловоï власностi реалiзується в iншiй сферi творчості, які повязанi з природними законами матерiального свiту. Вони не вiдбивають iндивiдуальнiсть ïхнього творця в такому ступенi, як обєкт авторського права. В силу цього обєкти технiчноï творчостi є вiдтворюванi, вони можуть бути створенi незалежно одне вiд одного самостiйно, рiзними особами i тому вимагають формального офiцiйного закрiплення. Крiм того, результати технiчноï творчостi спрямованi на рiшення практичних задач i мають прикладне значення.
Слід зауважити, що в науковій літературі є два підходи до переліку обєктів права промислової власності: ширший і вужчий перелік обєктів.
Так, в Паризькій конвенції "Про охорону промисло-вої власності" від 20 березня 1883 року до переліку обєктів права промислової власності віднесено винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні знаки (марки), комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначе-ння, а також припинення недобросовісної конкуренції ( у визначенні обєктів за чинним законодавством).
У свою чергу українські дослідники під обєктами права промислової власності розуміють лише ті обєкти, які передбачені нормами чинного законодавства, а саме винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці, наукові відкриття.
Основними в групі обєктів промислової власності є обєкти патентного права, якими є результати технічної творчості. До них відносяться винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Патентне законодавство має, передусім, стимулювати широкий розвиток науково-технічної творчості і використання її досягнень у народному господарстві України. Патентне законодавство формується досить активно, оскільки така форма охорони результатів творчої діяльності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки, хоч і є не бездоганною.
Другу групу обєктів права промислової власності становлять засоби індивідуалізації товарів і послуг, а саме торговельні марки, географічні зазначення, комерційні (фірмові) найменування.
Іншу групу обєктів становлять нетрадиційні обєкти права інтелектуальної власності. До них входять комерційні таємниці, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття.
Початком зародження основ міжнародно-правової охорони ІВ вважається 1873 р. коли в Австро-Угорській імперії відбулась перша міжнародна виставка винаходів. У цьому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування. Наступним кроком у цьому напрямку була Дипломатична конференція, яка була скликана у 1880 р. в Парижі. На ній було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу однієї з найдавніших і найважливіших міжнародних угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка була схвалена і прийнята у 1883 р.
Ще одним важливим етапом у створенні світової системи охорони ІВ стало підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Згаданими конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою "Міжнародне бюро". У 1893 р. ці органи були обєднані і під різними назвами проіснували до 1970 р., коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).
Міжнародна охорона авторського і суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних творів, компютерних програм, виконань, тощо. Проте, створення в Україні сучасної визнаної міжнародною спільнотою системи інтелектуальної власності неможливе без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права. Україна активно працюює над узгодженням законодавства із нормами міжнародного права. Міжнародний обмін науково-технічною і, особливо, патентною інформацією, а також технологіями - сприяє розвитку науково-технічного потенціалу України.
Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування єдиних в усьому світі підходів до забезпечення правової охорони обєктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо).
Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. Україна заявила про подовження на її території дії Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію (РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Всесвітньої конвенції про авторське право тощо.
Міжнародне співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності має великий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, підприємництва, інвестиційні та інноваційні процеси в Україні.
2. Обєкти і субєкти права інтелектуальної власності
Чинним законодавством вживається два підходи до розуміння терміну обєкт права інтелектуальної власності як: обєкт інтелектуальної власності і як результат творчої діяльності людини. Так, Якубівський І. стверджує, що мова йде про дещо відмінні правові категорії, так як в основу визначення співвідношення між вказаними вище поняттями слід покласти положення ст. 418 ЦК України, в якій передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший обєкт права інтелектуальної власності.
Схожа позиція закладена і в ст. 199 ЦК України. Тобто, обєкт права інтелектуальної власності - це загальне поняття, яке вміщує результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші обєкти права інтелектуальної власності, визначені законом.
Так, зі змісту ст. 199 та ст. 418 ЦК України випливає, що не всі обєкти права інтелектуальної власності є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Піддаючи критиці такий підхід законодавця, О.А. Підопригора зазначала, що поки що ні Цивільний Кодекс, ні інші закони не знають обєкта, що є не результатом інтелектуальної, творчої діяльності.
Серегеєв А.П. під інтелектуальною власністю в російському законодавстві розуміється не що інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівнювані до них обєкти, зокрема, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виробленої ними продукції (робіт, послуг). Тобто більшість вчених приходять до думки, що до обєктів права інтелектуальної власності входять як безпосередній результат творчої діяльності, так і ті обєкти, які мають опосередкований характер.
До інших обєктів права інтелектуальної власності відносять, насамперед, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До послуг, за законодавством України, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Певна річ, ці обєкти не зявляються самі по собі, загалом вони є продуктами людського інтелекту, причому можуть містити елементи творчості. Найбільшою мірою це проявляється стосовно торговельних марок, розроблення яких нерідко повязано з відповідними творчими зусиллями. Проте, вони - обєкти цивільних прав, насамперед завдяки тому, що дають змогу індивідуалізувати певного учасника цивільного обороту чи його продукцію (роботу, послугу), а не тому, що є результатами інтелектуальної діяльності. Більше того, в окремих випадках субєкти права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, взагалі не мають жодного відношення до виникнення того чи іншого позначення. Насамперед, це стосується географічних зазначень, субєкт права інтелектуальної власності на які використовує позначення, що вказують на географічне місце походження товару.
Коло обєктів права інтелектуальної власності, які не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, не вичерпується лише засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До таких можна також віднести фонограми (відеограми) і програми (передачі) організацій мовлення. Сергеєв А.П. , вважає, що на відміну від виконавців, діяльності яких притаманний творчий характер, виробники фонограм та організації кабельного й ефірного мовлення здійснюють технічну діяльність, в результаті якої ніякого нового витвору не створюється.
При визначенні сутності обєкта права інтелектуальної власності варто, насамперед, виходити з нематеріальної природи цього виду обєктів цивільних прав. Отже, важливою ознакою обєктів права інтелектуальної власності є їх нематеріальний характер. За цією ознакою обєкти права інтелектуальної власності відрізняються від обєктів права власності - речей, які ст. 179 ЦК України визначені як предмети матеріального світу. Ця обставина повинна слугувати вагомим аргументом проти проприєтарної теорії (з англ. property - власність), прихильники якої поширюють на обєкти права інтелектуальної власності правовий режим звичайного права власності. У цьому аспекті заслуговує схвалення позиція, виражена у ЦК, який розмежовує право власності як речове право і право інтелектуальної власності.
Цивільний кодекс України визначає такий перелік обєктів інтелектуальної власності: літературні та художні твори; компютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
За загальним правилом суб'єктом права інтелектуальної власності є людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.
Субєктом права інтелектуальної власності визнається фізична чи юридична особа, яка це право уже має, тобто вона набуває права субєкта лише після визнання заявленої пропозиції обєктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку. Поки заявлена пропозиція чи створений твір науки, літератури і мистецтва не будуть визнані обєктами права інтелектуальної власності, субєкта цієї власності немає.
На думку Шишки Р. Б., - проблема субєкта права, у тому числі й права інтелектуальної власності, є однією з складних у філософії, мистецтві та юриспруденції. Вона ускладнюється визначенням межі вияву свободи субєктом творчості, охороноздатністю створеного в її результаті твору, інтересами держави, суспільства та інших осіб до нього як обєкта правовідносин. Інтерес та посягання інших осіб підсилюється у тому разі, коли обєкт права інтелектуальної власності суттєво впливає на розвиток продуктивних сил, є шедевром (хітом) й користується популярністю, через що його носії розкуповуються, виконання високо оплачується, а в промисловості підвищується продуктивність праці й товар стає більш конкурентоспроможним на ринку.
За чинним українським законодавством (ст. 421 ЦК України) до суб'єктів права інтелектуальної власності відносять: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до закону чи договору.
Чинне законодавство про інтелектуальну власність першосубєктом визнає дійсного творця - автора, особу, творчою працею якої створено охороноздатний обєкт. У тому разі, коли такий твір створено працею двох та більше осіб, вони визнаються співавторами, а твір спільним. Отже, для того, щоб визнаватися співавтором, потрібен саме творчий внесок у створення твору. Так, наприклад, авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори тощо, якщо інше не зазначено в договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або в договорі з постановником аудіовізуального твору. Сюди й відноситься автор раніше створеного й переробленого або включеного частиною аудіовізуального твору.
Субєктів права інтелектуальної власності в залежності від ступеня задіяності у створенні чи розпорядженні правами на обєкт інтелектуальної власності прийнято поділяти на дві основні групи. Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Таким чином, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства.
Авторами вважаються будь-які особи або їх група, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за творчість у будь-якій галузі. Користувачами є особа або група осіб, що діють з метою отримання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за використання чи споживання результатів творчої праці у будь-якій галузі.
Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права в силу закону або договору.
Тому, якщо узагальнити підходи, то виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.
Так, у Всесвітній декларації з інтелектуальної власності рекомендовано у сфері відносин інтелектуальної власності розглядати дві категорії осіб: авторів і користувачів.
Особливо детально правове становище субєктів та особливостей охорони їхніх прав у цивільному праві досліджував Шишка Р. Б. На його думку "за підставами набуття прав і обовязків субєкта права інтелектуальної власності слід виділити тих, хто є ним на правомірній основі, і порушників прав інтелектуальної власності". Володільцями майнових прав може бути автор, (співавтори), роботодавець, спадкоємець, володілець що набув права на підставі договору, рішення суду, компетентного державного органу при окупації прав, закону і свого одностороннього правочину при вільному використанні майнових прав, організації з колективного управління майновими правами.
Порушники (контрафакти) стають субєктами права інтелектуальної власності внаслідок учинення порушення прав вищеназваних субєктів. Незважаючи на характер і кваліфікацію скоєного порушення, у цивільному праві вони в більшості іменуються боржниками. У залежності від скоєного порушення вони можуть мати більш конкретну назву, що відображає склад порушення: плагіатор, пірат, хакер, імітатор, контрабандист.
Якщо обєкт інтелектуальної власності втратив юридичну силу (наприклад, закінчився визначений охоронним документом термін дії, або правоволоділець вчасно не вніс плату за підтримання чинності охоронного документа), то цим обєктом може скористуватися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням.
Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у звязку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора чи його правонаступників.
Так, автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Проте, окремі обєкти права інтелектуальної власності можуть бути створені і в результаті співавторства. Так, Юрченко О. К. зазначає, що співавторство буде мати місце за наявності наступних обставин: спільне вирішення задачі; таке вирішення носить творчий характер; одержаний колективний результат в певній мірі є результатом творчої діяльності кожного з учасників.
Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;
б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину - роздільне співавторство. Для подібного виду співпраці має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною. Співавторство має бути добровільним.
При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте, право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.
В юридичній науці спірним залишається питання про можливість співавторства стосовно закінченого твору.
Серебровський В.І. стверджує, що відносин співавторства немає, якщо на основі вже закінченого твору створюється інший, але одразу і заперечує, що в деяких випадках це можливо. Він приводить приклади співавторства автора роману і запрошеного драматурга, які переробляють роман у пєсу; композитора і автора тексту, фотографа і художника, який пише картину з фотографії. У цих випадках перший твір був основою для другого .
Неоднозначно вирішується питання про визнання співавторами твору письменника і художника. Адже текст і малюнки можна розглядати як окремі обєкти авторського права. Серебровський В.І. пропонував, як виняток, вважати співавторами письменника і художника у тих випадках, коли текст та ілюстрації до нього складають єдине ціле: як книги-картинки для дітей.
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.
Халаїм Н. вважає, що суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.
Загальносоціальна та комерційна цінність обєктів інтелектуальної власності обумовлює необхідність поєднання інтересів власника (правовласника) та інших членів суспільства, держави, в т. ч. за допомогою встановлення терміну дії права інтелектуальної власності, уведення певних обмежень на використання її обєктів і контролю за їх розподілом з боку держави. Такі обмеження у законодавстві України встановлюються, зокрема:
за терміном дії права інтелектуальної власності, тобто права на обєкт інтелектуальної власності припиняється із закінченням певного терміну, після чого обєкт інтелектуальної власності стає суспільним надбанням. За загальним правилом дія авторського права на твір триває протягом життя автора та 70 років після його смерті, право на винаходи, корисні моделі, що засвідчується патентом - 20 років, право на промислові зразки, що засвідчується патентом - 10 років, право на торговельні марки - 10 років після отримання свідоцтва;
за певною територією, тобто охорона права інтелектуальної власності в більшості випадків обмежується територією певної держави, де відбулася державна реєстрація обєкта права інтелектуальної власності (за винятком загальновідомих товарних знаків);
Єдина причина, за якою інтелектуальний продукт може втратити свою споживчу вартість - це його "моральне" зношування - ситуація, при якій відпадає суспільна зацікавленість у використанні цього продукту, тобто при збереженні свого "зовнішнього" вигляду він утрачає властивість товару і виходить з обігу, зберігаючи при цьому свою приналежність до результатів інтелектуальної діяльності.
3. Правовий режим прав інтелектуальної власності
Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що субєкти права інтелектуальної власності володіють комплексом майнових і особистих немайнових прав.
Особисті немайнові права - це закріплені законодавчо і забезпечені державою можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Як записано у ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і до смерті людини. Вони позбавлені економічного змісту і тісно пов'язані з фізичною особою. Ніхто не може позбавити фізичну особу цих прав, проте можливі обмеження особистих немайнових прав у випадках, передбачених вітчизняним законодавством.
Особисті немайнові права фізичної особи зафіксовані у Конституції України, у Цивільному кодексі України, інших законодавчих актах. Проте, перелік цих прав не є вичерпним і він може доповнюватись у Цивільному кодексі чи інших законах.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності це різновид особистих немайнових прав і ними є комплекс прав немайнового характеру, який належить виключно творцям обєктів інтелектуальної власності.
За загальним правилом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати лише безпосередньо творцю. Вони не залежать від майнових прав та є невідчужуваними від особистості автора, охороняються безстроково та не можуть передаватись іншим особам, за винятками, встановленими законом. Водночас у інших осіб (спадкоємців, інших правонаступників) виникає право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 29 Закону "Про авторське право і суміжні права").
Особисті немайнові авторські права не мають економічного змісту, вони "позбавлені ознаки обігоздатності" - в цьому їх головна відмінність від майнових прав.
Загалом, в зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності входять такі правомочності як:
право на визнання людини творцем обєкта права інтелектуальної власності;
право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця обєкта права інтелектуальної власності;
інші особисті немайнові права інтелектуальної власності.
Майнові права - субєктивні права учасників правовідносин, які повязані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу і обміну майна.
Майнові права інтелектуальної власності - це комплекс прав майнового характеру, які складаються з таких правомочностей:
право на використання обєкта права інтелектуальної власності;
виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності;
виключне право перешкоджати неправомірному використанню обєкта права інтелектуальної власності.
Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами.
Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.
В ст. ст. 429, 430 Цивільного кодексу України визначені загальні засади застосування законодавства щодо обєктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках, як зазначено законом, майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю.
Питання для обговорення:
1. Охарактеризуйте обєкти права інтелектуальної власності.
. Визначте строки чинності майнових прав окремих обєктів інтелектуальної власності.
. Охарактеризуйте структуру права інтелектуальної власності.
. Дайте правову характеристику субєктам права інтелектуальної власності.
. Дайте правовий аналіз стану законодавчого забезпечення охорони обєктів інтелектуальної власності.
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. До обєктів права інтелектуальної власності не належать:
а) сорти рослин;
в) символи держави;
б) породи тварин;
г) речі.
2. Виберіть вірну відповідь. Обєктами авторського права є:
а) закони;
б) судові рішення;
в) літературні твори;
г) постанови КМУ.
3. Виберіть вірну відповідь. Не являються обєктами авторських прав твори:
а) народної творчості; б) драматичні;
в) музичні; г) сценаричні.
4. Виберіть вірну відповідь. Вперше в українському законодавстві термін "інтелектуальна власність" вжито у:
а) Конституції України;
б) ЗУ "Про підприємства";
в) ЗУ "Про власність";
г) ЦК України.
5. Виберіть вірну відповідь. Права на обєкти інтелектуальної власності регулюються нормами:
а) Кримінального кодексу України;
б) Цивільного кодексу України;
в) Цивільним процесуальним кодексом України;
г) Сімейним кодексом України
6. Виберіть вірну відповідь. Вперше в міжнародних актах термін право інтелектуальної власності було вжито в :
а) Конвенції про створення ВОІВ від 14.07.1967 року;
б) Паризькій конвенції по охороні промислової власності від 20.03 1883 року;
в) Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію торговельних марок від 14.04.1891року;
г) Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності 1994 pоку.
. Виберіть вірну відповідь. Обєктами виключних прав є наступні результати інтелектуальної діяльності:
а) твір народної творчості;
б)повідомлення про події та факти в газеті та по радіо;
в) твір науки, літератури та мистецтва;
г) переклад тексту Конституції Югославії.
. Виберіть вірну відповідь. Прибутки отримані одним з подружжя-автором від використання результату творчості є:
а) власністю подружжя-автора;
б) сумісною власністю обох з подружжя;
в) сумісною власністю автора, його подружжя та їх дітей;
г) сумісною власністю всіх членів сімї автора.
. Виберіть вірну відповідь. Основним субєктом в системі правової охорони інтелектуальної власності є
а) Державний департамент інтелектуальної власності,
б) Антимонопольний комітет України
в) Міністерство юстиції України
г) Міністерство внутрішніх справ України
. Виберіть вірну відповідь. Співавторами твору визнаються особи:
а) які надали автору технічне сприяння при створенні твору;
б) які створили твір своєю сумісною творчою працею;
в) які організували роботу по створенню твору;
г) які надали автору матеріальне сприяння при створенні твору.
Тема 2. Загальна характеристика обєктів та субєктів авторського права та суміжних прав
Ключові слова: авторське право, літературні твори, художні твори, обєкти суміжних прав, обєкти авторського права, субєкти суміжних прав, субєкти авторських прав, літературні і художні твори, компютерні програми, компіляції баз даних, виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, творчі спілки.
1.Історичні передумови становлення авторського права
Одним з перших законодавчих актів, який заклав основи законодавства про авторське право був Цензурний статут ( 22 квітня 1828 р. ), в якому містилась окрема глава „О сочинителях и создателях книг". Положення цього акта стосувались літературних творів, зокрема, за автором чи перекладачем книги закріплювалось виключне право користуватись своїм виданням протягом всього життя. Термін дії авторського права становив 25 років від дня смерті автора, після чого твір ставав „ собственностью публики", тобто - суспільним надбання. Однак цей закон проіснував недовго і вже у 1830 році було затверджено нове положення про права авторів, перекладачів та видавців, яке значно розширило обсяг правової охорони, у порівнянні із попереднім нормативно-правовим актом. Зокрема, в ньому вирішувались питання охорони статей в журналах, приватних листах, хрестоматіях тощо. Також до переліку принципово нових новел законодавства варто віднести пряме визначення прав автора правом власності та продовження терміну правової охорони творів до 35 років після смерті автора.
Розвиток авторського права в ХІХ ст. йшов шляхом розширення переліку творів і авторських прав як обєктів охорони. Вже у 1845 і 1848 роках були визнані права на музичну і художню творчість. У 1875 році термін захисту авторських прав був збільшений до 50 років, а в 1877 році правила про авторське право були перенесені з Цензурного статуту до десятого тому „Зводу Законів Російської Імперії". Наступним документом було прийняття 20 березня 1911 року „ Положення про авторське право", яке було приняте із запозиченням досвіду кращих зразків західноєвропейського законодавства у цій сфері.
У перші роки радянської влади були прийняті окремі нормативні акти, які забезпечили врегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Так, 30 січня 1925 року були прийняті „Основи авторського права" як загальносоюзний нормативно-правовий акт, в якому термін дії авторського права після смерті автора був скорочений до 25 років.
Правові норми, які регламентували правове регулювання інтелектуальної власності були систематизо-вані лише у 1963 році на підставі прийнятого Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року Цивільного кодексу Української РСР, який містив розділ ІV " Авторське право " і складався із 44 статей Наприкінці 70-х років фахівці висловлювали думку про необхідність зближення правового регулювання відносин у сфері авторського права з принципами, характерними для більшості розвинених країн світу. Для цього було проведено роботу по узгодженню законодавства в сфері авторського права з вимогами основних міжнародних конвенцій.
Після проголошення незалежності України була розпочата активна робота над систематизацією законодавства в сфері права інтелектуальної власності. Так, зокрема, 23 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про авторське право та суміжні права", який вніс радикальні зміни в авторське право. Особливістю цього закону стало те, що в ньому знайшло відображення комплексне регулювання авторських відносин, договірні відносини між автором та іншими особами, визначені правові механізми захисту прав авторів.
Наступним важливим етапом розвитку авторського права стало прийняття у 1995 році Верховною Радою України Закону України „Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних ту художніх творів", положення якої враховують міжнародний досвід у сфері правового регулювання авторських відносин, визначають правові аспекти співробітництва України з іншими учасниками конвенції, з огляду на взаємні визначення прав авторів, правової охорони літературних та художніх творів.
У міжнародному масштабі інтелектуальна власність здобула правове регулювання у 1996 році, коли у місті Женева був підписаний Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та положення Бернської конвенції. Україна приєдналась до Договору ВОІВ про авторське право 20 вересня 2001 року.
Черговим і надзвичайно важливим кроком на шляху становлення законодавства що регулює право інтелектуальної власності стало прийняття Верховною Радою України 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, книга четверта якого має назву „Право інтелектуальної власності". Відповідно, за період 2004 року було прийнято ряд змін і доповнень до законодавчих актів, які регулюють питання інтелектуальної власності.
2. Цивільно-правова характеристика обєктів авторського права і суміжних прав
Серед усіх обєктів права інтелектуальної власності особливе місце займають обєкти авторського права та суміжного права. Правове регулювання даної групи обєктів здійснюється на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, міжнародно-правових актів та Закону України "Про авторське право та суміжні права", а також іншими нормативно-правовими актами.
Основними об'єктами авторського права є твори - літературні та художні твори.
За визначенням Серебровського В. І.: твір - це сукупність ідей, думок та образів, що отримали вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення .
На думку Дзери О.В., твір визначається як результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Твір обовязково має бути придатним для відтворення та сприймання.
Хоча в Законі Україні „Про авторське право і суміжні права " немає загального визначення твору, проте у ст. 1 дане визначення аудіовізуального твору, похідного твору, твору архітектури, твору образотворчого мистецтва, твору ужиткового мистецтва.
Загалом, законодавство оперує терміном "літературні твори", який походить від латинського слова "літера", тобто, твори, виражені літерою, письмово, записані. Літературні твори, хоч і не завжди ґрунтуються на достовірних фактах, але вони покликані на відображення дійсності, свідомості людини, яка створює обєкт авторського права. Таким чином автор не лише намагається створити новий цікавий оригінальний твір, виразити його в обєктивній формі, але ще й в результаті творчої праці вкладає в цей твір свій світогляд, своє власне бачення світу, індивідуальні думки, ідеї, враження тощо. Тому, дуже важливо, щоб такий твір мав правову охорону, для захисту як майнових так і немайнових прав автора на свій твір.
За формою виразу літературні твори бувають письмові та усні.
До письмових літературних творів відносяться такі традиційні твори, як романи, казки, вірші, статті, наукові праці тощо, а також нетрадиційні твори, твори більш практичного призначення: рекламні тексти, інструкції по експлуатації техніки, технічні завдання, положення про оплату праці, посібник користувача та інші твори, котрі за допомогою символів та знаків фіксуються на матеріальному носії інформації.
До усних належать такі твори як лекції, промови, проповіді, інші усні твори. Особливістю усного літературного твору є той факт, що він не має такого матеріального об'єкту, як екземпляр твору. Такий твір може бути закріплений за допомогою аудіо або відео запису, але результатами такого закріплення будуть фонограма та відеограма, відповідно.
За видами творчості літературні твори, поділяються на такі види: твори наукової літератури, твори художньої літератури та твори мистецтва.
До наукової літератури слід віднести довідкову, інформаційну, популярну тощо.
До творів мистецтва можна віднести в основному твори образотворчого мистецтва, а саме картини, малюнки, твори живопису та інші твори.
До творів художньої літератури слід віднести книги, журнали, брошури різноманітних жанрів.
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та інші міжнародно-правові документи містять перелік видів творів, які мають визнаватися обєктами правової охорони. Конвенція визначає: термін "літературні і художні твори" охоплює всі твори у сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом і у якій би формі вони не були виражені.
Це - книги, брошури та інші письмові твори; лекції, звернення, проповіді та інші подібні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музично твори з текстом і без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; картини, малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки (п. 2 ст. 2 Бернської конвенції).
Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., переглянута у Парижі 24 липня 1971 р., містить стисліший перелік обєктів авторського права.
Стаття 1 цієї Конвенції проголошує: обєктами правової охорони є літературні, наукові і художні твори: твори письмові, музичні, драматургічні, кінематографічні, твори образотворчого мистецтва, графіки і скульптури.
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Для того, щоб твір набув правової охорони, він повинен відповідати визначеному в законодавстві колу ознак, і тільки за їх наявності, і відповідності їм, він може стати повноцінним обєктом авторського права. Аналіз чинного українського законодавства дозволяє зробити висновок про те, що істотними ознаками твору є:
- творчий характер праці, у результаті якого автор створює твір;
- галузь науки, літератури, мистецтва;
- обєктивність форми вираження твору;
- відтворюваність твору.
Характерно, що саме „творчість" є спільною вимогою, яку предявляють до обєкта авторського права законодавства (тих держав світу, які ми досліджували) під час вирішення питання про набуття твором такого статусу. Поряд з тим законодавці сходяться на тому, що „обєктивність форми" та „відтворюваність" твору є обовязковою ознакою обєкта авторського права.
Підопригора О.О. трактує „творчість" як "цілеспрямовану пошукову діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю". Показником творчого характеру твору є його новизна. Однак існує думка, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості, а ознака новизни як самостійна ознака є необхідною лише в патентному праві, оскільки вона безпосередньо повязана з пріоритетом, зайвим для авторського права, бо воно охороняє форму твору. Таким чином, вважається, що творчість - це інтелектуальна діяльність (праця), в результаті якої автор створює щось якісне нове, неповторне, оригінальне та унікальне.
Розглядаючи таку ознака як „обєктивна форма", слід зазначити, що „обєктивний" - це такий, який належить обєкту або такий, що визначається ним. У застосуванні до реальних обєктів це поняття визначає, що предмети, властивості або відносини існують поза субєктом та незалежно від нього.
Для того, щоб творчий результат праці автора набув правової охорони, він має бути виражений в обєктивній формі. Ця вимога має законодавче підґрунтя, відповідна норма закріплена у ст. 2 Закону України „Про авторське право і суміжні права".
Оскільки обєктом авторського права є твір, а не діяльність, справедливо зазначити, що сама по собі творчість не може відноситись до обєктів, а лише її результат. Твір виступає єдиним можливим виміром творчої праці людини, а також кількості докладених нею зусиль для створення витвору.
За формою виразу твори бувають у:
) письмовій (книги, брошури, статті, журнали, листи тощо ) формі;
) усній (виступи, доповіді, лекції, промови, проповіді тощо) формі;
) графічній (ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори тощо) формі;
) електронній (зокрема, цифровій), оптичній або іншій формі.
Обєктом авторського права є твір в цілому, а не окремі його елементи, але наявність кожного з елементів необхідна для того, щоб твір набув правової охорони, проте в деяких випадках відомі приклади, коли закон надає правове значення також і суттєвим елементам твору. Таке значення може мати, наприклад, сюжет, який втілює образну форму твору і є результатом творчості.
Особа, яка володіє авторським правом (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.
Цивільним кодексом України встановлений наступний перелік обєктів авторського права:
романи, поеми, статті та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;
музичні твори (з текстом або без тексту);
аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори.
Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.
Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
Сьогодні перед Україною постає питання, яким шляхом йти далі: "кінцевого користувача", застосовуючи норми авторського права для захисту компютерним програм, чи - "розробника компютерним програм", використовуючи у правозахисній практиці не тільки норми вказаного права, а й, наприклад, патентного. Саме така система правового захисту застосовується державами-лідерами у розробленні компютерним програм (наприклад, США, Японією). У більшості європейських держав не використовують норми патентного права щодо захисту компютерних програм, але у правозахисній практиці факти їх непрямого застосування все ж існують.
Згідно із діючим законодавством комп'ютерна програма - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).
Свій об'єктивний вираз структура послідовності виконання операцій, логічна організація комп'ютерних програм може знаходити в технічному завданні, описі програми, допоміжному матеріалі, початковому коді й об'єктному коді. Віднесення будь-якого з цих об'єктів повинно ставитися в залежність від критерію "достатності для визначення набору команд".
Творець комп'ютерної програми може вимагати від інших осіб визнання себе дійсним її автором, а всі інші особи зобов'язані визнавати цей факт. Право авторства є найважливішим правом автора. Від нього похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.
Відповідно до ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права" суб'єктивне авторське право на комп'ютерну програму належить автору програми, тобто особі творчою працею якого створена програма. Юридичним фактом є факт створення комп'ютерної програми конкретною фізичною особою. У цієї особи виникає первинне право на комп'ютерну програму. Похідне право на комп'ютерну програму виникає в осіб (фізичних або юридичних), до якого воно переходить, як правило, за договором (цивільно-правовим або трудовим). Юридичним фактом виникнення похідного авторського права на комп'ютерну програму є договір про передачу майнових авторських прав або передачу права на використання.
Інший обєкт авторського права це компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу. За чинним законодавством данів твори охороняються як літературні твори. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.
Враховуючий той факт, що чинні норми Цивільного кодексу України, Закону України „Про авторське право і суміжні права" не містять вичерпного переліку обєктів авторського права, тому допускається законодавцем можливість визнання обєктом авторського права (в тому числі і обєктом права інтелектуальної власності) таких результатів творчої діяльності, які в законі не згадуються.
Згідно із законодавством не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Відповідно до законодавства, автору надається право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо (п.1 ст. 14 ЗУ "Про авторське право і суміжні права"), забороняти під час публічного використан- ня твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом (п.2 ст.14 "Про авторське право і суміжні права"), вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання (п.3 ст.14 "Про авторське право і суміжні права"). Сукупність цих можливостей іменується правом на авторське ім'я. Право на авторське ім'я надає автору можливість випускати твір під власним ім'ям, умовним ім'ям (псевдонімом) або без вказівки імені (анонімно). Він також має право вимагати вказівки свого імені кожного разу при використовуванні свого твору. Право на ім'я включає можливість вимагати, щоб ім'я автора (псевдонім) не спотворювалося при його згадці особами, що використовують твір.
Автор комп'ютерної програми може поставити своє ім'я (псевдонім) в тексті початкового коду, ім'я автора може бути відображено в аудіовізуальних зображеннях, нею породжуваних, в матеріалах супровідної документації і на упаковці носіїв з екземпляром програми.
Стаття 24 Закону України "Про авторське право та суміжні права" надає особі, яка володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, виконувати дії щодо її адаптації, тобто вносити в неї зміни, проте, лише виключно в цілях забезпечення функціонування програми на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача.
Особливим є правовий режим обєктів суміжного права, які тісно повязані з обєктами авторського права.
Суміжне право, як правовий інститут - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.
Обєкти суміжних прав це обєкти, які створені в результаті використання обєктів авторського права.
Отже, можна виділити наступні ознаки обєктів суміжних прав:
по-перше, це - їх похідний характер саме від авторських прав;
по-друге, суміжні права виникають в результаті творчої діяльності субєктів названих прав;
по-третє, суміжні права мають спільну ознаку із авторськими правами. Спільною ознакою цих прав є їх творчий характер.
Обєктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.
Виконання відноситься до мистецтва і розглядається як творча діяльність. Специфіка виконавчої творчості полягає в оригінальній інтерпретації художнього твору. Проте сам текст, словесний твір також охороняється авторським правом.
Згідно із нормами Закону України "Про авторське право і суміжні права", публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
Фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску, тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Істотною особливістю суміжних прав є їх похідний характер і залежність від прав авторів, твори яких, формують новостворений результат. Так, фонограма як результат, що охороняється суміжними правами, сформована на основі інших результатів діяльності людини. При наданні ж охорони творам, що включені до фонограм, законодавством права виробника фонограм обмежені рамками, визначеними договорами з виконавцями й авторами записаного на фонограму твору. Слід мати на увазі, що виникнення у особи права власності на матеріальний обєкт, в тому числі на екземпляр або фонограму твору, в якому він зафіксований не тягне виникнення у нього яких-небудь прав на охоронюваний правом інтелектуальної власності твір, що втілений в цьому обєкті.
Поняття відеограми - нове визнання для національного законодавства України. Охорона прав виробників фонограм поряд із виробниками відеограм свідчить про схожість цих видів діяльності. Так, термін "відеограма" застосовується у французькому законодавстві, де під відеограмою розуміють "першу фіксацію серій зображень, що супроводжуються звуками або без такого супроводу". Згідно із нормами чинного законодавства відеограма - це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.
Так, на думку Боярчука О.М., критерієм розмежування відеограми від фонограми є лише вид запису. Відеограма означає виключно відеозапис, тобто запис зображення, фонограма ж - виключно звуковий запис. Усі інші компоненти та підходи, визначені стосовно фонограм, характерні для процесу діяльності по виробництву відеограм та визначенню її подальшої правової долі. Як і процесу вироблення фонограм так і діяльності по створенню відеограм притаманні ознаки суміжних прав. Ознака похідності вказує на створення нового явища на основі результатів інших видів діяльності, що складають зміст відеограми, створеної творчими зусиллями її виробника. Обєктивною формою представлення є спосіб запису зображення на відповідному матеріальному носії.
У сферу правового впливу суміжних прав входить діяльність, що здійснюють організації телерадіомовлення, права яких і охороняє законодавство України. Результатом діяльності організацій телерадіомовлення вважається трансляція в ефір і по кабелю. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.
Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законодавством.
. Субєкти правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав
Питання субєктів творчої діяльності, їх правового режиму, особливостей охорони піднімають у своїх працях такі відомі вчені в галузі права інтелектуальної власності як Мельник О. М., Шишка Р. Б., Глухівський Л. І., Підопригора О. А., Підопригора О. О. та ряд інших.
Перший аспект, проблеми свободи творчості, - на думку Шишки Р. Б., - полягає в тому, що творчість - це здебільшого юридично значуща поведінка субєкта права, яка повязується з його юридичними властивостями: правоздатністю і дієздатністю. Стосовно творчості це не зовсім правильно. Право на творчість не залежить ні від правоздатності, ні від дієздатності особи.
Другий аспект проблеми субєкта творчості полягає у залученні до цієї діяльності тварин: мавп, слонів, дельфінів і т.д. та оцінки такої діяльності. Ця проблема не варта була б уваги, якби це було лише елементом розваги і "написані" тваринами картини не реалізовувались хоча б за символічну ціну.
Третій аспект - творчість людини під впливом психічних контактів із тваринами, особливо дельфінами. При спілкуванні з ними у людини може поліпшуватися здоровя, виникають естетичні враження та відповідні асоціації, що можуть особливим чином впливати на пересічні особливості людини.
Четвертий аспект - залучення до творчості штучного інтелекту. Безумовно, що електронна машина може відтворити те, що задано їй програмою. З часом роль та значення компютерних технологій у творчому процесі зростатиме в геометричній прогресії. Тому, - на думку Шишки Р. Б., - рано чи пізно постане питання про партнерство зі штучним інтелектом, необхідність узгоджувати самоусвідомлення його як творчої особистості із потребами людини.
Пятий аспект творчості - оцінка творчості інших цивілізацій. Так, ряд витворів не мають пояснення з точки зору можливостей людини на ті часи. Не виключено й інші прояви такої творчості.
"Творцем" є й сама природа. Форма каміння, його внутрішній малюнок, узор, природна панорама тощо стали реальністю.
Вирішальне значення при цьому залишається все-таки за людиною. Лише вона здатна створити результат творчої діяльності, адже вся інша творчість - похідна від людини.
Проблема субєкта права інтелектуальної власності, - на думку Шишки Р. Б., ускладнюється й тим, що в мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть геніальної, а від здатності і можливості її довести до глядача та репрезентувати найкращим чином через виконавську майстерність. У цьому процесі зайнята значна кількість людей, кожен з яких привносить у кінцевий результат свою частку творчої праці.
Проте, не зважаючи на кількість науково обґрунтованих підходів до розуміння субєктів права інтелектуальної власності, у відповідності до чинного законодавства первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
Сергєєв О. П. визначає право авторства як юридично забезпечену можливість особи вважатися автором твору та вимагати визнання свого авторства іншими особами.
Мельник О. М. зазначає, що лише дійсний творець того чи іншого твору вправі називати себе його автором. Право авторства, на її думку, засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Авторами можуть бути тільки люди незалежно від їх правового, соціального, політичного статусу, тощо. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Згідно із ст. 435 ЦК України суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Так, наприклад, авторами аудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник.
Перекладачі або автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки.
Отже, право авторства є невідємним від особистості автора. Воно може належати лише дійсному творцю і є невідчужуваним, таким, що не передається за будь-яких обставин, у тому числі за договором чи у порядку спадкування. Крім того, від даного права не можна відмовитись. Воно породжується самим фактом створення твору і не залежить від його оприлюднення, використання тощо.
Для визнання особи автором твору не вимагається виконання будь-яких умовностей. Право авторства виникає з моменту створення твору, діє протягом всього життя автора, а після його смерті охороняється безстроково. За відсутності доказів іншого автором твору образотворчого мистецтва вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Для визнання творцем того чи іншого обєкта інтелектуальної власності чинним законодавством не вимагається наявність його дієздатності. Автором можуть бути не тільки неповнолітні, а й малолітні діти, а також недієздатні з інших підстав.
Суб'єкт авторського права для засвідчення факту авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Існує окремий правовий статус субєктів, які створили обєкт авторського права у співавторстві.
Згідно із нормами чинного законодавства під співавторами розуміють осіб, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.
Ще одним із субєктів права інтелектуальної власності є роботодавець. У сучасних умовах переважна більшість обєктів права інтелектуальної власності створюється у порядку виконання службових обовязків, тому проблемним залишається питання майнових прав авторів і роботодавців на обєкти створені у звязку з виконанням трудового договору. Так, ч.2 ст. 429 ЦК "Права інтелектуальної власності на обєкт, створений у звязку з виконанням трудового договору" встановлює припис, за яким майнові права інтелектуальної власності на обєкт, створений у звязку з виконанням трудового договору, належать працівникові, котрий створив цей обєкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором.
Службовим визнається твір, створений автором у порядку виконання службових обовязків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Так, згідно із ст. 16 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.
Згідно із чинним законодавством виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Так, при укладенні трудового договору роботодавець та працівник можуть самостійно врегулювати питання про розподіл майнових прав на обєкти права інтелектуальної власності. Зокрема, вони можуть домовитись про те, що виключні майнові права на обєкти права інтелектуальної власності, які будуть створені працівником у звязку із виконанням обовязків за трудовим договором (контрактом), повністю переходитимуть до роботодавця.
Проте, не завжди роботодавець та працівник з приводу цього питання фактично можуть дійти взаємної згоди. Адже стосовно того, кому належатимуть майнові права інтелектуальної власності на обєкт права інтелектуальної власності, створений у звязку із виконанням трудового договору, роботодавець та працівник мають зовсім протилежні інтереси. Роботодавець завжди зацікавлений лише у особистому володінні майновими правами щодо обєкта права інтелектуальної власності, який створено його працівником. Водночас працівник зацікавлений у спільному володінні правами на створений ним обєкт права інтелектуальної власності та у отриманні прибутку від його використання або ж у отриманні, крім заробітної плати, винагороди відповідно до економічної вартості такого обєкта. Отже, якщо працівник не погоджуватиметься укласти договір про передання (відступлення) роботодавцеві майнових прав на створений ним обєкт права інтелектуальної власності, роботодавець фактично не матиме права наполягати на укладенні договору на умові, що працівник відмовлятиметься на користь роботодавця від виключних майнових прав інтелектуальної власності. Адже відповідно до змісту ст. 21 Кодексу законів про працю України розподіл прав на обєкти права інтелектуальної власності не охоплюється поняттям трудового договору (контракту), а тому не може бути його предметом. Така умова може міститися лише у цивільно-правовому договорі про передання виключних майнових прав (ст. 1113 ЦК України), на укладенні якого роботодавець не зможе наполягати у разі незгоди працівника. Таким чином, питання про розподіл майнових прав на обєкти права інтелектуальної власності, які можуть бути створені у звязку із виконанням трудового договору, роботодавець і працівник можуть вирішити тільки шляхом укладення за взаємною згодою окремо цивільно-правового договору.
Надання охорони обєктам суміжних прав, як відомо, відбулося недавно. До 1993 року Україна не знала правового режиму охорони суміжних прав.
Субєктами суміжних прав визнаються виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань.
Виконавцями Закон України "Про авторське право і суміжні права" визнає акторів (театру, кіно тощо), співаків, музикантів, танцюристів та інших осіб, які виконують роль, співають, читають, рекламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми, а також диригенти музичних і музично-драматичних творів. Отже, виконавцями визнаються особи, що виконують твір, незалежно від своєї професійної належності. Виконання є реалізацією твору літератури і мистецтва.
Субєктами суміжних прав є також виробники відеограм і фонограм.
Виробником фонограм є фізична чи юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.
Виробником відеограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання чи будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Субєктами суміжних прав може бути інша особа, яка набула ці права за договором чи законом.
Держава стає субєктом авторських чи суміжних прав і у разі їх спадкування за законом чи за заповітом.
Субєктами суміжних прав є також організації мовлення. Організаціями мовлення (телебачення і радіомовлення) є Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія - державні телерадіоорганізації, що ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах мовлення і підзвітні Верховній Раді України та Президенту України.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права.
Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців.
Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм). Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.
Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "P", обведена колом, (зображення знака не наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми).
За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.
Отже, виконавцем є: актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Окремим субєктом в сфері охорони авторських і суміжних прав є Державний департамент інтелектуальної власності. Він забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує ще такі функції як: реалізує моніторинг застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав; веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу; здійснює контроль; здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління; організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, та інше.
Українське агентство з авторських і суміжних прав є основною ланкою охорони авторських прав. Воно належить до компетенції Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності.
Виконує наступні функції: забезпечення охорони авторських і суміжних прав; державна реєстрація прав авторів на твори науки, літератури та мистецтва; забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про обєкти авторських і суміжних прав; управління майновими правами авторів або їх правонаступників на колективній основі; надання допомоги авторам та іншим правовласникам авторських і суміжних прав та ін.
До структури органів, які забезпечуюють охорону авторського права і суміжних прав слід також віднести і мережу недержавних організацій, що складається з таких творчих спілок: Національна спілка письменників України, Національна спілка театральних діячів України, Національна спілка кінематографістів України, Національна спілка художників України, Національна спілка майстрів народного мистецтва України, Національна спілка архітекторів України, Національна спілка композиторів України, Спілка фотохудожників України, Національна спілка журналістів України, Всеукраїнська спілка кобзарів, Спілка рекламістів України, Всеукраїнська музична спілка, Спілка дизайнерів України, Український фонд культури, Національна ліга українських композиторів.
Питання до обговорення:
1. Дайте правову характеристику обєктам авторського права та суміжних прав?
. Визначте систему органів охорони інтелектуальної власності?
. Розкрийте зміст права на визнання особи творцем обєкта авторського права?
. Проаналізуйте стан правової охорони обєктів суміжних прав?
. Охарактеризуйте правовий статус субєктів авторського і суміжного права?
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. Який обєкт не належить до обєктів авторського права:
а) виступи проповіді;
б) комп'ютерні програми;
в) бази даних;
г) виконання.
. Виберіть вірну відповідь. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є:
а) автор твору;
б) роботодавець;
в) виконавець;
г) виробник фонограм.
. Виберіть невірну відповідь. Авторами аудіовізуального твору є:
а) режисер-постановник;
б) автор сценарію і діалогів;
в) роботодавець;
г) виробник фонограм.
. Виберіть вірну відповідь. Об'єктами авторського права є:
а) повідомлення про новини дня або поточні події;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) винаходи, корисні моделі;
г) фотографічні твори.
5. Виберіть вірну відповідь. Обєктами суміжних прав не є:
а) виконання;
б) програми організацій мовлення;
в) відеограми;
г) аудіовізуальні твори.
6. Виберіть вірну відповідь. Право авторства на проект офіційного документу належить:
а) державному органу, за дорученням якого розробили проект;
б) особі, яка створила проект (розробник)
в) міжнародній організації, за дорученням якої розробили проект.
7. Виберіть вірну відповідь. Не являються обєктами авторських прав твори:
а) народної творчості;
б) драматичні;
в) музичні;
г) сценаричні.
. Виберіть вірну відповідь. При підготовці офіційного документу державним органом до нього можуть вноситися доповнення та зміни на розсуд:
а) розробника документу;
б) особи, яка здійснює корегування цього документу;
в) особи, яка рецензує цей документ;
г) державного органу, який здійснює підготовку цього документу.
9. Виберіть вірну відповідь. Авторські права на інтервю належать особам:
а) яка надала інтервю та провела його;
б) яка надала інтервю та організувала його;
в) яка провела інтервю та надала технічне сприяння в його проведенні;
г) яка організувала інтервю та надала технічне сприяння в його проведенні.
10. Виберіть вірну відповідь. Внесення змін, скорочень або доповнень у твір, який використовується після смерті його автора, допускається з дозволу правоволодільця у випадках коли це:
а) не суперечить волі автора, яка була виражена при житті;
б) обговорювалося з автором перед його смертю;
в) передбачено в заповіті автора;
г) не порушує цілісність сприйняття твору.
Тема 3. Правовий статус субєктів авторського права та суміжних прав
Ключові слова: особисті немайнові права, майнові права, майнові права на літературний твір, майнові права на компютерну програму, майнові права на компіляції баз даних, майнові права виробників фонограм і виробників відеограм, майнові права виконавців, майнові права організації мовлення.
1. Правовий режим майнових та немайнових прав субєктів авторського права та суміжних прав
Особливість права інтелектуальної власності полягає в тому, що володільцю права інтелектуальної власності належить комплекс майнових і немайнових прав.
Так, за чинним законодавством автору обєкта належать такі особисті немайнові права:
вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право можуть бути передані іншій особі згідно договором на розпорядження майновими правами, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права, а саме волідільцем майнових прав. Виключне право на використання твору автором чи іншою особою, яка має авторське право дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення; використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній; відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою. Також допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку.
Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право: відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них.
Допускається без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім: творів архітектури у формі будівель і споруд; комп'ютерних програм; репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва.
Особливим правовим режимом щодо обєктів інтелектуальної власності є режим права слідування. Так, ст. 23 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено: "автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений статтею 24 Закону України "Про авторське право та суміжні права" термін щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування). Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.
Право слідування, тобто право авторів творів образот-ворчого мистецтва на відсоткову частку надходжень від про-дажу їх художніх творів на ринку мистецтва, вперше було кодифіковано у французькому спеціальному нормативному акті від 20 травня 1920 року. В міжнародних конвенціях воно з'явилося із прийняттям статті 14 bis пере-гляднутої Бернсь-кої конвенції (26 червня 1948 р.) Особливість статті 14 bis полягає, в тому, що вона допускає застосування державами-учасницями права слідування за умови взаємності. Це означає, що творці творів образотворчого мистецтва, на відміну від інших авторів, можуть продавати свої художні роботи, твори друкованого характеру і скульптури тільки один раз, і через цю обставину, якби право слідування не користувалося охоронною, вони були б позбавлені можливості одержувати частку надходжень від будь-якого аукціонного продажу їх творів після першого продажу. В той же час, відповідно до норм авторського права, творчі працівники іншого профілю (композитори, письменники) при використанні їх творів шляхом відтворення, публічного виконання, механічного виконання, механічного копіювання за допомогою звуко-запису і аудіовізуальних засобів, телевізійного показу, радіомовлення тощо, можуть дозволяти таке відтворення в окремих випадках або ж шляхом ліцензійних угод органі-зацій, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, і вимагати виплати винагороди. Крім права слідування, творці творів образотворчого мистецтва володіють лише правом дозволяти відтворення і передачу своїх творів через канали мовлення і одержувати свою частку від виплат за приватне копіювання. При цьому, порівняно з іншими авторами, вони одержують невеликі суми за таке використання їх творів, оскільки суто в кількісному плані воно є надто обмеженим.
Поки що не вдалося забезпечити застосування права слідування у всіх країнах. Це створює дисбаланс між ринками, який здатний негативно вплинути на продаж творів мистецтва у країнах, що визнають право слідування. Право слідування нині визнано законодавством 47 країн, зокрема і Законом України "Про авторське право і суміжні права" (стаття 23). Проте, ефективна система застосування права слідування існує лише в ряді країн Європейського Союзу, зокрема у Бельгії, Данії, Іспанії, Німеччині, Португалії, Франції, Швеції, а також Ісландії. 13 березня 1965 р. Європейська комісія запропонувала забезпечити гармонізацію цього права у всіх країнах-членах.
Необхідною умовою ефективного застосування права слідування є наявність серйозного за розмірами ринку творів мистецтва із сталою інфраструктурою художніх галерей і місць для проведення аукціонів.
Окремий режим права інтелектуальної власності на обєкти суміжних прав.
Так, виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір); фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань; відтворення пряме або опосередковане своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду; розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення; комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом; розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.
Майнові права виконавців можуть передаватися відчужуватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджую-ться передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
Римська конвенція правомочності виробника фонограм визначає загальним чином як право дозволяти чи забороняти пряме чи опосередковане відтворення своїх фонограм. Непряме або опосередковане відтворення означає, що право виробника порушується не тільки у випадку безпосереднього відтворення фонограми, але також при відтворенні запису, зробленого при програванні вже існуючої фонограми.
Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.
До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: відтворення (пряме або опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом; розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності; комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом; публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором; будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм; ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджу-ються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. Майнові права організації мовлення можуть передаватися відчужуватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Майнові права організації мовлення можуть бути також передані відчужені іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, якщо задовольняються такі умови:
а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;
в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.
Допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним законом.
За загальним правилом, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 28 Закону "Про авторське право і суміжні права).
Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно чи під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк тривалістю 70 років.
Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора.
Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений (ч. 3-8 ст. 28 Закону "Про авторське право і суміжні права).
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.
До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого певного строку.
. Міжнародно-правові акти у сфері авторського права та суміжних прав
Проблема міжнародної охорони авторських прав особливо гостро дала про себе знати в одномовних країнах (Франція, Бельгія, Німеччина, Австрія, Великобританія, США, Канада, та інші). Залишені без правової охорони книги передруковувались в інших країнах з мінімальними затратами, великими тиражами. Незаконне видання (контрафакція) літературних творів без дозволу власника авторських прав і без виплати гонорарів приводила до розорення видавництв із інших країн.
Метою такої конвенції з самого початку було призначення узгоджених національних законів і встановлення міжнародних рівнів охорони авторських прав. Були проведені три дипломатичні конференції (1884, 1885, 1886 рр.), на останній із них був підписаний першопочатковий текст Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів від імені Бельгії, Франції, Німеччини, Великобританії, Гаїті, Ліберії, Іспанії, Швейцарії, Тунісу. Країни, які приєдналися до Бернської конвенції, створили Бернський союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори. Адміністративні функції цього союзу виконує Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності (ВОІВ ).
Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав сприяє розвитку і взаємному збагаченню літератури, науки і мистецтва, поширенню і забезпеченню правомірного використання творів літератури, науки і мистецтва.
Бернська конвенція охороняє будь-яку оригінальну продукцію в літературі, науковій та художній галузях, тобто літературні та художні твори. Мета Бернської конвенції, як вказано в її преамбулі, складається із можливих більш ефективних шляхів захисту прав авторів на їх літературні та художні твори. Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:
. Національного режиму - кожна країна, яка бере участь в цій Конвенції повинна захищати праці в інших країнах в тій же мірі, в якій вона захищає праці своїх власних громадян;
. Авторського захисту - надання захисту не залежить від дотримання яких-небудь формальностей;
. Мінімальних стандартів - закони кожної країни повинні забезпечувати деякі основні гарантовані "базові" рівні захисту авторських прав.
При визнанні субєктів охорони Бернська конвенція використовує територіальний принцип, згідно з яким перевага віддається "країні походження" першого видання твору (ст. 3 Конвенції). Автори із числа громадян країн Бернського союзу користуються в інших країнах Союзу у відповідності до створених ними творів права на які надаються в теперішній час або будуть надаватися в майбутньому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо які надані Конвенцією (ст. 5 Конвенції). Також охорона надається авторам - громадянам країн, які не є членами Бернського союзу, якщо їх твори вперше були опубліковані в одній із країн Союзу.
Поява нових технічних засобів використання творів, вимога постійного їх врегулювання зазнала свого належного регулювання в Бернській конвенції, у звязку з чим вона поступово доповнювалась і переглядалась на міжнародних конференціях в 1896, 1908, 1914, 1928, 1948, 1967 і 1971 рр. , щоб забезпечити адекватну охорону авторських прав в умовах прискореного технологічного розвитку.
Так, Римська конвенція про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм і мовленнєвих організацій 1961р. (далі Римська конвенція) в цілому будується на принципах, аналогічно використаних в Бернській конвенції. Однак у Римській конвенції набагато більший обєм займає так зване дискреційне регулювання. В деяких випадках Римська конвенція виходить із можливості введення взаємних обмежень або встановлюють правила які мають рекомендаційний характер і дозволяють країнам самостійно вирішувати ряд питань про мінімальне гарантування рівнів охорони.
В галузі суміжних прав діє також Конвенція про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971р. і Конвенція про розповсюдження несучих програмних сигналів, які передаються через супутник 1974р.
Міжнародна охорона авторського права та суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних творів, компютерних програм, виконань тощо.
В 1967 році в Стокгольмі було підписано Конвенцію, яка започаткувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ ) - міжнародну управлінську організацію, спеціалізований заклад ООН (з 1974р.).
Членами ВОІВ є майже всі країни світу, її основна мета - захист всіх прав інтелектуальної власності, в тому числі і через функції, направлені на гармонізацію національного законодавства в цій сфері.
Конвенція, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності була підписана на Дипломатичній конференції в Стокгольмі у 1967 році. ВОІВ розпочала діяльність з 1970 року, а в 1974 році вона одержала статус однієї з І6-ти спеціалізованих організацій ООН.
Головними цілями ВОІВ є:
поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їхньої взаємної користі на основі поваги їхнього суверенітету і рівності;
заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;
модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяльності договірних Союзів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів, при повній повазі самостійності кожного із Союзів.
Діяльність ВОІВ спрямована на: сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і міжнародними організаціями; забезпечення адміністративного співробітництва між Союзами в сфері охорони інтелектуальної власності, тобто Союзами, створеними в рамках Паризької і Бернської конвенцій, а також у рамках угод, підписаних членами Паризького Союзу.
Контроль за діяльністю Союзів здійснюється керівними органами ВОІВ.
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).
Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави - члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького чи Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни.
Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на черговій сесії кожні два роки, Координаційний комітет - щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний Директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву "Міжнародне бюро" і знаходиться в Женеві.
У складі ВОІВ працює Арбітражний і посередницький центр, що є частиною Міжнародного бюро. Центр надає послуги з врегулювання комерційних суперечок між приватними сторонами з питань інтелектуальної власності.
Україна з 1993 року входить до складу Координаційного комітету ВОІВ, є членом Постійних комітетів ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності, а з 1995 року - Постійного комітету ВОІВ з співробітництва з метою розвитку в сфері авторського права і суміжних прав.
ВОІВ надає Україні істотну консультативну, методичну, технічну і фінансову допомогу. ВОІВ виконує адміністративні функції наступних Союзів і Договорів у сфері охорони промислової власності: Паризької Конвенції про охорону інтелектуальної власності; Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків і Протоколу до неї; Мадридської угоди про недопущення помилкових зазначень походження товарів, що вводять в оману; Договору про охорону олімпійського символу; Договору про патентну кооперацію (Договору РСТ); Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури; Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків; Лісабонської угоди про охорону місць походження товарів і їхньої міжнародної реєстрації; Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію; Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для цілей реєстрації знаків; Віденської угоди про заснування Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків для товарів; Локарнської угоди про введення Міжнародної класифікації промислових зразків; Міжнародної конвенції про охорону літературних і художніх творів; Договору ВОІВ про авторське право; Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців; Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного використання їхніх фонограм; Брюссельської конвенції про поширення програм сигналів, переданих через супутники; Договору ВОІВ про виконання і фонограми.
Питання до обговорення:
1. Проаналізуйте обсяг майнових і немайнових прав субєктів авторського права.
. Проаналізуйте обсяг майнових і немайнових прав субєктів суміжних прав.
. Охарактеризуйте основні міжнародно-правові угоди в системі охорони авторського права і суміжних прав?
. Охарактеризуйте зміст права на недоторканість твору?
. Визначте обєкти, які не охороняються авторським правом?
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть невірну відповідь. До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх програм шляхом виконання;
б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом,
г) вимагати визнання того факту, що організація мовлення є виконавцем твору.
. Виберіть вірну відповідь. Авторське право діє протягом:
а) усього життя автора;
б) протягом 70 років після створення твору;
в) протягом усього життя автора і 70 років після його смерті;
г) протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
. Виберіть вірну відповідь.Майнові права виконавців охороняються:
а) протягом усього життя автора і 70 років після його смерті;
б) протягом усього життя автора і 50 років після його смерті;
в) протягом 50 років від дати першого запису виконання.
4. Виберіть вірну відповідь.Конвенція, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), була підписана на Дипломатичній конференції в Стокгольмі у:
а) 1967 році, б) 1986 році,
в) 1968 році, г) 1978 році.
5. Вставте вірну відповідь. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через___________ років після того, як твір було оприлюднено:
а) 50 років; в) 70 років;
б) 30 років; г) 60 років.
Виберіть вірну відповідь. Не допускається звернення стягнення на:
а) право вимоги автора за договором про передачу виключного права на твір іншій особі;
б) виключне право на твір яке належить автору;
в) право вимоги автора за ліцензійним договором;
г) доходи від використання твору.
. Виключне право на науковий твір, літератури або мистецтва діє на протязі життя автора і після його смерті, рахуючи з першого дня року наступного за роком смерті автора на протязі:
а) 20 років; б) 30 років;
в) 50 років; г) 70 років.
8. Виберіть вірну відповідь. На твір, якій було опубліковано анонімно або під псевдонімом строк дії виключного права закінчується з моменту його правомірного опублікування через:
а) 5років; б) 20 років;
в) 50 років; г) 70 років.
. Виберіть вірну відповідь. Авторство, імя автора та недоторканість твору охороняються на протязі:
а) 50 років; б) 70 років;
в) 100 років; г )необмеженого строку.
Виберіть вірну відповідь. Умови та порядок використання творів, які перейшли після закінчення строку дії виключного права в суспільне надбання, встановлюються:
а) Багатосторонньою угодою (СНД) "Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав"
б) Цивільним процесуальним кодексом України;
в) Законом України "Про авторське право і суміжні права";
г) Цивільним кодексом України
Тема 4. Поняття та структура права промислової власності
Ключові слова: право промислової власності, обєкти патентного права, патент, винахід, корисна модель, промисловий зразок, нетрадиційні обєкти інтелектуальної власності, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
1. Загальна характеристика та структура права промислової власності
Сучасне виробництво потребує від науки все нових науково-технічних розробок і досягнень, численних новітніх рішень. Нові товари та засоби виробництва відіграють надзвичайну роль в оновленні та заміні застарілих промислових технологій, і, таким чином, є найбільш ефективним засобом використання виробничих галузей економіки.
Права промислової власності - це субєктивні права на різного роду результати інтелектуальної творчості - технічні і нетехнічні, яким надається спеціальна правова охорона у звязку з їх важливим значенням для господарської діяльності та виробництва.
Обєкти права промислової власності це - один із видів інтелектуальної власності, які є результатами науково-технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства у будь-якій сфері діяльності людей. До обєктів промислових прав відносяться технічні рішення, які використовуються у виробництві: винаходи і "ноу-хау", промислово-естетичні рішення, які прийнято називати промислові зразки.
Обєктами промислових прав є також застосовувані в господарському обігу, з одного боку, торговельні марки і зазначення місць походження товарів, а з іншого боку - комерційні (фірмові) найменування. До промислових прав відноситься і право захисту проти діяльності, яка являє собою недобросовісну конкуренцію.
Традиційно в інститут промислової власності включають, - на думку Підопригори О. О.:
а) патентне право, що регулює майнові, а також пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Необхідно сказати, що термін патентне право зовсім недавно з'явився в системі цивільного права України. Як і авторське право, патентне право є одним з відносно відособлених інститутів українського цивільного права. Доцільність виділення в структурі права промислової власності обєктів патентного права полягає в тому, що усі вони є результатами науково-технічної діяльності та охороняються патентом, хоча сорти рослин і породи тварин, які є результатами селекції, також охороняються патентом, проте вони не є результатами науково-технічної дільності і тому не відносяться до групи обєктів в патентного права;
б) інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту і виробленої продукції, що стосується таких об'єктів, як комерційне (фірмове) найменування, торговельні марки (товарний знак, знак обслуговування), географічні зазначення (зазначення походження товару);
в) інститут охорони нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, а саме: наукових відкриттів, комерційної таємниці (ноу-хау), топографій інтегральних мікросхем (за російським законодавством - топографій інтегральних мікросхем), селекційних досягнень (сортів рослин і пород тварин), раціоналізаторських пропозицій.
Характерно, що для об'єктів промислової власності реєстрація має засвідчуюче значення: без її проходження й одержання спеціального акта виключне право за творцем відповідного інтелектуального продукту або за іншою уповноваженою особою не визнається. Незалежно від найменування охоронного документа - патент, свідоцтво, - він є індивідуальним актом уповноваженого державного органу, що засвідчує пріоритет, виключні права його володільця, а іноді встановлює авторство і кваліфікує сам результат інтелектуальної діяльності як такий (наприклад, патент на винахід). Термін дії документа, а, отже, і правового захисту відповідних суб'єктивних прав з боку держави обмежений часовими рамками. Термін правової охорони є припинювальним для таких об'єктів як винаходи (20 років), корисні моделі (10 років), а також топографії інтегральних мікросхем (10 років). Для інших об'єктів промислової власності передбачено можливість його продовження за умови внесення платежів за підтримання чинності охоронного документа (для промислових зразків у даний час установлено 10-річний термін дії патенту з можливістю його продовження за клопотанням власника).
Проте, проходження реєстраційної процедури не є обовязковою умовою для усіх обєктів промислової власності. Зокрема, для правової охорони комерційних (фірмових) найменувань законодавством не передбачено здійснення яких-небудь обов'язкових дій.
Право на фірму і її захист виникає з моменту фактичного використання фірмового найменування, тобто практично з моменту державної реєстрації юридичної особи, і для реалізації даних прав відсутня вимога одержання спеціального документа. Не встановлено реєстраційної форми охорони і для комерційної таємниці (ноу-хау), раціоналізаторських пропозицій, правове положення яких засвідчується й регулюється локальними нормативними актами господарюючих субєктів.
2. Субєкти права промислової власності
До субєктів права промислової власності відносяться, в першу чергу, патентовласники та інші особи, які набули цих прав по договору чи по закону.
Цивільний кодекс України визначає суб`єктами патентного права винахідника, автора промислового зразка та інших осіб, що набули прав на ці об`єкти на підставі договору чи закону.
Винахідник - це спеціаліст, як правило, в технічній сфері, який створив винахід чи є автором корисної моделі.
Автор промислового зразка - це фiзична особа, творчою працею якоï створено твiр.
Патентовласниками визнаються особи, які на законних правах володіють патентом на винахід, корисну модель і промисловий зразок. Такими можуть бути: сам винахідник, автор; роботодавець (при службових винаходах); особа, зазначена автором у заявцi на видачу патенту; правонаступники; договiрний патентовласник (якщо патент переданий за договором за плату будь-якiй фiзичнiй або юридичнiй особi).
Ліцензіар - це особа, яка володіє правоохоронним документом і надає дозвіл (ліцензію) на його використання.
Лiцензiат - особа, що одержує у визначеному договором обсязi права по використанню винаходу за плату.
Особливими субєктами права на використання винаходу - це попереднiй користувач i примусовий лiцензiат. Вони можуть використовувати винахiд без згоди на це патентовласника.
Попереднiй користувач - особа, що до дати приорiтету (до подачi заявки iншою особою) самостiйно створила незалежно вiд автора тотожний винахiд i сумлiнно його використовувала. Попереднiй користувач зберiгає право на подальше безоплатне використання його без розширення обсягу використання .
Примусова лiцензiя видається будь-якiй особi Вищою патентною палатою, якщо патентовласник протягом чотирьох рокiв не використовує винахiд i вiдмовляється укласти лiцензiйний договiр.
У випадку коли виключне право на використання обєктiв промисловоï власностi належить патентовласнику, то йог автор може вимагати за своïм вибором визнання лише свого авторства.
Крім того, право на подання заявки й відповідно право на одержання патенту мають винахідники та їх правонаступники, у тому числі спадкоємці.
До правонаступників належать особи, яким винахідник передасть своє право на одержання патенту. Це може бути фізичні і юридичні особи, незалежно від громадянства, місця проживання тощо.
Спадкоємці мають право на одержання патенту в порядку правонаступництва відповідно до норм чинного цивільного законодавства. Право на подання заявки винахідник може передати будь-якій особі.
За чинним патентним законодавством України роботодавці наділені окремим, незалежним від винахідника правом на подання заявки, а відтак, на одержання патенту. Крім того роботодавець має право прийняти рішення про збереження службового винаходу чи корисної моделі як конфіденційної інформації, строк збереження якої не повинен перевищувати чотирьох років.
Окремої уваги заслуговує правовий статус субєктів тих правових відносин, що складаються у процесі проведення експертизи заявок на обєкти промислової власності, а саме - замовники й виконавці.
Замовниками експертизи заявок на обєкти промислової власності передусім виступають заявники. "Замовники" - "заявники", в даному разі поняття тотожні. Заявником може бути будь-яка особа (за умови її дієздатності).
В ст. 12 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено: "особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку". Якщо особа, яка бажає отримати патент і має на це право, недієздатна, від її імені заявку подають її законні представники.
Виконавцем експертизи заявок на обєкти промислової власності може виступати тільки Державний департамент інтелектуальної власності. Державну експертизу заявок на обєкти промислової власності в Україні доручено проводити єдиному державному органу - Державному департаменту інтелектуальної власності в особі його Державного підприємства "Інститут промислової власності".
Ще одним учасником правовідносин в сфері права промислової власності є патентний повірений. Патентний повірений - фахівець, обов'язком якого є виконання за фізичних і юридичних осіб дій, пов'язаних з поданням заявок і одержанням охоронних документів на об'єкти промислової власності у своїй країні і за кордоном, а також представлення їхніх інтересів у патентних відомствах, судових та інших інстанціях. Правове становище цієї категорії осіб регламентується Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), Положенням про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), Положенням про комісію Держпатенту України по атестації представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), Положення про апеляційну комісію Держпатенту України. Його обов'язком є виконання за фізичних і юридичних осіб дій, пов'язаних з поданням заявок і одержанням охоронних документів на об'єкти промислової власності у своїй країні і за кордоном, а також представлення їхніх інтересів у патентних відомствах, судових та інших інстанціях.
Патентні повірені займаються всіма питаннями, що відносяться до промислової власності, у межах дозволеного національними законами.
. Міжнародно-правова охорона промислової власності
Охорона обєктів права промислової власності забезпечується розгалуженою системою міжнародно-правової охорони промислової власності. Так, в систему міжнародно-правової охорони промислової власності входять міжнародно-правові акти та діяльність міжнародних органів і організацій.
Необхідність в міжнародній охороні промислової власності стала очевидна, коли іноземні учасники відмовилися взяти участь в міжнародній виставці винаходів у Відні в 1873 р., з метою попередження можливості викрадення ідей іншими країнами.
В цьому ж році була прийнята Паризька конвенція по охороні промислової власності - перший основний міжнародний договір, направлений на допомогу громадянам однієї країни в отриманні охорони на території інших країн. Сьогодні її учасниками стали більше 140 держав світу, які утворюють Міжнародний союз з охорони промислової власності, метою якого є забезпечення одержання правової охорони громадянами і юридичними особами країн-учасниць Конвенції у зарубіжних країнах.
Серед інших важливих універсальних міжнародних угод, прийнятих у сфері охорони промислової власності, слід назвати Договір про патентну кооперацію, підписаний 19 червня 1970 року у Вашингтоні, Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію фабричних і товарних знаків від 14 квітня 1891 року, в якій на даний час беруть участь біля 50 держав світу(СРСР ратифікував її в 1976 році).
В 1973 році була підписана нова міжнародна угода в цій сфері - Віденський договір про реєстрацію товарних знаків.
Важливими є Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародної реєстрації та інші акти.
Так, на думку Богуславського М.М., договори в сфері міжнародно-правової охорони промислової власності поділяються на три великі групи.
Перша група договорів створює міжнародну систему охорони, тобто це договори, які є джерелами юридичної охорони, узгодженої між державами на міжнародному рівні. Наприклад, три договори у сфері промислової власності: Паризька конвенція, Мадридська угода про прийняття неправдивих або вводячи в оману розпоряджень щодо походження на товар і Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їх міжнародної реєстрації, Берлінська конвенція та інші.
До другої категорії відносяться договори, метою яких є практичне забезпечення міжнародної охорони. Сюди можна віднести шість договорів у сфері промислової власності і договір про патентну кооперацію (РСТ), який забезпечує надання міжнародних заявок на патенти, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, Лісабонську угоду яка вже була згадана вище (вона відноситься як до першої так і до другої категорії), Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для патентної процедури і Гаазьку угоду про міжнародне депонування промислових зразків.
Третя група включає договори, які створюють класифікаційну систему, а також процедури для їх удосконалення і постійного оновлення. До цієї категорії відносяться чотири договори. Це Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію товарів, Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків і Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків.
Ключовою організаційною структурою у сфері інтелектуальної власності є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).
До системи міжнародно-правових органів і організацій відносяться ті структури, які забезпечують охорону та захист прав промислової власності. Це Європейська патентна організація (ЄПО), Євразійська патентна організація (ЄАПО), Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ), Африканська регіональна організація промислової власності (АРОПВ).
Європейська патентна організація заснована 1973 року заснована відповідно до підписання в Мюнхені Конвенції про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція).
Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства з патентних заявок у країнах Європи (тобто замість кількох патентних заявок, різними мовами і подачі до патентних відомств різних країн, зявилась можливість подати одну заявку однією мовою до одного патентного відомства - Європейського з метою отримання патентів у європейських країнах.
березня 1993 року 9-ма країнами СНД було підписано Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і про створення Міждержавної ради (МДР) з охорони промислової власності. Потім, як наслідок, було підписано Євразійську патентну конвенцію у вересені 1994 року, відповідно до якої засновано Євразійську патентну організацію, що виконує адміністративні функції, повязані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи.
З 1996 року функціонує створене в рамках ЄС Товариство товарних знаків (СТМ), метою якого є гармонізація національних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів і послуг з метою встановлення правил для спрощення і полегшення процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць.
Відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (корисну модель) в Відомство іноземної держави, заявник зобов'язаний подати заявку до Державного підприємства "Український інститут промислової власності". Одночасно йому необхідно повідомити Державний департамент інтелектуальної власності України про наміри здійснити таке патентування.
Основним нормативним документом, що визначає порядок подання повідомлення до Держдепартаменту про наміри здійснити патентування в іноземних державах, є "Інструкція про розгляд заявки про наміри здійснити патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах", що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1 червня 1995 р. за № 163/700.
Для цього до Держдепартаменту надсилається заявка, у якої зазначаються: заявник в Україні; держави патентування; процедура патентування; заявник в іноземних державах; мета патентування; наявність документа про передачу права на патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах.
До заявки додаються: матеріали заявки на винахід (корисну модель) в обсязі, поданому до Укрпатенту; документ, який засвідчує подання заявки на винахід (корисну модель) до Укрпатенту (розписка про прийняття заявки, рішення про встановлення дати подання заявки, повідомлення про можливість проведення експертизи по суті); експертний висновок про можливість опублікування матеріалів щодо винаходу (корисної моделі) у пресі та інших засобах масової інформації згідно з Положенням про порядок підготовки матеріалів, призначених для відкритого опублікування, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року № 419; документ, що засвідчує повноваження довіреної особи чи правонаступництво.
У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Держдепартаменту заявку на одержання патенту на винахід (корисну модель) може бути подано в орган іноземної держави. В необхідних випадках Держдепартамент може дозволити запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах раніше зазначеного строку.
Якщо національний заявник подасть заявку на видачу патенту на винахід (корисну модель) до Відомства іноземної держави без отримання дозволу на це Держдепартаменту, то патент України на той самий винахід (корисну модель) може бути визнано у судовому порядку недійсним.
Отже, загалом Україна є активним учасником міжнародно-правової охорони промислової власності.
Питання для обговорення:
1. Визначте обєкти права промислової власності.
. Розкрити статус субєктів промислової власності.
.Проаналізуйте структуру права промислової власності.
. Охарактеризуйте правову природу нетрадиційних обєктів права промислової власності.
.Охарактеризуйте особливості майнових і немайнових прав на обєкти патентного права.
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. До структури інституту права промислової власності відносяться:
а) обєкти патентного права;
б) обєкти суміжних прав;
в) обєкти права інтелектуальної власності;
г) обєкти авторського права.
. Виберіть вірну відповідь. До субєктів права промислової власності відносяться:
а) виконавці;
в) автори компютерних програм;
б) винахідники;
г) автори літературних творів.
. Виберіть вірну відповідь. Всесвітня Організація інтелектуальної власності є:
а) спеціалізованим закладом ООН;
б) спеціалізованим міжнародним структурним підрозділом;
в) структурним підрозділом Ради Європи;
г) самостійним структуриним підрозділом.
. Виберіть вірну відповідь. Майнові та особисті немайнові відносини, які виникли у звязку зі створенням та використанням винаходів, корисних моделей та промислових зразків регулюються чинним:
а) Цивільним процесуальним кодексом України;
б) Господарським процесуальним кодексом України;
в) Цивільним кодексом України;
г) Господарським кодексом України.
. Виберіть вірну відповідь. Строк дії виключного права на винахід обчислюється з дня подачі заявки на видачу патенту та складає:
а) 5 років; б) 10 років;
в) 15 років; г) 20 років.
. Виберіть вірну відповідь. Строк дії виключного права на промисловий зразок обчислюється з дня подачі заявки на видачу патенту та складає:
а) 5 років; б) 10 років;
в) 15 років; г) 20 років.
7. Виберіть вірну відповідь. Після спливу строку дії виключного права, яке було засвідчено патентом, винахід, корисна модель, промисловий зразок можуть бути використані будь-якою особою:
а) без ніякого дозволу, але з виплатою винагороди;
б) без ніякого дозволу та без виплати винагороди;
в) з дозволу патентовласника та без виплати винагороди;
г) з дозволу патентовласника та з виплатою винагороди.
. Виберіть вірну відповідь. Право визнаватися автором винаходу, корисної моделі, промислового зразку (право авторства) охороняється на протязі:
а) 20 років; в) 70 років;
б) 50 років; г) безстроково.
9. Виберіть вірну відповідь. До корисних моделей відносяться:
а) застосування речовини за новим призначенням;
б) конструктивне виконання засобів виробництва та предметів споживання;
в) штам культури клітин рослин або тварин;
г) спосіб, речовина.
. Виберіть вірну відповідь. До обєктів промислового зразка відносяться:
а) обєкт промислової споруди;
б) обєкт нестійкої форми з рідких або газоподібних речовин;
в) художньо-конструкторське рішення виробу, яке визначає його зовнішній вигляд;
г) рішення, яке обумовлене виключно технічною функцією виробу.
Тема 5. Правове регулювання патентного права
Ключові слова: патентне право винаходи, корисні моделі, промислові зразки, субєкти патентного права, обєкти патентного права, речовина, пристрій, спосіб, патентування, новизна, винахідницький рівень, промислова придатність.
. Поняття та обєкти патентного права
В науці існують різні підходи до розуміння патентного права: як до інституту права чи як до окремої галузі права України. Більшість вчених є прихильниками позиції, за якою патентне право - це інститут цивільного права, дещо специфічний в силу вивчення відповідних обєктів, або ж права промислової власності.
Проте, ряд вчених вважає, що патентне право - це галузь права, яка має свій предмет і метод правового регулювання.
Особливістю цієї групи обєктів є те, що вони мають справу не з матеріальними об'єктами, а з відносинами, що виникають у зв'язку з нематеріальними об'єктами і є результатом інтелектуальної діяльності. Лише в ході їхнього подальшого використання вони втілюються в матеріальні конкретні пристрої, механізми, технології, предмети побуту та ін.
Якщо виходити з позиції, що патентне право це галузь права, то у предмет патентного права входять ті відносини, що виникають у результаті створення винаходу, корисних моделей, промислових зразків і сортів рослин і їхнього використання. Ці відносини утворюють основу предмета патентного права. Таким чином, предмет патентного права складають відносини по економічному і духовному визнанню винаходів, корисних моделей, промислових зразків, а також відносини, що виникають у результаті їхнього використання.
Із специфіки предмета патентного права випливає його метод - сукупність прийомів юридичного впливу, їхнє сполучення, характерне для регулювання даної групи суспільних відносин. Специфічні риси методу виражені в правовому положенні суб'єктів, основах формування правовідносин і способах визначення їхнього змісту, у юридичному інструментарії, використовуваному при регулюванні.
Однозначного підходу немає, проте ми виходимо із розуміння, що патентне право - це інститут права промислової власності, який в свою чергу є частиною права інтелектуальної власнсті як окремої комплексної галузі права.
Отже, основними обєктами патентного права є винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Під поняттям винаходу розуміють творче розвязання утилітарної проблеми, тобто це є певне оригінальне рішення для задоволення тієї або іншої практичної потреби за допомогою конкретних засобів. Винахід - це результат інтелектуальної діяльності, який робить можливим практичне вирішення конкретного завдання (проблеми) в будь-якій сфері діяльності людини.
Поняття винаходу закріплене у ст.1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі": винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Проте винахід не перестає бути винаходом, коли він не відповідає патентним нормам, наслідком є лише вісутність його правової охорони. Тобто, ті винаходи, які відповідають вимогам предбаченим законом, стають офіційно визнаними, а інші які не є оформленими у відповідності до законодавства престають ними бути. Особливістю чинного законодавства є той факт, що воно не дає формального визначення винаходу, а лише передбачає ряд умов щодо його патентоспроможності.
Винахід розкривається через свій обєкт, що володіє рядом чітко встановлених характеристик. Винахідницька ідея реалізується або в матеріальному предметі, що зявився завдяки творчій фантазії винахідника, або в способові впливу на матеріальні обєкти, як штучно створені, так і ті, що існують незалежно від волі людини.
Згідно із ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", обєктом винаходу може бути:
продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо);
процес (спосіб),
а також нове застосування відомого продукту чи процесу.
До пристроїв як обєктів винаходу належать конструкції і вироби (наприклад машини, прилади, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання). В порівнянні з іншими обєктами винаходу пристрої забезпечують найбільш повний контроль за їх використанням.
Для характеристики пристроїв використовуються такі ознаки, як наявність конструктивних елементів або пристрою загалом, параметри чи інші характеристики елементів, матеріал, з якого виготовлені елементи або пристрій загалом. Елементи в пристрої можуть бути також описані за допомогою математичних формул, при цьому має значення, щоб патентна притензія поширювалася лише на конструкцію або виріб загалом, а не на математичну формулу.
Речовина представляє собою штучно створене матеріальне утворення, яке є сукупністю взаємоповязаних елементів. До речовин як обєктів винаходу належать: індивідуальні хімічні сполуки (включаючи високомолеку-лярні сполуки, обєкти генної інженерії), які описуються за допомогою їх фізико-хімічних характеристик, що дає змогу їх ідентифікувати.
Для характеристики композицій використовуються такі ознаки, як якісний і кількісний склад інгридієнтів, структура композиції та інгридієнтів. Композиції невстановленого складу можуть бути охарактеризовані їх фізико-хімічними, фізичними показниками, а також ознаками, що розкривають спосіб їх отримання, продукти ядерного перетворення, як правило, характеризуються якісними (ізотопом) і кількісними (кількість протонів і нейтронів) складом, а також основними ядерними характеристиками
До штамів мікроорганізмів, культур рослин і тварин належать індивідуальні штами (наприклад бактерії, мікроскопічні гриби, дріжджі, напростіші водорості, лишайники), а також консорціуми мікроорганізмів, культур клітин, рослин, тварин (наприклад змішані штами мікроорганізмів, асоціації мікроорганізмів).
Для характеристики індивідуальних штамів мікроорганізмів використовують культурно-морфологічні характеритики із зазначенням температури вирощування і віку. Індивідуальні штами культур рослин і тварин, як правило, характеризуються родослівною культур, стандартними умовами вирощування, даними про видову приналежність.
Спосіб - це сукупність прийомів, виконуваних в конкретній послідовності, або з дотриманням певних правил. Як обєкт винаходу спосіб характеризується технологічними засобами - наявністю конкретної дї, або сукупності дій, порядком виконання таких дій, умовами здійснення таких дій, режимом використання речовини, устройствами.
Способи як процеси виконання дій над матеріальними обєктами підрозділяються на:
способи, направлені на виготовлення продукту (вони мають побічну охорону);
способи, направлені на зміну стану предметів матеріального світу без отримання конкретних продуктів (транспортування, обробка);
способи, в результаті котрих визначається стан предметів матеріального світу (контроль, діагностика).
До обєктів, які не визнаються винаходом відносяться:
відкриття, наукові теорії, математичні методи,
методи організації і управління господарством,
плани, умовні позначення, розпорядок, правила,
методи здійснення розумових операцій,
програми для обчислюваної техніки,
результати художнього констроювання,
топографії інтегральних мікросхем.
Не можуть отримати правової охорони в якості винаходу рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам моральності і гуманності. Це не означає, що вони не можуть отримати охорону взагалі. Так, наприклад, зовнішній вигляд виробу виходячи з естетичних міркувань може отримати охорону у вигляді промислового взірця. Секретні винаходи охороняються у відповідності до спеціального законодавства.
Загальновизнано, що винаходи визначають розвиток науково-технічного прогресу та є основою інновацій, впровадження яких забезпечує економічне зростання та покращання добробуту суспільства. Пристрої, речовини та способи виробництва, які втілюють принципово нові наукові знання, часто стають основою формування нових галузей і нових ринків, ініціюють похідні, вторинні відкриття, сприяючи таким чином зростанню кількості інновацій та створенню передумов для впровадження провідних науково-технічних нововведень наступного циклу.
Для того, щоб отримати правоохоронний документ винахід повинен відповідати умовам патентоздатності. Згідно із ст. 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Таким чином, не може бути визнана винаходом пропозиція, на яку вже видано патент або було видано авторське свідоцтво, а також пропозиція, на яку раніше подано заявку.
Новизна буде втрачена також у разі розголошення сутності пропозиції іншим способом, коли це зробило відомості загальнодоступними, тобто такими що можуть бути сприйняті і використані третіми особами. Рівень техніки визначається не в межах України, а в цілому світі. Таким чином, не має значення, чи розголошена суть пропозиції в Україні, чи на території іншої держави. Новизна буде втрачена незалежно від того, ким розголошені відомості - автором пропозиції чи іншою особою.
Згідно із ст.7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", на визнання винаходу патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї норми.
Другою умовою патентоздатності винаходу є його винахідницький рівень. Це, зокрема, відрізняє винахід від корисної моделі, для якої винахідницький рівень не є умовою патентоздатності. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто це рівень, який не випливає явно із рівня техніки. У законодавствах деяких інших держав як еквівалент винахідницькому рівню вживається поняття "неочевидності". Таким чином, вирішення може бути визнане винаходом за умови, якщо воно істотно відрізняється від аналогів, внаслідок чого є неочевидним для фахівця.
Винахід визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності. Тобто, поняття "промислово придатний" у даному випадку тлумачиться широко, як можливість використання винаходу не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті та в будь-яких інших сферах діяльності. Таким чином, винахід - це вирішення, яке має прикладний характер, тобто передбачається його практичне застосування у конкретній сфері діяльності. Не виключена можливість створення таких пропозицій, реалізація яких вимагає наявності певного обладнання, матеріалів, яких на даний час ще не існує, а тому практичне застосування такої пропозиції може мати місце в майбутньому, коли будуть забезпечені відповідні технічні можливості для цього.
Корисна модель використовується в основному для таких результатів інтелектуальної діяльності, як пристрої і обладнання, тобто це певні рішення в сфері механіки. Корисна модель - це технiчне рiшення певного пристрою в стадiï його конструктивного виконання, тобто у виглядi конструкцiï. Вона повинна бути принципово новою i промислово застосованою.
Під поняттям "корисна модель" мається на увазі такі технічні рішення, нововведення, які за своїми зовнішніми ознаками нагадують патентоспроможні винаходи, але менш значні за своїм внеском у рівень техніки.
Обєктом корисноï моделi може бути конструктивне виконання пристрою, яке відповідає усім нормам патентоспроможності
Як корисні моделі не охороняються рішення, що стосуються способів, речовин, штампів мікроорганізмів, культур клітин рослин і тварин.
Отже, корисні моделі відрізняються від винаходів тим, що корисні моделі охороняють лише ті нововведення, які стосуються типу пристроїв, тобто їх конструкторське виконання, до корисних моделей не висуваються вимоги відповідності винахідницькому рівню, що зовсім не означає, що корисною моделлю може бути визнане очевидне для будь-якого фахівця вирішення завдання.
Таким чином, коло обєктів корисної моделі є вужчим, порівняно з винаходом.
Не може бути обєктом корисної моделі, зокрема, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин, спосіб застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням. Крім того, не можуть бути обєктами корисної моделі: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин тощо.
Для характеристики пристрою використовують такі ознаки: наявність конструктивного (конструктивних) елемента (елементів); наявність зв'язків між елементами; взаємне розташування елементів; форма виконання елемента (елементів) або пристрою в цілому; форма виконання зв'язків між елементами; параметри та інші характеристики елемента (елементів) та їх взаємозв'язок; матеріал, з якого виготовлено елемент (елементи), або пристрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента.
Згідно із ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", правова охорона надається корисній моделі, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.
Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" як особливі різновиди винаходів і корисних моделей виділяє службові та секретні винаходи (корисні моделі), для яких встановлює ряд спеціальних норм, що стосуються їх правового режиму. Тому важливо визначити, які саме винаходи (корисні моделі) відносяться до службових і секретних.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", службовий винахід (корисна модель) - винахід (корисна модель), створений працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрак-том) не передбачено інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Таким чином, створення службового винаходу (корисної моделі) передбачає наявність трудових правовідносин між працівником з однієї сторони і роботодавцем - з іншої. Це випливає із наведеного у законодавстві визначення роботодавця, під яким розуміється особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом). Тому службовий винахід (корисна модель) може бути створено лише за умови існування трудових правовідносин між працівником і роботодавцем, які виникають на основі укладення трудового договору (контракту). Отже, не є службовим винахід (корисна модель), створені особою, яка виконує певну роботу за цивільно-правовим договором, зокрема, договором підряду.
Секретний винахід (секретна корисна модель) винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці (ст.1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").
Правовий режим інформації, що відноситься до державної таємниці, регламентується Законом України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року з наступними змінами і доповненнями.
Згідно із ст.1 Закону України "Про державну таємницю", державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.
Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням Державного експерта з питань таємниць. Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ст.7 Закону України "Про державну таємницю").
Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації та інших обставин і не може перевищувати 30 років. Після закінчення зазначеного строку його може бути продовжено рішенням Державного експерта з питань таємниць.
Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці, здійснюється шляхом надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно").
Промисловий зразок - це художньо-конструкторьке оформлення виробу, що визначає його зовнiшнiй вигляд. Воно повинно бути новим, оригiнальним i промислово застосовним (тобто вiдтвореним промисловим засобом). Промисловий зразок забезпечує злиття утилiтарноï i художньоï сторiн, у ньому реалiзується iдея одержання максимальноï вигоди за допомогою зовнiшнього вигляду виробу.
Обєктом промислового зразка може бути форма, малюнок, кольорова гамма або ïх сполучення, що визначає зовнiшнiй вигляд промислового виробу i призначений для задоволення естетичних i ергономiчних потреб.
У той же час не охоплюються поняттям промислового зразка: обєкти архiтектури (крiм малих архiтектурних форм), промисловi, гiдротехнiчнi та iншi стацiонарнi спорудження; друкарська продукцiя як така; обєкти нестiйкоï форми з рiдких, газоподiбних, сипучих або подiбних ïм речовин.
Промисловий зразок у найширшому змісті може бути визначений як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення виробу. При цьому виріб повинен мати властивість тиражуватися, інакше цей об'єкт може бути визначений як твір мистецтва і охоронятися авторським правом.
Промислові зразки класифікуються на плоскі - містять двовимірну композицію, наприклад: текстури тканин, настільні дитячі ігри, зображення на одязі тощо; об'ємні - являють собою композицію, в основу якої покладена об'ємно-просторова структура, наприклад: зовнішній вигляд меблів, сільськогосподарської машини, мотоцикла, люстри тощо
Промисловий зразок відповідає умовам патентоспромож-ності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
Патент на промисловий зразок надає захист зовнішньому вигляду будь-якого промислово застосовного виробу, забезпечуючи патентовладельцу монопольне право на виробництво і продаж запатентованого виробу не залежно від його функціональних властивостей. Щодо промислових зразків, то виникнення прав на цей обєкт промислової власності інколи ускладнюється тим, що відрізнити такий зразок від інших подібних обєктів промислової власності буває важко.
Наприклад, промисловий зразок може бути обєктом авторського права або обєктом декоративно-прикладного мистецтва. Як розрізнити зазначені обєкти, дискусії щодо цього у спеціальній літературі відбуваються давно і безрезультатно. Чітких критеріїв для розрізнення промислових зразків від інших подібних обєктів промислової власності не вироблено. Тому, на наш погляд, найкращим критерієм для такого розмежування є призначення даного обєкта. Якщо розроблена модель призначена для надання промисловому виробу зовнішньої форми, то це, безперечно, промисловий зразок. Якщо така модель призначена для прикраси, то її варто визнавати обєктом декоративно-прикладного мистецтва.
2. Правовий статус субєктів патентного права
У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права, того, хто може бути носієм права. За загальним визначенням суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.
Поняття суб'єкта права інтелектуальної власності на винахід стосується як автора результату, так і його правонаступників - будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава.
Законодавчі акти про промислову власність передбачають випадки, коли суб'єктом права на результати творчої праці виступають саме юридичні особи, держава або її органи.
Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа. Вищевказані особи можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку. Іноді малолітні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у виробництві.
Первинним суб'єктом права інтелектуальної власності на обєкти патентного права є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інтелектуальної власності. Саме вони, за загальним правилом, мають право на одержання патенту, якщо інше не встановлено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску в створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа.
Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох авторів. У такому разі складаються відносини, які прийнято називати співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно має творчий характер. Надання технічної допомоги авторові іншими особами не є співавторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків, виготовлення моделей, креслярські роботи тощо).
Питанню співавторства завжди приділялася увага в науковій літературі, але законодавчо воно і нині чітко не врегульовано, що породжує дискусії з приводу конкретних ситуацій. Законодавець співавторство передбачив лише для творів (ст. 436 ЦК України). Але співавторство характерне і для винахідників, і для раціоналізаторів, авторів сортів рослин і порід тварин, творців промислових зразків і корисних моделей, торговельних марок. Тобто, співавторство можливе у різних видах творчості. Загалом, відносини між співавторами мають оформлятися договором на підставі якого здійснюється розпорядження майновими правами на обєкт, який створений в результаті спільної праці. При спільному створенні об'єкта кількома особами, вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.
Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках. Так, права на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, строк охорони на які минув, стають надбанням суспільства.
При видачі охоронних документів застосовується принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить за мету з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчинила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.
Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, право на одержання охоронного документа належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Державного департаменту інтелектуальної власності.
Законодавство про промислову власність зобов'язує власників патентів добросовісно користуватися виключними правами, що надаються патентом. Добросовісне користування розуміється як таке, що не завдає шкоди іншим власникам патентів, іншим фізичним і юридичним особам, навколишньому середовищу, інтересам суспільства, національній безпеці тощо. Власник патенту повинен сплачувати відповідні збори для підтримання чинності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.
За законодавством України про промислову власність, власник патенту зобов'язаний використати запатентований винахід, корисну модель чи промисловий зразок для потреб суспільного розвитку. Якщо зазначені об'єкти не використовуються або використовуються недостатньо в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було припинено, у такому разі будь-яка особа, яка має намір і виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, пропонує власникові патенту укласти ліцензійний договір. Якщо власник патенту відмовиться від укладення ліцензійного договору, то зазначена особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка (видати примусову ліцензію). Суд може ухвалити рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В рішенні суду визначаються обсяг використання запатентованого об'єкта, строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власникові патенту.
Проте, слід мати на увазі, що примусова ліцензія може бути видана заінтересованій особі за умови, що власник патенту в суді не довів, що факт невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка був зумовлений поважними причинами.
Всесвітня організація інтелектуальної власності тлумачеть поняття примусової ліцензії як позначення явища, протилежно добровільний ліцензії. Володілець добровільної ліцензії має право здійснювати такі дії, які охоплюються виключним правом, з дозволу власника патенту. Такий дозвіл називають звичайно ліцензійним контрактом. Він укладається між власником патенту і володільцем ліцензії.
Володілець примусової ліцензії має право здійснювати дії, які охоплюються виключним правом, з дозволу влади поза волею власника патенту. Примусову ліцензію ще називають недобровільною ліцензією.
Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підвищило роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці, а саме роботодавець, з яким автор перебуває у трудових відносинах за договором найму.
Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець і винахідник спільно. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду авторові. У свою чергу винахідник винаходу або корисної моделі чи автор промислового зразка має подати роботодавцю письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання. При цьому треба мати на увазі, що іноді сам автор результату не спроможний чітко і ясно скласти опис винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому разі він змушений вдаватися до допомоги самого роботодавця.
Право на винахід, корисну модель та промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.
Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.
Права, які надаються субєктам права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті немайнові права та майнові права.
До особистих немайнових прав належать право авторства, право на імя (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.
Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для громадської оцінки як самого результату, так і особи автора.
Зазначення імені автора в разі використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.
Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Більш того, уже згадувані Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель передбачають зазначення назви винаходу. Пункт 6.2.1 цих Правил проголошує: "Назва винаходу (корисної моделі) характеризує його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної моделі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК)".
Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та авторів науково-технічних досягнень не збігаються. Закон не закріплює за винахідниками та авторами промислових зразків права на недоторканність та права на обнародування чи опублікування. Право на недоторканність твору не властиве і не стосується результатів технічної творчості, винахід можна удосконалювати будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і готовий винахід.
Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому варто пам'ятати, що річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до патентного відомства України водночас з документом про сплату збору за видачу патенту. Без такої сплати збору патент не видається.
Використанням винаходу, корисної моделі та промислового зразка визнається виготовлення, пропонування для продажу, запровадження у господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання у зазначених цілях продукту, що охороняється патентом. Іншими словами, використанням визнається будь-який продаж продукту, що охороняється патентом на території України. І не лише продаж, а навіть пропонування для продажу, тобто демонстрація продукту на виставках, ярмарках, вітринах тощо. Застосуванням, безумовно, визнається будь-яке використання винаходу. З цього загального правила є один виняток. Відповідно до Закону "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (ст. 25), той субєкт, хто в інтересах своєї діяльності добросовісно використовує в Україні заявлений винахід, корисну модель чи промисловий зразок до дати подання заявки чи до дати конвенційного пріоритету, зберігає право на безоплатне продовження цього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.
Право особи, що є власником патенту на винахід або корисну модель, не допускати використання винаходу чи корисної моделі іншими особами називається виключним правом на винахід або корисну модель. Зміст виключних прав визначається чинним законодавством. На практиці набуття виключного права переслідує дві основні мети: забезпечити захист від порушень і створити можливість передавати право на винахід чи корисну модель (повністю або частково).
Першим аспектом виключного права є забезпечення захисту від порушень, тобто від несанкціонованого використання запатентованого винаходу або корисної моделі будь-ким, крім самого власника патенту. Створення винаходу чи корисної моделі і, зокрема, доведення його до промислового здійснення, звичайно вимагає значних витрат, які власник патенту має намір компенсувати з вигодою для подальшого його використання, в тому числі шляхом продажу продукції, яка виготовляється на основі винаходу або корисної моделі.
Другим аспектом виключного права є можливість надання власником патенту дозволу іншим особам вести діяльність, що охоплюється виключним правом. Власник патенту зацікавлений в наданні такого дозволу, якщо він не має умов або просто не потребує самостійного використання винаходу чи корисної моделі, принаймні у всьому їхньому обсязі. Іноді власник патенту не має прав (наприклад, він іноземець) або практичної можливості реалізувати винахід або корисну модель у даній країні і, отже, йому доводиться шукати для цього інших осіб. Частіше за все власник патенту зацікавлений у видачі дозволу на використання винаходу або корисної моделі з певними обмеженнями, наприклад, з обмеженням обсягу виробництва продукції або часу дії дозволу.
Строки та механізм сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи та корисні моделі, а також їх розміри визначено Порядком сплати зборів за дії, повязані з охороною прав на обєкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1716.
. Порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це, передусім, подання належним чином оформленої заявки до патентного відомства України, проведення експертизи, видачі відповідних правоохоронних документів, їх реєстрації і інше.
Заявка складається українською мовою і має стосуватися лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в одній заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається.
Заявка має містити: заяву про видачу патенту України на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно, опис винаходу, корисної моделі; креслення (якщо на нього є посилання в описі); реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки.
Заявка надсилається на адресу Українського інституту промислової власності. Заява на видачу патенту подається за встановленою формою. У графі цієї форми заяви, що містить прохання видати патент України, необхідно вказати, на який із двох об'єктів промислової власності заявник просить видати патент: на винахід чи корисну модель.
Заявка на видачу патенту України на винахід і корисну модель має відповідати вимогам, встановленим Правилами складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель, затвердженими наказом Держпатенту України від 17 листопада 1994 року з відповідними змінами і доповненням. Заявка на промисловий зразок має відповідати вимогам Правил складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок, затверджених наказом Держпатенту України від 15 січня 1995 року.
У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора (авторів) заявленої пропозиції.
Опис винаходу і корисної моделі викладається у встановленому порядку і має розкривати їх суть настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Він має підтверджувати обсяг правової охорони, визначений формулою винаходу чи корисної моделі. В описі мають бути зазначені індекс рубрики Міжнародної патентної класифікації, галузь техніки, до якої належить винахід чи корисна модель; рівень техніки; суть винаходу чи корисної моделі, перелік фігур, креслень, якщо на них є посилання в описі; відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу чи корисної моделі.
Формула винаходу і корисної моделі має виражати його суть, базуватися на описі і викладатися у встановленому порядку ясно і стисло. Формула винаходу чи корисної моделі - це стисла словесна характеристика технічної суті винаходу чи корисної моделі, що містить сукупність ознак, які достатні для досягнення зазначеного заявником технічного результату. У разі визнання пропозиції винаходом лише формула набуває правового значення і є єдиним критерієм визначення обсягу використання винаходу. Лише за формулою встановлюється факт використання чи невикористання винаходу. Формула винаходу чи корисної моделі повинна характеризувати винахід чи корисну модель тими самими поняттями, що їх містить опис винаходу чи корисної моделі.
Реферат складається лише для інформаційних цілей. Він не може братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу чи корисної моделі і визначення рівня техніки.
Після надходження заявки до патентного відомства України, а саме до Державного департаменту інтелектуальної власності вона підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за формальними ознаками (формальна експертиза), крім того, заявка на винахід підлягає експертизі по суті (кваліфікаційна експертиза).
Мета формальної експертизи заявки - визначити, чи належить пропозиція, що заявляється, до об'єктів винаходу, а також, чи відповідає заявка вимогам закону, чи є в матеріалах заявки документ про сплату збору за подання заявки і чи він відповідає встановленим вимогам.
Якщо в результаті формальної експертизи буде виявлено, що в заявці наявні всі передбачені законом документи і вони відповідають встановленим вимогам, то Установа має прийняти рішення або про видачу патенту, або про проведення експертизи заявки по суті. У разі виявлення на момент одержання матеріалів заявки, що її матеріали не відповідають вимогам закону, Державний департамент інтелектуальної власності повідомляє про це заявника. Виявлені недоліки заявки мають бути усунуті протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення про це. Якщо протягом зазначеного строку виявлені недоліки не будуть усунуті, то датою подання заявки буде дата одержання матеріалів патентним відомством. Якщо заявка взагалі не буде виправлена, вона вважатиметься неподаною, про що повідомляється заявник.
Неподаною визнається також заявка, в описі якої є посилання на креслення, але самого креслення немає. Якщо протягом встановленого строку креслення не надійде або заявник не зніме посилання на нього у заявці, вона вважається неподаною.
Рішення про встановлення дати подання заявки Державний департамент інтелектуальної власності надсилає заявникові лише після надходження документа про сплату збору за подання заявки. Зазначений документ не надійшов - заявка вважається відкликаною.
Відповідно до законодавства після публікації відомостей про заявку на винахід заявникові надається тимчасова охорона заявленої пропозиції в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої опубліковано відомості про заявку. Дія тимчасової охорони припиняється з дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки. Дія тимчасової охорони за міжнародною заявкою починається з дати її міжнародної публікації.
Під час дії тимчасової охорони заявленої пропозиції заявник має право на одержання компенсації за завдані йому збитки особами, що використали винахід без дозволу заявника. Але право заявника на компенсацію виникає лише за умови, що особа, яка використала пропозицію заявника, дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою із зазначенням номера заявки, що відомості про заявку на винахід, який вона використовує без дозволу заявника, опубліковані.
Експертиза заявки по суті (кваліфікаційна експертиза) проводиться на вимогу заявника або будь-якої іншої особи. Заявник має право брати участь у розгляді питань, що обумовлені проведенням експертизи. Він має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення, але до прийняття рішення за заявкою. При публікації відомостей про заявку на видачу патенту на винахід зазначені виправлення та уточнення враховуються, якщо вони надійшли до Державного департаменту інтелектуальної власності за 6 місяців до дати публікації.
Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення Державного департаменту інтелектуальної власності особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.
Після подання заявки та за наявності документа про сплату збору за її подання Державний департамент інтелектуальної власності проводить формальну експертизу заявки, під час якої визначається, чи належить цей об'єкт до об'єктів, зазначених як винахід, і чи відповідає вимогам закону подана заявка. Якщо заявка на видачу патенту на винахід відповідає вимогам закону, Державний департамент інтелектуальної власності, за наявності документа про сплату збору за подання заявки, надсилає заявникові повідомлення про завершення формальної експертизи і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи заявки.
З метою ознайомити заінтересованих осіб із заявкою на винахід по закінченні 18 місяців від дати подання заявки на видачу патенту на винахід, а якщо за явлено пріоритет, то від дати її пріоритету, Державний департамент інтелектуальної власності публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про заявку. За клопотанням заявника зазначена публікація може бути здійснена раніше встановленого строку. На прохання винахідника його ім'я не повинно згадуватися в опублікованих відомостях про заявку. Після публікації заявки будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.
По завершенні експертизи заявки Державний департамент інтелектуальної власності має прийняти рішення про визнання заявленої пропозиції винаходом, якщо вона відповідає умовам патентоспроможності. В іншому разі заявникові надсилається рішення про відхилення заявки.
Заявник має право на будь-якому етапі розгляду заявки, аж до прийняття рішення за нею, відкликати її. Він також може замінити заявку на винахід на заявку на корисну модель і навпаки. Така заміна можлива до прийняття рішення про видачу патенту або відхилення заявки.
При проведенні пошуку у ході експертизи використовується потужна патентно-інформаційна база Укрпатенту, створена відповідно до затвердженого Державним департаментом інтелектуальної власності (ДДІВ) офіційного переліку джерел для пошуку.
Для проведення відповідних експертизі в подальшому патентування існують відповідні національні патентні класифікації, які необхідні для обробки патентних заявок і підтримки пошукових масивів і характеризуються значною різноманітністю. Так, розвиток міжнародного співробітництва у сфері промислової власності викликав необхідність створення міжнародної патентної класифікації, яка поєднала функціонально орієнтований і галузевий принципи. Вона базується на Страсбурзькій угоді 1971 р., підготовленій Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Згідно з цією класифікацією виокремлюється 8 розділів:
А - задоволення життєвих потреб людини;
В - технологічні процеси, транспортування;
С - хімія, металургія;- текстиль, папір;
Е - будівництво, гірнича справа- механіка, освітлення, опалення, двигуни, насоси,зброя, вибухові роботи;
Н - електрика,
а також 118 класів, 617 підкласів і більш ніж 55 тисяч груп .
На підставі рішення Державного департаменту інтелектуальної власності про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок публікуються відомості про видачу патенту в офіційному бюлетені. Водночас з публікацією відомостей про видачу патенту публікуються опис до патенту на винахід, корисну модель, що містить формулу та опис винаходу і корисної моделі, а також креслення, на яке є посилання в описі винаходу чи корисної моделі.
Будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки після публікації відомостей про видачу патенту. Водночас з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок патентне відомство здійснює їх державну реєстрацію, для чого вносить до відповідного Державного реєстру патентів України відомості про патент. У місячний строк після державної реєстрації патенту його видають особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб (співавторів), їм видається один патент.
За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір якого і порядок сплати встановлює Кабінет Міністрів України.
Патент на винахід або корисну модель є документом, що видається компетентним органом держави і засвідчує визнання рішення, що заявляється, винаходом або корисною моделлю, авторство і виключне право власника патенту на винахід чи корисну модель.
Однією з організаційно-правових форм мобілізації додаткових можливостей для успішного вирішення господарських завдань і підвищення ефективності виробництва є патентування винаходів або корисних моделей за кордоном і продаж ліцензій. Патентування винаходів або корисних моделей за кордоном проводиться з метою захисту економічних інтересів організацій і підприємців України.
Система патентування сприяє технологічному розвитку за основними напрямами: стимулює створення нових технологій; забезпечує умови для успішного промислового застосування нових технологій; сприяє передачі технологій; служить інструментом технологічного планування і здійснення відповідної стратегії технічного розвитку; забезпечує організаційну структуру, яка сприяє надходженню іноземних інвестицій.
Заявка на отримання патенту на промисловий зразок повинна містити виклад даних щодо заявника (-лей) і автора (-ров) промислового зразка, опис і фотографій промислового зразка, при необхідності креслення і інші дані. Об'єм заявлених прав визначається зображенням промислового зразка.
Експертиза перевіряє відповідність матеріалів заявки пред'явленим вимогам і за відсутності заперечень ухвалює рішення про видачу патенту. За видачу патенту сплачується збір. Термін дії виняткових (монопольних) прав тих, що надаються патентом на промисловий зразок складає 10 років з моменту подачі заявки у Відомство.
Відомості про видачу патенту публікуються в офіційному бюлетені "Промислова власність". Рішення про видачу може бути опротестовано в адміністративному порядку в Апеляційну раду Відомства в течії 6 місяців з моменту публікації на підставі відсутності критеріїв патентоспроможності. По закінченню 6-місячного терміну спори щодо авторства на промисловий зразок, виплати винагород і компенсацій, порушення майнових прав і ліцензійних договорів розв'язуються в судовому порядку. Відповідно до чинного українського патентного законодавства заявка на отримання патенту на промисловий зразок повинна містити:
вказівку заявника (заявників) і його (їх) адресу (-а), а також винахідника (винахідників);
опис промислового образцадолжно бути викладено в певному порядку і розкривати всі його істотні ознаки;
фотографії або інші зображення, що повністю демонструють відмітні ознаки промислового зразка;
креслення (якщо на нього є посилання в описі).
Майнові права інтелектуальної власності на промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Питання для обговорення:
1. Охарактеризуйте види та значення обєктів патентного права.
. Охарактеризуйте різновиди обєктів винаходу та проаналізуйте їх правову природу.
. Охарактеризуйте правове статус субєктів патентного права.
. Охарактеризуйте правовий режим співавторства щодо обєктів патентного права.
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. До обєктів патентного права належать:
а) сорти рослин; в) винаходи;
б) породи тварин; г) наукові відкриття.
. Виберіть невірну відповідь. Обєктами винаходи є:
а) пристрій; в) форма;
б) речовина; г) спосіб.
. Виберіть вірну відповідь. Промисловий зразок це -
а) орнаментальне зовнішнє оформлення виробу;
б) естетичне зовнішнє оформлення виробу;
в) технічне рішення цу промисловості;
в) обєкт авторського права.
. Виберіть вірну відповідь. Не охоплюються поняттям промислового зразка:
а) обєкти архiтектури (крiм малих архiтектурних форм), промисловi, гiдротехнiчнi та iншi стацiонарнi спорудження;
б) друкарська продукцiя як така;
в) орнаментальне зовнішнє оформлення виробу;
г) естетичне зовнішнє оформлення виробу.
. Виберіть вірну відповідь. Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації та інших обставин і не може перевищувати:
а) 10 років; б) 20 років;
в) 30 років; г) 40 років.
. Виберіть вірну відповідь. Умови правової охорони промислових зразків є наступні:
а) новизна;
б) оригінальність;
в) промислова придатність;
г) винахідницький рівень.
. Виберіть вірну відповідь. Після спливу строку дії виключного права, яке було засвідчено патентом, винахід, корисна модель, промисловий зразок можуть бути використані будь-якою особою:
а) без ніякого дозволу, але з виплатою винагороди;
б) без ніякого дозволу та без виплати винагороди;
в) з дозволу патентовласника та без виплати винагороди;
г) з дозволу патентовласника та з виплатою винагороди.
. Виберіть вірну відповідь. Основні умови патентоспроможності винаходу:
а) винахідницькій рівень; в) корисність;
г) відповідність законодавству; б) реєстрація.
. Виберіть вірну відповідь. До корисних моделей відносяться наступні обєкти:
а) застосування речовини за новим призначенням;
б) конструктивне виконання засобів виробництва та предметів споживання;
в) штам культури клітин рослин або тварин;
г) спосіб, речовина.
10. Виберіть вірну відповідь Строк дії виключного права на винахід обчислюється з дня подачі заявки на видачу патенту та складає:
а) 5 років; в) 15 років;
б) 10 років; г) 20 років.
Тема 6. Правова охорона нетрадиційних обєктів промислової власності
Ключові слова: раціоналізація, раціоналізаторські пропозиції, комерційна таємниця, результати селекції, топографії інтегральних мікросхем, наукові відкриття, сорти рослин, породи тварин, майнові та особисті немайнові права інтелектуальної власності.
1. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій
Раціоналізаторська діяльність, як відомо, найбільш масовий та ефективний вид технічної творчості. Однак за роки незалежності в Україні відбулось катастрофічне зменшення кількості раціоналізаторів, а також поданих і впроваджених раціоналізаторських пропозицій.
Правове регулювання раціоналізації в колишньому СРСР здійснювалось не на рівні закону, а на рівні відомчих нормативних актів. Серед останніх діючих нормативно-правових актів є Тимчасове Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізатор-ських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992р. № 479/92. Дане Положення в значній мірі втратило свою чинність у зв'язку з прийняттям законодавства про промислову власність. Але воно зберегло свою дію в частині, що стосується раціоналізаторських пропозицій.
Раціоналізаторська пропозиція належить до об'єктів винахідницьких правовідносин, оскільки вона в основному є творчим вирішенням завдань, що приносять користь у суспільному житті. Раціоналізаторська пропозиція не згадується в Паризькій конвенції з охорони промислової власності та інших важливих міжнародних угодах. В основному правова охорона раціоналізаторських пропозицій здійснюється на підставі договорів.
Згідно із ст. 481 ЦК України раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це може бути вдосконалення медичних інструментів та апаратури, оборони країни, зв'язку і транспорту тощо.
Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.
До раціоналізаторської пропозиції законодавство встановило три необхідні вимоги:
) пропозиція має стосуватися профіля підприємства, якому вона подана;
) раціоналізаторська пропозиція має бути новою;
) раціоналізаторська пропозиція повинна бути корисною підприємству, якому вона подана.
Пропозиція має стосуватися профіля підприємства, якому вона подана, тобто вирішувати певну практичну задачу. Звичайно, пропозиція повинна давати рішення задачі, а не її постановку, тому раціоналізаторською визнається пропозиція, що є технічним рішенням, спрямованим на зміну конструкції виробів і застосовуваної техніки, технології або складу матеріалів.
Другою необхідною ознакою раціоналізаторської пропозиції є новизна запропонованого рішення. Раціоналізаторська пропозиція визнається новою для підприємства, якому вона подана, якщо її суть на цьому підприємстві до подачі заяви на неї не була відома. Для встановлення новизни раціоналізаторської пропозиції використовуються усі наявні на даному підприємстві джерела інформації, які містять відомості про цю або тотожну пропозицію такою мірою, що робить її можливою для використання.
На думку Прахова Б. Г., пропозиція визнається новою для підприємства, організації або установи, яким вона подана, якщо до подачі заяви за встановленою формою дане або таке ж рішення:
) не використовувалось на цьому ж підприємстві, в організації або установі, крім випадків, коли рішення використовувалось за ініціативою автора протягом не більше трьох місяців до подачі заявки;
) не було передбачено наказами або розпорядженнями адміністрації, не було розроблено технічними службами цього ж підприємства, організації або установи, не було заявлено іншою особою з більш раннім пріоритетом;
) не було рекомендовано вищестоящими організаціями або опубліковано в інформаційних виданнях по поширенню передового досвіду в даній галузі;
) не передбачено обов'язковими для підприємства, організації, установи нормативами (стандартами, нормалями, технічними умовами тощо).
Третьою необхідною ознакою раціоналізаторської пропозиції є корисність рішення. Пропозиція визнається корисною, якщо її використання на даному підприємстві, організації або установі за наявних умов або в умовах, які повинні бути створені відповідно до затверджених планів, дозволяє одержати економічний, технічний або інший позитивний ефект.
Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для підприємства, якому подано заяву на неї, якщо її використання дає змогу підвищити економічну ефективність виробництва, одержати кращий дохід (прибуток) або одержати інший позитивний ефект цим підприємством. Інший позитивний ефект може полягати в будь-якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні умов та безпеки праці, зниженні негативного впливу на навколишнє середовище тощо.
Положення визначає коло пропозицій, які формально хоч і підпадають під ознаки раціоналізаторських, але такими не визнаються. До них відносяться пропозиції інженерно-технічних працівників науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних організацій і аналогічних підрозділів підприємств, що стосуються проектів, конструкцій і технологічних процесів, які розробляються ними.
Так, ч. 1 ст. 483 ЦК України визначено, що суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.
Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Однак ЦК України не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям "добросовісне заохочення".
До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської пропозиції належать право авторства, право на ім'я, право на назву раціоналізаторської пропозиції, право на пріоритет, до майнових прав - право на винагороду (ст. 484 ЦК України).
Визнання пропозиції раціоналізаторською і прийняття її до використання є підставою для видачі автору посвідчення на раціоналізаторську пропозицію. Посвідчення стверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її подачі та авторство. Якщо пропозиція створена творчою працею кількох осіб, то посвідчення на раціоналізаторську пропозицію видається кожному співавтору із зазначенням інших співавторів. Посвідчення видається тією організацією, яка прийняла рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською. При цьому дія посвідчення, виданого підприємством, організацією або установою, припиняється, якщо на цю ж пропозицію потім видається посвідчення міністерством або відомством.
При визнанні пропозиції раціоналізаторською і прийняття її до використання між заявником і підприємством має бути укладений договір, у якому повинні бути визначені межі використання пропозиції, порядок обчислення і строки виплати винагороди.
2. Правова охорона комерційних таємниць
Комерційна таємниця є одним з найдавніших способів охорони результатів інтелектуальної діяльності. Давні майстри зберігали секрети своєї професійної діяльності задовго до виникнення перших правових засобів охорони виключних прав. Правова охорона комерційнії інформації надавалася ще в Давньому Римі, де законом передбачався подвійний штраф за примушення рабів розкривати секрети своїх господарів.
Сучасне розуміння комерційної таємниці почало розвиватись в Англії під час промислової революції. У США перше задокументоване судове рішення стосовно комерційної таємниці датується 1837роком.
Під комерційною таємницею підприємства розумілись пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.
Сьогодні, комерційна таємниця віднесена Цивільним кодексом України (ст. 420) до обєктів права інтелектуаль-ної власності.
Комерційною таємницею, відповідно до ст. 505 ЦК України, є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у звязку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
В українському законодавстві і практиці передбачено розуміння комерційної таємниці як певних відомостей, що повязані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витікання) яких може завдавати шкоди його інтересам.
Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Для організації збереження конфіденційної інформації комерційного підприємства необхідно провести комплекс заходів у двох напрямах:визначити інформацію, що становить комерційну таємницю, враховуючи її дійсну чи потенційну комерційну важливість; забезпечити порядок її захисту, що передбачає відсутність вільного доступу до інформації на законних підставах, вжиття заходів власником інформації для її охорони та збереження конфіденційності. Якщо всі ці умови не виконано, то підприємство не матиме підстав для притягнення працівників до відповідальності за розголошення чи передання інформації, що містить комерційну таємницю.
Органи державної влади зобов`язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею.
Конфіденційні відносини можуть існувати між підприємцем і його робітниками, між партнерами в підприємстві, між юридичною особою - субєктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та іншими комерційними і не комерційними контрагентами. Такий обширний субєктний склад правовідносин, які виникають з приводу розпорядження комерційною таємницею є однією із причин, які ускладнюють процедуру і специфіку охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Комерційна таємниця не є загальновідомою, або загальнодоступною на законних підставах, вона визнана відповідним чином і підприємство вживає належних заходів щодо збереження її конфіденційності. Вона не є державною таємницею і не захищається авторським і патентним правом, не стосується негативної діяльності підприємства, здатної завдавати шкоди суспільству (порушень законів, неефективної роботи, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо).
В літературі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як "виробнича таємниця", "торговельна таємниця", "секрет фірми", "ноу-хау" тощо, які не мають чіткого розмежування між собою. Тому існує потреба законодавчого розмежування цих понять між собою.
Іншою складністю правової охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю є процедура розпоряджання ними, або їхньої передачі. Враховуючи цей факт, інформація не є загальнодоступною і покупець часто-густо купляє загальні дані про сутність комерційної таємниці, маючи за основу лише характеристику кінцевого продукту, результату, або можливість отримання вищої якості чи кількості.
З природи комерційної таємниці як обєкту інтелектуальної власності випливають такі основні правомочності володільця таємниці:
право на використання комерційної таємниці;
право розпорядитися цим правом на використання ("право дозволяти використання комерційної таємниці" згідно зі ст. 506 ЦК України та право відчуження виключних прав за договором новому володільцю);
право розкритикомерційну таємницю; право захисту прав на комерційну таємницю (у ст. 506 ЦК України згадується один із способів такого захисту - "право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційноїтаємниці"). Право на використання комерційної таємниці включає ті ж фактичні дії, що встановлені для інших змістовних обєктів права інтелектуальної власності. Володільцю комерційної таємниці належить виключне право використовувати її будь-яким законним способом, якщо тільки це право не було передано ним іншій особі за договором.
Використанням комерційної таємниці слід вважати її застосування у виробничих, технічних, економічних, організаційних та інших цілях, зокрема у товарах, що виробляються, при виробленні товарів, при реалізації економічних та організаційних рішень, тощо.
Право розпорядитися правом використання комерційної таємниці випливає з особливостей використання виключних прав взагалі, під якими, на відміну від використання обєктів речового права власності, розуміється не лише використання обєктів цих прав самим правоволодільцем, але й надання дозволу на вчинення відповідних дій з використання третіми особами. Обєктом цієї правомочності (на відміну від обєкту використання) є не сама комерційна таємниця, але саме право на неї. Існують дві форми такого розпорядження:
) передача права, його відчуження, коли право у попереднього правоволодільця припиняється і виникає у нового володільця;
) надання права використання, тобто дозвіл використовувати комерційну таємницю, що здійснюється шляхом видачі ліцензії (укладення ліцензійного договору), коли весь обсяг прав, що залишається за межами ліцензії, зберігається у правоволодільця-ліцензіара.
Право розкрити комерційну таємницю є третьою правомочністю правоволодільця, яке є унікальним для комерційної таємниці, не властивим іншим обєктам виключних прав. Це право також реалізується у двох формах:
) можливість повідомити відомості, що складають комерційну таємницю, обмеженому колу осіб на умовах конфіденційності (комерційна таємниця зберігається та охороняється надалі);
) можливість поширити ці відомості серед невизначеного кола осіб, розкрити їх, зробити загальнодоступними (комерційна таємниця припиняє свою дію, відомості перетворюються на загальновідомі, отже втрачається одна з умов охорони).
Однією з особливостей виключних прав на комерційну таємницю є те, що є можливою множинність правоволодільців. Так, особа, яка стала добросовісно та незалежно від інших володільцем комерційної таємниці, набуває самостійних виключних прав на відповідні відомості. Відповідно, кожен із законних володільців може самостійно та незалежно від інших використовувати та розпоряджатися належними йому правами на комерційну таємницю, у тому числі розкрити її і зробити відомості загальнодоступними (це одночасно припинить права всіх інших аналогічних правоволодільців).
Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підприємства. Перелік відомостей, що не є комерційною таємницею, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року №611, в якій говориться, що "комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обовязкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обовязкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоровю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, обєднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню".
Підприємства зобовязані подавати перераховані у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою. Цей документ дає можливість для органів, які здійснюють контрольно-ревізійну діяльність, вимагати предявлення відповідних документів.
Захист комерційної інформації полягає у здійсненні таких заходів:
забезпечення обліку і збереження документів, які містять комерційну таємницю;
використання організаційних, технічних та інших засобів захисту конфіденційної інформації;
обмеження доступу до носіїв конфіденційної інформації;
встановлення правил зарахування інформації до комерційної таємниці;
розроблення інструкцій стосовно дотримання режиму конфіденційності та виконання їх особами, які мають доступ до конфіденційної інформації;
здійснення контролю за дотриманням встановленого режиму охорони комерційних таємниць.
З метою обмеження доступу до інформації, що містить комерційну таємницю, керівник повинен видати спеціальний наказ про введення "Переліку відомостей, що містять комерційну таємницю підприємства"; заходи щодо охорони цих відомостей; визначення кола осіб, які мають доступ до цієї інформації; правила роботи з документами, що мають гриф "Комерційна таємниця".
Відповідальні працівники повинні під розписку ознайомитися з наказом і додатком до нього, який містить перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю певного підприємства.
Діловодство у разі роботи з документами, що містять комерційну таємницю, має особливості. Так, керівник підприємства своїм наказом призначає посадову особу, яка відповідає за облік, зберігання та використання документів, що мають гриф обмеження доступу. Нею може бути працівник, для якого робота з документами належить до основних службових обов'язків або відповідальний працівник, для якого виконання цих функцій становитиме додаткове навантаження.
Гриф конфіденційності означає, що право власності на інформацію, яку містить документ, належить підприємству. Якщо інформація, що становить комерційну таємницю, міститься в документах, які належать підприємствам-партнерам, то про її нерозголошення має бути зазначено в тексті (текстах) договору (договорів) між цими підприємствами.
Якщо на документі не проставлено гриф обмеження доступу і в тексті немає вказівок про конфіденційність, то це означає, що автор та особи, які підписали чи затвердили документ, передбачали всі можливі наслідки вільної (без обмеження доступу) роботи з документом.
Виготовлення документів з грифами "Комерційна таємниця", "Таємно", "Цілком таємно" здійснюють централізовано, у спеціально відведених приміщеннях, куди не мають доступу сторонні особи.
Віддруковані і підписані документи передають для реєстрації посадовій особі, яка відповідає за їх облік. Усі документи, що містять конфіденційну інформацію, реєструють окремо від інших документів у "Журналі реєстрації документів з грифом "Комерційна таємниця" ("КТ").
Комерційна інформація в умовах ринку є товаром, а причиною існування проблеми захисту комерційної таємниці є те, що вона охороняється різними службами та фірмами, які не мають єдиного координуючого органу та не взаємодіють між собою.
. Правова охорона результатів селекції, топографій інтегральних мікросхем та наукових відкриттів
Окремої уваги в системі обєктів права інтелектуальної власності заслуговують результати селекції.
Селекція розробляє способи впливу на рослини і тварини з ціллю змінних спадкових якостей в потрійному для людини направленні. Вона являється одною із форм еволюції рослинного і тваринного світу, яка підкоряється тим же законам, що і еволюція видів в природі, але природній відбір тут частково замінений штучним відбором. З розвитком промислової і наукової селекції значно виросла продуктивність рослин і тварин. Сорт рослин і порода тварин стали засобами сільськогосподарського виробництва, важливими фактора-ми інтенсифікації рослинництва і тваринництва. Починаючи виведення рослин і розведення тварин, людина стала відбирати і розмножувати найбільш продуктивні сорти, що сприяло їх покращенню.
Завданням селекції є виведення нових і кращих існуючих сортів рослин, порід тварин і мікроорганізмів шляхом штучного мутагенезу і відбору, гібридизації, генної і клітинної інженерії.
В селекції рослин виділяється декілька напрямків. Селекція на врожайність, яка являється головним критерієм сорту, продовжує бути основним напрямком селекції. Все більшого значення набуває селекція на якість: високий вміст потрібних речовин (крохмалю в картоплі, білка в пшениці), більш низький вміст негативних складових (білка в пивоварному ячмені, азотистих речовин в цукрових буряках). Ведеться також селекція на вміст в білках зернових культур незамінних амінокислот, на хімічний склад масла.
У тваринництві ведеться селекція на продуктивність і якість продукції (жирномолочність, білковість і амінокислотний склад молока, довжина і товщина шерсті, великих яєць), плодовитість (особливо в овець і свиней), забарвлення шкір, пристосованість до місцевих умов.
Правова охорона селекційний досягнень здійснюється Законом України від 17 січня 2002 року "Про охорону прав на сорти рослин" в редакції і Законом України від 21 грудня 1999 року "Про племінне тваринництво" та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.
Обєктом права на сорт є селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і так, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослин потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", сорт - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Назва сорту включає родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Назва сорту не повинна суперечити принципам гуманності і моралі; складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це відповідає уставленій практиці найменування сортів, чи складатися виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування; вводити в оману або давати хибне уявлення щодо характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також про автора сорту чи іншу заінтересовану особу; бути тотожною чи настільки подібною, що її можна сплутати, щодо назви сорту права на який набуті в Україні чи іншій державі.
Сорт повинен пропонуватися в Україні та в іншій державі під однією і тією ж назвою. Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо від придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення суспільства, не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоровю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереження довкілля.
Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.
Суб'єктами племінної справи у тваринництві є власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.
Суб'єкти племінної справи у тваринництві мають право виконувати певні функції з племінної справи у тваринництві за умови отримання дозволу на їх виконання та використовувати племінні (генетичні) ресурси, що їм належать, на виконання загальнодержавних програм селекції.
Субєктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Субєктами прав на сорт рослин чи породу тварин можуть бути спадкоємці та інші правонаступники автора сорту, а також держава.
Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути субєктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності.
Субєктом права на сорт рослин може бути особа без громадянства, якщо вона постійно проживає в Україні.
Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено чи виявлено, виведено, поліпшено сорт. Якщо сорт створено спільною творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами виведеного нового сорту. Проте, не вважаються співавторами ті особи, які не внесли особистого творчого вкладу у створення сорту. Особи, які надавали автору (співавторам) лише технічну допомогу, матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, оформленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнаються співавторами. Якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної, то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия заявка надійшла раніше до відповідного структури України. Право на одержання патенту може мати, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту.
Автор сорту може вказати про це безпосередньо в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це надійшла до Держсортслужби до прийняття рішення про видачу патенту.
До органів, які забезпечують правове регулювання в системі правовідносин по правовій охороні результатів селекції відносяться наступні: державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується.
Держсортслужба і підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин, інспекції з охорони прав на сорти рослин, державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи, підприємства складають державну систему охорони прав на сорти рослин.
Державний контроль у галузі племінної справи у тваринництві здійснюється Головдержплемінспекцією, державними племінними інспекціями Автономної Республіки Крим, областей та районів, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень.
Спори, що виникають між суб'єктами племінної справи у тваринництві, розглядаються у встановленому законом порядку.
Права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.
Так, майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законодавством.
Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законодавством.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.
Іншим нетрадиційним обєктом права інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем.
Інтегральна мікросхема (далі - IMC) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.
Відповідно до Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" топографія інтегральної мікросхеми це - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зєднань між ними (ст. 1 Закону).
У ст. 471 ЦК України зазначено, що компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є автор компонування інтегральної мікросхеми та інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом. Щодо виникнення субєктивних прав на топографію ІМС, то проблема полягає у тому, що початок їх виникнення чітко не визначений.
Субєктивні права на топографію ІМС набувають чинності від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Державного реєстру України (п. 1 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем").
Особа, яка бажає зареєструвати топографію IMC і має на це право (заявник), подає заявку на її реєстрацію до Державного підприємства "Український інститут промислової власності" (Укрпатент), який здійснює приймання, розгляд та проведення експертизи заявок.
Заявка - це сукупність документів, необхідних для реєстрації топографії IMC та видачі свідоцтва. Заявка повинна задовольняти вимогу єдиності - стосуватися тільки однієї топографії IMC.
Заявка на реєстрацію складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію топографії IMC з зазначенням заявника (заявників) та його (їх) адресу, а також автора (авторів). Якщо заявників два і більше, то у заяві може бути зазначено, на адресу котрого з них належить надсилати свідоцтво; матеріали, що ідентифікують топографію IMC.
До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за реєстрацію топографії IMC. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма №042005).
З метою ідентифікації топографії IMC, яка не використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, матеріали заявки повинні містити один примірник повного комплекту матеріалів, які сприймаються візуально і відображають кожний шар топографії (фотошаблони, збірне топографічне креслення, фотографії кожного шару топографії, зафіксовані в ІМС) та реферат; з метою ідентифікації топографії IMC, яка використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, разом із заявкою подаються додатково до зазначених вище документів, зразки IMC, що включають дану топографію, в такому вигляді, в якому її введено в обіг, у кількості чотирьох штук, а реферат повинен додатково містити відомості про дату першого використання й основні технічні характеристики зразка ІМС; заявка на реєстрацію топографії ІМС, яка використовувалася до дати подання заявки на реєстрацію, повинна також містити документ, який підтверджує дату першого використання топографії ІМС; конфіденційна інформація про який-небудь шар топографії ІМС може бути включена до складу матеріалів, що ідентифікують топографію IMC, у закодованій формі, і, відповідно, даний шар може бути вилучений з матеріалів, що сприймаються візуально.
Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС Украпатент в тримісячний строк проводить експертизу заявки за формальними ознаками. Якщо встановлено, що матеріали заявки та документ про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС відповідають встановленим вимогам, то Державного департаменту інтелектуальної власності приймає рішення про реєстрацію заявленої топографії ІМС. Після прийняття рішення про реєстрацію заявленої топографії IMC Держдепартамент вносить відповідний запис до Реєстру. Реєстрація топографії IMC здійснюється під відповідаль-ність заявника за її охороноздатність. Державний департамент інтелектуальної власності публікує відомості про реєстрацію топографії IMC у офіційному бюлетені. У місячний строк після реєстрації топографії IMC Держдепартамент видає заявнику свідоцтво, яке відповідно до п. 3 ст. 4 ЗаконуУкраїни "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" є чинне протягом десяти років від дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності.
Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:
право на використання компонування інтегральної мікросхеми;
виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;
виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законодавством. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятком випадків, які встановлені законом.
Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Найменшого правового регулювання серед обєктів права інтелектуальної власності зазнав такий обєкт як наукові відкриття. Варто зазначити, що відкриття як обєкт правової охорони було визнано Всесвітньою організацією інтелектуальної власності за наполяганням колишнього СРСР. Хоча відкриття не надає його авторам виключного майнового права, проте воно є значним надбанням всього людства. Відкриття - це вище досягнення науки і воно, безперечно, є результатом інтелектуальної діяльності.
В ст. 457 ЦК України сказано, що наукове відкриття - це встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.
В ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому чинним законодавством.
З огляду на величезне значення наукових відкриттів для розвитку культури, науки і техніки, у кінці 19 століття світове співтовариство стало задумуватися про доцільності спеціальної охорони наукових відкриттів. Уперше це питання був сформульований на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації в 1879р. З тих пір приблизно раз у десятиліття в мирний довоєнний час це питання обговорювався на конгресах цієї асоціації. Але тільки в другій половині 20 століття в березні 1978 року країнами-учасницями Всесвітньої організації інтелектуа-льної власності (ВОІВ) був прийнятий Женевський договір про міжнародний реєстрації наукових відкриттів. Цей Договір припускав закріплення авторства і пріоритету відкриття, а також інформування світовий громадськості. Однак він так і не набрав сили.
Міжнародна охорона наукових відкриттів не відбулася, незважаючи на те, що вже існував подібний національний досвід у країнах, так називаного в ті часи, соціалістичного табору: СРСР - з 1947 року, ЧССР (Чехословакія) - з 1957 року, НРБ (Болгарія) - з 1961 року, МНР (Монголія) - с 1970 року й у Республіці Куба - з 1983 року.
Перше відкриття в СРСР було зареєстровано 26 червня 1957 року з пріоритетом від 15 березня 1947 року. За наступних 35 років у СРСР зареєстровані близько 400 відкриттів, при цьому кількість заявок на відкриття перевищило 12 тисяч. Очевидно, що добір був дуже строгий.
На жаль, з розпадом соціалістичного табору спеціальна охорона відкриттів у світі припинила своє існування. У 21 столітті відкриття знову, як і в 19 столітті, охороняються лише в рамках авторського права, як науково-літературні твори, що не забезпечує правової охорони сутності відкриття і його пріоритету.
В свій час визначення відкриття було дане в "Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", що затверджене РМ СРСР № 584 від 21 серпня 1973 року, яке практично повторене у ст.457 ЦКУ: "Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але обєктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання".
Відкриттями в рамках даного Положення не визнаються географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття родовищ корисних копалин і відкриття в області суспільних наук.
З визначення відкриття випливають критерії його охороноздатності: відкриття повинне бути науковим положенням, обґрунтованим теоретично і, як правило, підтвердженим експериментально (у звязку з чим між датами пріоритету і реєстрації відкриття проходить іноді не одне десятиліття); відкриття повинне мати своїм обєктом закономірність, властивість або явище матеріального світу; відкриття повинне бути новим, тобто раніше не відомим у світі науковим положенням; відкриття повинне вносити корінні зміни в рівень пізнання (що і доводиться десятиліттями).
Питання для обговорення:
1. Охарактеризуйте порядок оформлення прав на обєкти промислової власності?
. Визначте строки чинності майнових прав по окремим групам обєктів інтелектуальної власності?
. Дайте правову характеристику субєктам патентного права?
. Проаналізуйте порядок патентування обєктів патентного права, а саме винаходів, корисних моделей та промислових зразків?
. Проаналізуйте зміст майнових та немайнових прав суб'єктів права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки?
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є:
а) новим; б) оригінальним;
в) промислово придатним; г) корисним.
. Виберіть невірну відповідь. До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської пропозиції належать:
а) право на винагороду;
б) право на псевдонім;
в) право на назву раціоналізаторської пропозиції;
г) право надавати назву раціоналізаторській пропозиції
3. Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є:
а) автор;
б) роботодавець;
в) юридична особа, якій ця пропозиція подана;
г) керівник підприємства.
1.Автор наукового відкриття має право:
а) надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву;
б) на майнову винагороду;
в) отримати відповідний диплом;
г) виключне право на використання.
2.Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин засвідчується:
а) ліцензією;
б) свідоцтвом;
в) патентом;
г) немає правильної відповіді.
3.Строки чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через:
а) 10 років;
б) 20 років;
в) 30 років;
г) 40 років.
. Встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання-це:
а) раціоналізаторська пропозиція; в) сорти рослин;
б) наукове відкриття; г) породи тварин.
. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю:
а) своє ім'я;
б) спеціальну назву;
в) національні символи;
г) вірні відповіді а) і б).
9. Право на наукове відкриття засвідчується:
а) ліцензією;
б) свідоцтвом;
в) патентом;
г) дипломом.
. Що відноситься до обєктів пород тварин:
а) клони;
б) штампи мікроорганізмів;
в) рогата худоба;
г) свині.
Тема 7. Правовий режим засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг
Ключові слова: торговельна марка, географічне зазначення, комерційні (фірмові) найменування, свідоцтво, субєкт права інтелектуальної власності, засоби індивідуалізації товарів і послуг, міжнародно-правова охорона, майнові права на торгівельну марку.
1. Правова охорона торговельних марок
До засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг більшість вчених відносять торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення. Критерієм їх обєднання є їхнє призначення, адже вони направлені на індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг.
Найбільш поширеним серед цієї групи обєктів є торговельна марка. Торговельна марка - найбільш точний переклад англійського "trademark", це загальноприйнятий світовий термін в українське законодавство вперше уведений в 2003 році із прийняттям ЦК України.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Проте, на практиці, більш вживаним у літературі є термін - знак для товарів і послуг, а міжнародним законодавством вживається термін товарний знак.
Роль і значення торговельної марки (знаку для товарів і послуг) в умовах ринкової економіки важко переоцінити. Його функції багатоаспектні. При цьому ринок накладає на знак свою специфіку. Прийнято вважати, що торговельна марка виконує такі функції: вирізняльну, інформативну, рекламну, охоронну, гарантійну і психологічну.
Окремі фахівці дещо по-іншому визначають основні функції торговельної марки: позначення виробника чи продавця (відрізняльна функція), реклама товарів (рекламна функція), підвищення якості продукції (стимулювальна функція), захист прав виробника чи продавця (охоронна функція), позначення певного виду товарів (індивідуалізуюча функція), впорядкування випуску і збуту товарів (регулятивна функція), естетичного виховання (культурно-просвітницька функція).
Усі торговельні марки за формою виразу поділяються на словесні, зображувальні і обємні і комбіновані.
Словесні знаки більш ефективні як такі, що легко сприймаються зором та слухом. Вони більш виразні, легше запамятовуються, вимовляються. Серед словесних знаків часто зустрічаються імена великих людей - Наполеон, Колумб, Хмельницький та інші. Найбільш ефективним і поширеним обєктом торговельних марок є словесні позначення. Їх кількість в загальній масі товарних знаків у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70%.
Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговельних марок вони найдавніші. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі, таке позначення може стати обєктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо. Зображувальний знак має бути обовязково новим, тобто оригінальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути технологічним.
Найчастіше обємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Найбільш поширеними обємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв.
Разом з тим й інші просторові позначення, як трьохпроменева зірка на автомобілях "Мерседес", можуть служити як торговельні марки.
Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин - словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному, ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути повязані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані торговельні марки (товарні знаки) у свою чергу, поділяються на три види: позначення, в яких переважає словесна частина; позначення, в яких мають місце змішування словесного і зображувального позначень з метою їх спільного впливу; позначення, в яких переважає зображувальна частина.
Особливістю прав на торговельну марку є те, що на даний обєкт відсутні немайнові права, а присутній лише комплекс майнових прав, так як щодо їх створення немає такої ознаки як творчий характер і немає субєкта творчості - творця. Крім того, права на торговельну марку набуваються на підставі: подання в установленому порядку заявки на торговельну марку, що містить позначення, яке відповідає поняттю торговельної марки; міжнародної реєстрації, що містить позначення, яке відповідає поняттю торговельної марки; визнання торговельної марки добре відомою в Україні; передання цих прав відповідно до закону; переходу цих прав внаслідок припинення юридичної особи, в порядку успадкування та на інших підставах, встановлених законом; рішення суду.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та юридичним особам. Взаємовідносини між ними при користуванні маркою визначаються угодою. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися маркою на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл тобто видавати ліцензію на використання марки без згоди решти власників свідоцтва.
Іноземні юридичні та фізичні особи теж можуть бути субєктами прав на торговельну марку за тих самих умов, що й громадяни України.
Не можуть бути субєктами прав інтелектуальної власності на торговельну марку релігійні організації, фонди та інші некомерційні юридичні особи, які не виробляють товарів та не надають послуг.
Правова охорона надається торговельній марці, яка не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.
Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.
Також не можуть одержати правову охорону позначення, які: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема, вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товару істотну цінність.
Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.
Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Державного департаменту інтелектуальної власності заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Заявка повинна стосуватися одної торговельної марки. Вона складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію торговельної марки; зображення позначення, що заявляється; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати торговельну марку. Якщо заявник просить охорону кольору чи поєднання кольорів як розрізняльної ознаки свого знака, то він зобов'язаний: заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; подати в заявці кольорові зображення вказаного знака. Кількість примірників таких зображень встановлюється Установою.
Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті), які проводяться закладом експертизи. Видача свідоцтва здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності у місячний строк після державної реєстрації марки. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.
Права на торговельну марку належать власнику прав на торговельну марку, під яким розуміється володілець відповідного свідоцтва на торговельну марку, володілець міжнародної реєстрації, особа, торговельну марку якої визнано добре відомою в Україні, або особа, якій це право передане чи перейшло відповідно до законодавства.
Власник прав на торговельну марку здійснює свої права на власний розсуд, із додержанням при цьому прав інших осіб.
Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
) право на використання торговельної марки;
) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законодавством.
Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого зареєстровані права на торговельну марку, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої права на торговельну марку зареєстровані; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі торговельної марки, права на яку зареєстровані, а також у формі, що вирізняється лише окремими елементами від торговельної марки, права на яку зареєстровано, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законодавством. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законодавством.
Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Однак, важливо зазначити, що сфера дії права на торговельну марку обмежується: переліком товарів, зазначених у свідоцтві; територією країни реєстрації; строком, на який даний торговельний знак зареєстрований.
Використання торговельної марки - це не тільки право, а й обовязок її володільця. Використовуючи торговельну марку, її володілець може проставляти на позначенні і попереджувальне маркування. Таке маркування вказує на те, що дана торговельна марка зареєстрована в Україні. Попереджувальне маркування дозволяє відокремити торговельну марку серед інших позначень, якими маркується товар або його упаковка. З одного боку, це додаткова реклама певних товарів або послуг, а з іншого, - це можливість оперативно встановити факт реєстрації торговельної марки.
Порядок нанесення попереджувального маркування в законодавстві чітко не врегульовано. Зазначається тільки те, що володілець свідоцтва має право проставляти поряд зі знаком для товарів і послуг попереджувальне маркування, яке вказує на те, що ця торговельна марка (знак) зареєстрований в Україні (п.10 ст.16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Застосування попереджувального маркування є не обовязком власника торговельної марки, а його правом. Попереджувальне маркування може бути виражено й у вигляді скорочення, яке являє собою велику латинську "R", обведену колом ®. Правоволоділець сам обирає вид і форму попереджувального маркування.
Субєкт права інтелектуальної власності на торговельну марку має право здійснити уступку прав на торговельну марку. Уступка прав на торговельну марку означає предачу прав на цю марку іншій особі щодо всіх або частини товарів і послуг, для яких ця марка зареєстрована. Вона може бути як на платній, так і на безоплатній основі та здійснюється на підставі цивільно-правового договору. В силу такого договору володілець прав на марку відмовляється від подальшого її використання і передає всі права на неї набувачу, який, у свою чергу, приймає на себе всі права та обовязки власника прав на торговельну марку. Існує одне обмеження щодо укладання та здійснення таких договорів. Уступка прав на марку не допускається, якщо вона може бути причиною введення в оману споживачів щодо товарів чи послуг стосовно особи, яка виробляє ці товари або надає зазначені послуги. Використовувати торговельну марку, крім володільця, може особа, якій такі права надані на підставі ліцензійного договору. У ліцензійному договорі передбачається умова, за якою ліцензіат приймає на себе зобовязання не допустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар повинен контролювати додержання цієї умови. Договір про передачу права користування маркою та ліцензійний договір повинні бути зареєстровані (без такої реєстрації вони визнаються недійсними). Для третіх осіб вказані договори набувають чинності лише після їх реєстрації. Передача майнових прав, відповідно, повинна бути платною.
Державна реєстрація ліцензії на використання торговельної марки або ліцензійного договору здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата. При цьому ліцензія або ліцензійний договір на використання торговельної марки повинен містити умову про те, що якість товарів або послуг, виготовлених чи наданих за ліцензією або ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і/або послуг володільця свідоцтва (міжнародної реєстрації) і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
. Правова охорона географічних зазначень та комерційних (фірмових) найменувань
Географічні зазначення дають можливість виокремити виробника щодо місця виготовлення його товару. Правовий режим геграфічних зазначень регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Як правило, умовою використання географічного зазначення є або територіальний критерій і будь-який субєкт підприємницької діяльності може використати таке позначення для вирізнення своєї продукції, або таке використання здійснюється відповідно до людського чинника, а саме певна родова традиція передання відповідних секретів щодо певного виготовлення товару, що повязано із відповідним регіоном.
На практиці вживається наступна класифікація походження товару: просте зазначення походження товару, кваліфіковане зазначення походження товару.
Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.
Кваліфіковане зазначення походження товару - це термін, що охоплює такі терміни: "назва місця походження товару" і "географічне зазначення походження товару".
Назва місця походження товару - це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.
Географічне зазначення походження товару - це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.
Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання. Вона полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо справжнього географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.
Треба зазначити, що Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" надає правову охорону кваліфікованому зазначенню походження товару на підставі його реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації. Кваліфікованому зазначенню походження товару притаманні такі ознаки: назва географічного місця; наявність особливих властивостей товару; наявність специфічних природних умов та/або людського фактора; залежність особливих властивостей товару від природних умов та/або людського фактора. Як позначення можуть використовуватися не тільки назви країн, місцевостей, населених пунктів, гір, рік, а й історичні назви географічних місць.
Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" встановлено виняток, згідно з яким не визнається кваліфікованим зазначенням походження товару позначення, що являє собою або містить назву географічного місця, але стало в Україні загальновживаним як позначення товару певного виду і не пов'язане з місцем його виготовлення.
У п. 1 ст. 22 Угоди TRIPS, визначено, що "географічними зазначеннями, для цілей цієї Угоди, є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена ( країни), регіону або місцевості на його території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою повязані з його географічним походженням". Загальні вимоги щодо захисту географічних зазначень викладені в параграфах 2- 4 ст. 22 угоди TRIPS. Країни-Члени повинні забезпечити для зацікавлених сторін законні способи, щоб запобігти: використанню будь-яких засобів визначення або представлення товару, який свідчить або передбачає, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий загал стосовно географічного походження товару; будь-якого використання, яке є актом недобросовісної конкуренції в значенні зазначеному в Статті 10-bis Паризької конвенції.
Країна-Член, ex officio, якщо дозволяє її законодавство або на прохання зацікавленої сторони, відмовляє у реєстрації товарного знака або визнає недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з географічного зазначення, стосовно товарів, які не походять із зазначеної території, якщо використання зазначення у товарному знаку для таких товарів на території цієї країни має характер, який вводить в оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів.
Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його походження, зафіксова-ними державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.
Вимоги до складу і оформленню матеріалів заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є обов'язковими для заявників і визначаються "Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару".
Заявка повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походжен-ня товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу; заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару; назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов`язуються особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару; опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару; дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару; дані про взаємозв`язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця.
Разом із заявкою подаються: документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; висновок спеціально уповноваженого органу, визначеного відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 149-р "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об`єктивно зумовлені чи пов`язані природними умовами та людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару; висновок спеціально уповноваженого органу, визначеного відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 149-р "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" щодо меж географічного місця, з яким пов`язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.
До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма № 042005). Терміни і порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені у "Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності", що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716.
Згідно з Законом "Про охорону прав на зазначення походження товарів" таке зазначення може бути зареєстроване одним чи декількома юридичними або фізичними особами. Вже це свідчить про колективний характер права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, що відрізняє його від права на товарний знак, яке має виключний характер.
Не будь-який суб'єкт має право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару. Такий суб'єкт обов'язково повинен знаходитися в межах території того географічного місця, назву якого він бажає зареєструвати як кваліфіковане зазначення походження товару. Крім того, він має сам виробляти товар з особливими властивостями. Отже, не допускається надання права на використання кваліфікованого зазначення походження товару суб'єкту, який займається лише посередницькою діяльністю щодо товару з особливими властивостями.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи,визначені законом.
Субєктами прав на географічне зазначення є особа чи обєднання осіб, незалежно від його організаційно-правової форми або складу, які в певному географічному місці виготовляють товар або видобувають чи переробляють сировину для товару, особливі властивості, певна якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені цим географічним місцем. До такого обєднання осіб можуть входити інші заінтересовані особи.
Не є придатним для набуття прав на географічне зазначення позначення, яке: суперечить моралі чи публічному порядку; вводить в оману громадськість щодо географічного місця, з якого походить товар, способу виготовлення, особливих властивостей, певної якості, репутації чи інших характеристик товару, повязаних з географічним місцем; є видовою назвою товару - застосовуваною в назві товару назвою географічного місця, в якому цей товар початково вироблявся або збувався, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження; правильно вказує на географічне місце вироблення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар вироблено в іншому географічному місці; є ідентичним назві сорту рослини чи породи тварини, якщо воно може ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару;є ідентичним або таким, що його можна сплутати з торговельною маркою, якщо використання цього позначення може ввести в оману споживачів щодо особи, яка виробляє товар, для якого набуто права на таку торговельну марку.
Право на використання кваліфікованого зазначення походження товару є невідчужуваним. Тобто особа, яка отримала таке право за результатами експертизи її заявки, не має права уступити його іншій особі або видати ліцензію на використання зареєстрованого зазначення. При цьому не має значення місцезнаходження суб'єкта та факт виготовлення ним товару з подібними особливими властивостями. Лише держава в особі уповноваженого органу може надавати право на використання кваліфікованого зазначення походження товару.
Власник права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не вправі розпоряджатися ним на свій розсуд. Відповідно до законодавства використанням кваліфікованого зазначення походження товару вважається нанесення його на товар або етикетку, упаковку, застосування у рекламі, запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. З метою забезпечення ефективного захисту кваліфікованого зазначення походження товару Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" надає правовласнику можливість використання попереджуваль-ного маркування. Воно має розміщуватися поруч з кваліфікованим зазначенням походження товару. Попереджувальне маркування вказує на факт реєстрації даного кваліфікованого зазначення походження товару в Україні. Щодо спеціального знака, який позначав би таке зазначення (наприклад, за аналогією зі знаком "копірайт" в авторському праві), то він Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" не передбачений.
Порушенням права на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.
Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" встановлено перелік дій, вчинення яких може бути визнане порушенням права на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Такими діями є використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має відповідного свідоцтва; використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, що не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походже-ння товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо; використа-ння зареєстрованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Державному реєстрі України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, якщо воно вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, коли таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації; використання зареєстрованого зазначення походження товару як його видової назви. До порушення належить і використання подібного зазначення щодо одно-рідних товарів, яке може ввести споживачів в оману стосовно місця походження та особливих властивостей конкретного товару.
У разі порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, правопорушник зобов'язаний на вимогу власника свідоцтва на використання зазначення походження товару та інших зацікавлених осіб: припинити дії, що порушують це право або створюють загрозу порушення; вилучити з обігу товар з неправомірним використанням зазначення походження; відшкодувати витрати, включаючи неодержані доходи; відшкодувати збитки у розмірі не більше ніж отриманий в результаті порушення прибуток; опублікувати судове рішення з метою відновлення ділової репутації законного користувача; вилучити з товару або його упаковки неправомірно нанесене зазначення походження, а при неможливості цього - знищити товар.
На відміну від реєстрації товарного знака, що діє протягом десяти років з можливістю подальшого продовження цього терміну, реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару діє безстрокове. Однак свідоцтво про право на використання останнього діє протягом десяти років. Поряд з цим Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" передбачена можливість продовження терміну його дії за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають тим, які внесені до Реєстру.
Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Процедура подання заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення погодження товару та права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару регламентується Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 17 серпня 2001 р. № 398. Ця процедура має багато спільного з процедурою подання заявки на реєстрацію товарного знака.
Заявка повинна стосуватися реєстрації лише одного кваліфікованого зазначення походження товару. Вона має складатися українською мовою. Додатки до неї можуть бути складені іноземною мовою, однак з подальшим наданням їх перекладу на українську мову. Заявка та документи, що додаються до неї, повинні подаватися в одному примірнику.
Заявка має містити:
заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення товару з відомостями про заявника та його адресу;
заявлене позначення (назва географічного місця може наводитись і як іменник, і як прикметник);
назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане ним зазначення його походження, або того зареєстрованого позначення, право на використання якого має бути зареєстроване. З метою використання єдиної термінології доцільно застосовувати для позначення товару терміни, що вживаються у Міжнародному класифікаторі товарів і послуг. Разом із зазначенням виду товару повинне вказуватися місце його вироблення. Уявляється, що воно може бути зазначено різними способами. Так, якщо товар виробляється в якомусь населеному пункті, необхідно зазначити останній як адміністративну одиницю (місто, село, селище). Доцільно вказувати й область, оскільки в Україні існує багато населених пунктів з однаковими назвами. Якщо йдеться про мінеральну воду, треба зазначати межі території, на якій здійснюється водозабір. Це можна зробити словесним описом чи додавши карту із зазначенням границь географічного місця;
опис особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару. При цьому властивості товару повинні бути описані лаконічно і чітко, з використанням спеціальної термінології (товарознавчої, технічної тощо). Під час опису харчової продукції доцільно вказувати її хімічний склад. Незайвим буде наводити протипоказання щодо її застосування, а також рекомендації стосовно правильного вживання тощо. Має наводитись інформація про наявність у конкретному географічному місці вихідної сировини, його кліматичні, геологічні або інші природні умови, людей (колективів), спроможних виготовляти товар традиційним способом, тощо;
дані про використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці останнього та при його маркуванні;
відомості про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або з людським фактором.
Важливими додатками до заявки є висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором указаного географічного місця виготовлення товару, та висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, а також інформація про те, що заявник знаходиться в зазначеному географічному місці і виробляє товар, особливі властивості якого визначаються характерними для цього місця природними умовами чи людським фактором або природними умовами і людським фактором одночасно.
Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
право на використання географічного зазначення;
право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання. Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, належить будь-якій заінтересованій особі, зокрема, асоціації споживачів, установі, що має безпосереднє відношення до географічного місця чи відповідного товару (послуги), та компетентному органу державної влади.
Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законодавством.
Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.
Відповідно до ст. 160 Господарського кодексу України право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.
Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається його застосування:
на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці;
у рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд із географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору. Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.
Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження. Інформація про країну походження повинна розміщуватись у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам. Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів іноземного походження. Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону (ст. 161 ГКУ).
Іншим важливим обєктом засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг є комерційне (фірмове) найменування. Хоча юридично закріпленим є термін комерційне (фірмове) найменування, проте часто в юридичній літературі окремі вчені називають даний обєкт комерційне позначення.
Так, на думку Кодинця А. "комерційне позначення" є полісемічним поняттям, яке можна розглядати принаймні у двох аспектах: широкому і вузькому.
У широкому розумінні під комерційним позначенням охоплюються всі види позначень, які використовуються при здійсненні підприємницької діяльності та стосуються як обєктів інтелектуальної власності (торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань), так і будь-яких інших символів чи їх комбінацій, що використовуються для ідентифікації субєктів, товарів, послуг, іншого майна, яке повязане з комерційною діяльністю, та не відносяться до обєктів інтелектуальної власності (сертифікаційних знаків, вивісок, назв підприємств тощо).
Так, -на думку А. Кодинця, - у вузькому розумінні комерційне позначення являє собою комбінацію словесних знаків, що застосовується для найменування підприємства як цілісного майнового комплексу, що використовується фізичною чи юридичною особою при здійсненні господарської діяльності.
При трактуванні комерційного позначення у вузькому розумінні необхідно провести його відмежування від суміжних правових категорій, насамперед торговельних марок і комерційних найменувань. На відміну від комерційного найменування, комерційне позначення стосується ідентифікації не субєкта права - юридичної особи, а підприємства як цілісного майнового комплексу, тобто обєкта відповідних цивільних прав.
Окремі елементи комерційного найменування і комерційного позначення можуть збігатися, але ця обставина не свідчить про те, що зазначені категорії позначають тотожні явища.
Право на комерційне найменування є не відчуженим і виникає з моменту створення юридичної особи. Комерційне позначення стосується лише назви відповідного підприємства, має майновий характер і може відчужуватися разом із підприємством, для позначення якого воно використовується.
Юридична особа як право володілець комерційного найменування може мати декілька підприємств, кожне з яких характеризується своїм комерційним позначенням.
Так, згідно із нормами Цивільного кодексу України під комерційним (фірмовим) найменуванням розуміють будь-яку назву підприємства, установи чи організації, акціонерного товариства, підприємця, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, такою що легко сприймається і має оригінальний вираз. Такими позначеннями можуть бути позначення, що складаються з зазначення організаційно-правової форми та/або характеру діяльності юридичної особи та позначення, що є вирізняльною частиною цього комерційного найменування; скороченого найменування юридичної особи.
Права на комерційне найменування набуваються внаслідок першого використання цього комерційного найменування без подання заявки на нього чи реєстрації цих прав і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
Окремі майнові права на комерційне найменування можуть набуватися на підставах договору, внаслідок перетворення юридичної особи, в порядку успадкування та інших підставах, що встановлені або не заборонені законом.
Однією із необхідних умов комерційного (фірмового) найменування, - на думку Селіванова А. О., - має бути відповідність назви характеру діяльності певної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми".
Правовою ознакою комерційного (фірмового) найменування має бути вимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменування фірми має відрізнятись від інших подібних. Використання одного й того ж найменування різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може завдати значних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного і того самого найменування.
Комерційне (фірмове) найменування має своїм призначенням індивідуалізацію певного підприємства чи організації, передусім виокремлення її діяльності. Така індивідуалізація потрібна для акцентування, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але мова йде про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про захист ділової репутації фірми, її престижу, авторитету.
За міжнародною практикою комерційне (фірмове) найменування може також використовуватись власником у товарних знаках, які йому належать. Проте володар комерційного (фірмового) найменування за тією ж міжнародною практикою не може відчужувати його окремо від підприємства. Але це правило не поширюється на випадки реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому.
Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, чи послуг, які ними надаються.
Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це спонукає користувача комерційного (фірмового) найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами.
Перший - це заборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.
Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет, розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання комерційного (фірмового) найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
право на використання комерційного найменування;
право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законодавством.
. Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків)
Міжнародно-правова охорона товарних знаків здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, який визначив принципові засади міжнародно-правової охорони товарних знаків, які, до речі, в названій Конвенції називаються просто "знаки".
Відповідно до даної Конвенції умови подання заявки і реєстрація товарних знаків визначаються в кожній країні Союзу її національним законодавством. Проте будь-яка інша країна Союзу не може відмовити заявникові в реєстрації товарного знака на тій підставі, що заявникові було відмовлено в країні його походження. Знаки, зареєстровані в одній країні Союзу, розглядаються як незалежні від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи країну походження.
Проте країни Союзу зобов'язані відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти використання знака, який відтворює, імітує або є перекладом іншого знака за визначенням компетентного органа країни реєстрації або країни, де цей знак уже став загальновідомим.
Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як товарні знаки. Це можуть бути герби, прапори, емблеми, клейма тощо. Якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака вважається дійсною лише в тому випадку, коли така передача здійснюється разом з передачею промислового чи торговельного підприємства, то така передача визнається дійсною, якщо вона була здійснена разом із передачею частини підприємства.
Кожний товарний знак, належним чином зареєстрований у країні походження, може бути заявлений в інших країнах Союзу і охоронятися таким, яким він є. Країни Союзу зобов'язані охороняти також знаки обслуговування. Реєстрація знаків обслуговування не обов'язкова, тобто правова охорона надається за фактом використання знака обслуговування.
Конвенція визначає статус колективного знака. Країни Союзу зобов'язані приймати заявки на реєстрацію і охороняти колективні знаки, які належать колективам, існування яких не суперечить законодавству країни походження, навіть якщо ці колективи не є володільцями промислового чи торговельного підприємства. Кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити в наданні охорони, якщо знак суперечить її суспільним інтересам. Проте в охороні таких знаків не може бути відмовлено колективу, існування якого не суперечить закону країни походження, на тій підставі, що цей колектив не знаходиться в країні, де випрошується охорона, або що він заснований не у відповідності до законодавства цієї країни.
Принципові засади охорони товарних знаків, визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, були покладені в основу майбутніх міжнародно-правових актів по охороні товарних знаків.
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Угода укладена 14 квітня 1891 р. Угода багато разів переглядалася, останній раз - 2 жовтня 1979 р. Україна є учасницею Угоди з грудня 1991 р.
Основні особливості Мадридської угоди можна коротко викласти таким чином, що:
по-перше, заявник повинен бути громадянином країни-учасниці Мадридської угоди або фізичною чи юридичною особою, яка проживає чи має дійсне і нефіктивне промислове або комерційне підприємство в такій країні;
по-друге, знак, на який мають намір одержати міжнародну реєстрацію, повинен бути спочатку зареєстрований на національному рівні Відомством по товарних знаках країни походження заявника. Таку реєстрацію називають "основною реєстрацією".
Країна походження, тобто країна, в якій повинна бути подана національна реєстрація, яка є основою міжнародної реєстрації, не може бути обрана заявником на його розсуд;
по-третє, відповідно до Мадридської угоди безпосередня подача заявки де Міжнародного бюро не передбачена. Заявка на міжнародну реєстрацію повинна подаватися до Відомства країни походження, яке пересилає її до Міжнародного бюро в Женеву. Роль Відомства країни походження полягає не тільки в тому, що воно пересилає заявки на міжнародну реєстрацію до Міжнародного бюро ВОІВ, але й в тому, що Відомство засвідчує, що знак, який є предметом заявки на міжнародну реєстрацію, не відрізняється від знака, що є предметом основної реєстрації, а також те, що товари чи послуги, для якій випрошується правова охорона, охоплюються товарами і послугами основної реєстрації;
по-четверте, міжнародна заявка повинна містити в собі перелік країн, членів Мадридської угоди, в яких випрошується правова охорона (так звані "зазначені країни");
по-п'яте, при дотриманні всіх необхідних умов, включаючи сплату мита. Міжнародне бюро реєструє знак в Міжнародному реєстрі, направляє повідомлення про міжнародну реєстрацію у Відомства зазначених держав і публікує відповідному виданні;
по-шосте, від дати міжнародної реєстрації в кожній з зазначених країн знаку надається така ж охорона, як коли б він був заявлений безпосередньо у національному Відомстві цієї країни.
Країни, які підписали зазначену Угоду, утворили Спеціальний союз по міжнародній реєстрації знаків. Громадяни кожної країни, що є членом зазначеного Союзу, можуть забезпечити в усіх інших країнах-учасницях Угоди охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів і послуг і зареєстровані в країні походження, шляхом подання заявки на зазначений знак до Міжнародного бюро ВОІВ за посередництвом відомства країни походження.
Країною походження вважається країна Спеціального союзу, де заявник має дійсне і не фіктивне промислове чи торговельне підприємство. Якщо заявник не має такого підприємства в країні Спеціального союзу, країною походження вважається країна Спеціального союзу, де заявник має місце проживання. Якщо заявник не має постійного місця проживання в країні Спеціального союзу, країною походження вважається країна його громадянства, якщо він є громадянином країни Спеціального союзу. Отже, якщо заявник не відповідає наведеним вимогам, то правом на охорону свого знака відповідно до цієї Угоди він скористатися не може. Проте Угода допускає окремі винятки із цього загального правила.
Угода чітко визначає зміст міжнародної заявки. Заявка на міжнародну реєстрацію знака оформляється на спеціальному бланку, відповідно до діючого законодавства. Відомство країни походження засвідчує, що дані, які наводяться в заявці, відповідають даним національного реєстру, зазначає дати і номери заявки і реєстрації знака в країні походження, а також дату подачі заявки на міжнародну реєстрацію. У заявці повинні бути зазначені товари і послуги, для яких випрошується охорона знака, а також, якщо це можливо, відповідний клас або класи відповідно до класифікації, визначеної Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.
Якщо заявник просить охорону кольору як розрізняльної ознаки, то він зобов'язаний заявити про це і зазначити в заявці колір та подати кольорові зображення цього знака.
Від дати реєстрації знака в Міжнародному бюро відповідно до встановлених вимог кожна заінтересована країна зобов'язана надати охорону цьому знаку в такому ж обсязі, яку вона надає своїм заявникам.
Заявник при подачі заявки на міжнародну реєстрацію знака повинен вказати, в яких країнах Спеціального союзу він бажає одержати правову охорону свого знака. Будь-який знак, який був предметом міжнародної реєстрації, користується правом пріоритету, визначеного Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.
Якщо знак, заявлений в одній або кількох країнах Спеціального союзу, пізніше реєструється в Міжнародному бюро на ім'я того ж володільця чи його правонаступника, міжнародна реєстрація розглядається як така, що заміняє попередні національні реєстрації. При цьому набуті права не обмежуються.
Країни Спеціального союзу, які одержали повідомлення Міжнародного бюро про міжнародну реєстрацію знака чи заяви про його розширення, на підставі свого національного законодавства мають право відмовити в наданні охорони такому знаку. Відмова повинна бути аргументованою. Повідомлення про відмову подається до Міжнародного бюро не пізніше одного року від дати міжнародної реєстрації знака. Міжнародне бюро негайно пересилає відомству країни походження і володільцю знака чи його повіреному один із примірників такої відмови. Заінтересована особа має право подати заперечення проти такої відмови в наданій охороні знака.
Реєстрація знака в Міжнародному бюро здійснюється строком на 20 років з можливістю продовжити цей строк. Реєстрація може бути продовжена на період у 20 років, починаючи з моменту закінчення попереднього періоду, шляхом простої сплати основного мита і в разі необхідності додаткового мита.
Кілька країн Спеціального союзу можуть домовитися між собою про уніфікацію своїх національних законодавств про знаки. Вони також мають повідомити про це Міжнародне бюро. Зокрема, що єдине відомство замінює національне відомство кожної із цих країн; що сукупність належних їм територій повинна розглядатися як одна країна для застосування всіх або частини положень про уступку прав, передбачених Угодою.
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків ("Мадридський протокол").
Зазначений Протокол був прийнятий у 1989 р. Протокол допускає можливість подання заявки на міжнародну реєстрацію знаків не тільки на підставі національних реєстрацій, а й на підставі національних заявок. Право вибору належить заявникові. Протокол допускає подовження строку для внесення рішення про відмову в наданні правової охорони знаку замість одного року до 18 місяців. Протокол дозволяє перетворення анульованої міжнародної реєстрації в національні або регіональні заявки в кожній зазначеній договірній стороні. При цьому такі заявки будуть мати дату подання і, за наявності такої можливості, дату пріоритету міжнародної реєстрації. Мадридський протокол має своєю метою розширити межі використання Мадридської системи вцілому.
Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків
Угода підписана 15 червня 1957 р., набрала чинності 8 квітня 1961 р. Останній раз була переглянута 13 травня 1977 р. в Женеві, тому текст розглянутої угоди називається "Женевський акт".
Міжнародна класифікація, заснована Ніццькою угодою, включає:
перелік класів, супроводжуваний за необхідності пояснювальними записками (перелік включає 34 класи товарів і 8 класів послуг);
алфавітний перелік товарів і послуг, що вказує клас, до якого належить кожний товар або послуга.
Країни Ніццького союзу зобов'язані включати до офіційних документів і публікацій, що стосуються реєстрації знаків, номери класів відповідно до класифікації, до яких належать товари і послуги, відносно яких зареєстровано знак. Проте кожна країна Ніццького союзу застосовує Ніццьку класифікацію на свій розсуд. Кожна з цих країн може резервувати за собою право застосовувати Ніццьку класифікацію як основну або як допоміжну. В даному разі мова йде про те, що країни Ніццького союзу можуть мати свою національну систему класифікації товарів і послуг, де реєструється знак. У такому разі зазначені країни можуть використовувати на свій розсуд Ніццьку класифікацію як допоміжну.
Сам факт включення товарів і послуг до Алфавітного переліку Ніццької класифікації термінів жодним чином не зачіпає ніяких прав, які можуть міститися в цьому терміні.
Ніццькою класифікацією товарів і послуг зараз користуються понад 100 країн. Зростання кількості товарів і послуг зумовлює необхідність систематичного уточнення даної класифікації. Тому Міжнародним бюро Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (ВОІВ) запроваджена служба класифікації товарних знаків її завданням є надання консультацій щодо класифікації будь-якій особі. Вона ж допомагає і сприяє включенню в Алфавітний перелік нових товарів і послуг. Оновлення Ніццької класифікації здійснюється Комітетом експертів, який складається із представників країн-учасниць Ніццької угоди.
Іншим міжнародно-правовим договором є Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів. Зазначена Угода була підписана на Дипломатичній конференції, яка відбулася у Відні 12 червня 1973 р. Угода набрала чинності 9 серпня 1985 р.
Віденська угода прийнята в розвиток Паризької конвенції про охорону промислової власності. Вона заснувала спеціальний Союз, який застосовує загальну класифікацію зображувальних елементів знаків. Інтенсивне зростання кількості товарних знаків і знаків обслуговування зумовило необхідність удосконалення існуючої системи класифікації товарів і послуг. Зазначена Угода безперечно тісно пов'язана з іншими міжнародними угодами, що стосуються охорони товарних знаків.
Міжнародна класифікація зображувальних елементів знаків складається з переліку категорій, груп і підгруп, за якими класифіковані зображувальні елементи знаків, які в деяких випадках супроводжуються пояснювальними записками. Оригінал Міжнародної класифікації знаходиться на зберіганні в Генерального директора ВОІВ.
Основною метою Міжнародної класифікації є полегшення проведення попереднього пошуку. Проте вона ні в якій мірі не впливає на обсяг прав, що надаються охороною. Держави-члени Союзу можуть застосовувати Міжнародну класифікацію або як основну, або як допоміжну систему. Іншими словами, держави-члени Союзу на свій розсуд можуть використовувати Міжнародну класифікацію як основну і єдину, але можуть використовувати її як допоміжну до власної національної класифікації.
Відповідно до Угоди країни-члени Союзу повинні включати в офіційні документи і такі, що відносяться до реєстрації і продовження знаків публікації номери категорій, груп і підгруп, відповідно до яких розподіляються зображальні елементи цих знаків.
Ще одним, не менш важливим договором є Договір про закони з товарних знаків. Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 року. Даний Договір застосовується до знаків, які складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті із договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Даний договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, які складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод по товарних знаках. Зокрема, в ньому містяться чіткі положення щодо форми і змісту заявки на реєстрацію товарних знаків. Він визначає мінімальні вимоги, яким має відповідати національне законодавство країни-учасниці Договору. Положення, викладені в Договорі, є обов'язковими для країн-учасниць цього Договору.
Договір визначає конкретні дані, які повинні знайти обов'язкове відображення в заявці. Такими даними є прізвище і адреса заявника або його повіреного, заява про пріоритет, одне або кілька зображень знака залежно від кольору або розміру знака. У заявці повинні бути зазначені назви товарів або послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Товари і послуги повинні бути згруповані за Ніццькою класифікацією. За Договором допускається подання заявки на кілька товарів чи послуг. Заявка повинна бути прийнята, а знак зареєстрований, навіть якщо товари чи послуги, зазначені в заявці, відносяться до різних класів Ніццької класифікації. Строк дії реєстрації товарного знака Договір визначає в 10 років з наданням можливості продовжувати чинність на наступні десятирічні періоди. Договір визначає максимум вимог, які можуть бути встановлені для продовження чинності реєстрації, вони такі ж, як і при поданні заявки на реєстрацію.
Договір про закони з товарних знаків не містить ніяких рекомендацій чи зобов'язань щодо приєднання до тих чи інших міжнародних конвенцій, угод чи договорів. Проте містить застереження, що договірні сторони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції про охорону промислової власності в тій частині, що стосується знаків. Сторони Договору зобов'язані також дотримуватися і забезпечити виконання Ніццької класифікації стосовно групування назв товарів і послуг у заявці.
У розвиток і доповнення Договору прийнята також Інструкція, яка деталізує окремі положення Договору. Зокрема, Інструкція більш детально визначає правила щодо подання, форми і змісту заявок, представництва, дати подання заявки, її підпису, строку дії, продовження чинності, способу зазначень прізвища і адреси та ідентифікації заявки без її номера. В Інструкції містяться також правила щодо кількості зображень знака, які необхідно додати до заявки, строки сплати зборів та інші повідомлення до відомства, такі, наприклад, як доручення, прохання про внесення виправлень тощо. Інструкція містить також 8 типових бланків, що стосуються процедури оформлення прав на знак. Такі типізовані бланки також полегшують процедуру реєстрації знаків.
Питання для обговорення:
1. Проаналізуйте майнові права на торговельну марки?
2.Охарактеризуйте зміст майнового права інтелектуальної власності на комерційне найменування?
3. Проаналізуйте зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення?
4. Розкрити зміст та порядок подання заявки на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування?
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. Не можуть бути субєктами прав інтелектуальної власності на торговельну марку:
а) релігійні організації; в) підприємства;
б) фонди; г) установи.
. Виберіть вірну відповідь. Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
а) виробники товарів; в) релігійні організації;
б) асоціації споживачів; г) фонди.
. Виберіть вірну відповідь. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується:
а) свідоцтвом; в) патентом;
б) наказом; г) положенням.
. Виберіть вірну відповідь. Не є придатним для набуття прав на географічне зазначення позначення, яке:
а) суперечить моралі чи публічному порядку;
б) вводить в оману громадськість щодо географічного місця;
в) твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;
г) твори образотворчого мистецтва.
. Виберіть невірну відповідь. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є:
а) держава в) фізична особа
б) юридичні особи г) асоціації споживачів.
. Виберіть вірну відповідь. Виключне право на результат інтелектуальної діяльності на засіб індивідуалізації може належати:
а) тільки одній особі;
б) тільки декільком особам сумісно;
в) одній або декільком особам сумісно;
г) юридичній особі.
. Виберіть вірну відповідь. Власник виключного права на результат інтелектуальної діяльності або на засіб індивідуалізації має право розпоряджатися цим правом:
а) за згодою особи, яка зробила йому матеріальне сприяння для досягнення результату інтелектуальної діяльності;
б) за згодою особи, яка надала йому приміщення для досягнення результату інтелектуальної діяльності;
в) самостійно;
г) за згодою особи, до якої на визначений строк перейшло його виключне право на результат інтелектуальної діяльності.
. Виберіть вірну відповідь. Обєктами виключних прав є наступні засоби індивідуалізації:
а) оформлена художником вітрина магазину;
б) вивіска магазину;
в) зразок одягу обслуговуючого персоналу магазину, офісу;
г) торговельна марка.
. Виберіть вірну відповідь. На результат інтелектуальної діяльності, а також на засоби індивідуалізації юридичної особи, товарів, робіт та послуг за громадянами та юридичними особами визнається право:
а) зобовязальне; в) речове;
б) виключне; г) особисте.
. Виключні права на результати інтелектуальної діяльності та на засоби індивідуалізації являють цінність:
а) моральну; в) особисту;
б) майнову; г) немайнову.
Тема 8. Договори у сфері інтелектуальної власності
Ключові слова: договір, зміст договору, предмет договору, істотні умови договору, порядок укладення договору, договір патентного пошуку, авторський договір, ліцензійний договір.
. Загальні положення про цивільно-правові договори
Велика можливість використання договору у всіх сферах життя суспільства як універсального регулятора відносин дозволяє охарактеризувати його як спільний правовий акт, який являє собою формалізоване вираження і закріплення відособлених погоджених автономних волевиявлень двох чи більше формально рівних суб'єктів права, які встановлюють їх взаємні юридичні права і обов'язки, виконання яких вважається обов'язковим
Словник Даля В. І. поняття договір визначає як домовленість, взаємна угода. На діловій мові договором називаються попередні умови або приватне зобовязання, а здійснене на законних підставах - контрактом, умови його - кондиціями.
Луць В. В. дає наступне визначення договору, що ним визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Він має укладатись тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предметом їхнього регулювання повинні бути майнові відносини, які ґрунтуються на законній основі.
Відповідно до ч.1. ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво - чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини).
Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.
Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;
) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.
Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.
Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють: договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.
Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей).
Бервено С. усю систему цивільно-правових договорів класифікує залежно від спрямованості правової мети поділяє на такі які спрямовані на:
1) передачу майна у власність, 2) передачу майна у користування, 3) виконання робіт (надання послуг), 4) надання відстрочки (розстрочки), 5) заміну осіб у зобовя- занні, 6) досягнення спільної мети, 7) ризиковані (алеаторні) договори, 8) фідуціарні, 9) договори немайнового змісту (організаційні), 10) підготовчі (попередні договори, протоколи намірів, тощо), 11) додаткові договори, 12) не поіменовані (договори собливого роду), 13) змішані та комплексні, 14) "сімейні" договори.
Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на: односторонні та взаємні (синалагматичні) - у ст. 626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.
У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, а інша - лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - лише обов'язок виконати вказану вимогу.
Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників.
З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на: оплатні і безвідплатні.
За ступенем юридичної завершеності можна виокремити: договори остаточні та попередні.
За спрямованістю правової мети договори поділяють на ті, які спрямовані на: передачу майна у власність, передачу майна у користування, виконання робіт, надання відстрочки, заміну осіб у зобовязаннях, досягнення спільної мети, ризикові, фудуціарні, договори немайнового змісту, підготовчі договори, додаткові договори, не поіменовані, змішані та комплексні, "сімейні" договори.
2. Порядок укладення, зміни та розірвання цивільно-правових договорів
Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію - акцептантом.
Отже першою стадією укладення договору є оферта. Оферта - це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору. Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк для відповіді, оферент пов'язаний своєю пропозицією протягом цього терміну.
Стаття 644 ЦК України передбачає порядок укладення договору за пропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту про прийняття цієї пропозиції. У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.
Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.
Згідно зі ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
Зміст договору - це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами тощо, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства або звичаї ділового обороту. Умови, що становлять зміст договору, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін.
Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.
Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.
Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.652 ЦК).
Так, на думку Харитонова Є. О., Саніахметової Н.О. якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
- виконання договору порушило б співвідношення майнових нтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
- із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни .
За своєю згодою сторони можуть обрати найпростішу (усну) форму договору навіть у тому разі, якщо закон передбачає просту письмову форму, але без наслідків недійсності договору при недодержанні письмової форми. Проте усна форма неприпустима при укладенні договорів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація.
Зобов'язання, що виникло з договору, має виконуватися належним чином відповідно до погоджених сторонами умов. Проте у процесі виконання договору сторони іноді допускають відступи від погоджених раніше умов. Ці відступи схвалюються або шляхом попередньої письмової згоди контрагента, або фактом прийняття ним без застережень зміненого виконання, запропонованого другою стороною.
. Види договорів у сфері інтелектуальної власності
У сфері інтелектуальної діяльності укладається велика кількість різноманітних договорів. Серед них є багато звичайних цивільно-правових договорів, але є й договори, характерні лише для інтелектуальної (творчої) діяльності. Їх можна класифікувати за різними критеріями.
За змістом інтелектуальної діяльності вони поділяються на договори в галузі наукової діяльності, літературної та мистецької діяльності.
Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав - виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та програм (передач) організацій мовлення.
За значенням в системі цивільно-правових договорів їм можна поділити на основні і супутні, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них відносяться договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб'єктів права інтелектуальної власності тощо.
Правове регулювання договорів в сфері інтелектуальної діяльності закріплено в Цивільному кодексі України, як договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Вони спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1107 ЦК України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
)ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2)ліцензійний договір;
)договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
)договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності;
)інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Так, за способом створення і використання обєкту інтелектуальної власності вищевказані договори можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності.
Договори щодо розпорядження правами інтелектуальної власності на обєкт який вже був створений мають своїм предметом тільки ті результати інтелектуальної діяльності, які стали об'єктом правової охорони.
Проте, предметами договорів можуть бути і такі результати інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Предметами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, які складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг виконання певних робіт, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки, певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок. За своєю юридичною природою такі договори мають схожість до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути створення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.
Специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також і те, що об'єктами права інтелектуальної власності є нематеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності.
Проблематикою зазначених договорів полягає ще й у тому, що зацікавлені в укладенні такого договору особи часто не можуть чітко уявити, про що йде мова, оскільки матеріального носія може ще й не бути. Така ситуація має місце, коли мова йде про використання об'єкта інтелектуальної власності. Коли ж йдеться про створення цього об'єкта, то яким він буде, не знає ніхто, та й не завжди обєкт може бути створений виключно таким як його замовляють, адже в процесі творчості обєкт може зазнати видозміни.
Питання для обговорення:
1.Дайте визначення цивільно-правовому договору.
2.Охарактеризуйте основні умови цивільно-правових договорів.
.Охарактеризуйте основні підходи до класифікації цивільно-правових договорів.
.Дайте правовий аналіз договорів у сфері інтелектуальної власності.
.Охарактеризуйте основні підходи і зміст класифікації договорів у сфері інтелектуальної власності.
Вирішіть тестові завдання:
1. Виберіть вірну відповідь. Договір про передачу патенту та договір про патентну ліцензію повинні бути укладені у формі:
а) будь-якій; в) простій письмовій;
б) усній; г) нотаріально посвідченій.
. Виберіть вірну відповідь. Відкрита ліцензія діє з дня публікації про надання на визначених умовах будь-якій особі використання винаходу, корисної моделі, промислового зразку на протязі:
а) 1 року; в) 5 років;
б) 3 років; г) 10 років.
3. Виберіть вірну відповідь. Якщо роботодавець, сповіщений працівником про створення винаходу, не надасть або не забезпечить подачу заявки на видачу патенту, він втрачає право на отримання патенту. А працівник набуває право на подачу заявки з дня сповіщення роботодавця через:
а) 1 місяць; в) 4 місяця;
б) 3 місяця; г) 6 місяців.
4. Виберіть вірну відповідь. Працівник має право на винагороду за отримання роботодавцем патенту на службовий винахід, корисну модель, промисловий зразок, яка виплачується у розмірі, в порядку та на умовах, які встановлюються:
а) Цивільним кодексом України;
б) Кодексом законів про праці;
в) Господарським кодексом України;
г) Цивільно-процесуальним кодексом.
. Виберіть вірну відповідь. У випадку, коли обєкт патентних прав створено в процесі діяльності, яка повністю фінансується з бюджету державних фондів, право на отримання патенту належить:
а) Україні;
б) муніципальному утворенню;
в) організації, де створено обєкт;
г) автору, який створив обєкт.
. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори у сфері:
а) остаточні; в) реальні;
б) попередні; г) односторонні.
. Виберіть вірну відповідь. Патентне відомство публікує відомості про заявку, яка пройшла формальну експертизу з позитивним результатом, з дати її надходження після спливу:
а) 2 місяців; в) 12 місяців;
б) 6 місяців; г) 18 місяців.
. Виберіть вірну відповідь. Патентування в зарубіжних країнах винаходів, корисних моделей, промислових зразків, які створено в Україні, здійснюється після подачі заявки до Патентного відомства, але не раніше ніж через:
а) 2 місяця; в) 12 місяців;
б) 6 місяців; г) 18 місяців.
. Виберіть вірну відповідь. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори
а) консенсуальні; в) односторонні;
б) тимчасові; г) реальні.
10. Виберіть невірну відповідь. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
а) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
б) ліцензійний договір;
в) договір про передачу прав інтелектуальної власності;
г) договору міни.
Тема 9. Правове регулювання авторських договорів
Ключові слова: авторський договір, договір художнього замовлення, видавничий договір, зміст договору, істотні умови договору, порядок укладення договору, порядок розірвання договору, видавець, видавничий договір.
. Цивільно-правова характеристика авторських договорів
Дзера О. поняття авторського договору формулює наступним чином: авторський договір - це угода автора чи його правонаступників з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором.
Основним предметом авторських договорів є передача іншій особі автором чи його правонаступниками права на використання творів. Але, крім цих правових дій, предметом авторських договорів можуть бути й інші дії. Зокрема, ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачає договори про передачу майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Йдеться про передачу всього комплексу майнових прав. Інакше кажучи, автор чи особа, яка має авторське право, за певну винагороду передає користувачеві, як правило, на весь строк дії авторського права усі свої майнові права, тобто продає свої майнові авторські права. Це може бути дарування, міна чи будь-яке інше відчуження, аби воно не суперечило чинному законодавству.
Авторський договір виступає основною правовою формою, у рамках якої автор має можливість докладати зусилля з приводу створення твору. Водночас, автор може створювати той або інший твір у рамках трудових відношень з організацією, що потребує використання його творів. У цих випадках правовою формою, що опосредковує використання творів автора, виступає трудовий договір. У зв'язку з цим цілком закономірно виникає питання про розмежування цих договорів. Незважаючи на те, що і по трудовому і по авторському договору можуть видаватися ті самі твори, зміст цих договорів є різним: в одному випадку, відношення регулюються нормами трудового права, в іншому - цивільного. Наскільки дозволяє характер творчості, автор сам обирає форму взаємовідносин з організацією.
Закон України "Про авторське право та суміжні права" не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. За радянських часів такі договори мали силу підзаконних актів. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів.
Проте, - на думку Підопригори О. О., - авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів. У зв'язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають зацікавлені в тому, щоб їхні відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у порядку виконання трудового договору.
Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов - створення твору входить у трудові обов'язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо.
В авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору і строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. У договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору.
Якщо за авторським договором користувачеві передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд. В авторському договорі мають бути визначені й інші строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.
Порядок укладення договору визначається ступенем готовності твору. Так, за договором на готовий твір автор передає готовий твір, а за договором замовлення автор приймає на себе зобов'язання створити твір у майбутньому.
При укладенні авторського договору обидві сторони обумовлюють особливості роботи, що замовляється, що і визначає характер застосовуваної діяльності - творчої або виконавчої. Зовнішньо це можуть бути подібні предмети, наприклад, картина, намальована самим художником, або ж копія картини іншого художника. У першому випадку з'являється твір - об'єкт авторсько-правової охорони, у другому - звичайний результат робіт, тому з приводу копії і укладається не авторський договір, а лише договір підряду.
Виходячи зі змісту ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі.
За загальним правилом, авторський договір носить консенсуальний, двосторонній і відплатний характер.
На думку Сєргєєва А.П. авторські договори, насамперед, діляться на групи в залежності від виду творів, із приводу яких вони укладаються, і пропонує виділяти, зокрема, авторські договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних і інших творів.
Найпоширенішими видами договорів щодо використання творів вчені класифікують:
авторські договори замовлення;
видавничі договори - про видання або перевидання твору в оригіналі;
постановочні - договори про публічне виконання неопублікованого твору; сценарні - про використання неопублікованого твору в кіно- або телевізійному фільмі;
договори художнього замовлення - про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу;
договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп'ютерних програм.
Як зазначає Сергєєв А. П., припинення авторського договору приводить до відпадання прав і обов'язків його учасників, а в деяких випадках - до покладання на кого-небудь з них негативних наслідків даного юридичного факту.
Підстави, умови і наслідки припинення авторського договору регулюються як загальними положеннями цивільного законодавства (Глава 50 ЦК України "Припинення зобов'язання"), так і спеціальними нормами авторського права, у яких відображаються особливості авторських договорів.
. Правовий режим видавничих договорів
У юридичній літературі 30-40-х років видавничий договір трактувався як один із засобів відчуження, "переуступки" автором приналежного йому виключного права на видання і поширення свого твору. Під видавничим договором прийнято розуміти авторський договір, за яким автор або правонаступник його авторського права, передає або бере на себе обовязок створити твір і передати його для видання чи перевидання, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір та за умови його "схвалення" випустити у світ та виплатити належну винагороду автору.
Відповідно до видавничого договору сторони здійснюють видання і перевидання будь-яких творів, що можуть бути зафіксовані на папері, тобто твори літератури (науки, художні, навчальні і т.п.), драматичні, сценарні, музичні твори і т.д. Видавничий договір - найбільш універсальний по характеру використання творів, у його рамках використовуються будь-які твори науки, літератури і мистецтва, що можуть бути видані засобами поліграфії.
Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою Видавничий договір є одним із видів авторського договору на передачу твору для використання.
Автором, за видавничим договором, повинна бути надана видавцеві ліцензія, що включає в себе всі права, необхідні для оптимальної реалізації планованого видання. Щоб становити собою цінність для видавця, ліцензія повинна давати йому можливість захищати свою видавничу діяльність від третіх осіб. У галузі авторського права ліцензія звичайно розуміється як дозвіл, що надається автором або іншим володільцем авторського права (ліцензіаром) особі, яка використовує твір (видавцеві або іншому ліцензіату), використати його у формі і на умовах, узгоджених між ними. Ліцензія може бути надана як на єдине, такі на перше і наступні видання. Обсяг єдиного або першого видання, як правило, визначається в договорі - зазначається кількість примірників у тиражі або визначається мінімальна і (або) максимальна кількість примірників (тираж). Під час узгодження обсягу єдиного або першого видання звичайно береться до уваги необхідність задовольнити очікуваний купівельний попит за вартістю, яка дає змогу здійснювати продаж за звичайними для даного книжкового ринку цінами за примірник, порівняно з подібними публікаціями. При видачі ліцензії на публікацію твору у формі перекладу зазначається мова (або мови) видання.
З метою сприяння розповсюдженню опублікованого твору і з урахуванням можливості подальшого використання видання відповідно до договору ліцензія повинна містити деякі "допоміжні права", які слугують меті відтворення або доведення до споживача твору (чи його перекладу) в певній формі, що відрізняється від стандартного комерційного видання. Такі допоміжні права можуть, наприклад, включати: право на попередню чи подальшу публікацію в пресі одного або декількох уривків з твору, право на серію, тобто право публікувати всі твори або його частини в одному або декількох послідовних номерах періодичного видання до чи після виходу твору в стандартному комерційному виданні; право на виконання уривків з твору по радіо або телебаченню, право на включення твору або його частини в антологію, право на перевидання в зміненому форматі.
Видавці часто вимагають від ліцензіара надання їм, у рамках допоміжних прав, права на ліцензування відтворення опублікованого твору в мікрофільмах або інших репрографічних відтвореннях для цілей, що виходять за межі добросовісного використання, допустимого законом. Видавець може вимагати предявлення ліцензії на розміщення твору на магнітні або магнітооптичні носії з відкритим доступом або відтворення у формі звукозапису. Іноді запитується також право на ліцензоване відтворення у формі фільмів. Такі форми відтворення за допомогою сучасних технологій часто згадуються в сучасних видавничих договорах як "механічне відтворення" твору, а відповідні права - як "права на механічне відтворення". Цей термін не треба плутати з поняттям "права на механічне відтворення музики", яке означає право на відтворення музичного твору у формі звукозапису.
До договору можуть бути включені спеціальні положення відносно цілісності твору, що видається. Наприклад, може бути зазначено, що видавець повинен відтворити твір без яких-небудь змін, скорочень або додатків. Це може виявитися корисним, особливо в країнах, де у законодавстві відсутні відповідні положення про "немайнові права".
У договорі на видання перекладу, як правило, зазначається, що видавець повинен використати точний і достовірний переклад, виконаний за його рахунок. Заголовок в перекладі підлягає письмовому схваленню ліцензіара авторських прав. На вимогу останнього остаточний текст перекладу також повинен надаватися йому для схвалення.
Може також бути обумовлено, що "видавець забезпечує на кожному примірнику чітке зазначення назви твору і прізвища автора". Залежно від обставин може бути додано, що "видавець зобов'язується друкувати прізвище першого видавця, а також рік першого видання (роки видань) твору на зворотному боці титульного аркуша".
З урахуванням певних формальностей, що існують у багатьох країнах, як умова повного використання авторських прав на твори, що видаються, у видавничих договорах звичайно зазначається, що на титульному аркуші повинен проставлятися відповідний символ авторського права. Цей символ складається з позначення ©, року першої публікації твору та імені володільця авторських прав на твір.
Відносно розповсюдження опублікованих примірників часто зазначається, що видавець забезпечує ефективне просування твору за свій власний рахунок. У разі, коли ліцензія не обмежується тільки одним випуском, часто додають, що "він повинен стежити за тим, щоб книги були постійно в продажу, а нові випуски друкувалися своєчасно, щоб задовольняти існуючий попит"
Якщо договір припиняє свою чинність з незалежних від автора причин, він має право оплати фактично виконаних робіт. Розмір і порядок виплати винагороди встановлюється угодою сторін. Проте, якщо автор у визначений договором строк не передасть замовнику твір за своєї вини, замовник має право розірвати договір і вимагати повернення виплаченого авансу.
3. Окремі види авторських договорів
Також до різновидів авторських договорів відносять авторські договори на музичні твори. Так, Жилінкова О. В. дає наступне визначення, що авторський договір на музичний твір - це домовленість сторін, згідно з якою одна сторона - автор (чи інший право володілець) зобовязується створити та передати музичний твір, або передати майнові права на музичний твір, або надати дозвіл на використання музичного твору іншій стороні - користувачеві, а друга сторона зобовязується сплатити за це винагороду та здійснити певні дії.
Трапляються часті випадки, коли основним засобом використання твору є його привселюдне виконання, тут виникає питання про укладення постановочного договору.
Постановочний договір укладається, коли основним способом використання твору є його публічне виконання, зазначає Дробязко В.С. Його предметом можуть бути драматичні твори, музика або лібретто опери, балету, оперети і т.п., що використовуються театрально-видовищними організаціями (театрами, філармоніями, цирками, концертними організаціями тощо) шляхом постановки на сцені. Предметом поставочного договору може бути будь-який твір - як оприлюднений, так і неоприлюднений. Особливий акцент варто зробити на тому, що твори, по відношенню до яких укладається постановочний договір, можуть бути як не оприлюдненими, так і уже відомими публіці.
У області кіно і телебачення діють сценарні договори. Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літературного твору, за яким знімається кінофільм, телефільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Суть сценарного договору визначається тим, що правовідношення, що він регламентує обумовлюються необхідністю використання тексту, по якому знімається кінофільм, телефільм, робиться радіо або телепередача, проводиться масово-видовищний захід і т.д. Сценарним договором передбачається використання твору в зміненій формі, такі договори національна правова доктрина поділяє опираючись на вид твору, якого стосується сценарій, що створююється на основі твору: кінофільм художній, документальний, науково-популярний, видовий і ін.
Отже, сценарний договір - це договір про створення сценарію, для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно- або телефільму, радіо- чи телемовлення.
За сценарним договором автор зобов'язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір платний. Сторонами в договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.
Звичайно, частіше замовниками виступають саме юридичні особи, які мають спеціальні можливості для здійснення сценарію, - виконавців, приміщення, технічні засоби тощо. Замовником може виступати і фізична особа, принаймні, законодавство не містить перепон для такого висновку. Будь-яка фізична особа може замовити сценарій для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях свого батька (матері) тощо.
Об'єктом договору є літературний сценарій, який має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, яка складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо.
Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з моменту його підписання. Зазначені права і обов'язки сторін і складають зміст сценарного договору. При цьому на автора покладається ряд обов'язків, визначених договором. Твір має бути переданий у визначений строк, не передаватися третім особам без дозволу замовника та ін. Автор має право і зобов'язаний брати участь в реалізації свого твору.
Сценарний договір близький до постановочного, проте його головною відмінністю є те, що літературний сценарій доповнюється, змінюється і переробляється, для того, щоб бути максимально наближеними до потреб кінематографу. У той час як постановочний договір регулює відношення, що виникають між сторонами при привселюдному виконанні твору.
Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно - та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва і тому є об'єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, що створені художником, виготовлюються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з художниками-постановниками оформляються по-різному. В одних театрах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників. Вони створюють ескізи декорацій і костюмів у порядку службових обов'язків.
Договір художнього замовлення є угодою, за якою автор зобов'язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язується сплатити автору обумовлену винагороду.
За загальним правилом зображення в образотворчому творі будь-якої особи без її згоди не допускається. Із цього загального правила практикою вироблені окремі винятки. Згоди зображеної особи не вимагається, якщо вона позувала за плату, а також коли це робиться в державних чи громадських інтересах.
Ескізи, етюди та інші підготовчі матеріали залишаються власністю автора. При цьому, якщо договір художнього замовлення розірваний з будь-яких підстав достроково, твір залишається у власності автора.
Автор твору, в якому зображена певна особа, не має права на опублікування, відтворення і розповсюдження твору. Зображена в творі особа має право вимагати заборони випуску твору у світ або припинення його розповсюдження, якщо для неї це виявиться з тих чи інших причин небажаним.
Право на зображення мають також діти зображеної особи, той із подружжя, який пережив померлу особу. За зображеною особою це право зберігається протягом усього її життя.
Серед договорів художнього замовлення на створення твору образотворчого мистецтва певне місце посідають пам'ятники та меморіальні скульптурно-архітектурні споруди чи комплекси. Пам'ятники для встановлення на могилах померлих родичів створюються на замовлення громадян або установ. Але якщо пам'ятники чи меморіальні скульптурно-архітектурні споруди мають своїм призначенням увіковічення певних крупних подій, що мають державне, громадсько-політичне значення, а також увіковічення видних державних, громадських та політичних діячів, видних діячів науки і культури, то такі твори можуть створюватися лише за рішеннями директивних органів держави. На підставі таких рішень укладаються договори на їх створення.
Твори образотворчого мистецтва часто використовуються в промисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремого договору користувача з автором. Це вже буде договір не художнього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте це не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як у будь-якому іншому договорі у зазначеному договорі мають бути визначені ті ж самі умови - об'єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчислення та виплати авторської винагороди.
Питання для обговорення:
1. Охарактеризуйте способи розпорядження майновими правами авторів.
. Дайте правову характеристику авторських договорів.
1.Охарактеризуйте порядок укладення зміни і розірвання авторських договорів.
2.Порівняйте авторські договори із іншими, схожими договорами
.Проаналізуйте окремі види авторських договорів (сценарні, постановочні), інші.
Вирішіть тестові завдання.
1. Виберіть вірну відповідь. Сторонами авторського договору є:
а) автор; в) винахідник;
б) виконавець; г) роботодавець.
. Виберіть вірну відповідь. Авторський договір обовязково має мати державну реєстрацію:
а) так б) ні.
. Виберіть вірну відповідь. До істотних умов договору у сфері інтелектуальної власності слід віднести:
а) умову про обсяг використання об'єкта;
б) порядок та умови оплати за використані права;
в) предмет договору;
г) випадки і відповідальність по ризику.
. Виберіть вірну відповідь. Авторські договори укладаються у:
а) письмовій формі б) усній формі.
. Виберіть не вірну відповідь. Авторські договори за змістом поділяються на:
а) договори в галузі наукової діяльності;
б) договори в галузі літературної діяльності;
в) договори у сфері мистецької діяльності;
г) договори у сфері технічної діяльності.
. Виберіть вірну відповідь. Договір про передачу виключного права повинен бути укладений у формі:
а) нотаріально посвідченій; в) простій письмовій;
б) усній; г) будь-якій.
. Виберіть вірну відповідь. Внесення змін, скорочень або доповнень у твір, який використовується після смерті його автора, допускається з дозволу правоволодільця у випадках коли це:
а) не суперечить волі автора, яка була виражена при житті;
б) обговорювалося з автором перед його смертю;
в) передбачено в заповіті автора;
г) не порушує цілісність сприйняття твору.
. Виберіть вірну відповідь. Автор виключного права може розпоряджатися ним шляхом складання:
а) довіреності; в) договору уступки вимоги;
б) заповіту; г) договору концесії.
. Виберіть вірну відповідь. Виключне право на науковий твір, літератури або мистецтва діє на протязі життя автора і після його смерті, рахуючи з першого дня року наступного за роком смерті автора на протязі:
а) 20 років; в) 50 років;
б) 30 років; г) 70 років.
. Виберіть вірну відповідь. Не допускається звернення стягнення на:
а) право вимоги автора за договором про передачу виключного права на твір іншій особі;
б) виключне право на твір яке належить автору;
в) право вимоги автора за ліцензійним договором;
г) доходи від використання твору.
Тема 10. Правове регулювання договорів у сфері промислової власності
Ключові слова: ліцензійний договір, ліцензіар, ліцензіат, договір на створення об'єкту промислової власності, договір на здійснення патентного пошуку, зміст договору, договір комерційної концесії (франчайзингу).
. Поняття ліцензійних договорів
У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі по-різному даються визначення ліцензійного договору. Різноманітність думок з цього приводу обумовлюється тим, що до недавнього часу, незважаючи на поширеність таких правочинів, була відсутня практика офіційного закріплення поняття ліцензійного договору.
Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона - ліцензіар - на оплатній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на використання обєктів промислової власності.
Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках, протее ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності крім обовязкової письмової форми маюють вимогу, що вони набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.
Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 1109 вказує, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін.
Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов (тобто тих умов, які визнані істотними законом або необхідні для договорів даного виду), проте дійсним ліцензійний договір стає з дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення їх до державного реєстру. Порядок реєстрації ліцензійних договорів установлений Правилами розгляду і реєстрації договорів про передачу патенту і ліцензійних договорів про надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, інші.
Ліцензійний договір від імені юридичної особи підписує особа, яка має на це відповідні повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища, дати. Зазначене скріплюється печаткою. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно враховувати вимоги, які передбачені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 р. № 201.
Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності.
Загальновідомо, що сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.
Ліцензіар - це фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти або забороняти використання об'єкта права інтелектуальної власності (наприклад, автор твору, володілець патенту на винахід, володілець свідоцтва на торговельну марку, інша особа, яка у встановленому порядку набула виключне право дозволяти використання відповідного об'єкта права інтелектуальної власності) має право на здійснення таких дій.
Ліцензіаром може бути як повнолітня, так і неповнолітня фізична особа. Законодавець надав можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом. Ліцензіаром може виступати і держава, інтереси якої представляє уповноважений орган. Творець об'єкта права інтелектуальної власності не завжди є ліцензіаром.
Іншою стороною ліцензійного договору є ліцензіатом. Ним є особа, якій надається дозвіл на використання обєкта права інтелектуальної власності (ліцензія) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства. Ним може бути як фізична особа (наприклад, виконавець, якому автор твору надає дозвіл публічно виконувати цей твір), так і юридична особа (наприклад, товариство, яке одержує від володільця патенту дозвіл на використання винаходу), а також держава, інтереси якої представляє уповноважений орган.
У ліцензійному договорі можуть бути обмеження у використанні майнових прав ліцензіатом. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску товарів або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад, для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території.
Чинний ЦК України передбачені надання таких видів ліцензій: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія може бути обмежена. Межі виключної ліцензії стосуються: строку дії ліцензії; території, на яку поширюються надані права; способу використання охоронюваного обєкта; обсягу використання предмета ліцензії. Обмеження можуть встановлюватись також щодо квоти на випуск виробів, ціни на вироблену за ліцензією продукцію та інших умов, які окреслюють виключні права ліцензіата та ліцензіара.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Цей вид ліцензії ще називають простою.
Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у тих межах, що були визначені ліцензійним договором виключної ліцензії, і надавати право використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання обєкта інтелектуальної власності на території одного регіону країни, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якого іншого регіону цієї ж країни.
Виключна ліцензія більш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою. За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього самого об'єкта, включаючи право надання ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій.
Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання.
Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:
) із власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди;
) власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об'єкта зумовлений поважними причинами;
Примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії. Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати винагороди власнику охоронного документа.
Видача примусової ліцензії на секретний об'єкт промислової власності може мати місце лише за умови, що заінтересована особа має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта.
В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити використання об'єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.
В практиці укладення ліцензійних договорів зустрічаються випадки обєднання в одному договорі виключних і невиключних ліцензій. Такі правочини отримали назву ліцензійних договорів змішаних ліцензій. Як приклад наводиться надання за одним ліцензійним договором одночасно виключної ліцензії на виробництво, використання і продаж продукції на території однієї чи декількох країн та невиключної ліцензії на виробництво і продаж продукції на території інших країн
Ліцензійний договір вважається укладеним з моменту погодження сторонами істотних умов договору, тобто є консенсуальним договором. За загальним правилом умови договору повинні бути викладені у письмовій формі і підписані сторонами договору.
Ліцензійний договір може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін та за рішенням суду.
Сторони, які мають намір достроково припинити ліцензійний договір, укладають додаткову угоду про дострокове припинення ліцензійного договору, і на підставі цього подають до Департаменту підписану обома сторонами заяву про внесення змін до реєстру ліцензійних договорів у звязку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбувається протягом двох місяців з дати надходження заяви.
Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, ініціаторами якого можуть виступити ті ж субєкти, що й в інших видах договорів (сторони договору, державні органи).
Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.
. Види ліцензійних договорів і ліцензійних платежів
Ліцензійні договори залежно від окремих критеріїв поділяються:
за обєктом щодо якого укладаються ліцензійні договори вони поділяють на :
1.ліцензійні договори на винаходи, корисні моделі;
2.ліцензійні договори на промислові зразки;
.ліцензійні договори на торгівельні марки;
4.ліцензійні договори на топографії інтегральних мікросхем;
5.ліцензійні договори на сорти рослин;
6.ліцензійні авторські договори.
Згідно із чинним ЦК сьогодні значно збільшилась сфера застосування ліцензійного договору. Так, у спеціальному законодавстві про інтелектуальну власність та в спеціальній літературі розрізняється ліцензійний договір у сфері авторського права та ліцензійний договір у сфері промислової власності.
При наявністю правової охорони в залежності від правоохоронного документу (або способом охорони) ліцензійні договори поділяються на:
1.патентні ліцензійні договори;
2.безпатентні ліцензійні договори.
Патентними ліцензійними договорами називаються правочини, обєкти яких захищені охоронюваними документами (патентом, свідоцтвом).
Безпатентними ліцензійними договорами називаються правочини, обєкти яких не захищені охоронюваними документами (наприклад ліцензійні авторські договори).
Так, - на думку Богуславського М. М., - крім патентних та безпатентних, виділяють ще й комплексні ліцензійні договори, в яких право використання запатентованих обєктів інтелектуальної власності поєднується з правом використання ноу-хау.
За відплатністю ліцензійні договори поділяються на дві групи:
1.відплатні ліцензійні договори;
2.невідплатні ліцензійні договори.
Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 1109 як обовязкову умову ліцензійного договору визначає розмір, порядок і строки виплати плати за використання обєкта права інтелектуальної власності. Навіть якщо в ліцензійному договорі не буде зазначена плата, за законодавством України він вважатиметься відплатним, оскільки згідно Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору (презумпція відплатності договору). Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У світовій практиці зустрічаються і невідплатні ліцензійні договори. Невідплатна ліцензія може видаватись на право використання виключних прав за умови, що ліцензіат купуватиме у ліцензіара, наприклад, напівфабрикати для виготовлення напою "Кока-кола".
За законодавством України для того, щоб вважати ліцензійний договір невідплатним, сторони повинні передбачити це безпосередньо в умовах договору. Але тоді він відноситиметься не до ліцензійних, а до групи інших договорів щодо розпорядження майновими правами в сфері інтелектуальної власності.
За способом комерційної реалізації або в залежності від того, чи є ліцензійний договір самостійним чи входить в інший договір більш загального типу, розрізняють:
1."чисті" ліцензії;
2.супутні ліцензії.
Ліцензія вважається "чистою", якщо метою договору є передача прав на використання обєкта права інтелектуальної власності в межах самостійного ліцензійного договору, а не за іншими договорами.
Супутні ліцензії передбачають передачу прав на використання обєкта права інтелектуальної власності в ліцензійній формі за іншими правочинами.
За умовам надання ліцензій виділяються такі види ліцензійних договорів:
. субліцензійні договори;
. "відкриті" ліцензійні договори;
. перехресні ліцензійні договори;
. поворотні ліцензійні договори.
Так, в ч. 2 ст. 1109 ЦК закріплює правовий статус субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензіату). Укладення субліцензійного договору можливе тільки у випадках, прямо передбачених у ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліценціатом. При цьому оскільки субліцензіат не перебуває у безпосередніх договірних відносинах з ліцензіаром, відповідальність перед останнім за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Зазвичай за субліцензійним договором надається проста ліцензія.
Інколи субліцензійний договір називають "залежною" ліцензією, оскільки умови і обєм прав, які ним передаються, безпосередньо залежать від основного ліцензійного договору між ліцензіаром та ліцензіатом. У випадку визнання недійсним чи закінчення строку дії основного ліцензійного договору субліцензійний втрачає свою юридичну силу.
Перехресна ліцензія ("крос-ліцензія") передбачає взаємний обмін правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, які часто доповнюють один одного, (наприклад, у разі залежності результатів творчої діяльності, коли більш пізні патенти не можуть бути реалізованими без отримання ліцензії на охоронюваний патентом прототип). У свою чергу власник останнього зацікавлений у придбанні права на використання більш досконалих рішень, тому обмін ліцензіями є розумним способом реалізації творчих досягнень.
Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на використання результату творчої діяльності, досягнутого ліцензіатом на основі отриманих від ліцензіара знань шляхом поліпшення і вдосконалення об'єкта основної ліцензії.
У разі, якщо патентовласник згоден надати право на використання науково-технічного досягнення будь-якій фізичній або юридичній особам за умови виплати винагороди, має місце відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву).
Згідно з чинним законодавством, власник охоронного документа може подати до Державного департаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування заяву про надання будь-якій особі права на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка. У цьому разі мито за підтримання чинності патенту знижується на 50 %, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з патентовласником договір про платежі. Хоча в законодавстві нічого не сказано про характер цієї ліцензії, за своєю суттю вона може мати лише невиключний характер.
Слід відзначити позитивну сторону законодавства України, яке надає патентовласнику право на відкликання відкритої ліцензії, якщо не надійшло жодної пропозицій стосовно використання об'єкта промислової власності.
З огляду на підстави видачі дозволу (договір чи адміністративний акт компетентного державного органу) розрізняють добровільні і примусові ліцензії.
У разі надання добровільної ліцензії діє принцип свободи договору, тобто сторони вільні у виборі контрагента і визначенні умов дозволу (обсягу наданих прав, території і терміну дії ліцензії, розміру і порядку сплати винагороди і т.п.).
Примусова ліцензія - це дозвіл, що видається без згоди патентовласника компетентним державним органом (судом, господарським судом або Кабінетом Міністрів України) зацікавленій особі, на використання об'єкта інтелектуальної власності. Ці самі органи визначають у своєму рішенні обсяг такого застосування, термін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту.
Залежно від мети видачі розрізняють три основні види примусових ліцензій:
з метою забезпечення екологічної безпеки, здоров'я населення та інших інтересів суспільства [обов'язкова (офіційна) ліцензія];
на винахід, корисну модель або промисловий зразок, які не використовуються чи недостатньо використовуються;
на залежний об'єкт.
На сьогодні найбільш поширені три види ліцензійних платежів: роялті (періодичні), паушальні (разові) і змішані (разовий платіж, поєднаний з періодичними).
При платежах на базі роялті у відповідних статтях ліцензійного договору вказується, що ліцензіат періодично по закінченню підзвітного періоду повинен здійснювати платіж ліцензіару у вигляді відсоткових відрахуваннь або фіксованих сум (роялті) від того показника (обєм продажу, собівартість, прибуток тощо), до якого буде привязана ставка роялті.
Паушальні платежі являють собою конкретну зафіксовану в тексті ліцензійного договору суму, яка виплачується ліцензіару у вигляді одноразового платежу або по частинах, наприклад, при вступі ліцензійного договору в силу, в момент видачі ліцензіату технічної документації, після випуску перших зразків продукції по ліцензії.
Паушальні платежі рекомендується застосовувати, якщо до ліцензіата переходять всі права на обєкт ліцензії, ліцензія передається підприємству іншої галузі або маловідомому незалежному ліцензіату, контроль за діяльністю котрих тяжко здійснювати. Ця форма платежів особливо вигідна ліцензіару. Вона значно знижує його ризик, звільняє від необхідності контролювати діяльність ліцензіата, одночасно надає ліцензіару достатньо велику суму(хоча при платежах типу роялті сумарний обсяг платежів може бути вищим).
Виплата ліцензійної винагороди у вигляді паушального платежу або роялті може виявитись невигідною для одного або обох партнерів. В такому разі використовуються комбіновані платежі. Вони складаються із початкового платежу, що виплачуеться на початку дії ліцензійного договору, і роялті, що відраховуються в період комерційного використання по закінченню кожного підзвітного періоду.
Розмір початкового платежу найчастіше встановлюється в межах 25% розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті. Перевести її комбіновані платежі можна, встановивши спочатку розмір початкового внеску, а пропорційно цьому платежу зменшивши ставку роялті. Щоб стимулювати використання винаходу ліцензіатом при застосуванні комбінованих платежів, в угодах передбачають також мінімально гарантовані платежі. Їх виплачують після закінчення підзвітного періоду, незалежно від результатів освоєння винаходу, обсягів виробництва і реалізації ліцензійної продукції.
Суть ліцензійної торгівлі в тому, що ліцензіат за рахунок використання ОІВ, що передані йому ліцензіаром, одержує додатковий прибуток понад той, котрий би він одержав без даного ОІВ. За це ліцензіат виплачує ліцензіару частину одержаного прибутку. По суті, вся складність визначення розміру цієї виплати, тобто ціни ліцензії, заключається в визначенні частини прибутку, що повинна виплачуватись ліцензіару.
В міжнародній ліцензійнії торгівлі найширше використовуються два варіанти розрахунку ціни ліцензії: на основі розміру прибутку ліцензіата; на базі роялті.
3. Правове регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу).
Франчайзинг, як явище правового характеру, регламентується нормами права інтелектуальної власності та зобовязального права, а саме Цивільного кодексу (насамперед, глави 76 "Комерційна концесія").
Слово "FRANCHISE" прийшло до нас із старовинної французької мови, в якій воно означало привілеї або свободу. Сьогодні його значення змінилося на права, привілеї, суверенітет, гарантовані владі, організаціям, бізнес- підприємствам або фізичним особам.
Історія франчайзингу як концепції, приходить з глибини віків, коли церква й король могли передати будь-кому право представляти державу у комерційних питаннях. Через деякий час франчайзинг став означати право на продаж продукції, надання послуг, виконання робіт будь-якої компанії.
Для нашої економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим явищем, в той час коли в країнах з розвинутою економікою він практикувався протягом століть. Останнім часом у країнах з розвинутою ринковою економікою значно збільшився продаж товарів і послуг на умовах франшизи, тобто привілеїв й пільг. У США франшиза займає понад третину всієї роздрібної торгівлі. В Австралії понад 90% загального обсягу торгівлі на підприємствах швидкого обслуговування здійснюється на умовах франшизи. Є офіційні повідомлення про те, що франшиза використовується вже більш ніж у 70-ти країнах світу.
Першим прикладом франчайзингу в США можна вважати законодавчо закріплене надання прав приватному бізнесу в таких сферах, як залізниці і банки. Переважне право надавалося тим, хто в першу чергу міг забезпечити ті умови, які ставилися. Наприклад, передача права на земельну ділянку особі, яка забезпечить потреби армії, або передача повноважень визначеній особі на збір податкових платежів від імені влади.
Сутність франчайзингу полягає в особливих способах доставки продукції, виконання робіт, надання послуг покупцю, формах організації і ведення бізнесу (підприємницької діяльності) на основі кооперації матеріальних і фінансових ресурсів і зусиль різного роду підприємств.
Сучасні франчайзингові відносини оформляюються письмово у формі договору. Франчайзинговий договір - один з найбільш важливих елементів системи франчайзингу. Він обєднує в єдине умови, згідно з якими франшизіар буде надавати франшизіату послуги, що входять в комплекс франшизи на значний період часу, визначає характер стосунків між партнерами. В повному обсязі комплекс франшизи повинен містити всі умови необхідні для того, щоб франшизіат міг організувати роботу в своєму регіоні або свою торгівельну точку з максимальними шансами на успіх, гарантованими досвідом франшизіара. Він повинен включати передачу прав на використання імені, ділової репутації і способів ведення бізнесу, якими володіє франшизіар і які зарекомендували себе на ринку, матеріали навчання, навчальні плани та програми, фірмові бланки і рекламні матеріали, запаси сировини, матеріалів, необхідних для організації розширення збуту продукції, маркетинг та інші послуги.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) за своєю правовою природою відноситься до цивільно-правових договорів, тому що:
по-перше, права та обов'язки сторін засновані на їхньому волевиявленні;
по-друге, договір комерційної концесії регулює відносини тільки його сторін, для третіх осіб, що не є сторонами договору, він може породжувати тільки права, але не обов'язки. Сторони договору комерційної концесії (франчайзингу) є самостійними, юридично й економічно незалежними суб'єктами цивільно-правових відносин. Це одна з відмітних ознак відносин франчайзингу.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) набирає сили з моменту досягнення угоди між сторонами з усіх істотних умов і з моменту надання йому належної (письмової) форми, тобто з моменту підписання договірного документу обома сторонами.
Відповідно до ст. 1118 ЦК України договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦК України). Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним.
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення або продажу певного виду товару або надання послуг (ст. 1115 ЦК України).
Предмет договору комерційної концесії повинен дозволяти диференціювати його від інших договорів, заснованих на передачі виключних прав. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
Брагінський М. І. та Вітрянський В. В. відносять до предмета договору комерційної концесії дії правоволоді-льця, спрямовані на передачу права користування обєкта-ми інтелектуальної власності. Чинний ЦК України до предмета договору комерційної концесії відносять дії правоволодільця з надання в користування користувачеві торговельної марки та інших обєктів інтелектуальної власності, комерційної таємниці та комерційного досвіду. У ЦК України зазначено, що правоволоділець надає користувачеві ділову репутацію.
Чинний ЦК України до суттєвих умов відносить ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Виходячи з сучасної практики застосування договорів франчайзингу, можна окреслити коло істотних умов. До таких питань, на думку Цірат Г. В., належать:
) ціна договору франчайзингу. За визначенням договору франчайзингу, даному в будь-якій юрисдикції, цей вид договорів належить до оплатних. Відповідно, що при укладанні даного виду договору сторони погоджують його ціну. До погодження ціни входить не тільки визначення розміру франчайзингових платежів або роялті, а й розмір інвестицій франшизіата у власне підприємство, розмір його платні за послуги, що надаються франшизіаром, та розмір його участі в рекламних акціях, які здійснюються франшизіаром;
) строк договору. За договором франчайзингу франшизіар надає франшизіату в користування обєкти інтелектуальної власності, для частини яких державою встановлюється строк охорони. Закінчення строку чинності охоронного свідоцтва на обєкт інтелектуальної власності може перевести його до категорії ноу-хау франшизіара;
) режим і територію використання франшизи;
) перелік обмежень на права сторін за договором та строк їх дії.
Норми Господарського кодексу України в ст. 180 до суттєвих умов будь-якого договору відносить предмет, ціну та строк.
Об'єкти виключних прав, передані за договором комерційної концесії (франчайзингу), із юридичної точки зору можна розділити на дві групи. До першої групи входять об'єкти, правова охорона яких забезпечується на базі норм внутрішнього законодавства України і міжнародних угод, що стосуються об'єктів промислової власності. До цієї групи входять: фірмове (комерційне) найменування, торговельні марки, винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
До другої групи входять: секрети виробництва, технічний досвід, правила експлуатації, методи організації торгівлі, сам бізнес-формат і т.п. Ця група об'єктів, яку часто називають конфіденційною комерційною інформацією, користується правовою охороною в режимі комерційної таємниці.
Відповідно до ст. 1122 ЦК України договором франчайзингу можуть бути передбачені особливі умови, які можуть обмежувати права сторін. Ці умови стосуються запобігання конкуренції між правоволодільцем та користувачем або між різними користувачами. Зокрема, право володілець може взяти на себе обовязок не надавати аналогічні комплекси виключних прав для користування третім особам на закріпленій за користувачем території обо утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території. Водночас користувач може взяти на себе зобовязання про відмову від конкуренції з франшизіаром на тій території , де діє договір франчайзингу. Він також може відмовитися від одержання аналогічних прав у конкурентів франшизіара. Це гарантує франшизіару можливість самостійно виступати на ринку. Як обмеження прав франшизіата можна розглядати також можливий його обовязок погоджувати з правоволодільцем питання, повязані із розташуванням приміщень для продажу товарів.
Укладення договору комерційної концесії має певні особливості, а саме:
по-перше, його укладення вимагає письмової форми. Це принципова вимога законодавця, і в разі недодержання письмової форми договору комерційної концесії він є нікчемним;
по-друге, договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації. Його реєструє той самий орган, який здійснив державну реєстрацію право володільця, що передбачено ч. 2 ст. 1118 ЦК України.
Якщо праволодільцем виступає іноземна компанія, яка зареєстрована в іноземній державі тоді реєстрація договору франчайзингу здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача (франшизіата), що передбачено ч. 3. ст. 1118 ЦК України.
ЦК України встановлені умови дійсності правочинів, до яких належить наступні: умова відповідності правочину вимогам закону; правочин не повинен суперечити інтересам держави та суспільства і цілям юридичної особи; правочин повинен здійснюватися дієздатними особами, які розуміють значення своїх дій; правочин не повинен здійснюватися внаслідок помилки або обману; правочин не повинен бути мнимим або удаваним. Зазначені умови дійсності випливають із ст.ст. 48-58 ЦК України.
У випадку неналежного виконання обов'язків по обслуговуванню за договором комерційної концесії лежить, на франшизіатові. Так, наприклад, якщо мова йде про сервісне обслуговування автомобілів, і працівники франшизіата неякісно обслужили клієнта, то більша доля відповідальності припадає на франшизіата, як на безпосереднього виконавця робіт.
Питання для обговорення:
1. Дайте правову характеристику ліцензійним договорам.
. Проаналізуйте основні види ліцензійних договорів.
. Охарактеризуйте основні види ліцензійних платежів.
. Проаналізуйте порядок укладення, форму і зміст ліцензійних договорів.
. Охарактеризуйте правову природу договору франчайзингу.
Вирішіть тестові завдання.
1. Виберіть вірну відповідь. Сторонами ліцензійного договору є:
а) ліцензіар; в) роботодавець;
б) ліцензіат; г) держава.
. Виберіть не вірну відповідь. За обєктом щодо якого укладається договір ліцензійні договори поділяють на:
а) ліцензійні договори на винаходи, корисні моделі;
б) ліцензійні договори на промислові зразки;
в) ліцензійні договори на торгівельні марки;
г) ліцензійні договори на результати селекції.
. Виберіть не вірну відповідь. При наявністю правової охорони (або способом охорони) обєкта ліцензійного договору останні поділяються на:
а) патентні ліцензійні договори;
б) прості ліцензійні договори;
в) безпатентні ліцензійні договори;
. Виберіть невірну відповідь. За умовам надання виділяються такі види ліцензійних договорів:
а) субліцензійні договори;
б) перехресні ліцензійні договори;
в) "відкриті" ліцензійні договори;
г) зворотні ліцензійні договори.
. Виберіть не вірну відповідь. За відплатністю ліцензійні договори поділяються на дві групи:
а) відплатні ліцензійні договори;
б) безоплатні ліцензійні договори;
в) реальні договори;
г) консенсуальні дговори.
. Виберіть вірну відповідь Договір про передачу патенту та договір про патентну ліцензію повинні бути укладені у формі:
а) будь-якій; в) простій письмовій;
б) усній; г) нотаріально посвідченій.
. Виберіть вірну відповідь Відкрита ліцензія діє з дня публікації про надання на визначених умовах будь-якій особі використання винаходу, корисної моделі, промислового зразку на протязі:
а) 1 року; в) 5 років;
б) 3 років; г) 10 років.
8. Виберіть вірну відповідь. Ліцензійний договір повинен бути укладений у формі:
а) усній; в) простій письмовій;
б) нотаріально посвідченій; г) будь-якій.
. Виберіть вірну відповідь Договір про передачу патенту та договір про патентну ліцензію повинні бути укладені у формі:
а) будь-якій; в) простій письмовій;
б) усній; г) нотаріально посвідченій.
. Виберіть вірну відповідь. Ліцензійний договір про передачу права використання запису іншій особі вважається продовженим на невизначений час, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору до спливу цього строку не менше ніж за:
а) 10 днів; в) 1 місяць;
б) 3 місяця; г) 6 місяців.
Тема 11. Захист прав на обєкти авторського права та суміжних прав
Ключові слова: захист прав, юрисдикційна форма захисту, неюрисдикційна форма захисту прав, цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності, адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності, кримінально-правовий захист прав інтелектуальної власності.
. Правовий режим захисту прав на обєкти інтелектуальної власності
Конституція України проголошує, що права й свободи людини і громадянина (розділ II) гарантує їхній належний захист судом (ст. 55). Захист справ інтелектуальної власності здійснюється у встановленому законом порядку в формах кримінального, цивільного, господарського судочинства, а також третейським і товариським судами, профспілковими або іншими громадськими організаціями та в адміністративно-процесуальному порядку.
В сучасній юридичній науці правову охорону і захист цивільних прав, в тому числі і прав інтелектуальної власності часто ототожнюють, проте це різні правові категорії.
Під охороною прав прийнято розуміти всю систему правового забезпечення тих чи інших відносин, тієї чи іншої діяльності. Це правове регулювання відносин, які складаються у процесі тієї чи іншої діяльності, починаючи від виникнення даних відносин і до їх припинення.
"Тлумачний словник української мови" ототожнює поняття "охорона" і "захист" Воєводін Л.В., посилаючись на "Словарь русского языка", також зазначає, що ці поняття в багатьох випадках збігаються, але привертає увагу і до підстав для їх розмежування: звичайно "захист" пов'язується з діяльністю, що здійснюється в разі порушення суб'єктивних прав наприклад, судовий захист. Він передбачає заходи з відновлення порушеного права (наприклад, відміну або призупинення незаконних дій і т.п.).
Поняття "охорона" означає діяльність, що забезпечує нормальну реалізацію суб'єктивних прав, причому першорядного значення набувають профілактика, попередження, недопущення можливих порушень (запобіжні заходи)". Таким чином, поняття "захист" і "охорона" практично протиставляються одне одному.
Ромовська З. В. вважає, що призначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першому етапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий захист - лише результат реалізації особою права на захист.
Шевченко Я. М. вважає, що поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми).
Що ж до поняття "охорона", то слід відмітити, що охорона не припиняє свою дію в момент порушення прав, а продовжує діяти на всіх стадіях реалізації прав, в тому числі під час захисту.
Зміст охорони чітко окреслюється її функціями, основними з яких є забезпечувальна і захисна. Отже, не можна визначати охорону лише через забезпечення нормальної реалізації прав. Неможливо щось забезпечувати абстрактно, потрібні певні визначені заходи, спрямовані на примусове забезпечення прав, певне реагування на порушення порядку реалізації прав з метою його забезпечення. Відповідно, "охорона" і "захист" співвідносяться як ціле і частина, тобто захист є складовою частиною охорони.
Таким чином, охорона - це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання. Обєктивно, інститут захисту цивільних прав є самостійним правовим інститутом, що має свою сферу застосування, свій арсенал засобів правового впливу. Завданнями цього інституту можна назвати попередження порушення суб'єктивних прав, забезпечення необхідних умов їхнього здійснення, відновлення порушених прав, проте він чітко повязаний із інститутом охорони права власності та права інтелектуальної власності і залежний від нього.
Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб у дусі поваги до інтелектуальної власності інших осіб, утримання від порушень прав інтелектуальної власності.
Стоякін Г. М. зазначив, що правовий захист включає в себе:
видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення та захисту і загрожують застосуванням санкцій;
діяльність суб'єктів зі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав;
попереджувальну діяльність державних та громадських організацій та діяльність з реалізації правових санкцій.
Особливістю характеристики цивільно-правового права особи на захист, - на думку Грибанова В. П., - є той факт, що захист за своїм матеріально-правовом змістом включає в себе:
по-перше, можливість уповноваженої особи використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, захищати належне йому право власними діями фактичного порядку (самозахист цивільних прав),
по-друге, можливість застосовувати безпосередньо самою уповноваженою особою юридичних заходів оперативного впливу на правопорушника, які у літературі часто називають оперативними санкціями,
по-третє, можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних чи громадських органів з вимогою примусу щодо зобовязаної особи до конкретної поведінки.
Так, цивільноправовий захист носить компенсаційний характер. Це означає, що порушник права інтелектуальної власності зобовязаний відповідати лише в межах завданих збитків. Розмір завданих збитків зобовязаний довести потерпілий. Довести факт заподіяння збитків та їх розмір не так просто. Все це істотно полегшує становище порушника, він може лише заперечувати наявність тих чи інших фактів. Іншими словами, субєкту права інтелектуальної власності - позивачу досить важко довести справжній розмір завданих порушенням збитків. Як наслідок, порушники несуть майнову відповідальність за завдані ними збитки в розмірах, далеких від справжніх розмірів.
Представники цивільного процесуального права з цілком зрозумілих міркувань обмежують правовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних органів із попередження та відновлення порушеного права
Захист прав інтелектуальної власності становить передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів субєктів права у сфері інтелектуальної власності, та здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто за допомоги застосування належних форм, засобів і способів захисту.
Судовий захист прав інтелектуальної власності в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції, господарськими судами, а в сфері публічно-правових відносин - адміністративними судами.
Виникнення прав на захист, здійснення правового захисту пов'язане з наявністю певних підстав, які роблять такий захист можливим і необхідним. Право на захист пов'язане з встановленням особи правопорушника. Відсутність інформації про нього у потерпілого, не встановлення правопорушника правоохоронними органами - все це робить здійснення права на захист неможливим або малоймовірним.
Носієм права на захист є кожен учасник правовідносин, кожна заінтересована особа. Його зміст становить не лише право на подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.
Особливістю вирішення спорів щодо обєктів інтелектуальної власності полягає в тому, що позивач у спорі про інтелектуальну власність на свій вибір може звернутися за захистом не тільки до суду, а й до відповідно-го державного органу або громадської організації. Таким державним (і не тільки державним) органом може бути організація, якій підпорядкована організація-відповідач; творча спілка, членом якої є відповідач; антимонопольний орган. Такі спори найчастіше розглядаються в адміністра-тивному порядку.
Аналізуючи класифікації способів захисту цивільних прав за критерієм конкретно-цільової спрямованості Андрійцьо В. Д. вважає, що найбільш оптимальною класифікацією за таким критерієм буде наступна:
) превентивні - тобто спрямовані на попередження порушення цивільних прав;
) припинювальні - спрямовані на припинення порушення цивільних прав;
3) відновлювальні - направлені на відновлення порушених прав;
) компенсаційні - спрямовані на компенсацію втрат, понесених у зв'язку з порушенням цивільних прав.
Під формою захисту розуміють комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту субєкттивних прав та охоронюваних законом інтересів.
У юридичній науці захист прав інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види - юрисдикційний і неюрисдикційний.
Юрисдикційний спосіб захисту прав інтелектуальної власності полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, права якого порушено, звертається до суду або іншого державного органу за захистом. Залежно від субєкта який здійснює такий захист юрисдикційний захист прав інтелектуальної власності поділяється на окремі види - адміністративно-правовий, цивільно-правовий і кримінально-правовий, господарсько-правовий.
Профілюючий юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами загальної юрисдикції і господарськими судами, а також іншими уповноваженими на це органами державного управління. Так, зокрема, в ч. 1 ст. 432 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно. На практиці існує така ситуація, що більшість спорів, що виникають стосовно авторського права, розглядають суди загальної юрисдикції, а більшість спорів щодо порушення прав промислової власності розглядається господарськими судами. До судового розгляду спорів стосовно права інтелектуальної власності можуть бути залучені і третейські суди, звичайно, за згодою сторін.
Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на обєкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на обєкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав, що здійснює-ться відповідними адміністративними інституціями. Він застосовується лише у випадках, прямо вказаних у законодавстві.
Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності - це позасудовий захист, який самостійно (але в рамках закону) здійснює особа, право якої порушено. Цей спосіб застосовують досить рідко. Особа, право якої порушено, може відмовитися від виконання деяких дій в інтересах невиправного боржника, наприклад, відмовитися внести зміни до твору, які не були передбачені в договорі, або відмовитися від виконання договору в цілому.
Цивільний кодекс України передбачає як один з неюрисдикційних способів захисту - самозахист цивільних прав. Стаття 19 ЦК України проголошує: будь-яка особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечить моральним засадам суспільства.
Способи самозахисту повинні відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідками, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
З моменту коли особа вчинила порушення прав інтелектуальної власності виникає можливість здійснити дії по захисту прав інтелектуальної власності.
З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності, Вищий господарський суд України 10 червня 2004 р. видав рекомендації "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності" (№ 04-5/1107).
Друга частина цих Рекомендацій включає основні способи захисту права інтелектуальної власності, визначені ч. 2 ст. 432 ЦК України. Так, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання обєкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
. Види порушення авторських і суміжних прав
Правопорушення - це антисуспільна дія, що завдає шкоди суспільству, суспільним відносинам або особі. Правопорушення за галузевою ознакою бувають цивільні (заподіяння шкоди особі, майну}, адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху), дисциплінарні (прогул, запізнення на роботу). Порушення щодо обєктів інтелектуальної власності є як правило цивільно-правові, або адміністративно-правові.
Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності - незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.
Порушенням права інтелектуальної власності визнається вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єкта права інтелектуальної власності та їх майнові права. Порушенням визнається піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.
До порушення права інтелектуальної власності відноситься плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Плагіатом вважається оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", далі - Закон про авторське право). Як бачимо, плагіатом вважатиметься як опублікування чужого твору під своїм іменем повністю, так і "переписування" фрагментів такого твору. Проте самовільне опублікування твору може вважатися порушенням авторських прав навіть у разі зазначення імені автора.
Ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають право інтелектуальної власності і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм), фонограм, відеограм, програм мовлення визнається порушенням права інтелектуальної власності. Особа, якій відповідно до законодавства України належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності та яка має підстави вважати, що під час переміщення товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені її права на об'єкт права інтелектуальної власності, має право подати до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи заяву про сприяння захисту належних їй майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності шляхом внесення відповідних відомостей до митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи веде митний реєстр об'єктів права інтелектуальної власності на підставі заяв власників майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав, прав на торговельні марки, промислові зразки та географічні зазначення. Порядок реєстрації об'єктів права інтелектуальної власності у митному реєстрі, включаючи форму заяви, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, подання і розгляду заяви та ведення реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Для сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час митного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України, інформація про зареєстровані у митному реєстрі об'єкти права інтелектуальної власності надсилається всім митним органам України. Після реєстрації у митному реєстрі об'єкта права інтелектуальної власності на підставі даних такого реєстру митні органи вживають заходів щодо запобігання переміщенню через митний кордон України контрафактних товарів, що можуть містити охоронювані законодавством України об'єкти авторського права і суміжних прав, прав на торговельні марки, промислові зразки та географічні зазначення.
Порушенням права інтелектуальної власності визнається також вчинення дій, що створюють загрозу порушення цього права; будь-які дії свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема, в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема, в електронній формі.
Порушення права інтелектуальної власності визнається також порушення умов договору щодо використання об'єктів цього права. Це може бути як невиконання умов договору, так і їх неналежне виконання. У зазначених договірних відносинах порушником умов договору може бути будь-яка з двох сторін - як суб'єкт права інтелектуальної власності, так і його партнер за договором. Порушенням визнається невиконання або неналежне виконання чи недотримання інших умов договору, що стосується права інтелектуальної власності. А особи, які вчиняють дії, що вище передбачені визнаються порушниками права інтелектуальної власності.
Згідно із законом порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
вчинення дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;
піратство, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
плагіат - оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
ввезення на митну територію України без дозволу осіб примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі;
вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав;
будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління.
Юридична відповідальність за порушення прав інетелектуальної власності регулюється нормами Кримінал-льного кодексу України, Митного кодексу України, Адміністративного кодексу України, Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, а також окремими нормативно-правовими актами.
З метою попередження скриття слідів порушення прав інтелектуальної власності законодавством передбачено досить широкий перелік засобів забезпечення позову в справах про порушення авторського права, а саме: ще до винесення рішення чи ухвали в справі суддя одноособово має право заборонити відповідачеві вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовляти, відтворювати, продавати, здавати в майновий найм, прокат, ввозити на митну територію України примірники творів та інші, форми використання. Суддя може також заборонити транспортування або зберігання з метою введення в цивільний оборот примірників творів, в тому числі комп'ютерних програм та баз даних, а також записаних виконань, володіння ними. Такі способи забезпечення позовів можуть бути вжиті, якщо є підстави вважати зазначені об'єкти контрафактними, а відповідача - порушником авторського права.
Авторське право належить до прав, захист яких гарантується Конституцією України. Стаття 54 Конституції України стверджує Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
В останні десятиліття починає зростати актуальність посилення захисту авторського права. Це зумовлюється двома основними факторами. Перший полягає в тому, що інтенсивно зростає вартість обєктів авторського права і суміжних прав, неправомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи. Другий фактор зумовлений появою нових технологій відтворення і використання охоронюваних законом обєктів. Особливо привабливим стає неправомірне відтворення і використання зазначених обєктів. Ця проблема ускладнюється тим, що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і використання обєктів авторських, шляхом хабарництва тощо сприяють уникненню державного контролю за зазначеними процесами.
Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Наприклад, випуск у З світ твору без імені автора, зі змінами, самовільно внесени-1 ми видавництвом, постановки драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору - все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких і випадках автор має право вимагати здійснення заходів, не обхідних для задоволення його порушених інтересів. Однак дуже часто порушення особистих прав автора завдає йому також майнових збитків (наприклад, використання промислового зразка без дозволу автора і без виплати 1 йому винагороди). Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, захищеного на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є порушенням цього права незалежно від того, чи ці об'єкти захищалися або захищатимуться в країнах їх походження. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав передбачений цивільним, адміністративним і кримінальним законодавством.
3. Захист авторських і суміжних прав
Найбільш результативною і найчастіше, звичайно, застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.
Російські цивілісти Сергеев А. П. та Толстой Ю. К. вважають, що неюрисдикційна форма захисту охоплюює собою дії громадян і організацій по захисту авторського права і суміжних прав, котрі здійснюються ним самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів. В досліджувальній області спектр неюрисдикційних засобів достатньо вузький, і по суті зводиться до можливості відмови здійснювати конкретні дії в інтересах невиправного контрагента, наприклад, відмовитись від внесення в твір змін і доповнень, які не передбачені авторським договором чи виконання договору в цілому, наприклад у випадку його недійсності.
При порушенні авторського права і суміжних прав потерпілий має право: вимагати визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій; вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України; брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, а також засобів обходу технічних засобів захисту та про канали їх розповсюдження; вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Якщо існують достатні підстави визнати вчинені дії порушника авторського права кримінальними, то орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення розшуку примірників творів (в тому числі комп'ютерних програм та баз даних), стосовно яких припускається їх контрафактність, а також щодо накладення арешту на них і засоби обходу технічних засобів захисту. Розшуку та накладенню арешту підлягають матеріали й обладнання, призначені для виготовлення й відтворення зазначених об'єктів, документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій. В екстремальних ситуаціях суд або суддя одноособово мають право (за заявою заявника) застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони відповідача.
Використання об'єктів права інтелектуальної власності без договору з особою, що має авторське право і суміжні права, а також недотримання умов використання цих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позовом про порушене право.
Якщо буде доведено, що авторське право або суміжні права особи порушено, суд має право постановити рішення чи ухвалу про: відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і суміжних прав; стягнення із порушника авторського права і суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав; вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.
Обєкти, які мають правову охорону повинні використовуватись виключно із згоди автора. Проте, є окремі випадки вільного використання творів без згоди автора. Так, на думку Чуріти А.В., закон дає можливість вільного використання творів без згоди автора у наступних випадках, а саме:
першу групу вільного використання творів становлять випадки обмеження майнових прав автора, які загалом відбивають можливі варіанти використання твору без згоди автора, але з обовязковим зазначенням його імені та джерела запозичення, і мають своєю метою забезпечити вільний доступ населення до творів літератури, науки та мистецтва. Під джерелом запозичення в цьому разі розуміється або сама назва твору, або точна вказівка на час та місце оприлюднення чи опублікування даного твору. Відповідно до ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права" без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обовязковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, зокрема цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення (п. 1 ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права" );
другим випадком використання твору без згоди автора, але з обовязковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, Закон "Про авторське право і суміжні права" називає використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру (п. 2 ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права"). Вільне використання творів у цьому разі зумовлюється спеціальною метою - навчання. Твором навчального характеру визнається твір, який містить навчальний матеріал, в якому описуються знання та навички, що підлягають засвоєнню, а також способи і методи їх формування. Способами використання у цьому разі виступають відтворення, розповсюдження, публічне сповіщення;
третім випадком використання твору без згоди автора в межах першої групи вільного використання є відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором (п. 3 ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права").
На підставі п. 4 ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права" без згоди автора, але з обовязковим зазначенням його імені та джерела запозичення дозволяється відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.
Пятим випадком вільного використання є відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях (п. 5 ст. 21 Закону "Про авторське право і суміжні права").
Питання для обговорення:
1. Охарактеризуйте особливості захисту прав на обєкти інтелектуальної власності.
. Охарактеризуйте підстави і порядок захисту авторських і суміжних прав.
. Проаналізуйте випадки вільного використання творів без згоди автора.
. Охарактеризуйте основні цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.
. Особливості самозахисту обєктів авторського права і суміжних прав.
Вирішіть тестові завдання.
1. Виберіть вірну відповідь. Видами захисту права інтелектуальної власності є:
а) юрисдикційний;
б) неюрисдикційний;
в) немає правильної відповіді.
. Виберіть вірну відповідь. Порушенням права інтелектуальної власності визнається :
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують тількі особисті немайнові права суб'єкта права інтелектуальної власності;
б вчинення будь-якою особою дій, які порушують тількі особисті майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності;
в) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб'єкта права інтелектуальної;
. Виберіть вірну відповідь. Згідно із Законом України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського і суміжних прав є:
а) піратство;
б) ввезення на митну територію України без дозволу осіб примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
в) плагіат;
г) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
д) вірні відповіді тільки а,в,г.
. Виберіть вірну відповідь. при порушенні авторського і суміжних прав потерпіла особм має право на:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують права чи створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) вірні відповіді тількі а і в.
. Виберіть вірну відповідь. Згідно ст. 21 Закону України "про авторське право і суміжні права" без згоди автора, але з обовязковим зазначенням його імені допускається:
а) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою;
б) вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовленн;.
в) усе вищє зазначене.
. Виберіть вірну відповідь. Способом використання твору навчального характеру виступають:
а) відтворення;
б) публічне сповіщення;
в) розповсюдження;
г) немає правильної відповіді.
. Виберіть вірну відповідь. Основними функціями "охорони" інтелектуальної власності є:
а) забезпечувальна;
б) відновлювальна;
в) захисна;
г) правильні тільки а і в.
. Виберіть вірну відповідь. Способами юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності є:
а) звернення до суду загальної юрисдикції;
б) звернення до третейського суду;
в) самозахист.
. Виберіть вірну відповідь. Плагіат - це :
а) опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
б) оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
в) розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі;
10. Виберіть невірну відповідь. Якщо буде доведено, що авторське право або суміжні права особи порушено, суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і суміжних прав;
б) стягнення із порушника авторського права і суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
в) вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження;
г) відбуття виправних робіт.
Тема 12. Захист прав на обєкти промислової власності
Ключові слова: захист прав, промислова власність, система захисту прав, цивільно-правовий захист прав на обєкти промислової власності, позовна давність, позовне провадження, господарські суди, суди загальної юрисдикції.
. Поняття і особливості захисту прав на обєкти промислової власності
Спори щодо обєктів інтелектуальної власності поділяються на дві групи. Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи.
До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. Стосовно об'єктів промислової власності це суперечки:
-пов'язані з відмовою у видачі патенту;
-по запереченнях третіх осіб проти видачі патенту;
про визнання патенту недійсним.
До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:
про заборону дій, що порушують права на патент;
про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;
про визнання дій, що не порушують патент;
про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;
про надання примусової ліцензії;
про виплату винагороди автору роботодавцем;
про компенсацію за використання винаходу державою тощо
Суб'єкт, права якого порушені, може вимагати: визнання цього права;
-визнання правочину недійсним;
-припинення дії, яка порушує право;
відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
припинення правовідношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
-відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав: про заборону дій, що порушують права на патент; про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав; про визнання дій, що не порушують патент; про надання примусової ліцензії; про виплату винагороди автору роботодавцем; про компенсацію за використання винаходу державою тощо.
Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку Загальними цивільно-правовими способами захисту цивільних прав, які поширюються також і на обєкти інтелектуальної власності, що передбачено в ст. 16 ЦК України є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дій, які порушують право; поновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання обовязків боржником у натурі; зміна правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування. Специфіка захисту права промислової власності полягає у тому, що в процесі захисту необхідно або опротестовувати видані патенти чи визнавати неправомірними дії щодо розпорядження майновими правами промислової власності. Процедури щодо опротестування виданих патентів встановлені законодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які їх розглядають і приймають відповідні рішення. Опротестування можливе в деяких державах ще до видачі патенту.
Так, Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" визначає: будь-яке посягання на права власника патенту, визнається порушенням прав власника патенту. Таке ж визначення містить і Закон України "Про охорону прав на промислові зразки".
Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" обмежується лише тим, що проголошує норми про відповідальність осіб за порушення цього Закону, яку винні несуть у формі дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності. Спори, повязані із застосуванням Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" розглядаються у судовому порядку, передбаченому законодавством.
Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" містить більш розгорнуті норми щодо захисту прав на зазначені топографії. За своїм змістом захист прав володільців свідоцтв на топографії наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Водночас Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.
Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" визначає порушення права на зазначення походження товару, яким визнається використання неправдивого зазначення або такого, що вводить в оману щодо справжнього місця походження товару. У разі порушення вказаного права власник має право вимагати від порушника: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження; вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього знищення товару; відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи; відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток; вжиття інших, передбачених законами, заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.
Захист прав на комерційну таємницю ґрунтується на загальних положеннях про деліктну відповідальність та особливостях правового режиму комерційної таємниці як обєкту інтелектуальної власності. Проте, в силу особливості обєкта охорони для комерційної таємниці не можливим є такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно захист може полягати лише у відшкодуванні збитків та забороні продовжувати відповідне порушення.
Захист права інтелектуальної власності здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, - товариським судо та іншими громадськими організаціями.
Більша частина спорів щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності підлягає розгляду в господарських судах, оскільки сторонами в них є суб'єкти господарської діяльності, а саме юридичні особи.
Окремої уваги заслуговує питання про визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним, які засновані на процедурних питаннях розгляду заявки.
Особливої уваги заслуговує питання захисту прав на комерційну таємницю. Стаття 507 Цивільного кодексу України покладає обов'язок на державні органи охороняти комерційну таємницю, яка їм стала доступною. Згідно із зазначеною статтею органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, шо містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
Відповідно до ч.2 ст. 507 ЦК України органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 162) суб'єкт господарювання, володілець технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність, оскільки вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу іншим особам на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
Цивільно-правові спори з питань порушення прав на обєкти промислової власності розглядаються судами загальної юрисдикції в процесі позовного провадження.
Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі. Позов як складне цивільно-правове явище має ряд елементів, до яких належать: предмет, підстава, зміст.
Предмет позову - це частина позову, яка містить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), звернувшись до суду з однією з вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК), і докази, що підтверджують позов (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).
Зміст позову - це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права, а вданому випадку права інтелектуальної власності.
У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права інтелектуальної власності визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність.
За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.
Позови про присудження спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення; вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.
Позови про визнання спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням має внести ясність у питання про наявність чи відсутність прав та обов'язків.
Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни чи припинення правовідносин, які існують між сторонами.
У багатьох спорах про права інтелектуальної власності суддя в процесі розгляду судової справи щодо обєктів інтелектуальної власності призначає проведення судової експертизи. Закон України "Про судову експертизу" в ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних обєктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду. Так, ст. 144 ЦПК України зазначає, що судова експертиза проводиться лише у випадках, коли для зясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла. Спеціальними вважаються знання, які не є загальнодоступними, поширеними і котрими володіє обмежене коло осіб. Вони здобуваються в результаті професійної підготовки і містять у собі як власне знання, так і практичні навички з їх використання .Процесуальність оформлення результатів експертизи полягає в тому, що вони втілюються в спеціальному процесуальному документі - висновку експерта, зміст якого визначається процесуальним законом.
Так, згідно з ст. 147 ЦПК України він повинен містити в собі докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Таким чином, зміст висновку експерта становлять не лише результати експертизи (відповіді на питання), а й опис проведених досліджень. Проте, наприклад, висновок фахівця або експерта, підготовлений з ініціативи сторони процесу поза судовою експертизою, не вважатиметься висновком судової експертизи. Такий висновок оцінюватиметься на загальних підставах з іншими доказами, але висока ймовірність того, що він не буде прийнятий судом до уваги при ухваленні рішення як підготовлений за замовленням зацікавленої сторони.
Суд має право постановити такі рішення:
про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності;
вилучення всієї партії виробів (товарів), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження;
застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання права інтелектуальної власності (розмір такого стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення);
опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.
Крім того, за наявності достатніх даних про вчинення злочину, за який відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність, для забезпечення цивільного позову, суд може вжити заходи з накладення арешту:
а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними;
б) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання таких виробів (товарів);
в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.
Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний:
задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності;
відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включаючи втрачену вигоду;
повернути суб'єктові права інтелектуальної власності, одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повному обсязі;
відшкодувати володільцеві права інтелектуальної власності моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.
Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобовязана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки.
Суди можуть також приймати рішення про: вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження товару; конфіскацію товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару; вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару; відшкодування шкоди, що заподіюється особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару; визнання кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.
Для захисту права на зазначення походження товару можуть бути використані також і загальні цивільно-правові засоби захисту прав.
Специфікою захисту прав на засоби індивідуалізації товарів і послуг є те, що переважна кількість справ по цій категорії спорів розглядається в процесу господарсько-правового судочинства. Крім того, діюче законодавство передбачає механізми припинення порушення і можливість для власника свідоцтва відшкодувати власникові завдані збитки, проте про відшкодування упущеної вигоди та неодержаних внаслідок порушення доходів законодавством не передбачається.
. Види порушень прав на обєкти промислової власності
Так, законодавством встановлено, що дії, що вчинені без дозволу власника патенту на винахід або корисну модель, визнаються порушенням його прав:
виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;
застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка. Що стосується географічного зазначення походження товару, то порушенням прав визнається:
нанесення його на товар або на етикетку;
нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару:
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або е неправомірним використанням його репутації;
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.
Що стосується географічного зазначення походження товару, то порушенням прав визнається:
нанесення його на товар або на етикетку;
нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання; використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо.
Наступні дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва на торговельну марку, визнаються порушенням його прав у випадку:
нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Основними порушення прав на засоби індивідуалізації товарів і послуг є вчинення дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція.
Поширеність недобросовісної конкуренції обумовлена кількома чинниками:
по-перше, не всі суб'єкти господарювання дбають про створення чесної репутації, оскільки вони не планують своє існування протягом тривалого часу, а після вчинення недобросовісних дій припиняють свою діяльність;
по-друге, споживачі не мають достатньої інформації про товари навіть після їхньої купівлі і використання. Наприклад, для споживача може виявитися важким або неможливим оцінити правдивість заяв щодо того, що певний товар харчування, вітаміни або інший виріб корисні для здоров'я;
по-третє, споживачі іноді не мають можливості довідатися про ціну і якість, запропоновані різними конкурентами.
В юридичній науці виникає питання щодо розмежування добросовісної і недобросовісної конкуренції. Недобросовісну конкуренцію слід розглядати як зловживання суб'єктами господарювання правом на конкуренцію. Це дії суб'єктів, що вчиняються в рамках належного їм права на конкуренцію, але з порушенням його меж. При цьому дії суб'єкта господарювання формально опираються на належне йому право, але при конкретній його реалізації вони набувають такої форми і характеру, що це призводить до порушення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Поняття "недобросовісна конкуренція" визначене у ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим і іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Не слід вважати недобросовісною конкуренцією заподіяння різного роду незручностей і перешкод конкурентам у ході конкурентної боротьби, не пов'язане з порушенням чесних правил у підприємництві, оскільки їхня можливість, включаючи певні збитки, обумовлена логікою цих змагальних дій.
Слід також відрізняти недобросовісну конкуренцію від порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Подібність між ними - у тому, що вони порушують або спотворюють систему конкурентних відносин. Однак недобросовісна конкуренція порушує цю систему за допомогою використання нечесних або недобросовісних методів, а порушення законодавства про захист економічної конкуренції - за допомогою дій, що обмежують конкуренцію.
Слід відрізняти недобросовісну конкуренцію від забороненої конкуренції. Хоча і та, і інша конкуренція є неправомірною, між ними є істотна різниця. При недобросовісній конкуренції мова йде про зловживання належним суб'єкту господарювання правом вільно і чесно конкурувати з іншими суб'єктами на шкоду конкурентам і споживачам, а також суспільним інтересам. Заборонена конкуренція означає участь у конкуренції з порушенням установлених законодавством заборон конкурувати у певних сферах.
Сьогодні в Україні захист від недобросовісної конкуренції здійснюється в основному шляхом звернення до органів Антимонопольного комітету України. Цей порядок є більш розповсюдженим на практиці в силу ряду властивих йому ознак (оперативність, спрощеність процедури розгляду справ, професіоналізм працівників антимонопольних органів, відсутність необхідності сплати держмита, судових витрат і ін.). У той же час цей порядок має й істотні недоліки:
по-перше, звернення до антимонопольних органів не представляє для потерпілого суб'єкта ніякого матеріального задоволення у вигляді відшкодування збитків, морального (немайнового) шкоди. Ці способи захисту застосовуються винятково судовими органами;
по-друге, спрощений порядок розгляду справ передбачає значно менший обсяг процесуальних гарантій, ніж це має місце в судовому виробництві.
Проблемним моментом для попередження і усунення проявів недобросовісної конкуренції є відсутність в чиному законодавстві України належних механізмів попередження та виявлення окремих видів недобросовісної конкуренції. Істотним недоліком є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду спорів у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності.
Будь-яке порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором.
Порушення права інтелектуальної власності тягне за собою обов'язок порушника відшкодування власнику завданих збитків. У зв'язку з цим кожній особі надається право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Способи захисту цих прав визначено ст. 16 Загальних положень Цивільного кодексу України.
. Державні та недержавні організації в системі охорони і захисту інтелектуальної власності
В останні роки в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано здійснюють дії по охороні чи по захисті прав на обєкти промислової власності.
Основним субєктом в системі правової охорони інтелектуальної власності є Державний департамент інтелектуальної власності, який був створений у квітні 2000 р. в складі Міністерства освіти і науки України з метою координації діяльності виробників та власників обєктів права інтелектуальної власності, а також реєстрації згаданих обєктів в Україні, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572 "Про систему центральних органів виконавчої влади".
Основними завданнями Департаменту є:
участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;
прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку в сфері інтелектуальної власності;
організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Державний департамент інтелектуальної власності є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати та підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури та мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо.
Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він працює над удосконаленням законодавчої й нормативної бази, стосовно міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до цивільного обігу, переймається питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями тощо.
До органів, які забезпечують захист прав на обєкти промислової власності належать міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на обєкти інтелектуальної власності - постійно діючий орган при Кабінеті Міністрів України, який створений у лютому 2000 р. для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності. Інші міністерства та відомства України, для яких охорона прав інтелектуальної власності є додатковим напрямком діяльності в межах наданих їм повноважень, що здійснюється в процесі виконання основних функцій:
Антимонопольний комітет України - є центральним органом, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, повязаної з неправомірним використанням обєктів інтелектуальної власності.
Міністерство юстиції України - бере участь у розробці законодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері з іншими сферами законодавства та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського союзу.
- Міністерство внутрішніх справ України - здійснює заходи з попередження та викриття злочинів, повязаних з порушенням авторських і суміжних прав.
- Державна податкова адміністрація України - здійснює контроль за нарахуванням і сплатою податків при ввезенні та виробництві аудіо- й відеопродукції на території України. Вона на підставі чинного законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє захисту інтелектуальної власності, в частині авторських прав на аудіо- та відеопродукцію.
- Державна митна служба України - забезпечує реєстрацію товарів, що містять обєкти інтелектуальної власності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів з недопущення переміщення через митний кордон України товарів з порушенням прав інтелектуальної власності.
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України - здійснює державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері.
Важливу роль у структурі органів регулювання охорони інтелектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:
Український інститут промислової власності (Укрпатент) - перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності. Він є основою інфраструктури охорони промислової власності в Україні та виконує такі функції: приймання заявок на видачу охоронних документів на обєкти промислової власності; проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умовам надання правової охорони; забезпечення державної реєстрації обєктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей; здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на обєкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання; інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про обєкти промислової власності; формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.
Поряд з державними органами в системі охорони промислової власності є такі недержавні інституції як: Всеукраїнська асоціація патентних повірених; Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (СІРК); Українська група Міжнародної асоціації з охорони промислової власності (АІРРІ).
Важливу роль у функціонуванні системи органів регулювання інтелектуальної власності відіграє інститут патентних повірених - представників у справах інтелектуальної власності, які є незалежними та діють на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Патентні повірені надають фізичним і юридичним особам послуги, повязані з охороною прав інтелектуальної власності, представляють їх інтереси перед Державним департаментом інтелектуальної власності та установами, що належать до сфери його управління, судовими органами, кредитними установами, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.
Державне підприємство „Інтелзахист" створене відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 6 серпня 2002 року № 449. Воно засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності. Підприємство створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп'ютерних програм та баз даних, а також посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності. ДП „Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти права інтелектуальної власності, причому більшою мірою - суміжними правами.
У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створено підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства в сфері інтелектуальної власності. Державні інспектори діють у всіх регіонах України. Вони вповноважені здійснювати планові й раптові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних і контрольних органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України.
У структурі судової влади у 2001 року була створена спеціалізована колегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Подібні колегії також створені у складі господарських судів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та Апеляційних господарських судів.
У випадках та в порядку, встановлених законом, суд за заявою потерпілого може застосувати негайні заходи, спрямовані на запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Зокрема, до розгляду справи в суді він має право постановити рішення про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником права інтелектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, а також транспортування, збереження або володіння з метою випуску в цивільний обіг виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є контрафактними).
Питання для обговорення
1. Охарактеризуйте юрисдикційний спосіб захисту прав інтелектуальної власності?
. Охарактеризуйте неюрисдикційний спосіб захисту прав інтелектуальної власності?
. Охарактеризуйте особливості цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності?
. Охарактеризуйте систему органів охорони інтелектуальної власності?
. Охарактеризуйте повноваження Державного департаменту інтелектуальної власності?
Вирішіть тестові завдання
1. Виберіть невірну відповідь. Законом "Про авторське право і суміжні права" передбачено такі випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права субєктів авторського права і суміжних прав;
б) плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
в) ввезення на митну територію України без дозволу осібами, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі компютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
г) в разі смерті автора.
. Виберіть невірну відповідь. При порушенні авторського права і суміжних прав в процесі цивільно-правового провадження потерпілий має право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) вимагати притягнення винного до кримінальної відповідальності.
. Виберіть невірну відповідь. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав передбачений нормами:
а) цивільного; в) адміністративного;
б) фінансового; г) кримінального законодавства
. Виберіть невірну відповідь. Захист прав на обєкти промислової власності здійснюється в порядку
а) цивільного судочинства;
б) господарсько-правового судочинства;
в) адміністративно-правового судочинства;
г) третейськими судами.
. Виберіть невірну відповідь. Загальними цивільно-правовими способами захисту прав, які поширюються також і на обєкти інтелектуальної власності, є:
а) визнання права;
б) визнання правочину недійсним;
в) припинення дій, які порушують право;
г) позбавлення волі.
. Захист виключних майнових прав інтелектуальної власності здійснюється способами, які передбачені:
а) Цивільним кодексом України;
б) Кримінальним кодексом України;
в) Кодексом законів про працю України.
. Не допускається звернення стягнення на:
а) право вимоги автора за договором про передачу виключного права на твір іншій особі;
б) виключне право на твір яке належить автору;
в) право вимоги автора за ліцензійним договором;
г) доходи від використання твору.
. Після смерті виконавця захист виконання від перекручування здійснюється:
а) композитором; в) сценаристом;
б) режисером; г) спадкоємцями виконавця.
. Права виконавця на імя та на захист виконання від перекручування охороняються на протязі:
а) 50 років; в) 100 років;
б) 70 років; г) необмеженого часу.
. Право на зазначення на екземплярах запису свого імя або найменування та право на захист запису від перекручування зберігаються на протязі:
а) 5 років; в) 70 років;
б) 50 років; г) необмеженого часу.
Література до тем
Нормативно-правові акти:
1.Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141
2.Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. - Том.1. Право интеллектуальной собственности. - К. -1999. - С. 184-226.
.Всемирная конвенция об авторском праве. - Том. 1. Право интеллектуальной собственности. - К., 1999. - С. 246-267.
.Закон України „Про авторське право і суміжні права" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.
.Закон України „Про архітектурну діяльність" // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 31. - Ст. 246.
.Закон України „Про державну таємницю" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 16. - Ст. 93.
.Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції" // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.
.Закон України „Про захист економічної конкуренції" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 12. - Ст. 64.
.Закон України „Про захист рослин" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 50-51. - Ст. 310.
.Закон України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяль ності" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 12. - Ст. 165.
.Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 37. - Ст. 307.
.Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 32. - Ст. 267; 2001. - № 8. - Ст. 37; 2002. № 16. - Ст. 114.
.Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28; 2001. - №8. - Ст. 37; 2002. - № 7, Ст. 51; 2002. - 16. - Ст. 114; 2002. - № 35. - Ст. 256.
.Закон України „Про охорону прав на промислові зразки" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 8. - Ст. 37.
.Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 21. - Ст. 218.
.Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28; 2001. - № 8. - Ст. 37; 2002. - № 16. - Ст. 114; 2002. - № 35. - Ст. 256.
.Закон України „Про племінне тваринництво" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 3. - Ст. 7.
.Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.
.Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі і порядок видачі патентів // Законодательство Украины об интеллектуальной собственности. - С. 509-514.
.Положення про Державний реєстр топографії інтегральних мікросхем // Законодательство Украины об интеллектуальной собственности. - С. 495-498.
.Положення про порядок зберігання і знищення немаркованих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм // Законодательство Украины об интеллектуальной собственности. - С. 585-586.
.Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674 // Інтелектуальна власність. - 2002 р. - № 7-8. - С. 74-77.
.Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 року № 938 // Офіційний вісник України. - 1997 р. - № 35. - Ст. 95; 2001 р. - № 33. - Ст. 58.
.Програма розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 рр. //Інтелектуальна власність. - 2000. - № 12. - С. 37-43.
.Постанова Кабінету Міністрів України "Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави" // Офіційний вісник України. - 1998. - №48. - ст. 1764.
.Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.01.2004р. "Щодо застосування господарськими судами законодавства у розгляді справ, повязаних із захистом права на обєкти інтелектуальної власності" // Юридичний вісник України. - 2004. - 9 лютого. - С. 32.
.Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.02.2002р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність" // Вісник господарського судочинства. - 2002.- № 2 - С. 46.
.Рекомендації Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності" // Юридичний вісник України. - 2004. - 27 липня. - С. 15.
.Інструкція про порядок відбору та передачі секретних документів на архівне зберігання", затверджена наказом Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації та Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від З березня 1997 р. № 25/7//Діловодство. Інструкції. Типові положення: Збірник нормативних актів (із змінами і доповненнями за станом на 1 вересня 2003 року). - Х., 2003. - с. 82-89.
Наукова література:
30.Антонов В. М. Інтелектуальна власність і компютерне Зайцев І. ДІПІВ - агент матриці /Український дiловий тижневик "Контракти" .- 2006 - 520с.
31.Андрієнко В. Захист обєктів інтелектуальної власності в Господарському суді міста Києва // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 10. - С. 20-23.
.Андрощук Г.О. Правове регулювання службових винаходів (порівняльний аналіз зарубіжного законодавства і правозастосовної практики) / Інтелектуальна власність України: проблеми теорії і практики. Зб. наук. статей. - К., 2002. - С. 41-76.
.Бервено С. Щодо концепції класифікації цивільно-правових договорів у сучасному праві України. // Право України, 2006. - №6. - С. 34-38.
.Бервено С. Договір комерційної концесії. // Вісник прокуратури - 2006 - № 3 - С. 105-109
.Бейкун А. Організаційно-правові та соціальні аспекти розвитку інституту інтелектуальної власності. //Право України - 2008 - № 11 - С. 42-48
.Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному законодавстві // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 9-10. - С. 28-31.
.Бондаренко С. Система захисту авторського права і суміжних прав в Україні // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 10. - С. 61-66.
.Бондаренко С., Коротаєва Ю. Правомірне використання обєктів авторського права // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 11. - С. 15-20.
.Боржемська О. Правове регулювання договірних відносин у сфері службового авторства в Україні. //Підприємництво, господарство і право - 2007 - № 3 - С.27-31
.Бурлаков С. Особливості кінематографічного твору як обєкта авторського права. //Підприємництво, господарство і право - 2006 - № 1 - С.39-43
.Бурлаков С. Кадр кінематографічного твору як самостійний обєкт авторського права: поняття та особливості використання. //Підприємництво, господарство і право - 2006 - № 4 - С. 32-35
.Ваянова О. Особливість субєктивного авторського права на компютерні програми за законодавством України. //Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 6 - С.48-52
.Ваянова О.Авторсько-правова природа інтервю. //Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 8 - С.108-109.
.Ваянова О.Характеристика використання обєктів авторського права. //Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 10 - С.90-93.
.Виноградова Г. Шпак О. Деякі питаня законодавчого забезпечення захисту комерційної таємниці // Юридичний журнал. -2004 . -№12. -С.28-31.
.Галянтич М. Правові проблеми захисту комерційної таємниці // Юридична Україна.- 2003.- № 12.- C. 25-38.
.Галянтич М. Захист комерційної таємниці відповідно до нових Цивільного та Господарського кодексів// Інтелектуальна власність.-2004. №1. С.26-28.
.Галянтич М. Адміністративний захист комерційної таємниці.// Інтелектуальна власність.-2004. №4. -С.8-10.
.Галянтич М. Правові засади захисту комерційної таємниці.// Інтелектуальна власність.-2003. №12. -С.26-31.
.Гражданское право: Учебник: В 2 т. -Изд. 2-е, перераб. и доп. /Под ред. Е. А. Суханова. -М.: БЕК, 1998. -Т.1. -816 с.
.Гражданское право: Учебник: В 3 х т. -Изд. 4-е, перераб. и доп. /Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: ООО "ТК Велби", 2002. - 776с.
.Гражданское право: Учебник: В 2-т. -Изд. 2-е перераб. и доп. /Отв. ред проф. Е. А. Суханов. -М.: БЕК, 2000. -Т.1. -Ч.1.
.Гражданское право в 2 т., Т.1. Учебник/ Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. -2-е изд., перераб. и доп. -М.: БЕК, 1998. -Ч.1.-786 с.
.Гражданское право Украины. Под ред. проф. А. А.Пушкина и доц. В. М. Самойленко. -Х.: Основа, 1996. -Ч.1. -440 с.
.Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. -М.: Статут, 2000. -411 с.
.Гоголь Б.М. Проблеми цивільно-правової охорони комерційної таємниці в Україні // Вісник господарського судочинства.- 2004.- № 3.- C. 264-266
.Городов О. А. Информация как объэкт гражданских прав // Правоведенис. - 2001. - № 5. -С. 72-83.
.Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін., за ред. О. В. Дзери. - К. : Юрінком Інтер, 2008. -- 896с.
.Києвець О. В. Договірне право України: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 456с.
.Дробязко В. Міжнародна охорона авторського права і суміжних прав. // Інтелектуальна власність . - 5(37) . - 2007. С. 3-12.
.Денчик Н. Право на коммсрческую тайну // Хозяйство и право. - 1993. - № 9. - С. 90-98
.Глухівський Л. Наукова творчість і авторське право // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 1. - С. 30-33.
.Глухівський Л. Новий обєкт суміжних прав в українському законодавстві: відеограма // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 9 - 10. - С. 25-27.
.Глухівський Лев. Деклараційний патент: за і проти // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 7. - С. 8-13.
.Горнісевич А. Правова охорона сортів рослин в Україні // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 7-8. - С. 10-17.
.Єрмлденко В. Концептуальні засади правового регулювання селекційної діяльності. //Право України - 2005 - № 3 - С.46-49
.Жаров В., Максимова Н. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми питання їх вирішення // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 2-3. - С. 3- 7.
.Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності в Україні. - К., 2002. - 188 с.
Закорецька Л. Деякі проблемні питання щодо поняття окремих обєктів авторського права. //Право України - 2008 - № 9 - С. 51-56
69.Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 424 с.
70.Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база: 36. осн. законодав. актів / О. М. Роїна (упорядкув.). - К.: КНТ, 2003. - 439 с. - С. 213.
.Интелектуальные права: Понятия. Система. Задачи кодификации: Сб. статей. - М.: Статут, 2003. - 236с.
.Капіца Ю.Питання адаптації охорони фірмових найменувань в Україні до законодавства європейських країн. //Підприємництво, господарство і право - 2005 - № 12 - С.17-21
.Кодинець А. Комерційне позначення як обєкт права інтелектуальної власності. //Підприємництво, господарство і право - 2007 - № 6 - С.37-40
.Комаров В., Задорожній О. Повертаючись до надрукованого. // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 2-3. - С. 61-62.
.Комаров В., Задорожній О. Право держави на інтелектуальну власність в Україні -g vadis? // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 4. - С. 44-48.
.Кравченко О. Правове регулювання суміжних прав виконавців. //Підприємництво, господарство і право - 2005 - № 1 - С.15-18
.Красноступ Г. Компютерна програма як обєкт інформаційних правовідносин. //Право України - 2005 - № 8 - С.114-117
.Кравченко О.Захист суміжних прав. // Прокуратура. Людина. Держава - 2004 - № 11 - С. 98-104.
.Мельник О.М. Авторське бачення перспектив розвитку охорони майнових прав на обєкти інтелектуальної власності // Підприємництво, господарство і право. - 2003.- № 4. - С. 57-60.
.Мілаш В. Інтелектуальна власність у сфері договірної діяльності господарюючих субєктів. // Підприємництво, господарство і право - 2006 - № 6 - С. 3-10
.Мельник О.М. Деякі проблемні питання щодо закордонного патентування за законодавством України // Митна справа. - 2002.- № 3. - С.70-74.
.Мельник О.М. Інтелектуальна власність в економічній системі розвитку України - проблемні питання // Наше право. - 2004. - № 3. - С.85-94.
.Мельник О.М. Проблеми охорони прав субєктів інтелектуальної власності в Україні. Монографія. - Х.: Національний університет внутрішніх справ України, 2002. - 362 с.
.Мельник О.М. Проблеми юридичної природи права інтелектуальної власності // Наше право. - 2003 - № 3. - Стор. 55-60.
.Мельник О.М. Субєкт права інтелектуальної власності та його цивільно-правовий статус. Монографія. - Х.: Національний університет внутрішніх справ України, 2003. - 156 с.
.Носік Ю. Юридична природа прав на комерційну таємницю в Україні. //Право України - 2006 - № 3 - С.36 - 39
.Охорона інтелектуальної власності в Україні. Монографія. /С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук, М.В. Паладій та ін. - К.: Форум, 2002. - 319 с.
.Орзих М. Ф. Судебная защита права собственности публичный императивный и часный интерес. // Судовий захист права власності Матеріали міжнародної науков-практичної конференції, Одеса 25 червня 2004 року. - Одесса: Юридична література, 2004. - С. 55-61
.Огнієнко Д. Правове регулювання захисту комерційної таємниці // Інтелектуальний капітал. -2004. -№4. -С7.
.Олейник О. М. Правовое обеспечение научно-технического прогресса и информации // Хозяйственное право. - М., 1994. - Т.2. - С. 74-79.
.Паладін М. Захист географічних зазначень походження товарів. // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 5-6. - С. 3-14.
.Підопригора О.А. Захист права інтелектуальної власності потребує вдосконалення //Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - №1. - С. 138-143.
.Підопригора О.А. Проблеми цивільно-правового закону права інтелектуальної власності // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 2. - С. 4-9.
.Підопригора О.А. Проблеми цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 3. - С. 3-10.
.Право інтелектуальної власності. / За ред. О.А. Підопригори і О.Д. Святоцького. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2002. - 624 с.
.Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. Та доповн. - К.: Концерн "Видавничий Дім "І н Юре, 2002. - 672с.
.Проценко В. Агентський договір: міркування про деякі його атрибути. //Підприємництво, господарство і право - 2007 - № 4 - С.24-26.
.Рассомахіна О., Таранущенко О. Процедура реєстрації торговельних марок в Україні: примусова втрата прав заявників. //Підприємництво, господарство і право - 2007 - № 8 - С.28-31
.Світличний О. Особливості договору про передачу права торговельну марку. //Право України - 2005 - № 12 - С.92 - 95
.Сидоров Я. Договір комерційної концесії: аналіз зарубіжного досвіду і тенденції розвитку в Україні. //Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 1 - С.51-54
.Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературное произведение. - Казань, 1981. - 372 с.
.Шишка Р.Б. Немайнові права авторів // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3 (30). - С. 110-116.
.Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності. Авторсько - правовий аспект. - Харків, 2002. - 368 с.
104.Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект: Монографія. - Х.: Національний університет внутрішніх справ, 2002. - 368 с.
105.Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему // Право України. - 1999. - № 1. - С. 57 - 59.
106.Харитонов Є. О. Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещественное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Уч. Пособие. - К.: А. С. К., 2001. -832с.
.Харитонов. Є. О. Структура права власності та її вплив на концептуальні засади його захисту в сучасному цивільному праві. // Судовий захист права власності Матеріали міжнародної науков-практичної конференції, Одеса 25 червня 2004 року. - Одесса: Юридична література, 2004. - С. 61-70.
108.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.
109.Цивільне право України: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999.- Кн.1. - 435с
110.Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року із змінами і доповненнями. Офіційний сайт Верховної Ради України.
111.Цивільне право України. Загальне частина: Підручник / За ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К. КНТ. 2006. - 480с
.Цивільне право України. Підручник. У 2 книгах.// О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С, Довгерт та ін. За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. перероб. - К. ЮрінкомІнтер, 2004. - Кн. 1. - 736с.
113.Цивільне право України. Підручник. У 2 книгах.// О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С, Довгерт та ін. За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. перероб. - К. ЮрінкомІнтер, 2005. - Кн. 2. - 640с.
.Цивільне право України. Договірні та не договірні зобовязання. Підручник. // С. С. Бичкова, І. А. Бірюкова, В. І. Бобрик та ін. За заг. Ред С. С. Бичкової. - К. КНТ, 2006. - 497с.
115.Черепахин Б. Б. Труды по гражданскому праву. М. : "Стату", 2001. - 479c.
116.Чурпіта Г. Авторське право та право власності на твір образотворчого мистецтва. //Підприємництво, господарство і право - 2003 - № 4 - С.61-64
.Філик Н.В. Окремі питання правового регулювання судової експертизи обєктів інтелектуальної власності // Бюлетень міністерства юстиції. - 2007. - №8. - С.37-45
.Філик Н.В Особливості правової природи ліцензійних договорів // Зовнішня торгівля: Право та економіка. - 2007. - № 3 (32).
119.Фролова О. Понятие правовая природа субъективных смежных прав. //Хозяйство и право - 2007 - № 7 - С. 93-100
120.Юдін З. М. Загальна теорія інтерпретації договору: Монографія. - О.: Фенікс, 2008. - 156с.
121.Ярошевська Т. Майнові права на службовий винахід. //Право України - 2006 - № 8 - С. 82-85
.Якубівський І. Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності за законодавством України. //Підприємництво, господарство і право - 2007 - № 8 - С.15-18
Додатки
ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР
про використання знаку для товарів i послуг № ___________
Національний банк України, що виконує функції Платіжної організації Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), надалі Ліцензіар, в особі заступника Голови Національного банку України Сенища Павла Миколайовича, що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 15.06.2005 № 2915, з однієї сторони, та "____(повна назва банку)____", надалі Ліцензіат, __(посада)________(ПІБ)___________, що діє на підставі ___(документ, на підставі якого здійснюється дія)___, з іншої сторони, що разом у подальшому іменуються як Сторони, беручи до уваги, що Ліцензіар володіє виключним правом на знак для товарів і послуг (надалі знак), що підтверджене свідоцтвом на знак для товарів і послуг від 17.09.2001 №20832 з пріоритетом від 28.04.2000 (надалі свідоцтво) за відповідними класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (надалі МКТП), а Ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання знаку, склали цей договір про наступне.
. Предмет договору
.1. Ліцензіар на строк дії та на умовах цього договору надає Ліцензіатові на безоплатній основі невиключну ліцензію на використання знаку (надалі ліцензія), виконаного згідно Додатку 1, для позначення товарів і послуг, що збуваються та/або надаються згідно переліку товарів і послуг, згрупованих за класами МКТП, які наведені у Додатку 2 до цього договору.
. Права та обовязки сторін
.1. Ліцензіар має право:
.1.1. Проводити за необхідністю та планово не частіше одного разу на рік перевірку відповідності якості товарів i послуг Ліцензіата техніко-якісним показникам, що зазначені у Додатку 3 до цього договору.
.1.2. Вимагати після розгляду конфліктної ситуації відшкодування збитків, що завдані йому Ліцензіатом внаслідок невиконання або неналежного виконання ним умов цього договору.
.1.3. Застосовувати у разі невиконання або неналежного виконання Ліцензіатом умов цього договору з метою запобігання та/або припинення погіршення якості надання Ліцензіатом послуг адекватно вчиненому порушенню наступні заходи впливу:
письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;
письмове попередження про дострокове розірвання договору у випадку невжиття необхідних заходів для виправлення ситуації до узгодженого Сторонами строку.
.1.4. Розірвати договір з Ліцензіатом внаслідок систематичного порушення або невиконання ним умов цього договору згідно з п. 4.3 цього договору.
.1.5. На аргументований запит Ліцензіата змінити перелік позначуваних ним товарів i послуг, які наведені у Додатку 2, в межах зареєстрованих у свідоцтві.
.2. Ліцензіат має право:
.2.1. Позначати знаком товари та послуги, які він збуває та/або надає, згідно переліку товарів i послуг, що наведені у Додатку 2, супроводжуючи його вказівкою: знак за ліцензією, за умови, що якість позначених цим знаком товарів і послуг не буде нижчою від якості товарів і послуг, що надаються Ліцензіаром під тим же знаком. Техніко-якісні показники товарів і послуг, яких повинен дотримуватися Ліцензіат під час дії цього договору, наведені у Додатку 3 до цього договору.
.2.2. Використовувати знак Ліцензіара в місцях надання послуг, для яких його зареєстровано, та у рекламі, ,повязаній із введенням та наданням зазначених послуг.
.2.3. Використовувати знак Ліцензіара спільно зі своїм знаком згідно з підпунктами 2.2.1 та 2.2.2 цього Договору.
.2.4. Аргументовано просити Ліцензіара щодо розширення або зменшення переліку позначуваних ним товарів i/або послуг, які наведені у Додатку 2, в межах, зареєстрованих у свідоцтві.
.2.5. Спільно з Ліцензіаром предявляти позов, якщо треті особи порушать права, які надані за цим договором Ліцензіату.
.3. Ліцензіар зобовязується:
.3.1. Надати Ліцензіату ліцензію на використання знаку згідно умов цього договору.
.3.2. Своєчасно повідомляти Ліцензіата про зміни, що стосуються та/або впливають на умови цього договору, а також про строк i обсяг планової перевірки техніко-якісних показників товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія.
.3.3. Надавати необхідну допомогу та/або розяснення щодо забезпечення необхідного рівня техніко-якісних показників товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія.
.4. Ліцензіат зобовязується:
.4.1. Добросовісно використовувати надану Ліцензіаром ліцензію тільки згідно умов цього договору.
.4.2. Використовувати знак Ліцензіара в тому вигляді, в якому він зображений у Додатку 1. Змінювати у разі необхідності всі розміри знаку тільки пропорційно, не змінюючи його кольорів, окрім випадків, коли є належним чином затверджений зразок чи дизайн знаку.
.4.3. Вжити необхідні заходи для встановлення/відновлення зазначеної у договорі якості, якщо Ліцензіат позначає знаком товар або послугу, якість якої не відповідає вимогам цього договору.
.4.4. Відшкодувати Ліцензіару у повному обсязі усі збитки, що завдані йому внаслідок невиконання або неналежного виконання Ліцензіатом умов цього договору. Завдані збитки повинні бути відшкодовані на підставі обґрунтованого рішення Платіжної організації НСМЕП або рішення суду відповідної юрисдикції згідно з чинним законодавством України.
.4.5. Сприяти Ліцензіару та надавати необхідні документи, а також забезпечувати йому необхідні умови для здійснення перевірок техніко-якісних показників товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія.
.4.6. Негайно інформувати Ліцензіара про відомі Ліцензіату факти щодо протиправного використання знаку третіми особами.
.4.7. Повідомляти Ліцензіара про предявлені претензії або позови з приводу порушення Ліцензіатом прав третіх осіб у звязку з використанням ліцензії за цим договором і за угодою з ним урегулювати такі претензії або забезпечити судовий чи арбітражний захист.
Понесені Ліцензіатом витрати або збитки в результаті врегулювання вказаних претензій будуть розподілені між Ліцензіатом і Ліцензіаром відповідно до їхньої угоди.
.4.8. Припинити використання знаку по закінченню строку дії договору або у разі його розірвання чи припинення його дії відповідно до п. п. 2.1.4, 4.3, 7.2 та 7.3 цього договору.
.4.9. Ліцензіат не має права надавати субліцензії.
. Перевірка якості
.1. Перевірка техніко-якісних показників товарів та/або надання послуг, для позначення яких надається ліцензія, може проводитися в місцях виготовлення та/або збуту товарів та/або надання послуг Ліцензіатом в порядку, який визначений у Додатку 4 до цього договору.
. Відповідальність сторін
.1. Якщо ліцензіат використовує знак при неналежній якості послуги, то він зобовязаний вжити заходів до встановленої вказаної у договорі якості послуги. При цьому Ліцензіар надає йому необхідну методичну і консультаційну допомогу. За невиконання або неналежне виконання своїх обовязків за цим договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
.2. Ліцензіатові надається строк у два місяці для відновлення якості послуги з урахуванням часу поштового обігу з дня надсилання йому застереження або попередження Ліцензіара відповідно з п. 2.1.3 для вжиття необхідних заходів по встановленню (відновленню) зазначеної у договорі якості, який може бути подовжений за згодою Сторін. Роботи по встановленню (відновленню) зазначеної у цьому договорі якості Ліцензіат виконує за власний кошт.
.3. Якщо якість послуг Ліцензіата не буде відновлена в строк, що вказаний у цьому договорі, Ліцензіар може розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.
.4. По закінченню строку дії договору або у разі його розірвання Ліцензіат повинен припинити використання знака.
. Вирішення спорів
.1. У разі виникнення спорів між Ліцензіаром і Ліцензіатом з питань, що передбачені цим договором або у звязку з ним, Сторони вживуть усіх заходів щодо їх вирішення шляхом переговорів.
.2. Якщо Сторони не прийдуть до згоди шляхом переговорів, то спори вирішуються судом відповідно з чинним законодавством України.
. Строк дії договору
.1. Цей договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє один рік з дати його укладання, але не більше строку дії свідоцтва - до 17.09.2011. Договір вважається автоматично продовжений на наступний рік, якщо протягом місяця до закінчення дії договору Сторони не повідомлять одна одну про його припинення.
. Порядок зміни і припинення дії договору
.1. Усі зміни до цього договору в період його дії вносяться шляхом укладення додаткових угод у письмовій формі за взаємною згодою Сторін, що стають його невідємними частинами та вступають у дію після підписання обома Сторонами.
.2. Дія цього договору може бути достроково припинена за взаємною згодою Сторін або на підставі рішення суду.
Сторона, яка вважає за необхідне достроково припинити дію договору, надсилає пропозиції про це другій Стороні. Сторона, що одержала пропозицію про дострокове припинення дії договору чи його зміну, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції.
Якщо Сторони не досягли згоди щодо дострокового припинення дії договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена Сторона має право передати спір на вирішення суду.
.3. У будь-якому разі цей договір припиняє свою дію одночасно з припиненням дії договору про вступ Ліцензіата до НСМЕП (за умови, що Ліцензіат укладав такий договір).
.4. Витрати, що пов`язані з припиненням дії договору, оплачує Ліцензіат.
. Інші умови
.1. Цей договір має силу на території реєстрації свідоцтва на знак для товарів і послуг від 17.09.2001 №20832.
.2. Цей договір складений у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із Сторін.
.3. До договору додаються наступні додатки, що є його невідємною частиною.
Додаток 1. Зображення знаку для товарів і послуг НСМЕП згідно свідоцтва від 17.09.2001 № 20832.
Додаток 2. Перелік товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія на використання знаку.
Додаток 3. Техніко-якісні показники товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія на використання знаку.
Додаток 4. Порядок перевірки техніко-якісних показників товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія на використання знаку.
. Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін
ЛІЦЕНЗІАР Національний банк України ЛІЦЕНЗІАТ01008, Київ, вул. Інститутська, 9 р/р № 47103992708 в Господарсько-експлуатаційному управлінні Національного банку, МФО 399261, Код ЄДРПОУ 26254962 Індивідуальний податковий номер платника податку 262549626559 Заступник Голови Національного банку України П.М. Сенищ " ____ " _________ 200_ р. МП
Додаток 2 до ліцензійного договору
від "___".___.200_ р. № ____
Перелік товарів i послуг,
для позначення яких надається ліцензія на використання знаку
(511) 9 - Засоби Національної системи масових електронних платежів, а саме: картки з мікросхемами.
- Друкарська продукція, фотографії, що повязані із засобами Національної системи масових електронних платежів.
- Операції із застосуванням карток Національної системи масових електронних платежів, а саме: банківські операції, взаємні безготівкові розрахунки, послуги за картками з мікросхемами, електронне переказування коштів.
Додаток 3
до ліцензійного договору
від "___".___.200_ р. № ____
Техніко-якісні показники товарів i послуг,
для позначення яких надається ліцензія на використання знаку
Порушенням якісних показників послуг, які надаються Ліцензіатом, i забезпечення ним операцій із застосуванням карток НСМЕП вважається:
) факт(и) недобросовісної конкуренції зі сторони Ліцензіата при наданні таких послуг i забезпеченні операцій із застосуванням карток НСМЕП;
) вимога(и) від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від Ліцензіата або від спорідненої чи повязаної особи Ліцензіата як обовязкову умову надання послуг за картками НСМЕП;
) порушення Ліцензіатом умов договорів з клієнтами про видачу платіжної картки НСМЕП і розрахункове обслуговування фізичної або юридичної особи;
) порушення Ліцензіатом умов договорів з юридичними особами, яким він надає послуги з еквайрингу;
) факт(и) створення конфлікту інтересів працівників Ліцензіата та клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів Ліцензіата при наданні послуг за картками НСМЕП;
) факт(и) порушення прав клієнта на вільний доступ до необхідної інформації щодо діяльності Ліцензіата, перелік якої встановлений чинними законодавством України та нормативно-правовими актами (у тому числі щодо переліку послуг за картками НСМЕП, тарифів на них i умов їх надання), та щодо операцій, що здійснені із застосуванням одержаної ним картки;
) відсутність необхідної та/або достатньої інформації щодо адрес, телефонів тощо, яка необхідна клієнту при зверненні до керівних органів НСМЕП i вирішення конфліктних ситуацій;
) необґрунтоване обмеження можливостей клієнтів щодо отримання послуг за картками НСМЕП (неможливість здійснення міжбанківських операцій, неможливість отримання готівки у заявлений період роботи банкомата, еквайринг якого здійснює Ліцензіат тощо);
) поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить недостовірні або неточні відомості про НСМЕП i може завдати шкоду її репутації та/або ввести в оману клієнта;
) незабезпечення умов надання послуг, що призвело до розголошення конфіденційної інформації клієнта (персональних ідентифікаційних номерів, суми операції тощо) або унеможливлює отримання ним послуги відповідної якості;
) надання послуги, яка за якістю не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договорів з клієнтом i Ліцензіаром та/або інформації про неї;
) відмова Ліцензіата безкоштовно замінити картку, що вийшла з ладу протягом терміну її дії з технічних причин (за винятком випадку, якщо Ліцензіат обґрунтовано довів причетність до виходу картки з ладу її держателя).
ЛІЦЕНЗІАР Національний банк України ЛІЦЕНЗІАТ БанкЗаступник Голови Національного банку України Керівник БанкуП.М. Сенищ " ____ " _________ 200_ р. " ____ " _________ 200_ р.
Додаток 4
до ліцензійного договору
від "___".___.200_ р. № ____
Порядок перевірки техніко-якісних показників товарів i послуг, для позначення яких надається ліцензія на використання знаку
. Перевірка техніко-якісних показників товарів та/або надання послуг, для позначення яких надається ліцензія (надалі перевірка якості), може проводитися в місцях виготовлення та/або збуту товарів та/або надання послуг Ліцензіатом у наступних випадках:
за необхідністю, якщо Ліцензіару стали відомі факти погіршення якості надання послуг Ліцензіатом;
планово не частіше одного разу на рік за попередньою згодою Ліцензіата.
. Про строки проведення планової перевірки Ліцензіата повинно бути повідомлено завчасно.
. Перевірка якості проводиться в обумовлений Сторонами час.
. Повязані з перевіркою якості витрати несе Ліцензіар.
. Ліцензіар може доручити проведення перевірки якості своїй довіреній особі.
. Ліцензіат надає необхідні документи, забезпечує Ліцензіару необхідні умови, а також здійснює сприяння виконанню ним перевірки якості.
. Ліцензіар може за необхідністю залучати до проведення перевірки якості представників Ліцензіата, а також клієнтів, яким була надана неякісна послуга або порушені їх права за договором, за їх згодою.
. За результатами перевірки складається протокол у двох примірниках, що має бути підписаний уповноваженими особами Ліцензіара або його довіреної особи i Ліцензіата.
Конфіденційність інформації, що отримана за результатами проведеної перевірки якості та внесена до протоколу, визначається Сторонами.
ЛІЦЕНЗІАР Національний банк України ЛІЦЕНЗІАТ БанкЗаступник Голови Національного банку України Керівник Банку" ____ " _________ 200_ р. " ____ " _________ 200_ р.
ДОГОВІР НА ПЕРЕУСТУПКУ ПРАВА НА ПАТЕНТ АВТОРОМ ПІДПРИЄМСТВУ
Автор (співавтори) винаходу _____________________,
(назва винаходу)
на який виданий патент N ___________________,
подана заявка на патент N ________________,
з пріоритетом від _______________________
(прізвище, ім'я, по батькові автора (співавторів)
____________________,
і/або правонаступника(ів))
названий(і) у подальшому "Автор", з однієї сторони, і Генеральний директор _______________,
(повна назва підприємства)
що діє на підставі Статуту підприємства і названий далі "Підприємство", з іншої сторони, уклали цей Договір про подане нижче.
. Автор уступає Підприємству право на одержання патенту на вказаний винахід і зобов'язується в ___________________ денний строк з дня підписання цього Договору підписати клопотання про обмін авторського свідоцтва N ____________ на патент на останній строк дії на ім'я_______
(повна назва організації, підприємства)
і здати підприємству свідоцтва, одержані раніше.
. Підприємство погоджується прийняти право на одержання патенту на вказаний винахід і зобов'язується виконати усі необхідні і достатні дії для одержання патенту і підтримання його в силі до кінця строку дії патенту, що залишився, включаючи сплату патентного мита.
. Підприємство зобов'язується в місячний строк з дати одержання патенту виплатити кожному співавтору винагороду у розмірі _______
грн., яка не враховується після наступних виплат.
. Підприємство зобов'язується розпочати використання винаходу не пізніше ___________________________________________
. Підприємство зобов'язується інформувати Автора про використання винаходу, про продаж на нього ліцензій, про передачу права на патент третім особам і наміру відмовитись від подальшої підтримки патенту в силі.
. Підприємство приймає на себе зобов'язання по виплаті винагороди стосовно усіх співавторів і до кожного Автора і зобов'язується виплатити співавторам протягом строку дії патенту незалежно від виплат за інші винагороди або інші види промислової власності, що використовуються в тій самій продукції, винагороду за використання вказаного винаходу в наступному розмірі:
_________________ % від долі собівартості продукції (робіт, послуг), що приходиться на цей винахід, але не менше _____________________ % прибутку, який одержується щороку Підприємством від використання винаходу у власному виробництві;
_________________ % валютної виручки, яка одержується щороку Підприємством від використання винаходу у власному виробництв;
_________________ % виручки від продажу ліцензії;
_________________ % долі виручки, що приходиться на цей винахід від продажу і/або обміну продукції за інші цінності, ніж офіційна валюта місцезнаходження Підприємства.
. Сторони, виходячи з обсягу правової охорони, що надається патентом, погодились вважати долю собівартості продукції (робіт, послуг), що приходиться на цей винахід, рівній добутку кількості виготовлених за час, який рахується, витворів, що вказані в назві винаходу, на суму прямих витрат Підприємства на виготовлення вказаних в формулі винаходу елементів кожного витвору і/або покупку (з урахуванням транспортно-заготівельних витрат) вказаних елементів (включаючи виконані разом з ними або нероз'ємно з'єднані елементи, що не згадуються в формулі винаходу), витрат на зборку кожного витвору і середніх по Підприємству накладних витрат, віднесених до вказаних прямих витрат на виготовлення і зборку кожного виробу.
. Сторони погодились надалі до набуття чинності основаних на законах підзаконних актів і/або обов'язкових до виконання інструкцій і роз'яснень, що регламентують порядок і умови визначення прибутку (відповідної частини доходу) і виручки, що одержує Підприємство від використання винаходу, вважати прибуток (відповідну частину прибутку) або виручку, що одержує Підприємство від використання цього винаходу (включаючи валютну виручку):
а) у випадку продажу виробів, вказаних у назві винаходу, окремо від іншої продукції Підприємства - рівними фактичному прибутку або виручці від продажу вказаних виробів;
б) у випадку продажу виробів, вказаних в назві винаходу, в складі іншої продукції Підприємства - рівними добутку відповідно прибутку (відповідній частині прибутку) або виручки від продажу продукції на відношення вказаної в п. 7 долі собівартості продукції (робіт, послуг), що приходиться на цей винахід, до середньозваженої по Підприємству собівартості проданої за обліковий період продукції, в склад якої входять вказані вироби, якщо при цьому не відбулось підвищення рентабельності проданої продукції в результаті використання винаходу - в останньому випадку додатковий прибуток в результаті підвищення рентабельності додається до вищевказаного прибутку (відповідної частини прибутку).
. Сторони погодились у випадку надання Підприємством третій особі права на використання цього винаходу без оплати в грошовій формі, в тому числі на основі перехресних ліцензій, визначати ціну наданого права в грошовій формі і вважати вказану ціну виручкою від продажу ліцензії.
. Підприємство зобов'язується виплачувати співавторам винагороду, визначену згідно п. п. 6 - 9 цього Договору, в наступні строки і в наступному порядку:
винагорода, визначена за долею собівартості продукції (робіт, послуг) - щоквартально, в двомісячний строк з дня закінчення відповідного кварталу, з визначенням розміру виплати за фактичними звітними даними вказаного кварталу;
винагорода, визначена по прибутку (відповідній частині прибутку), якщо розмір цієї винагороди більше суми винагород, визначених за долею собівартості продукції (робіт, послуг), - не пізніше трьох місяців після закінчення кожного календарного року, в якому використовувався винахід, з визначенням розміру виплати за фактичними звітними даними відповідного року у вигляді доплати з зарахуванням зроблених вищевказаних виплат за той самий рік;
винагорода, визначена по прибутку від продажу ліцензій, - не пізніше ________
місяців після надходження виручки, причому виплачувати його (за бажанням винахідників) в тій самій валюті, в якій одержана виручка;
винагорода, визначена по виручці від продажу і/або обміну продукції за інші цінності, ніж
офіційна валюта місцезнаходження Підприємства, - не пізніше _____________ місяців після одержання виручки, причому виплачувати її (за бажанням співавторів) в тій самій валюті, в якій отримана виручка, без урахування інших виплат і незалежно від них;
винагорода, визначена по додатковому прибутку Підприємства в результаті пільг з оподаткування, - щоквартально, не пізніше ___________________ місяців після закінчення відповідного кварталу.
. Підприємство зобов'язується проводити індексацію винагороди, що виплачується співавторам, у випадку зміни офіційно встановленого для місцезнаходження Підприємства індексу споживчих цін з початку періоду часу, за який повинен бути проведений розрахунок відповідної винагороди, і до дня фактичної виплати винагороди.
. Підприємство зобов'язується виплачувати всі види винагороди співавторам в долях, встановлених згодою співавторів винаходу при поданні заявки на одержання авторського свідоцтва на цей винахід. Виплата винагороди провадиться шляхом перерахування на розрахункові рахунки співавторів. Усі витрати по розрахункам винагороди і його перерахуванню співавторам в межах країни місцезнаходження Підприємства воно бере на себе. Розрахунки по перерахуванню винагороди за межами країни місцезнаходження Підприємства беруть на себе співавтори.
13. Підприємство зобов'язується виплачувати співавторам за кожний день прострочення платежу пеню в розмірі ______________ % від суми, що підлягає виплаті, у випадку несвоєчасної виплати винагороди.
. У випадку укладення ліцензійних договорів на строк менший, ніж строк дії патенту, Підприємство зобов'язується не дозволяти ліцензіату подальше використання винаходу до закінчення строку дії патенту.
. Автори мають право через свого представника з числа Авторів знайомиться з усіма матеріалами, на підставі яких провадяться розрахунки винагороди, у тому числі з даними про обсяг виробництва, собівартість продукції, рентабельність, прибуток, виручку від продажу продукції, повідомленнями про надходження платежів, умовами ліцензійних угод. Автори зобов'язуються зберігати конфіденційність повідомлень.
. Сторони зобов'язуються не заперечувати патент, який буде виданий на цей винахід.
. Санкції і порядок розгляду спорів.
.1. У випадку невиконання п. 1 Договору він вважається таким, що не набув чинності.
.2. У випадку невиконання п. 2 Договору право на патент переходить до Винахідника і Підприємство зобов'язується виконати усі необхідні дії для передання права на патент, при цьому усі зроблені Підприємством раніше витрати не підлягають компенсації і раніше зроблені виплати не підлягають поверненню.
.3. У випадку невиконання п. 4 Договору Підприємство виплачує кожному співавтору, починаючи з місяця, наступного за місяцем, встановленим у вказаному пункті Договору, щомісячну компенсацію в розмірі _______ % середньомісячного заробітку працівника Підприємства.
.4. У випадку невиконання п.14 Договору укладена ліцензійна угода втрачає силу.
.5. Спори, що можуть виникнути в зв'язку з виконанням п. п. 3, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 і 13 Договору, вирішуються в установленому порядку, відповідно до законодавства, що діє на території місцезнаходження Підприємства. Інші спори, що можуть виникнути в зв'язку з виконанням Договору, вирішуються арбітрами, що вибрані співавторами і Підприємством, причому рішення арбітрів є кінцевим і підлягає обов'язковому виконанню.
. Якщо законодавством встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Договорі, то застосовуються правила законодавства.
. Односторонні зміни умов Договору не допускаються.
. У випадку реорганізації Підприємства його права і обов'язки за цим Договором переходять до правонаступника. У випадку ліквідації Підприємства право на патент переходить співавторам. У випадку переуступки патенту Підприємством третій особі права і обов'язки Підприємства за цим Договором переходять до правонаступника.
. У випадку виникнення форс-мажорних обставин дія цього Договору припиняється до завершення вказаних обставин, при цьому усі зроблені раніше витрати не підлягають компенсації і усі зроблені раніше виплати не підлягають поверненню.
. У випадку закінчення дії патенту до закінчення строку дії цього Договору усі зроблені раніше витрати не підлягають компенсації і усі зроблені раніше виплати не повертаються.
. Додаткові умови: ________________________________
. Цей Договір підлягає виконанню незалежно від інших договорів і угод сторін з третіми особами і незалежно від зобов'язань сторін перед третіми особами.
. Цей Договір в частині конкретних умов його виконання є конфіденційним, не розголошується і не передається третім особам, крім обставин, передбачених п. 17.5 Договору.
. Договір вступає в силу в день його підписання сторонами і діє до __________ року.
ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН
Автор (співавтори) __________________
(прізвище, ім'я, по батькові)
________________________
(домашня адреса)
Підприємство: ________________________,
(адреса підприємства)
розрахунковий рахунок ____________.
ПІДПИСИ:
Автор (співавтори):Генеральний директор:
АВТОРСЬКИЙ ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР
НА КОМЕРЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМНОГО ЗАСОБУ
____________________________________________,
(назва юридичної особи або підприємця без заснування юридичної особи)
назване у подальшому "Ліцензіар", в особі
(посада, прізвище, ім'я, по батькові)
що діє на підставі
з однієї сторони, і ___________________________, в подальшому_________________________________________
(назва юридичної особи або виду індивідуальної трудової діяльності фізичної особи)
"Ліцензіат", в особі ____________________________________________
_____________, що діє на підставі
(посада, прізвище, ім'я, по батькові)
з другої сторони, уклали цей Договір про подане нижче.
. ЗМІСТ ДОГОВОРУ
.1. Ліцензіар (власник авторських прав) надає Ліцензіату (одержувачу ліцензії) права на комерційне використання програми для ЕОМ в обумовлених цим Договором обсягах і на визначений Договором строк, а Ліцензіат за надання цих прав виплачує винагороду Ліцензіару.
Під комерційним використанням в цьому Договорі розуміється реалізація програмного твору, що містить програмний засіб, в якості товару, або іншого його використання в господарському обороті в якості майна.
.2. Ліцензіар гарантує наявність у нього наданих за цим Договором авторських прав на програмний твір, виражений в формі програмного засобу.
.3. Ліцензіар гарантує наявність у переданого відповідно до цього Договору програмного твору характеристик, вказаних в Додатку.
. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
.1. За цим Договором Ліцензіар надає Ліцензіату наступні права:
а) право використовувати твір під фірмовим найменуванням, виробничою маркою і товарним знаком Ліцензіата;
при цьому кожний екземпляр твору повинен (не повинен) містити ім'я або псевдонім Автора в наступному написанні: _________________;
б) право на публікацію твору (випуск у світ), тобто на повідомлення твору в будь-якій формі або будь-яким способом невизначеному колу осіб;
не вважається публікацією інформування широкого кола осіб про призначення, функції, технічні та інші характеристики твору, наприклад, з метою реклами;
в) право на відтворення твору (дублювання, тиражування або ін., тобто неодноразове надання твору об'єктивної форми, що допускає його функціональне використання) в кількості _____ екземплярів (або без обмеження тиражу), включаючи відтворення в складі
програмно-апаратних комплексів;
г) право на розповсюдження творів шляхом реалізації тиражованих матеріальних носіїв твору серед кінцевих користувачів (споживачів, що здійснюють функціональне використання) в наступних територіально-галузевих межах (або без обмежень): ____________________________________________;
(вказати територію: країну, адміністративний район, галузь діяльності)
при цьому Ліцензіар зберігає (не зберігає) за собою право використовувати самостійно або надавати аналогічні права на його використання третім особам у вказаних територіально-галузевих межах;
д) право на внесення змін в твори, включаючи адаптацію до іншого обчислювального середовища або іншому колу користувачів, а також інші зміни, доповнення або скорочення, що не являють собою новий, самостійний твір, його переклад, оснащення програмою і експлуатаційною документацією, іншими допоміжними матеріалами;
е) право на комерційне використання твору шляхом надання платних послуг в межах, обумовлених в п. 2.1 пп. "г" цього Договору;
є) право на публічне використання твору і демонстрацію з інформаційною, рекламною та іншою метою;
ж) право на трансляцію твору обчислювальним мережам;
з) право переуступити на договірних умовах частину одержаних за цим Договором прав третім особам.
. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН
.1. Ліцензіар має право:
а) здійснювати контроль бухгалтерських документів Ліцензіата, що містять повідомлення про розрахунок по комерційному використанню програмного твору;
б) знайомитись з іншими документами, що стосуються комерційного використання програмного твору.
.2. Ліцензіар зобов'язаний:
а) не передавати третім особам права на використання свого програмного твору протягом строку дії Договору і у визначених Договором територіально-галузевих межах і способах використання;
б) не чинити інших дій, що суперечать умовам цього Договору і завдають збитків Ліцензіату.
.3. Ліцензіат має право:
а) у випадку невідповідності переданого програмного засобу характеристикам, вказаним в Додатку, вимагати за вибором: або заміну програмним засобом належної якості, або зміни розміру винагороди, або розірвання Договору з відшкодуванням збитків;
б) запросити відсутню документацію або іншу інформацію про переданий за Договором програмний засіб.
.4. Ліцензіат зобов'язаний:
а) виплачувати Ліцензіару винагороду в порядку і розмірі, передбачених Договором;
б) за вимогою Ліцензіара надавати йому можливість ознайомитись з бухгалтерськими документами, що містять повідомлення по комерційному використанню програмного засобу;
в) по мірі надходження платежів за використання наданих йому прав звітувати перед Лі-цензіаром про обсяг реалізації;
г) узгоджувати з Ліцензіаром будь-які зміни і доповнення (адаптацію, доповнення, скорочення, переклад документації по експлуатації програмного засобу);
д) у випадку несхвалення Ліцензіаром змін і доповнень керуватись рекомендаціями Ліцензіара;
. ЦІНА ДОГОВОРУ І ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ
.1. Ціна Договору встановлюється за згодою сторін залежно від способів використання наданих прав.
.2. Винагорода Ліцензіару виплачується в наступному порядку:
____________________________________________________________
.3. За надані Ліцензіаром права Ліцензіат виплачує винагороду Ліцензіару в наступних розмірах:
а) за право використовувати програмний твір під фірмовим найменуванням, виробничою маркою і товарним знаком - одноразово у розмірі ____________________ грн.;
б) за право на публікацію програмного твору - одноразово у розмірі _________________________грн.;
в) за право на відтворення програмного твору:
за кожний відтворений екземпляр - ___________грн.
або __________________ % виручки від реалізації кожного тиражу;
г) за право на тиражування програмного твору у визначених Договором (п. 2.1 пп. "г") територіально-галузевих межах - одноразово у розмірі ____________ грн.;
д) за право на внесення змін в програмний твір в тому числі: за право на адаптацію - ________________грн.
за кожний адаптований екземпляр;
за право на доповнення або скорочення - _____ грн.
за кожний випадок;
за право на переклад - _____ грн. за кожний переклад;
за право забезпечувати програмний засіб додатковою експлуатаційною документацією і допоміжними матеріалами в розмірі___________________________ грн.;
є) за право на надання послуг - __________ % виручки від реалізації послуг ____ (щоквартально, по півріччям);
є) за право публічного виконання програмного твору і демонстрацію з некомерційною метою - одноразово в розмірі __________________________________ грн.;
ж) за право трансляції програмного твору по обчислювальним мережам - одноразово в розмірі ____ грн.;
з) за право переуступки частини одержаних за цим Договором прав третім особам - не нижче рівня платежів, передбачених для розрахунків з Ліцензіатом.
. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН
.1. При перевищенні Ліцензіаром своїх прав на твір, що потягли за собою збитки Ліцензіата, Ліцензіар несе відповідальність в розмірі завданих збитків, а також зобов'язаний, крім того, виплатити штраф в такому ж розмірі.
.2. Сторони несуть відповідальність за порушення зобов'язань за Договором в розмірі завданих збитків, а також штрафу в розмірі завданих збитків.
.3. У випадку, коли визначити розмір збитків важко, потерпіла сторона має право стягнути з винної сторони штраф в наступних розмірах:
Ліцензіат зобов'язаний виплатити Ліцензіару:
а) за використання програмного твору без зазначення імені (псевдоніма) Автора -______________________ грн.;
б) за несанкціоновану публікацію програмного твору - ________________________________ грн.;
в) за розповсюдження твору за визначеними Договором (п. 3.1 пп. "г") територіально-галузевими межами - _______________ грн.;
г) за внесення змін в програмний твір без відповідного дозволу Автора за кожний випадок:
за несанкціоновану адаптацію - _____________ грн.;
за несанкціоноване забезпечення програмою і експлуатаційною документацією і допоміжним матеріалом - _________________________________грн.;
д) за несанкціоноване надання платних послуг _ грн.;
е) за несанкціоновану переуступку частини прав третім особам - ___________________________ грн.;
є) за передачу третім особам права на використання свого програмного твору протягом строку дії Договору і в визначених Договором територіально-галузевих межах і засобах використання -__________________грн.;
ж) за бездоговірне використання чужого твору (плагіат), що потягнуло за собою моральну шкоду Ліцензіата _____________________ грн.
. ДОДАТКОВІ УМОВИ
______________________________
. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом ________________ років.
. РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ
.1. Сторони мають право достроково розірвати Договір за взаємною письмовою згодою.
.2. Ліцензіат має право розірвати Договір у випадку, якщо Ліцензіар не має прав на предмет Договору. При розірванні Договору за вказаною підставою Ліцензіар зобов'язаний повернути усю суму винагороди, одержану за Договором.
.3. Ліцензіар має право розірвати Договір у випадках:
а) повторного порушення Ліцензіатом обов'язку виплачувати винагороди Ліцензіару;
б) ненадання Ліцензіатом можливості Ліцензіару ознайомитись з бухгалтерськими документами про комерційне використання програмного твору;
в) перевищення територіально-галузевих меж переданих Ліцензіату прав на використання програмного твору або за використання не обумовленим в Договорі засобом.
ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН
Підписи:Ліцензіар: ____________________Ліцензіат: ________________________________М. П.М. П.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 19 січня 2006 року
(Витяг)
У грудні 2002 р. Г. звернувся до суду з позовом до ТОВ "Гравіс" і ТОВ "Клініка краси "Амазонка" про захист авторських і суміжних прав, виплату компенсації за порушення майнових суміжних прав та відшкодування моральної шкоди. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є автором певних музичних творів, які вперше були опубліковані в 1998 р. в музичному альбомі і випущені компанією "Nova Records" на аудіокасетах, а в 2001 р. відтворені на компакт-дисках. Його авторські права на зазначені твори зареєстровані в ДП "Українське агентство з авторських і суміжних прав" (далі - Агентство), що підтверджено свідоцтвом від 17 квітня 2001 р. У листопаді 2002 р. йому стало відомо про те, що названі ТОВ використовують ці твори без його згоди з комерційною метою в рекламному фільмі, який систематично транслюється на телеканалі "Гравіс". Посилаючись на те, що він як автор не укладав із цими юридичними особами угоди про використання своїх творів, Г. стверджував, що відповідачі порушили його авторські права (немайнові та майнові) на зазначені музичні твори, і просив стягнути компенсацію за порушення майнових суміжних прав як виконавця творів із ТОВ "Гравіс" - у розмірі 55 тис. 500 грн., із ТОВ "Клініка краси "Амазонка" - 110 тис. грн., а також моральну шкоду, заподіяну внаслідок: порушення суміжних майнових і немайнових прав як виконавця музичних творів - по 48 тис. грн.; неправомірного використання творів, яке є несумісним із їх первісною ідеєю, - у тому ж розмірі. Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 12 березня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 червня того ж року, у задоволенні позову відмовив.
У касаційній скарзі Г. порушив питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідачі не порушили авторські майнові й немайнові права, суміжні немайнові права позивача, а тому Г. не було причинено моральну шкоду. Проте з таким висновком погодитися не можна.
Суд установив, що відповідно до угоди від 5 березня 2002 р. Г. передав Агентству виключне право управляти його (Г.) майновими правами на твори (у разі використання шляхом публічного виконання, публічного показу, публічного сповіщення) на території України, СНД і всіх інших країн світу, а також укладати з юридичними та фізичними особами - користувачами творів (платниками) ліцензійні угоди про використання творів зазначеними способами і збирати на користь автора належну винагороду (гонорар).
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону від 23 грудня 1993 р. N 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передача майнових прав автора оформляється авторським договором. Але в даному випадку позивач не передав (відчужив) Агентству ці права, а уклав згідно зі ст. 46 Закону договір-доручення про управління своїми майновими правами, тобто про здійснення повіреним комплексу певних юридичних дій від імені й на користь автора.
Таким чином, використання творів, автором яких є позивач, без його дозволу, є порушенням саме його майнових авторських прав, а не Агентства, отже суд помилково визнав Г. неналежним позивачем у справі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону автору належить особисте немайнове право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.
Як убачається з матеріалів справи, ТОВ "Гравіс" не згадувало імені Г. як автора та виконавця творів при їх використанні, хоча таке згадування було можливим (наприклад, у титрах до чи після реклами). Тим самим відповідачі порушили його немайнові авторське й суміжне права.
Необґрунтованим є також висновок суду щодо правомірного сповіщення в ефірі виконання творів позивача, зафіксованих на опублікованих із комерційною метою фонограмах.
У п. "в" ч. 1 ст. 39 Закону передбачено, що майновим правом виконавця є його виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без його згоди у фонограмі чи відеограмі, якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку він дав свою згоду.
Як зазначено в позовній заяві, виконання творів Г. було зафіксовано у фонограмі на аудіокасетах і компакт-дисках з метою розповсюдження серед шанувальників музики та надання останнім можливості приватно прослуховувати ці записи в колі сім'ї, друзів тощо. Відповідачі ж без згоди позивача використали виконання творів при створенні рекламного фільму, який у подальшому був публічно сповіщений, і тим самим порушили суміжні майнові права Г.
Виходячи з викладеного і керуючись ст. 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила - рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 червня того ж року скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 28 лютого 2008 року
Про стягнення компенсації за порушення авторських прав
Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого - Барбари В. П., суддів: Потильчака О. І., Черногуза Ф. Ф., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Українська незалежна ТВ-корпорація" на постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня 2007 року в справі за позовом державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" до акціонерного товариства закритого типу "Українська незалежна ТВ-корпорація", 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Мелорама", товариство з обмеженою відповідальністю "Орама", про стягнення компенсації за порушення авторських прав, встановила:
Рішенням господарського суду м. Києва від 25 травня 2007 року позов задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року зазначене рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 4 грудня 2007 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції змінено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального права, а також різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Обговоривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, судді не надали згоди на порушення касаційного провадження у даній справі. інтелектуальний власність авторський ліцензійний
Керуючись ст. ст. 11115, 11117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, ухвалила:
Відмовити у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 4 грудня 2007 року в справі N 39/90-12/93.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. П. Барбара Судді: О. І. Потильчак Ф. Ф. Черногуз
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ПОСТАНОВА
від 1 листопада 2005 року
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" на ухвалу Вищого господарського суду України від 25 липня 2005 р. у справі N 20-9/021 за позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" до ТОВ "Телерадіокомпанія "Лікком" про захист авторських прав і стягнення компенсації за порушення авторських прав у розмірі 576400 грн. та за зустрічним позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "Лікком" до ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком", третя особа - СПД - фізична особа Р. Є., про визнання недійсним ліцензійного договору від 25 липня 2003 р. N 4 та додаткової угоди до нього від 28 липня 2003 р. N 1, встановив:
Оскаржуваною ухвалою Вищий господарський суд України повернув без розгляду касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" на рішення господарського суду м. Севастополя від 10 травня 2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 р. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК. Ухвала обґрунтована тим, що скаржником при оплаті державного мита за розгляд касаційної скарги необхідно було виходити із розмірів державного мита, встановленого для спорів за позовами майнового характеру, а тому платіжне доручення, додане скаржником, не може бути доказом сплати державного мита в установлених порядку і розмірі.
ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" просить скасувати ухвалу Вищого господарського суду України, мотивуючи касаційну скаргу різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" оскаржило рішення і постанову у справі за позовом про захист авторських прав, стягнення компенсації за порушення авторських прав та за зустрічним позовом про визнання недійсним ліцензійного договору і додаткової угоди до нього. Відповідно до вимог пп. "г" п. 2 ст. 3 Декрету КМУ від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито" (надалі - Декрет N 7-93) ставки державного мита із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови встановлюються в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оскаржуваної суми. Із матеріалів справи вбачається, що в частині оскарження рішення за зустрічним позовом скаржник сплатив державне мито у розмірі 42,50 грн. (50 відсотків у спорах за позовами немайнового характеру), та долучив належним чином оформлений оригінал платіжного доручення.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Декрету N 7-93 від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами, що випливають із авторського права. Отже, в даному випадку в частині оскарження рішення за первісним позовом скаржник користується пільгами щодо сплати державного мита за розгляд касаційної скарги. Повертаючи касаційну скаргу без розгляду, Вищий господарський суд України не застосував зазначену норму Декрету N 7-93, у зв'язку з чим постановлена ним ухвала про повернення касаційної скарги без розгляду є незаконною. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Вищим господарським судом України розглянуто касаційну скаргу СПД - фізичної особи Р. Є. на рішення і постанову у даній справі, за розгляд якої скаржником сплачено 42,50 грн. - як у спорах за позовами немайнового характеру. За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а касаційна скарга ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" - передачі до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 - 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив: Касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" задовольнити, ухвалу Вищого господарського суду України від 25 липня 2005 р. скасувати, а касаційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Девком" на рішення господарського суду м. Севастополя від 10 травня 2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 р. разом зі справою передати до Вищого господарського суду України для розгляду по суті. Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Післямова
Шановний читачу! Навчальний посібник "Актуальні питання права інтелектуальної власності" підготовлений д.ю.н. Гуренко_Вайцман М. М. та кандидатами юридичних наук Юриста О. В. та Філик Н. В. під редакцією доктора юридичних наук, проф. Гуренко-Вайцман М. М. має стати Вам у нагоді при вивченні теоретичних питань, повязаних з вивченням основних проблем охорони обєктів інтелектуальної власності та правовим регулюванням захисту прав на ці обєкти в Україні.
Навчальний посібник складено у відповідності з навчальною програмою для вивчення цієї дисципліни у вищих навчальних закладах, теми зазначені в посібнику відповідають робочій навчальній програмі. При розкритті тем автори опиралися на існуючу монографічну, навчально-наукову та нормативно-правову базу.
Зрозуміло, що всі питання стосовно правових відносин щодо регулюванню і охорони обєктів інтелектуальної власності неможливо в умовах обмеження тематики. На перспективу авторський колектив планує удосконалити навчальний посібник з урахуванням виявлених недоліків, і в цьому буде важлива заслуга наших читачів.
Актуальні питання права інтелектуальної власності: навчальний посібник / Гуренко-Вайцман М.М., Юриста О. В., Філик Н. В.; За заг. ред. М.М. Гуренко-Вайцман. - 332 с.
В навчальному посібнику розкриваються основні положення охорони і захисту прав на обєкти інтелектуальної власності.
На основі норм Конституції України, діючого Цивільного Кодексу України та основних міжнародних і національних нормативно-правових актів розкриваються загальні положення і структура права інтелектуальної власності, дається правова характеристика окремим групам обєктів інтелектуальної власності, змісту та обсягу майнових і немайнових прав, дається правовий аналіз договорам у сфері інтелектуальної власності та досліджуються механізми захисту прав на обєкти інтелектуальної власності.
Метою навчального посібника є сприяння студентам вищих юридичних закладів освіти систематизації і закріпленні знань, набутих при вивченні курсів з "Теорії права", "Права і свободи людини", "Інтелектуальна власність", та "Право інтелектуальної власності".
Больше работ по теме:
Другое
Оценка эффективности деятельности органов местного самоуправления по решению вопросов местного значения в сфере дорожной деятельности
Другое
Правовая политика
Другое
Комплексный анализ различных подходов к понятию "юридическая ответственность"
Другое
Конституционно-правовой статус мигрантов – граждан бывшего СССР: проблемы теории и практики
Другое
Предмет: Основы права
Тип работы: Другое
Новости образования
22 Июля 2016 16:26
Более 70 представителей крупных вузов АСЕАН подтвердили участие в форуме во Владивостоке
22 Июля 2016 12:51
Абызов: публикация первичных статсведений снизит бюрократическую нагрузку на школы
22 Июля 2016 11:53
В Чечне свыше 200 школьников сдали ЕГЭ с результатом свыше 90 баллов - министр
22 Июля 2016 05:36
Замглавы Минобрнауки РФ: задача сократить число людей с высшим образованием не стоит
21 Июля 2016 20:19
КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]
Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ