Агрокліматичний потенціал України. Особливості розміщення та використання

 

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН










КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

«РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

на тему: АГРОКЛІМАТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ


Студентки І курсу групи ФК-11

Напряму підготовки

«Фінанси і кредит»

Спеціальності

«Фінанси і кредит»

Власюк Т.П.

Керівник-асистент Присакар В.Б._________




м. Чернівці - 2013


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ I. РОЛЬ АГРОКЛІМАТИЧНИХ РЕСУРСІВ У РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

1.1 Роль, місце,значення

1.2 Структура, особливості агрокліматичних ресурсів

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ АГРОКЛІМАТИЧНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

2.1 Особливості розміщення

2.2 Використання

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОКЛІМАТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми

3.2 Перспективи

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП


Актуальність проблеми. В реалізації продовольчої програми країн СНД, у тому числі й України, важливе місце займає проблема раціонального використання всіх природних ресурсів, серед яких провідна роль належить клімату. Агрокліматичні умови вирощування сільськогосподарських культур характеризуються великою різноманітністю. Найбільш висока продуктивність культури може бути досягнута тоді, коли агрокліматичні умови вирощування будуть найкраще відповідати біологічним вимогам культури. Для отримання високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур велике значення має найбільш повне врахування особливостей погодно-кліматичних умов різних регіонів. Рішення цієї актуальної проблеми повязане з розробкою ефективних методів детальної оцінки агрокліматичних ресурсів, з використанням показників клімату, що характеризуються високою біологізацією та чутливістю до мікроклімату.

Мета і задачі дослідження. Метою досліджень є розвиток теорії агрокліматичної оцінки формування продуктивності сільськогосподарських культур. Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом вирішення наступних завдань:

сформулювати та обґрунтувати теоретичні і методологічні засади агрокліматичної оцінки формування продуктивності сільськогосподарських культур;

обґрунтувати підхід різномасштабного агрокліматичного районування територій й здійснити його на прикладі території України;

виконати агрокліматичну оцінку формування продуктивності основних сільськогосподарських культур в України з врахуванням просторового та часового перерозподілу агрокліматичних ресурсів;

розробити методичні підходи оптимізації розміщення сільськогосподарських культур на підставі детальної оцінки агро- і мікрокліматичних ресурсів територій й реалізувати їх на прикладі України;

Обєкт дослідження - агрокліматичні ресурси формування продуктивності сільськогосподарських культур в Україні.

Предмет дослідження - оцінка просторового розподілу агрокліматичних ресурсів як підстава формування продуктивності основних сільськогосподарських культур України.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У розділах подається характеристика агрокліматичних ресурсів України.

У першому розділі розкрито роль агрокліматичних ресурсів у розвитку сільського господарства України, їхнє місце, особливості та значення.

У другому розділі проаналізовано особливості розміщення та раціональне використання агрокліматичного потенціалу України.

У третьому розділі висвітлено проблеми та перспективи розвитку агрокліматичних ресурсів.

У висновках підводиться підсумок проведеного дослідження та узагальнюється весь матеріал по кожному із структурних елементів курсової роботи.

Вирішенню проблеми агрокліматичної оцінки продуктивності сільськогосподарських культур присвячені праці багатьох вчених, зокрема Міщенко З. А. [1] досліджував прогнози зміни агрокліматичних ресурсів у звязку зі зміною клімату, Лященко Г. В. [2] розробив методи агрокліматичних розрахунків продуктивності агроландшафтів України, досліджував агрокліматичне районування України за умовами вологості, заморозконебезпечності, Івус Г. П. [4] дав оцінку метерологічним аспектам прогнозування посух та суховіїв, Польовий А. М. [5] розробив модель оцінки агрокліматичних умов формування продуктивності сільськогосподарських культур, Власов В. В. [3] охарактеризував просторовий розподіл агрокліматичних ресурсів на півдні України.


РОЗДІЛ I. РОЛЬ АГРОКЛІМАТИЧНИХ РЕСУРСІВ У РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ


1.1 Роль, місце, значення


Життя рослин, їх ріст та розвиток відбуваються в результаті постійної взаємодії з довкіллям. Найінтенсивніше ці процеси проходять при наявності необхідних факторів у оптимальній кількості. Тому комплексне вивчення закономірностей росту, розвитку та формування врожаю сільськогосподарських культур у системі ґрунт-рослина-атмосфера можливі лише на підставі кількісної та якісної оцінки впливу метеорологічних умов. Найвища продуктивність посівів формується завжди при певному поєднанні метеорологічних елементів та оптимальних їх показників, що визначаються біологічними властивостями рослин.

При плануванні й проведенні заходів щодо дальшого розвитку та інтенсифікації сільського господарства необхідно враховувати агрокліматичні умови території. Це дасть змогу максимально використати природні ресурси та послабити вплив несприятливих метеорологічних умов на сільськогосподарські культури

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 - 215 днів. Річна сума опадів становить 550 - 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід .

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року.

Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпеченості. Суми температур понад 10° коливаються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства .

Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11° - 130°, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке.

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10° не перевищують 1600° - 1800°. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів[2].

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з властивими для кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. Для підвищення їх родючості в грунт обовязково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумне осушення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи[3].

Грунтові ресурси Степу мають найвищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.[5]

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придатними для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.

У північних передгірських і гірських районах Карпат природні умови сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а в низовинах і передгірських районах Закарпаття - озимої пшениці, кукурудзи, тютюну, овочів, винограду. Важливою галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ - полонин.

Грунтовий покрив Криму має добре виявлену вертикальну зональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатни- ми грунтами. У гірській лісовій зоні поширені буроземи, у найнижчому поясі - коричневі грунти. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лук і пасовищ сприяє розвитку скотарства і вівчарства.[5]

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аграрно- промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.

Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину становить 1000 м3 на рік. Найвищим є цей показник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим - у Степу.[6]

Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. Його частка становить більш як 2/3. Основний водоспоживач - зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.

Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.


1.2 Структура, особливості агрокліматичних ресурсів

агрокліматичний ресурс сільськогосподарський територія

Сонячна енергія - незамінний обов'язковий екологічний фактор існування рослин і біосфери в цілому. У великому циклічному кругообігу головним джерелом енергії для біологічних і ґрунтових процесів є сонячна радіація. Вся поверхня Землі одержує за рік від Сонця, за приблизними оцінками 211020 Дж тепла. Основна частина цієї енергії витрачається на формування клімату та океанічних течій, турбулентний обмін між підстилаючими поверхнями й атмосферою, випаровування води з поверхні суші та океану, поглинання рослинним покривом. Зелені рослини в процесі фотосинтезу засвоюють тільки від 0,5 до 5% сонячної енергії.

Сонячна радіація є основним енергетичним ресурсом землі. Радіаційний фактор визначається припливом тепла від сонця і залежить від тривалості дня та висоти стояння сонця над горизонтом, а також від хмарності, прозорості атмосфери, стану земної поверхні. Тривалість дня коливається відповідно взимку від 7,4 до 8,6 год., влітку - від 15,3 до 16,5.

Важливим показником радіаційного режиму є тривалість сонячного сяяння, тобто час, протягом якого прямі сонячні промені потрапляють на земну поверхню (див. додаток 1). За багаторічними спостереженнями загальна річна тривалість сонячного сяяння в зоні Лісостепу перевищує 2000 годин. Мінімальне значення цього показника спостерігається в грудні (33-45 год.). В січні цей період дещо подовжується, а у лютому він у два рази триваліший, ніж у грудні (55-70 год.). Липень характеризується найвищим значеннями - 260-300 год [7].

Частина потоку сумарної радіації, яка використовується рослинами в процесі фотосинтезу, називається фотосинтетично активною радіацією (ФАР). Вона забезпечує вирощування багатьох основних сільськогосподарських культур. Виділяють ще фізіологічно активну радіацію (ФР) в інтервалі довжин хвиль 0,35-0,75 мкм. Її енергія є джерелом усіх фотохімічних процесів у рослинах і використовується як для фотосинтезу, так і для регуляції інших фотофізіологічних процесів.

Коефіцієнт використання сонячної радіації залежить від культури. Так, для цукрових буряків він рівний 1,94-2,0%, конюшини - 2,0-2,18, картоплі - 2,2-2,38, шпинату - 0,3-0,4, моркви - 0,8-1,0, льону - 3,5-3,61, люпину 4,5-4,7, озимої пшениці - 1,9-2,0 % [8].

За реакцією на світло рослини умовно поділяють на групи: довгого дня (пшениця, жито, овес, ячмінь, горох, льон, мак, конюшина, люцерна, буряки, морква); короткого дня (просо, кукурудза, квасоля, соя, сорго); проміжні та нейтральні. Проміжні культури не цвітуть і не плодоносять, а нейтральні зовсім не реагують на тривалість дня [9].

Добре освітлені посіви формують високу врожайність доброї якості. Зерно сільськогосподарське культур при достатньому освітленні містить більше білку, клейковини, жиру та інших цінних речовин.

Вміст цукрів у плодах баштанних культур, буряках збільшується залежно від числа сонячних днів протягом періоду вегетації. Біологічна активність шкідників сільськогосподарських рослин і хвороботворних мікробів певною мірою залежить від радіаційних факторів. Зернові, які вирощують на південних схилах, менше пошкоджуються шкідниками та хворобами порівняно з посівами, висіяними на схилах інших експозицій.

Посів сільськогосподарських культур є складною оптичною системою, яка перерозподіляє потік сонячної енергії. Основним фактором, від якого залежить поглинання і пропускання ФАР, є відношення площі листкової поверхні до площі поля. Встановлено, що найбільше поглинання ФАР відбувається тоді, коли площа листкової поверхні більша за площу поля в чотири і більше разів, тобто, коли вона складає не менше 40тис/м2 на 1 га. Поглинання ФАР залежить від густоти стояння посівів. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для озимої пшениці складає 3,0-3,6 млн.шт/га, ярих культур - 3,4-4,0, кукурудзи на зерно 45-55 тис.шт/га, цукрових буряків - 80-100, картоплі - не менше 50-60 тис.шт/га [10].

Сівбу слід проводити в оптимальні строки для того, щоб посіви сформували найбільшу листкову поверхню до максимального потоку сумарної радіації і ФАР. У кормовиробництві для повнішого використання останніх впроваджують сумісні посіви та створюють різноярусні травостої.

Підвищенню рівня використання сонячної енергії сприяють також агротехнічні заходи, спрямовані на краще забезпечення рослин вологою, поживними речовинами та іншими факторами з метою прискорення росту рослин і утворення оптимальної листкової поверхні.

Температурні умови. У найхолоднішому місяці - січні - середня температура повітря коливається від -7...80 на сході зони до -40 на заході. Середня температура в лютому майже така ж сама, як і в січні. Абсолютні мінімуми температури знаходяться в межах -33...380 і бувають один раз в 50-60 років. Мінімальна температура -200 і нижче буває щороку [11].

Зима характеризується тривалими і інтенсивними відлигами з підвищенням температури в окремі роки до 12-140 тепла. Найбільше підвищення температури по всій зоні спостерігається в періоди березень-квітень та квітень-травень.

Літній період відмічається високими і сталими температурами без значних змін по території зони. В найтеплішому місяці - липні - середня температура становить +200 на сході зони, знижуючись до +180 на заході. Температура серпня відрізняється від температури липня на 1-20. Абсолютні максимуми досягають 39-400. Найбільші зниження температури відбуваються протягом жовтня - листопада [10].

Перехід до середніх плюсових температур спостерігається у західних районах - в першій або на початку другої декади, в центральних - у кінці другої і в східних - у третій декаді березня. Перехід до середніх мінусових температур восени на заході відбувається в кінці, а на сході - в середині листопада. Отже, теплий період у Лісостепу триває 230-265 днів.

Початок безморозного періоду припадає на третю декаду квітня. Лише в крайніх східних районах Харківської та Сумської областей останні весняні приморозки в повітрі в середньому припадають на початок травня, а в південних районах Вінницької області - на другу декаду квітня. У повітрі перші осінні приморозки припадають в середньому на першу декаду, і лише у південно-західних районах зони вони спостерігаються в другій декаді жовтня. Але в окремі роки в Лісостепу останні весняні приморозки в повітрі спостерігались навіть у другій половині травня, а перші осінні - у вересні.

На поверхні ґрунту приморозки навесні закінчуються пізніше, а восени починаються на 10-20 днів раніше, ніж у повітрі. Треба мати на увазі, що на На знижених ділянках приморозки навесні можуть закінчуватись пізніше, а восени починатись раніше порівняно з підвищеними формами рельєфу.

В період активної вегетації в зоні Лісостепу заморозків у повітрі майже не буває. Однак на поверхні ґрунту в цей період вони можливі. Тривалість періоду від дати переходу середньодобової температури через 100 до закінчення приморозків на поверхні ґрунту визначає ступінь небезпеки останніх. При більшій тривалості цього періоду приморозки закінчуються пізніше і можуть пошкодити вегетуючі рослини.

Для більшості районів тривалість морозонебезпечного періоду навесні становить 11-20 днів. У районах з розчленованим та підвищеним рельєфом він затягується до 20 днів і більше за рахунок більш пізніших строків закінчення весняних заморозків.

Для визначення теплозабезпеченості сільськогосподарських культур найчастіше користуються сумами активних температур, тобто сумами середніх добових температур вище 10°. Середні багаторічні суми активних температур у західному Лісостепу варіюють в межах 2300-25000, центральному - 2500-27000 і в східному - 2600-29000 [11]. Отже, по всій території зони тепла цілком вистачає для достигання не тільки озимих та ярих зернових культур, а й овочів - картоплі, цукрових буряків та ін.

Режим опадів та посушливі явища. В Лісостепу розподіл опадів як по окремих районах зони, так і за часом випадання відзначається великою нерівномірністю. Найкраще забезпечена ними західна частина, середня річна кількість опадів тут становить 600-650 мм і більше. На крайньому сході зони їх випадає не більше 500 мм. Кількість опадів в окремі роки може змінюватися в широких межах. Так, на крайньому заході Лісостепу іноді випадає понад 1000 мм, а на сході - до 750 мм. Найменша річна кількість опадів становила до 300 мм на заході і близько 250 мм на решті території. Протягом зими опадів випадає небагато: в західних районах 175-200, у центральних та східних 150-175 мм. Від весни до літа кількість опадів збільшується.

Опади теплого періоду (квітень - жовтень) мають особливе значення для сільського господарства. Кількість їх в середньому становить 350-400 мм, а на крайньому заході зони - понад 500 мм. Літні опади нерідко випадають у вигляді сильних злив, які завдають великої шкоди сільському господарству. В західних районах зони зливи в окремі роки дають шар води понад 200 мм за добу. На решті території найбільші добові максимуми знаходяться в межах 100-150 мм. Нерідко бувають дощі, які охоплюють велику територію, особливо в північних та західних районах. У середньому за рік кількість днів з опадами становить на півночі зони 160 і 135 днів, а з опадами не менше 5 мм - 30-40 днів.

У період вегетації по всій зоні майже щорічно спостерігаються бездощові періоди. Тривалість окремих бездощових періодів у західних районах досягає 18-20, а в південних та східних - 25 днів. [12].

Майже по всій території Лісостепу спостерігаються суховії. Суховії майже завжди спостерігаються при тривалому бездощівї, коли відносна вологість повітря знижується до 30% і нижче, температура його підвищується до 250 і більше, а швидкість вітру становить не менше 5 м у секунду (див. додаток 2). Найбільшу шкоду вони приносять під час запилення квіток та наливу зерна.

Вологозабезпеченість основних сільськогосподарських культур. Вологозабезпеченість рослин в основному визначається відношенням кількості вологи, яка є в ґрунті, до тієї кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин. Численними дослідженнями в різних грунтово-кліматичних зонах доведено, що запаси продуктивної вологи до 5 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не дають сходів, при запасах 10 мм сходи зявляються, проте вони починають частково засихати і стають дуже зрідженими. При запасах 11-20 мм умови для зявлення сходів задовільні, а при запасах понад 20 мм завжди зявляються дружні сходи.

Навесні після відновлення вегетації озима пшениця, маючи на цей час досить розвинену кореневу систему, використовує воду з метрового шару ґрунту.

Для зернових достатніми запасами вологи у метровому шарі ґрунту для періоду цвітіння-воскова стиглість є не менше 80 мм, задовільними 40-80, незадовільними - 30-40 мм. Надмірне зволоження (понад 125 мм в шарі 0-100 см) призводить до полягання хлібів і розвитку хвороб. Імовірність достатніх та задовільних вологозапасів під озимою пшеницею в цей період у західному Лісостепу становить 100%, в центральному - 95, а в східному - 90% [13].

В районах недостатнього зволоження озимі культури, добре розвиваючись з осені, більш продуктивно використовують ранні весняні запаси вологи в метровому шарі ґрунту, ніж ярі.

Менш продуктивно використовує весняні запаси вологи кукурудза, строки сівби якої за умовами теплозабезпеченості наступають пізніше. За час до сівби цієї культури волога на полях випаровується непродуктивне. В результаті в період найбільшого споживання вологи (викидання волоті - цвітіння) запаси продуктивної вологи в метровому шарі під кукурудзою лише в західних районах відповідають її нормативним вимогам. У центральних районах оптимальні запаси вологи в цей період бувають в 6, а в східних - в 5 років з 10 (див. додаток 3).

Однією із основних культур в зоні Лісостепу в цукрові буряки. Найбільшу кількість води вони споживають у липні-серпні. Для одержання максимального врожаю за цей період потрібно 300-320 мм вологи, а за весь період вегетації - приблизно 450-500 мм.

Отже, генератором енергії для всіх культурологічних рослин є сонячна радіація, коефіцієнт поглинання ФАР слід враховувати для забезпечення оптимальних умов протікання фізіологічних та фотофізіологічних процесів. Важливими чинниками розвитку рослин є врахування теплозабезпеченості та вологозабезпеченості сільськогосподарських культур, стійкість до посух, опадів. Основним завданням є визначення сприятливих періодів для сівби культур, підтримання головних факторів розвитку рослин та своєчасний збір урожаю.


РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ АГРОКЛІМАТИЧНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ


2.1 Особливості розміщення


Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо.

Структура посівних площ, що склалася тепер, не завжди відповідає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогосподарських культур певною мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпечення вологою території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі - на потенційно родючих ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі - на потенційно родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність - 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює:

·сільськогосподарські у

·гіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду);

·ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%);

·забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%);

·землі, що покриті поверхневими водами, (2,4 млн. га, або 4%);

·інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%) [14]

Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на кінець 2002р. складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель.

Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опідзолені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розрахунками В.П. Руденка) складає 13946,3 млн. грн.

Отже, при вирощуванні сільськогосподарських культур важливо враховувати родючість грунту. Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та агрокліматичне районування території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному сході - вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник).


2.2 Використання


Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями:

·державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства - 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду;

·лісогосподарські підприємства - 7,2 млн. га, або 11,9%;

·підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. 2,1 млн. га, або 3,5%;

·заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. - 0,2 млн. га, або 0,3%;

·установи природоохоронного та рекреаційного призначення - 0,3 млн. га, або 0,5%;

·водогосподарські підприємства - 0,5 млн. га, або 0,8%;

·житлово-експлуатаційні організації - 0,1 млн. га, або 0,2%;

·землі державної власності - 3,3 млн. га, або 5,5% [15].

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.

Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень [16]. Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля. Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі [див додаток 4]. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Отже, використання агрокліматичних ресурсів в наш час є доволі різноманітним проте не відповідає раціональним вимогам природокористування, характеризується неефективністю, незбалансованістю і призводить до негативних екологічних наслідків. Зокрема, для України характерна надмірна розораність земель, що призводить до порушення стійкості агроландшафту, зниження родючості грунтів є наслідком диспропорцій природних кормових угідь. У результаті діяльності великих підприємств, заводів та фабрик відбувається велике забруднення грунтів викидами промисловості, що згодом може перерости в екологічну катастрофу.


РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОКЛІМАТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ


3.1 Проблеми


Україна багата на земельні ресурси. Багата на чорноземні грунти, які визначаються найвищою родючістю серед усіх інших типів грунту. Однак нераціональне використання земельних ресурсів призводить до того, що українські чорноземи втрачають свої властивості, просто вивітрюються та вимиваються водами, і це, відповідно, призводить до погіршення якості земельних ресурсів України. Тому важливим стоїть питання раціонального використання земельних ресурсів та питання їх охорони.

Грунти утворюються під впливом клімату, живих організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчиння різних сполук у грунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і біохімічних реакцій.

У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад грунту.

Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук.

Найважливішою складовою частиною грунту є гумус - перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості.

Рослинний опад в лісах і відмерла травяна рослинність після розкладу мікроорганізмами дають багато органічної речовини, збільшуючи потужність грунту. Частково гумус мінералізується і знову під впливом мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки.

Грунт містить мікроелементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку,залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їх співвідношення і визначає хімічний склад грунту. Він залежить від вмісту елементів в

материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим більше

зволожений грунт, тим переважно бідніше мінеральними сполуками її верхні горизонти.

Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добривами грунт збагачується живильними речовинами.

В залежності від наявності тих чи інших хімічних елементів виділяють кислотність грунту. Основне природне джерело кислотності грунту - органічні кислоти. Вони утворюються при розкладі рослинних залишків мікроорганізмів без доступу повітря і просочуються в товщу грунту з атмосферною вологою.

Підкислення грунту відбувається також, коли осади вимивають кальцій і магній з кореневоживого шару. Кислоти можуть накопичуватися в грунті і від систематичного застосування так званих фізіологічних кислотних добрив(сульфат амонія, хлористий амоній тощо).

Кислотність грунту визивають іони водню, які утворюються при дисоціації кислот і гідролітичних кислих солей, а також поглинуті самими дрібними частинками грунту - коллоідами, які можуть переходити в ґрунтовий розчин.

Підвищення кислотність негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, заважає сприятливому ходу мікробіологічних процесів в грунті. Особливо чутливі до підвищенної кислотності люцерна, пшениця, кукурудза та ін.

Також виділяють серед хімічних явищ повязаних з грунтом засолення грунтів. Засоленням грунтів називається збільшення переважного вмісту легкорозчинних солей в грунті (понад 0,25%), що призводить до утвореннясолонцюватих і солончакових грунтів.

Розумне регулювання хімічного складу грунту може підвищувати родючість грунту, і навпаки, невміле використання мінеральних добрив, неправильна обробка грунту - може змінити хімічний склад грунту в негативну сторону і стати причиною спустошення родючих земель.

Земля, грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість - різноманітною сировиною.

Кількість і якість продуктів харчування залежить від обробітку грунту, підживлення рослин тощо.

Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності.

Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод.

Грунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це - універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропічних забруднень.

В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання.

З усіх видів грунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утвореннягрунту (ґрунтоутворення) - важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.

Родючість грунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в грунті та товщини шару грунту. Кращі чорноземи містять до 70-90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).

Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого грунту в світі.

Основні причини зниження агрономічних властивостей грунту - це - багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтовних водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств -сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами.

Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

Отже, катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.


3.2 Перспективи


Заходи, спрямовані на збереження грунтів. Найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток.

Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив.

Сучасна система управляння земельними ресурсами носить галузевий характер, крім того, вона недостатньо збалансована між міністерствами та відомствами, які створюють управління земельними ресурсами відповідно до функцій землі та соціальних, економічних, екологічних та технічних пріоритетів. За радянські часи головну провідну роль в управлінні земельними ресурсами „взяло на себе Головне управління землекористування та землеустрою, міністерства сільського господарства. Таке управління землями всіх задовольняло, тому що власність (в тому числі і земля) булла народна і контролювало міністерство сільського господарства в основному сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, кормові угіддя) як самі головні у сільськогосподарській галузі.

На початку 90-х років ХХ сторіччя в Україні була започаткована земельна реформа обєктом якої були всі землі держави. Тому було створено орган державної виконавчої влади по земельних ресурсах (Держкомзему України) який вирішував не тільки управління всіма земельними ресурсами, але комплексно вирішував питання організації землекористування, землеустрою та охорони всіх категорій.

Однак створений державою орган земельних ресурсів не створив нової системи управління земельними ресурсами, що відповідав вимогам перехідної системи управління земельними ресурсами, що відповідав вимогам перехідноїекономіки.

Такі дії системи управління земельними ресурсами, як функціонально-галузеве зонування, територіальне планування та впорядкування землекористування, землеустрій, охорона земель, моніторинг та ведення земельного кадастру, Держкомзему України здійснює не в повному обсязі.

Фінансуються зазначені роботи за залишковим принципом. Вирішуються в основному політичні (фіскальні інтереси), (роздержавлення, паювання) та технічні заходи (поділ земельних ділянок, оподаткування).

Як свідчить аналіз, останніми роками практично не проводять землевпорядних робіт із організації території новоутворених агроформувань та фермерських господарств, зі складання планів земельно-господарського устрою в населених пунктах. Роль землеустрою зведено до оформлення рішень, що приймаються відповідними радами у звязку з перерозділом, переділом землі, видачею державних актів власникам та землекористувачам. Отже, державний орган по земельних ресурсах, за браком коштів не проводить необхідний землеустрій для реалізації земельної політики. Отже, через землевпорядкування здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як:

) земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статзвітність (ф - 6 зем), проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);

) прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розроблення державних і регіональних прогнозів й програм, схем (проектів) використання і охорони земельних ресурсів);

) організація раціонального використання і охорони земель в проектах землеустрою;

З виникненням ринку землі в Україні, земельні ресурси здійснюють нову роль, як товару та нерухомості. Залучення земель (точніше прав на земельні ділянки) в узаконені ринкові відносини стимулює ділову й інвестиційну активність, підвищує ефективність використання земельних ресурсів взагалі.

В результаті реформування земельних відносин в Україні (1991 - 2004 рр.) виникла нова складна система приватних, приватно-орендних, колективних і одноосібних землекористувань, які мають різноманітний правовий статус - власність, оренда і т.д. Продовжується перерозподіл земель на території колишніх КСП, зявилось багато землевласників в особі власників земельних часток (паїв), селянських господарств та орендарів. Все це ускладнило земельні відносини та використання земель с.-г. підприємств, порушило організацію території (сівозміни), що привело до посилення процесів деградації с.-г. угідь та зменшення родючості грунтів. Для ціленаправленого вирішення всього кола проблем, які утворилися відповідно до статті 183 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України „Про землеустрій та статті 25 Закону України „Про охорону земель здійснюється землеустрій, як комплекс заходів щодо організації раціонального використання та охорони земель, формування та організації території обєктів землеустрою з урахуванням їх цільового призначення обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб, збереження і підвищення родючості грунтів. Найбільш прийнятою формою розробки таких заходів є землеустрій - як головний важіль управління земельними ресурсами конкретної території (сільської (селищної) ради).

Такою землевпорядною документацією повинна стати схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.

Метою складання Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель є:

реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;

формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;

розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;

консервації деградованих і малопродуктивних земель;

створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.

Зазначені схеми землеустрою вперше розроблялись для сільських (селищних) рад Іванівського району Київської області та Добропільського району Донецької області відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529 „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки, Земельного кодексу України, Законів України „Про сектора економіки, Земельного кодексу України, Законів України „Про охорону земель та „Про землеустрій.

Розроблена схема землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дасть змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь зазначеної сільської ради, а й уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в „Схемі приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель - головного засобу виробництва. А саме:

розроблена система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;

консервація деградованих і малопродуктивних земель;

створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем.

Отже, з усього вищесказаного ми можемо зробити такі висновки:

. Недоліки реформування земельних відносин і землекористуванн простежуються як у сфері сільськогосподарського виробництва, так і у самому управлінні земельними ресурсами, особливо на місцевому рівні (сільські, селищні ради, конкретні землекористування). А саме:

існуючі механізми володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами не дозволяють здійснити перехід земельної власності до ефективно господарчих обєктів (18,6 тис. нових агроформувань та 40 тис. фермерських);

недосконала система державних гарантій прав на земельні ділянки та іншу нерухомість обумовлює зниження інтересу інвесторів до вкладень у вітчизняну економіку;

існують значні недоліки у системі справляння плати за землю, що призводить до суттєвих втрат надходжень до бюджету;

не здійснюються (через брак коштів) заплановані заходи щодо охорони земель, продовжують розорюватись деградовані схилові землі;

залишається недосконалим державне управління ресурсами конкретних землекористувань.


ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ


В Україні агрометеорологічне забезпечення сільськогосподарської галузі охоплює два напрямки - режимний і прогностичний. Забезпечення режимною інформацією базується на результатах оцінки агрокліматичних ресурсів і агрокліматичного районування території, виконаних у 60-70-і роки минулого сторіччя. Прогностичний напрямок охоплює результати інженерних рішень, в тому числі, складання прогнозів формування врожайності сільськогосподарських культур за поточними агрометеорологічними умовами. Дослідження агрокліматичної оцінки формування продуктивності сільськогосподарських культур проводяться в останнє десятиріччя і носять розрізнений характер, непридатний для оптимізації розміщення сільськогосподарських культур. Для вирішення поставленої проблеми запропонований системний підхід і розроблена модель, за якою виконується послідовна поетапна оцінка агрокліматичних ресурсів, агрокліматичне районування території України в різному масштабі генералізації з наступною агрокліматичною оцінкою формування продуктивності сільськогосподарських культур.

Якщо проаналізувати історію розвитку сучасної земельної реформи, навіть не занурюючись у глибину процесів, можна сміло стверджувати, що ні її авторів, ні мети та завдань, ні стратегічного курсу напрямів її розвитку в природі ніколи не існувало

В концентрованому викладі здобутки сучасної земельної реформи, котрі стрімко наближають державу до межі катастрофи національного масштабу, можна охарактеризувати наступним чином.

Щорічно значні площі земель сільськогосподарського призначення змінюють свою категорію, причому як за химерними потребами, так і без жодних на те причин. Землі, що надалі залишаються поки-що придатними для сільськогосподарського призначення, шаленими темпами деградують і еродують.

В результаті бездумного роздержавлення і приватизаці багато міст позбавлені резервних територій, придатних для перспективного (в широкому розумінні слова) розвитку.

Тому подальша побудова управління земельними ресурсами на місцевому рівні повинна базуватись на принципах:

. Розвитку приватного землеволодіння і землекористування;

. Включення землі у ринковий обіг;

. Досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель;

. Альтернативного, взаємодоповнюючого функціонування великих, середніх і дрібних сільськогосподарських підприємств будь-яких форм власності на землю і майно;

. Забезпечення територіальних умов високої економічної ефективності і екологічно безпечного землекористування.

Управління земельними ресурсами на місцевому рівні (сільські, селищні ради) повинно здійснюватись насамперед через землеустрій, тобто організаційно-господарські заходи.

Проекти формування території землеволодінь та землекористувань у межах сільських рад є подальшим розвитком основних положень сучасного землеустрою.

. Сучасне управління земельними ресурсами все більше вимагає застосовувати нові підходи та принципи до організації території землекористувань і володінь.

Таким принципом є ландшафтний підхід, який дозволяє вивчити весь комплекс природно-географічних умов і ресурсів, а також виявити закономірності побудови частин ландшафту, їх внутрішні звязки, динаміку змін в ландшафті. Це в свою чергу дасть можливість зберігати природну рівновагу і звести до мінімуму процеси деградації як окремих природних компонентів, так і ландшафту в цілому.

Обґрунтована організація території є основою її перетворення, тобто зміни властивостей ландшафту з ціллю надання йому нових функцій і в кінцевому результаті повинна сприяти раціональному й ефективному використанню землі, її охороні.

Оптимальне використання ландшафту повинно забезпечити ефективне виконання відповідних функцій зберігаючи властивості ландшафту як системи.

. Вдосконалення системи управління земельними ресурсами повинна здійснюватись з урахуванням обєктивних закономірностей її розвитку - відповідності рівня організації управління рівню розвитку організаційно - економічної системи, забезпечення оптимального співвідношення структури угідь, типів землекористувань та інші заходи щодо вдосконалення системи управління мають бути адекватними перетворенням, що здійснюється в економіці країни. А саме через:

приведення організаційної системи управління у відповідність з вимогами суспільних та земельних відносин, господарського механізму;

розробку якісно нових систем управління і їх організаційних форм та структур;

раціоналізацію взаємовідносин між субєктами і обєктами управління;

зміцнення взаємозвязків між елементами системи управління.

. Зазначені схеми землеустрою та техніко-економічного обґрунтування території сільських (селищних) рад мають бути основою для організації нових землеволодінь або користувань, проведення моніторингу земельних угідь, реєстрації земель, перерозподілу земель між землевласниками при впровадженні ринку й іпотеки земель.

На підставі виконаної роботи зявляється можливість не тільки вирішити ці й інші повязані з використанням земель питання, але мати обґрунтовану оцінку земель, що вивільняються, після проведення на ній заходів щодо відновлення при укладанні договорів оренди на її використання.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Монографії, брошури, посібники

1.Методи оцінки і районування мікрокліматичної мінливості радіаційно-теплових ресурсів України для оптимізації розміщення сільськогосподарських культур // Під ред. М. І. Кульбіди, З. А. Міщенко. - Київ: УкрГМЦ, 2004. - 111 с. (Самостійно виконано § 2.1, 2.2; § 2.3-2.4, 3.2 - сформульовано завдання, проведено дослідження, виконано аналіз матеріалів досліджень).

.Ляшенко Г.В. Методика оцінки агрокліматичних ресурсів та їх картографування з урахуванням мікроклімату / Г. В. Ляшенко. - ННЦ ІВіВ ім. В. Є. Таїрова, 2009. - 58 с.

.Экологические ресурсы Северного Причерноморья для винограда / Виноградарство Северного Причерноморья // Под ред. В. В. Власова. - Одесса, 2009. - С. 14-35. (Постановка задач досліджень, розрахунки й аналіз матеріалів агро- і мікрокліматичної та ампелоекологічної оцінки території).

Статті в наукових журналах і тематичних збірниках

4.Івус Г. П. Метеорологічні аспекти прогнозування посух та суховіїв/ Г. П. Івус, Г. В. Ляшенко, О. Д. Хаджи-Страті, І. Г. Лепеха // Метеорологія, кліматологія і гідрологія. - Одеса, 2002. - № 45. - С.68-74. (Участь у постановці задачі та аналізі матеріалів досліджень).

5.Польовий А. М. Структура моделі оцінки агрокліматичних умов формування продуктивності сільськогосподарських культур / А. М. Польовий, Г. В. Ляшенко // Культура народів Причорноморя. - Сімферополь, 2006. - № 86. - С. 140-144. (Постановка задачі, проведення розрахунків, аналіз матеріалів досліджень, висновки).

6.Ляшенко Г. В. Метод агроклиматических расчетов продуктивности агроландшафтов Украины / Г. В. Ляшенко // Метеорологія, кліматологія і гідрологія. - Одеса, 2002. - № 46. - С.196 -203

.Міщенко З. А. Мікрокліматичне картографування радіаційно-теплових ресурсів на морфометричній основі / З. А. Мищенко, Г. В. Ляшенко // Метеорологія, кліматологія і гідрологія. - Одеса, 1995. - Вип. 30. - С. 97-104. (Участь у постановці задачі, проведення розрахунків і картографування, аналіз матеріалів досліджень).

8.Ляшенко Г. В. Комплексное агроклиматическое районирование Украины по радиационно-тепловым ресурсам / Г. В. Ляшенко // Метеорологія, кліматологія і гідрологія. - Одеса, 2004. - № 48. - С. 219-225.

9.Ляшенко Г. В. Структура пространственной изменчивости урожайности сельскохозяйственных культур на ограниченной территории / Г. В. Ляшенко // Метеорология, климатология и гидрология. - Одесса, 1999. - Вып. 39. - С.161-167.

10.Ляшенко Г. В. Метод оцінки просторової мінливості продуктивності ярого ячменю на Україні / Г. В. Ляшенко, О. А. Барсукова // Вісник аграрної науки Південного регіону. - Міжвідом. тем. наук.. - Одеса, 2001. - Вип.1. - С.82-91. (Постановка задачі, аналіз матеріалів досліджень, висновки)..

11.Ляшенко Г. В. Оцінка мінливості агрокліматичних умов вегетаційного періоду і адаптивних реакцій винограду у звязку із зміною клімату. /Г. В. Ляшенко, Е.Б. Мельник, В.І. Суздалова // Виноградарство і виноробство: міжв. тем. наук. зб. - Одеса: Optimum, 2007. - Вип. 44. - С. 59-67. (Постановка задачі, аналіз матеріалів досліджень, висновки).

.Ляшенко Г. В. Науково-методичні основи агро- і мікрокліматичної експертизи територій з метою оптимізації розміщення сільськогосподарських культур / Г.В. Ляшенко // Культура народів Причорноморя. - Сімферополь, 2006. - № 95. - С. 81-87

.Мищенко З. А. Оценка возможных агроклиматических ресурсов Украины к 2005-2030 гг. в связи с изменением климата / З. А. Мищенко, Г. В. Ляшенко, Е. Е. Ярмольская // Культура народів Причорноморя. - Сімферополь, 2002. - № 31. - С. 245-252. (Участь у постановці задачі, проведення розрахунків, аналіз матеріалів досліджень, висновки).

14.Ляшенко Г. В. Оптимизация структуры посевных площадей сельскохозяйственных культур в Украине на основе учета агроклиматических ресурсов / Г. В. Ляшенко // Украинский гидрометеорологический журнал. - Одесса, 2009. - № 5. - С. 137-146.

15.Земельний фонд України станом на 01.01.2012

16.Мала гірнича енциклопедія В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. - Донецьк: Донбас, 2004. - ISBN 966-7804-14-3.


БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН КУРСОВА РОБОТА З

Больше работ по теме:

Предмет: Сельское хозяйство

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: MAIL@SKACHAT-REFERATY.RU

Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ